21. Будова вищих психічних функцій. Перетворення інтерпсихічних відносин в інтрапсихічні. Поняття про інтеріоризацію та екстеріоризацію

Фізіологічна основа психічної функції - складана функціональна система. Різні ланки функціональної системи в змозі заміщувати одна одну, кожна така ланка пов'язана із певною мозковою структурою, а вся функціональна система - із декількома мозковими структурами як кори, так і підкірки. Існують загальні ланки функціональних систем, що беруть участь одночасно в реалізації декількох психічних функцій. Ушкодження цих ланок призводить до появи закономірних порушень психічних функцій. Відповідно до цієї теорії безпосередньо зі структурами мозку треба співвідносити не всю психічну функцію і, навіть не окремі її ланки, а лише ті фізіологічні процеси, що відбуваються у відповідних структурах мозку. Порушення цих фізіологічних процесів призводить до появи первісних дефектів, негативна дія яких розповсюджується на цілу низку функцій, що є взаємопов'язаними.

Процес становлення особистості як «саморуху» визначається єдністю його зовнішніх і внутрішніх умов.

Зовнішні умови — умови природного й суспільного середовища, необхідні для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, освіти і праці, реалізації можливостей розвитку. Діють через внутрішні умови (природні нахили, сукупність почуттів, переживань), які існують у самому індивіді. Від природи індивіда, його потреб, інших суб'єктивних умов залежить, що саме із зовнішнього середовища є для нього значущим, впливає на нього і стає фактором його активності.

Зовнішні і внутрішні умови розвитку за своєю суттю протилежні, водночас вони не тільки взаємопов'зані, а й переходять одні в одних. Зовнішнє, об'єктивне, засвоюючись індивідом, стає внутрішнім, суб'єктивним його надбанням, що визначає нові його ставлення до оточуючого світу. Відбувається інтеріоризація дій (практичних, розумових, мовних), формується здатність оперувати об'єктами в образах, думках, перетворювати їх мислено, виявляти ці процеси назовні (екстеріоризувати їх). Зовнішнє стає при цьому внутрішнім, зазнаючи змін і перетворень.

Інтеріоризація — процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами у внутрішні, ідеальні.

Екстеріоризація — процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності до зовнішньої, предметної.

Співвідношення між зовнішнім і внутрішнім змінюється в процесі розвитку людини, набуваючи на різних етапах відповідних їм особливостей. Внутрішні умови збагачуються через діяльність, уможливлюють нове ставлення до оточуючого (те, що залишало байдужим, набуває значущості).

22. Зміст мислення. Мислення як процес розв’язування мислитель них задач

Понятійний зміст мислення складається в процесі історичного розвитку наукового знання на основі розвитку суспільної практики. Його розвиток є історичним процесом, підпорядкованим історичним закономірностям.

Мислення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відношення з природнім і соціальним світом, що її оточує.

Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід повинен знайти і застосувати нові для себе знання чи дії . Вона включає в себе невідоме (шукане ), пізнавальну потребу індивіда, його здібності та досвід.Однак з багатьох причин індивід, оцінюючи ситуацію як проблемну,часто не шукає виходу з неї .Він вдається до мислення тоді, коли проблемна ситуація перетворюється на задачу- мету , яка дається в певних умовах і в якої можна досягти за рахунок останніх. Інакше кажучи задача-це проблемна ситуація, прийнята індивідом. Тепер вона набуває вигляду відомого і невідомого, зв’язки між якими слід віднайти. Пошук таких зв’язків, тобто розв‘язування задачі і становить процес мислення Ще мислення є здатністю людини відображати об’єктивну дійсність у поняттях та судженнях

Процес мислення характеризується такими особливостями .

1. Процес мислення становить складну єдність. Мислення не пов’язане з мовою,але виражене в мові .

Незважаючи на те, що в онтогенезі відношення мислення і мовлення своєрідні і мінливі, неможливо вивчати процес мислення в дитини поза аналізом розвитку її мовлення .

2. Мислення дорослої людини має узагальнений характер. Про що б людина не думала, над розв’язанням якої б конкретної задачі не працювала, вона завжди думає за допомогою мови, отже, узагальнено.

Стиль мислення – це система мислительних дій та прийомів, спрямованих на вирішення задач певного класу і детермінованих цими задачами. Якщо мати на меті знаходження розв'язку задачі у вигляді алгоритму, то мова йде про алгоритмічний стиль мислення. Будемо вважати, що алгоритмічний стиль мислення – це система мислительних дій та прийомів, що спрямовані на розв'язування як теоретичних, так і практичних задач, результатом яких є алгоритми як специфічні продукти людської діяльності.

Під оперативним мисленням розуміють процес розв'язування практичних задач, який приводить до створення у людини мисленої моделі передбачуваної сукупності дій – плану операцій – із реальними об'єктами та процесами. Характерними ознаками оперативного мислення є структурування інформації, динамічне впізнавання ситуації, формування алгоритмів прийняття рішення та власне виконання цього рішення. Ми вважаємо, що операторська діяльність має алгоритмічний характер, доповнений елементами оптимізації та евристики при прийняті рішення. Тому формування та розвиток алгоритмічного стилю мислення є основою для формування мислення оперативного.