11.Поняття про методику психологічного дослідження. Етапи проведення психологічного дослідження

Робота по проведенню досліджень визначається перш за все тією проблемою, яку належить вирішити різними методами і технічними засобами. У будь-якій галузі науки, і тим більше в психології, невирішених проблем незліченна безліч. Немало їх і в практичній діяльності інженерів-педагогів, що займаються теоретичною підготовкою молодих кваліфікованих робітників. Проблеми є скрізь, де ретельно аналізується практична діяльність і об'єктивно оцінюються її результати; немає проблем лише там, де немає такого аналізу. Але якщо вони є і виявлені у великій кількості (кожна проблема має безліч супутніх), то нелегко знайти, яка з них найбільш актуальна для того або іншого учбового закладу або теоретичного предмету зараз. При цьому рішення задачі зазвичай проходить ряд етапів.

Перше, що потрібний від дослідника, будь то психолог-професіонал або педагог-практик, полягає в тому, аби шляхом аналізу практичної діяльності знайти найбільш актуальну психологічну проблему, вирішення якої приведе до найбільш відчутних позитивних результатів в даному виді діяльності і допоможе потім вирішити супутні нею проблеми.

Друге — зібрати попередній матеріал (анамнез), аби конкретизувати можливі причини виникнення вибраної актуальної психологічної проблеми. Для цього можуть застосовуватися спостереження, бесіди, усні і письмові опити, збір, аналіз і узагальнення статистичних матеріалів.

Третє — розробити гіпотезу, тобто припущення про найбільш вірогідну можливість вирішення даної проблеми. На основі гіпотези складається методика проведення досліджень шляхом підбору необхідних для цього методів, технічних засобів, умов їх вживання і способів узагальнення отриманих цими методами дослідницьких матеріалів. Розроблена таким дорогою методика дасть можливість передбачити вірогідні результати вирішення проблеми, а передбачивши їх, можна вже чітко сформулювати робочу гіпотезу як основу деталізованого плану проведення досліджень.

Робоча гіпотеза і деталізований план завершують перший етап досліджень, що є по суті лише підготовкою до практичного рішення проблеми.

Другий етап — конкретизація і реалізація методики дослідження, що полягає в послідовному використанні методів, передбачених планом, у вигляді серії спостережень, опитів і експериментів.

Третій етап — кількісна обробка даних дослідження. Тут буде потрібно вже вживання математичних методів дослідження (1) для обробки статистичних матеріалів, які дають можливість судити про достовірність отриманих виводів, підтверджуючих або спростовуючи робочу гіпотезу. Тепер на цьому етапі все частіше застосовується ЕОМ.

Четвертий етап — інтерпретація отриманих даних, тлумачення їх на основі психологічної теорії, що є остаточним визначенням достовірності або помилковості проблеми.

П'ятий етап — виводи і пропозиції на основі матеріалу дослідження.

Об'єм і тривалість дослідницьких робіт (...) залежать від вирішуваної проблеми. Цим же визначається і складність конкретних методик психологічних досліджень.

12. Класифікація видів памяті. Процеси пам`яті

Пам'ять - психічний феномен, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

довільна — цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і ефективність запам'ятовуваня тут залежить від прийомів, цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

рухова — пам'ять на рухи та їх системи.

емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності.

образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова.

словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збережнення інформації:

сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданний проміжок часу.

Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без якої-небудь свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший складає 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.

Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довгочасній пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.

До процесів пам’яті відносять запам’ятовування, збереження, відтворення і забування.

Запам’ятовування – це процес пам’яті, в результаті якого відбувається закріплення нового матеріалу шляхом пов”язування його з раніше набутим. Воно є закономірним продуктом діяльності суб”єкта з об”єктом і має вибірковий характер. Характеристики запам’ятовування матеріалу визначаються мотивами, цілями і способами діяльності особистості.

Збереження - процес пам’яті, що забезпечує утримання результатів запам’ятовування протягом тривалого часу. В значній мірі воно залежить від міцності запам’ятання та використання матеріалу в діяльності. Чим частіше використовується матеріал, чим більше значення він має для людини, тим довше зберігається в її пам’яті.(Рубінштейн). Німецький вчений Г. Еббінгауз (1850-1909), проводячи експерименти із запам’ятовуванням беззмістовних складів установив, що через деякий час після запам’ятання відсоток матеріалу, який ще зберігається в пам’яті , є обернено пропорціональним до його об’єму. Чим краще матеріал зберігається, тим легше потім його відтворити.

Відтворення – мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам’яті. В його основі лежить актуалізація раніше закріпленого матеріалу шляхом переведення його з довгочасної пам’яті в короткочасну. При цьому відбувається деяка його реконструкція, яка залежить від обсягу матеріалу, часу його збереження і міцності запам’ятання. Відтворення може відбуватися з різним ступенем трудності, а тому виділяють його окремі види: впізнавання, власне відтворення і пригадування. Впізнавання – це відтворення об”єкту в умовах його повторного сприймання. Воно пов”язує наш досвід з сприйманням оточуючих предметів і дає можливість правильно орієнтуватися в навколишньому світі.

Забування — процес, протилежний запам’ятовуванню. Він полягає у втраті чіткості уявлення подій, фактів, зменшенні обсягу запам’ятованого. В його основі лежить стирання тимчасових нервових зв’язків. Завдяки забуванню ми маємо можливість зберігати у пам’яті те, що дійсно для нас цінне та важливе, тобто, на думку вчених, забування запобігає перевантаженню мозку, сприяє адаптації до нових умов, виробленню нових навичок внаслідок стирання в пам’яті старих моделей. Воно також звільняє від тривоги чи відчуття болю.

Забування може бути повним і частковим. Експериментально доведено, що найшвидше забувається матеріал одразу після заучування. Вивчене має вилежатися. Тому перед іспитом слід відпочити, а матеріал вчити поступово, заздалегідь.