45. Психологічний захист особистості

Подолання внутрішньоособистісних протиріч безпосередньо пов'язане із перебудовою так званих «механізмів психологічного захисту».

В більшості літературних джерел основна функція «психологічного захисту» описується як низка специфічних прийомів які використовує особистість для того, щоб знизити рівень неприємних переживань. Психологічний захист розглядається як крайній засіб збереження суб'єктом душевної рівноваги. В цьому разі відбувається протиріччя між усвідомленням людиною що в її житті відбулося щось ганебне, принизливе і її підсвідомим бажанням «відмінити» те, що сталося, або хоча б висвітлити всі події в більш сприятливому для себе світі. Тобто, найголовнішим в дії психологічного захисту є зниження суб'єктивної значущості травмуючого факту.

Психологічний захист проявляється не тільки в разі виникнення надзвичайних обставин, але й у повсякденні.

Психологічний захист - нормальний, постійно працюючий механізм людської свідомості.

Основне в дії механізму психологічного захисту: перебудова системи установок, що спрямована на зниження емоційного напруження та недопущення психічної травми. Виникає новий порядок емоційних переживань. Наприклад, відчуття приниженості у студента, який не здав іспит знижується, якщо «знецінюється» особистість вимогливого викладача.

Зміст феномену психологічного захисту полягає в тому, що він є захистом особистості від усвідомлення неприємних висновків (витісняючи неприємні висновки у підсвідоме). Приклад: зниження для молодої людини що зловживає алкоголем, значущості наслідків алкоголізму та «вигоряння» особистості. Тим самим, алкоголік, що не вважає себе за такого, звикає до зневаги оточуючих. В цьому разі, механізм психологічного захисту, який охороняє свідомість алкоголіка чи наркомана охороняє його від тяжких та неприємних переживань і виступає глибоко негативним фактором.

Інколи «психологічний захист» розуміють тільки як фільтр свідомості.

В цьому разі «витіснення» зі сфери свідомого в сферу несвідомого дозволяє заповнити «порожнечі», що виникли між змістами, що суперечать уявленню особистості про себе. Приклад: підліток, який потрапив в злочинне угрупування, може бачити в такій поведінці романтичний виклик, який він кидає звичайним людям, що не визнають його «чеснот». В дійсності ж він лише пригнічує свій страх та очікування кари, в чому ані собі ані іншим зізнатися не хоче. Така поведінка може викликати у нього значну агресію по відношенню до тих, хто цей страх у нього викликає.

Компенсаторні характеристики психологічного захисту:

1. Неусвідомлене, але сильне бажання знищити переживання, що травмують особистість, з наступною заміною на більш комфортні переживання.

2. Переміщення неприємних переживань зі сфери свідомого до неусвідомленого.

3. Акцент не на логіку, а на емоції. Як наслідок система психологічного захисту є високостійкою до критики ззовні.

46. Характеристика вольових дій. Вольові зусилля, їх походження

Воля — регуляція діяльності індивідом, що забезпечує досягнення мети за відсутності актуальної потреби чи утримування від бажаної дії в ситу­ації вибору; це активність особистості всупереч наявним обмеженням.

Воля має місце при небажанні виконувати дію, необхідність якої усві­домлюється.

Зародки вольової регуляції виявляються як зовнішні довільні дії.

Витоки волі можна вбачати у довільних рухах, які з'являються у перші роки життя дитини і функціонують у процесі її діяльності. Вони ґрунтуються на реакції на зовнішні подразники, що стають предметом відчуттів.

Отже, онтогенез волі — процес становлення вольової регуляції діяль­ності, яка здійснюється шляхом вольових дій. Такі дії ґрунтуються на довільній регуляції, у зв'язку зі здатністю індивіда довільно створювати смисл небажаних дій, від якого вони утримують додаткову спонуку. Стабі­лізуючись у вигляді способів поведінки, вольова регуляція набуває форми вольових властивостей характеру. На рівні особистості вольовою дією є вчинок.

Вольові дії людини забезпечуються фізіологічними механізмами, що мають ієрархічну будову. Вони включають в себе нижчі рухові центри; центри, розташовані в руховій зоні кори, нарешті, центри лівої півкулі, що відповідають за найскладніші форми людської діяльності. Саме тому ушкодження рухових центрів позначається на довільних рухах індивіда, а ушкодження відповідних центрів лівої півкулі призводить до порушення власне вольової дії. Остання ж, в умовах експерименту, супроводжується своєрідною динамікою м’язової активності артикуляційного апарату та частотою ритмів електроенцефалограми.

Очевидно, що за всім цим приховується робота мозку, в якій провідну роль відіграють лобові частки. Принаймні, при ураженні цих часток людина втрачає здатність контролювати свою поведінку, висувати віддалені цілі й, долаючи труднощі, досягати їх.

Вольова регуляція — не завжди одномоментний акт, а часто активність, розгорнена у часі. Найвиразніше про це свідчать надзвичайні ситуації, в які може потрапляти людина, і які, до того ж, підкреслюють характерні риси вольової регуляції.

На виконавчому рівні вольова дія виявляється у формі вольового зу­силля — особливого стану, в якому відображено подолання розбалансованості діяльності, тобто до усвідомлення необхідності виконання дії та пошуку засобів підсилення спонуки долучається також проблема її забезпе­чення. Це операційна складова вольової регуляції (її механізмом є наста­новлення), що перебуває під впливом мотиваційної сфери індивіда і сиг­налізує про ступінь складності вольової дії.

Вольове зусилля виявляється у напруженні м'язів, яке може й не усвідомлюватись. Експерименти за допомогою ергографа (приладу для графічної реєстрації роботи м'язів пальця, що підіймає вантаж) засвідчили залежність вольового зусилля від віку.

Отже, боротьба мотивів, прийняття рішення, вольове зусилля — різнорівневий процес вольової дії, що вказує на наявність у ній мотиваційного, цільового та операційного компонентів.

На вищих етапах свого розвитку вольова регуляція набуває вигляду самоконтролю — здатності індивіда впливати не лише на формування мотивації вольової дії, а й на її виконання.

Процес вольової регуляції супроводжується вольовими станами індивіда (мобілізаційною готовністю, рішучістю, енергійністю, переживанням вольо­вого зусилля тощо). У них відображається як готовність індивіда здійснити дію, так і усвідомлення самого процесу здійснення. Ці стани підлягають самоконтролю, за допомогою якого індивід у певний момент мобілізує вольові дії та підсилює рівень їх усвідомлення.

Результатом закріплення способів виконання як вольових, так і довільних дій є вольові властивості характеру. Вони характеризують своєрідність вольової сфери окремого індивіда і свідчать про рівень її розвитку. До таких властивостей належать відповідальність, цілеспрямованість, вит­римка, принциповість, ініціативність, організованість, наполегливість тощо. Вони формуються в процесі онтогенезу в зв'язку з загальною логі­кою психічного розвитку. Неабияку роль у їх формуванні відіграє позитивний або ж негативний досвід досягнення мети в умовах долання перешкод.

Відтак, вольові властивості — це закріплені вміння індивіда долати перешкоди в процесі досягнення поставленої мети. Вони великою мірою пов'язані з його спрямованістю. Наприклад, ініціативність, рішучість, наполегливість будуть позитивними властивостями людини, яка живе заради інших, і негативними, якщо вони притаманні егоцентричній осо­бистості.

Вольові властивості пов'язані з вольовими діями не лише за походженням, а й функціонально. Про це свідчить можливість співвіднесення тієї чи тієї властивості з рівнем вольової регуляції діяльності. Так, цілеспрямованість (уміння висувати особисто значущі цілі й досягати їх), принципо­вість (уміння дотримуватися прийнятого рішення), ініціативність (уміння висувати нові цілі й самостійно здійснювати необхідні дії) найчастіше виявляються під час постановки мети, яка виходить за межі актуальних потреб, тобто їх витоки приховані в процесі прийняття рішення — цільовому компонентові вольової регуляції.