42. Охарактеризуйте рушійні сили історичного розвитку. Визначте місце і роль насильства в історії.

43. Розкрийте сутність філософської концепції людини.

Людина – це «суцільна» проблема будь – якого філософствування. Визначити сутність людини, зрозуміти, що вона собою являє, – означає знайти ті загальні, всім людям належні властивості, за якими на будь – якому етапі людської історії можна відрізнити людей від тварин; знайти особливості життєдіяльності людських спільностей, які відрізняють їх від спільностей тварин.

Найкоротший шлях до пізнання людської сутності – самопізнання. Але самопізнання відразу ж натикається на непереборні перешкоди, адже я – дитина істотно відрізняється від я – дорослого, а тим більше від я – старого; потім, я – представник ХХ століття відрізняється від людей ХІ століття, а тим більше від людей доісторичної епохи. Яка ж та сукупність властивостей, яка більш чи менш властива людям в усіх формах суспільства? Головним у ній є передусім діяльність як специфічно людський спосіб існування. Форми діяльності: праця, пізнання, гра, спілкування, мистецтво тощо.

Характеристики людської діяльності чи загальнолюдські характеристики.

1. Предметність – діяльність людини завжди на щось спрямована, на якийсь предмет, який розуміється не тільки як річ. До того ж предмет діяльності визначає особливість цієї діяльності.

2. Соціальність, суспільність, колективність. Людина – істота колективна, і всі форми її життєдіяльності є результатом колективних зусиль, починаючи з самих ранніх етапів розвитку.

3. Цілепокладання. Людська діяльність не інстинктивна, вона відрізняється від тваринної тим, що завжди будується відповідно до ідеального образу, плану, проекту. Дії людей осмислені, усвідомлені, спрямовуються свідомо до поставленої мети.

4. Універсальність. Завдяки досвіду, що його постійно накопичує людство, удосконалюється здатність ставитися до речей як того потребує сама річ.

Термін «індивід» вживається для позначення будь – якого окремого представника людського роду, одиничного представника соціального цілого. Поняття індивід передбачає найзагальнішу і тому абстрактну характеристику, позбавлену подробиць, і тому потребує доповнення з допомогою понять «особистість» і «індивідуальність».

Поняття «особистість» фіксує соціальні характеристики людини, особистість – це ті соціальність якості людини, які роблять її суб’єктом діяльності. Поняття «особистість» дає можливість згрупувати конкретних індивідів у якісь спільності. Особистість характеризує людей як продукт суспільних відносин, як носіїв привласнених ними в суспільстві соціальних ролей чи навіть нав’язаних їм через особливі історичні умови.

Поняття «особа» близьке термінів «індивід» і «індивідуальність». Але між цими поняттями існує суттєва різниця. Особа – це суб’єкт суспільства і суб’єкт історичного процесу і водночас творець суспільних цінностей і смислів. Особа – сукупність трьох складових: біогенетичних задатків, впливу соціальних факторів і її психологічного ядра Я.

Структура особи:

1. Спрямованість особи: переконання, ідеали, інтереси.

2. Досвід: навички, вміння, знання, вчинки.

3. Психічні властивості: воля, інтелект, пам'ять, мислення, відчуття.

4. Біопсихічні властивості: темперамент, властивості статі і вікові властивості.

Особою є людина, що володіє самосвідомістю і світоглядом, досягла розуміння своїх соціальних функцій і свого місця в світі, своєї ролі як суб’єкта історичного процесу, як ланки в ланцюгу поколінь.

Особистість має бути індивідуальністю, що невіддільна від неповторності, своєрідності, унікальності. Неповторність індивіда можна розглядати на різних рівнях: з точки зору складу крові, малюнка шкіри на пальцях, низки здібностей і нахилів, характеру, особливостей внутрішнього світу, життєвого досвіду. На кожному рівні – біохімічному, фізіологічному, психологічному, соціокультурному, ціннісному – виявляється багато неповторних рис, які до того ж в сукупності дають унікальну картину, що робить особистість єдиною у Всесвіті.

Отже, шлях від індивіда до особистості й індивідуальності можна проілюструвати у такий спосіб: народжена дитина – людський індивід, але ще не особистість; опановуючи людським досвідом, культурою, вступаючи у відносини з іншими людьми, привласнюючи соціальні ролі, він стає особистістю. Індивідуальністю ж стає лише в тому випадку, коли його життя буде продуктом його власної творчості, самодіяльністю. Історію творить усе суспільство, кожний учасник історичного процесу робить у нього свій посильний внесок, але внесок цей неоднаковий, як нерівними є самі людські індивідуальності.