57. Структура самосвідомості

Структура самосвідомості людини відзначається різноманітністю форм вияву, які пов'язані з усіма сторонами її психічної діяльності: пізнавальної - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо; емоційної - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення і т. п.; вольової - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість та інше.

Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу. Кожна дитина народжується як індивід людського роду. Проте в процесі життя не кожний стає особистістю. Особистість розглядається як саморегулююча система (І. П. Павлов). Це такий рівень розвитку людини, коли вона сама здійснює управління своїми діями, вчинками, поведінкою, емоційним станом, ставленням до навколишнього середовища.

Оскільки структура самосвідомості особистості формується в ході її онтогенетичної соціалізації, то вона є частиною набутого досвіду. Це означає, що ця підструктура особистості в аспекті свого психологічного існування, у порівнянні з іншими надбаними психічними змістами, не повинна мати якихось значних особливостей. Ми вважаємо, що структура самосвідомості, або „Я-концепції”, актуально має переважно підсвідоме існування, бо особливо чітке й можливо повне усвідомлення власної особистості й власних переживань, психічних процесів і дій вимагаються від людини тільки у певних проблемних ситуаціях.

58. Теорії темпераменту Гуморальні теорії

Існує багато теорій темпераменту. Найдавнішими з них є гуморальні теорії, що зв'язують темперамент із властивостями тих або інших рідких середовищ організму. Найбільше яскраво цю групу теорій темпераменту представляла класифікація темпераменту, заснована на навчанні Гіппократа. Він уважав, що рівень життєдіяльності організму визначається співвідношенням між чотирма рідинами, що циркулюють у людському організмі, - кров'ю, жовчю, чорною жовчю й слизом (лімфою, флегмою). Співвідношення цих рідин, індивідуально своєрідне в кожного організму, позначалося з грецької мови терміном «красіс» (суміш, сполучення), що у перекладі на латинську мову звучить як «temperament». На основі теорії Гіппократа, поступово сформувалося навчання про чотири типи темпераменту, по кількості головних рідин, гіпотетична перевага яких в організмі, і дало назву основним типам темпераменту: сангвінічному (від латинського sanguis - кров), холеричному (від грецького chole - жовч), меланхолійному (від грецького melaina - чорна жовч) і флегматичному (від грецького phlegma - слиз).

Існують ще й морфологічні теорії темпераменту. До них ставляться теорії темпераменту, висунуті Е. Кречмером й У. Шелдоном. Далі ми викладемо їхню сутність і спробуємо знайти зв'язок між типом темпераменту й будовою тіла.

Типологія характерів, як правило, будується на існуванні певних типових рис. Типовими називаються риси й прояви характеру, які є загальними й показовими для деякої групи людей. Відповідно під типом характеру варто розуміти вираження в індивідуальному характері рис, загальних для деякої групи людей.

Слід також зазначити, що все типології людських характерів, як правило, виходять із ряду загальних ідей.

1. Характер людини формується в онтогенезі відносно рано й протягом іншого життя проявляє себе як більш-менш стійке особистісне утворення.

2. Сполучення особистісних рис, які входять у характер людини, не є випадковими.

3. Більша частина людей у відповідності зі своїми основними рисами характеру може бути розділена на типові групи.

Необхідно відзначити, що спроби створення типології характеру не завжди ґрунтувалися на наукових методах.

Значний вплив на дослідження характеру зробила фізіогноміка (від греч. physis - природа, gnomon - знаючий) - навчання про зв'язок між зовнішнім виглядом людини і його приналежністю до певного типу особистості. Головна ідея даного навчання будується на припущенні про те, що по зовнішніх ознаках можуть бути встановлені психологічні характеристики людини, що належить до того або іншого типу. Найбільш відомої стала фізіогномічна система И. К. Лафатера, що вважали основним шляхом пізнання людського характеру вивчення будови голови, конфігурації черепа, міміки й т.д.

Кречмер виділив й описав чотири найбільше що часто зустрічаються типу будови тіла, або конституцій людини. Відповідно до типу статури він виділив три основні типи темпераменту. Крім цього він приймав спроби об'єднати поводження людини, зв'язавши його з типом статури.

Теорія конституціональних розходжень У. У. Шелдона

Основні роботи американського психолога У.У. Шелдона ставляться до початку 40-х років. Вони продовжують дослідження зв'язку між будовою тіла й характером, початі Е.К. Кречмером, і вносять доповнення й зміни в його систему.

Вихідним для Шелдона є поняття не типу (як сукупності фізичних і психологічних рис), а компонента. Для того щоб вибрати компоненти статури, Шелдон застосував так званий антропоскопічний метод: він візуально обстежив фотографії 4000 оголених студентів коледжу, знятих попереду, збоку й позаду. У результаті дуже кропіткого аналізу фотографій Шелдону вдалося вибрати самі крайні варіанти статури, максимально не схожі один на одного. Таких варіантів виявилося всього три.

Перший характеризувався загальною сферичною формою, м'якістю, наявністю дуже великого живота, великої кількості жиру на плечах і стегнах, круглою головою, великими внутрішніми органами, млявими руками й ногами, нерозвиненими костями й м'язами.

Для другого минулого характерні широкі плечі й грудна клітка, мускулисті руки й ноги, мінімальне кількість підшкірного жиру, масивна голова.

Третій тип персоніфікувала худий людина, з витягнутою особою, високою чолом, тонкими довгими руками й ногами, вузькою грудною кліткою й животом, нерозвиненою мускулатурою, відсутністю підшкірного жирового шару, з добре розвитий нервовою системою.

На підставі цих типів Шелдон виділив три первинних компоненти статури, які одержали позначення відповідно: ендоморфний, мезоморфний, ектоморфний.