34. Розкрийте зміст поняття «гносеологія» та проблеми пізнання у філософії.

Гносеологія або теорія пізнання – це розділ філософії, що вбиває природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності і передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, захопи його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.

Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності, дістало назву агностицизму. Помилковим є уявлення про агностицизм як вчення, що заперечує пізнання взагалі. Проте слід зазначити, що агностицизм виявив важливу проблему гносеології – що я можу знати. Це питання стало провідним у праці Канта «Критика чистого розуму» і досі залишається актуальним.

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософськи напрями і школи намагалися сформувати своє розуміння істини. Класичне визначення істини дав Аристотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення дотримувались всі філософи так, як воно було настільки широким і абстрактним. І матеріалісти і ідеалісти, діалектики та метафізики: Ф. Аквінський, П. Гольбак, Г. Гегель, Л. Фейєрбах, К. Маркс та інші.

Пізнання світу ніколи не може бути абсолютно завершеним, воно постійно удосконалюється, збагачується усе новим і новим змістом.

35. …

36. Як розглядається проблема істини в філософії.

Діалектика абсолютної і відносної істини.

В ідеалістичних системах істину тлумачили як вічну, незмінну і абсолютну властивість ідеальних об’єктів (Платон, Августин) або як узгодження мислення з самим собою (Кант).

За Гегелем істина уособлює собою діалектичний процес розвитку знання, у котрому досягається відповідність поняття предмету думки.

З погляду емпіризму істина – це або відповідність мислення відчуттям суб’єкта (Юм, Рассел), або збіг ідей з намаганням людини досягти успіху (прагматизм), або ж взаємоузгодженість відчуттів (Мах, Авенаріус). У неопозитивістів істинність – це узгодженість речень науки з чуттєвим досвідом. В екзистенціалістів істина – це форма психологічного стану особи. Висновок: більшість концепцій істини характеризуються запереченням об’єктивного змісту знання.

Об’єктивність і конкретність істини як знання, що відповідає дійсності, принципово відрізняють матеріалістичне розуміння істини від ідеалістичного. Об’єктивність істини означає, що зміст істинного знання не залежить ні від людини, ні від людства. Конкретність істини виявляється у тому, що істинне знання має своїм змістом певний, конкретний об’єкт.

Істинне знання – це завжди знання про щось конкретне (t кипіння + умови, за котрими проводиться експеримент: тиск, хімічна однорідність). Фіксування умов необхідно для того, щоб вчений під час експерименту міг одержати істинне знання. Це і означає виконання вченими вимоги конкретності істини.

Конкретність істини – це залежність знання від зв’язків і взаємодій, притаманних тим або іншим явищам, від умов, місця і часу, за яких вони існують і розвиваються.

Форми істини:

• істина буденна (або повсякденна),

• істина наукова,

• істина художня,

• істина моральна та ін..

Ознаки наукової істини:

• раціональна обґрунтованість, доказовість;

• спрямованість на відтворення сутності, закономірностей об’єкта;

• упорядкованість у формі теорії і теоретичного поняття;

• перевірка на практиці, випробування логікою, бо наукова істина не може базуватися на вірі.

Перевірка наукових істин, їх відтворюваність надає їм властивості загально значущості. Істинність вимагає загальнозначущості і забезпечує її.

Критерії істинності наукових знань: