19. Охарактеризуйте процес становлення українського неоплатонізму хіv- хvі ст.

20. Як відбувалося зародження професійної філософії в культурно-освітніх центрах України: Острозькій та Києво-Могилянській академіях?

21. Г. Сковорода – родоначальник української класичної філософії.

Видатний український філософ Григорій Савович Сковорода (1722 – 1794) був вихованцем Києво–Могилянської академії. Ввжав найважливішою з усіх наук, науку про людину та її щастя. Роздуми Сковороди мають релігійно – філософський характер, вони спираються на головні християнсько – світоглядні категорії :любов, віра, щастя, смерть та інше. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які грані людської діяльності.

Сковорода закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ на істинне і тлінне. Сковорода віддає перевагу Вічності, Богу. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Людина не може існувати у світі поза єдністю віри і любові.

XXIII ст. в історії української культури характеризується дальнішим розвитком гуманістичних традицій, що знайшло відображення у творчості видатного українського мислителя Г.С. Сковороди.

Аналіз творчості свідчить, що в його творах звучать ідеї протесту проти соціальної несправедливості – проти зла, що панувало в суспільстві.

Є принципова різниця в трактуванні зла Сковородою і Кантом. Він прагнув знайти причину зла в природі людини, тоді як Сковорода шукав його в існуючому соціально – економічному ладі.

Сковорода бачив конкретних носіїв зла. Їх філософ і піддавав критиці, як вважав український гуманіст, ними були пани, царі, царські чиновники, різного роду кар’єристи.

На думку Сковороди, єдиний шлях боротьби проти зла в суспільстві – протиставлення йому добрих начал, закладених у природі людини. Ці начала треба розвівати, а для цього дієвою формою є поширення освіти з метою пізнання людини.

Таким чином Г.С. Сковорода підняв на новий якісний рівень духовну культуру українського народу.

22. Філософія т.Г.Шевченка

Після Г.Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія українського духу у творчості Т.Г.Шевченка (1814—1861). Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, ґрунтувалась на національній ідеї українського народу, його ментальності. Філософія Т.Шевченка виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає шевченківська І філософія пробудження людської гідності, сили протесу і бунтарства. Улюблений герой Шевченкових поезій і картин — лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі. Гнів мислителя спрямований передовсім проти різних утискувачів, прийшлих і доморощених. Філософський подвиг Т.Шевченка, вся вибухова сила його творчості полягає в тому, що він зумів серед мертвої тиші, ненависті, підозри, загальної заціпенілості, посіяти надію. Життя цієї надії починається з оспівування свободи. Шевченко показує, що нездоланність людського духу виявляється і в тому, що безстрашних співців свободи народжують най похмуріші часи, бунтівний голос покривджених соціальних низів. Вінець Шевченкової творчості — уславлення свободи, першої й неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щастя. До най волелюбніших книг належить "Кобзар".

Поезія Т.Шевченка багато чим зобов'язана фольклорній стихії, в якій синтезувались в єдине ціле безпосередні враження життя і символіка народної пісні, буйна уява народної міфології і надбання світової культури. В ній крізь людський біль, крізь індивідуальне раз у раз проступає вселюдське, досвід минувшини мудро перегукується із сьогоденням, із сучасним життям. Філософія Т.Шевченка невичерпна. Нові, прийдешні покоління знаходитимуть у ній синтез народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо в книгах древніх.

23. Розкрийте особливості, напрямки і основні філософські ідеї академічної філософії ХІХ .

24. Порівняйте «культурне відродження» 20-х та філософське відродження 60-х рр. ХХ століття.

25. Охарактеризуйте сучасну філософську думку України та філософську думку української діаспори.

26. Розкрийте зміст поняття «онтологія», «буття» та фундаментальне значення проблеми буття філософії.

27. Поясніть єдність матерії, руху, простору, часу. Доведіть, що людська діяльність – це особливий спосіб саморуху об’єктивної та суб’єктивної реальності.

Рух - це будь-які зміни. Він охоплює всі процеси, що відбуваються у Всесвіті.

Джерелом усіх конкретних форм руху є боротьба внутрішніх протилежностей. Тому рух не є чимось надприродним, а є рухом матерії.

Але існують і моменти спокою.

Спокій виявляється у формі рівноваги, певної стабільності об'єктів.

Рух має загальний характер, тоді як спокій відносний.

Відносний характер спокою полягає перш за все у тому, що він має місце відносно до тих чи інших об'єктів, а не всієї матерії. До того ж стан спокою для тіла є тимчасовим, скороминущим. Рух же невідокремлений від усього ісеування тіла вцілому.

Тіло знаходиться у стані спокою у певному відношенні, а в інших відношеннях воно змінюється.

Ніде і ніколи нема жодного предмета, якому не був би притаманний рух.

Рух незнищуваний, неперервний.

Історично заперечення незнищуваності руху пов'язане з теорією "теплової смерті Всесвіту". Ця теорія заперечує якісну незнищуваність руху і веде до ідеї творця Всесвіту, котрий "розрізнив" різні види енергії і "зарядив" ними Всесвіт.

Розмаїття форм руху матерії і розгортання цієї різноманітності можливе внаслідок саморозвитку матерії. Принцип саморуху вперше знайшов відображення у давньогрецькій філософії. Розгорнуту концепцію саморуху розробив Гегель, однак вона тлумачиться ним як форми самовиявлення абсолютної ідеї

Джерелом саморуху є суперечність між усталеністю і змінністю, складним і простим, прогресивним і регресивним. Саморух притаманний усім рівням будови матерії.

Суперечливість руху виявляється і в тому, що він являє собою єдність перервності і неперервності. Рух - це постійний, тривалий, безупинний процес змінювання матерії, але існує він у вигляді окремих, різних форм, отже, потік руху матерії одночасно і неперервний.

Форми руху:

• механічний

• фізичний

• хімічний

• біологічний

- соціальний.

Отже, в основі руху матерії лежать положення:

- рух є невід'ємною властивістю, способом існування матерії;

• будь-яка зміна є зміною взагалі;

• рух - суперечність, а її джерелом є взаємодія протилежностей.

Простір і час є загальними формами буття матерії. Існують незалежно від матерії.

Теорія відносності Енштейна підтвердила, що простір і час - не самостійні сутності, а спосіб існування матерії.

Простір - форма буття матерії,що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів в усіх матеріальних системах. Поняття простору пов'язане із структурністю матерії,її здатністю ділитися на частини. Саме визначення простору має на увазі зв'язок його з матеріальними об'єктами, оскільки він визнчається як їх властивість.

Час - форма буття матерії, що виявляє тривалість її існування, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріальних систем. Поняття часу пов'язане з рухом (змінюваністю) матерії.