48. Вольові якості особистості. Виховання волі

Вольові властивості особистості — це усталена форма довільної та вольової регуляції діяльності, яка є стрижнем характеру. Тому людину з розвиненою вольовою регуляцією вважають володарем сильного характеру, а з нерозвиненою — безхарактерною. Вольовими властивостями характеру є, наприклад, рішучість, що виявляється в своєчасному прийнятті рішення і неухиль­ному його втіленні, а також ініціативність, витримка, впевненість у собі, дисциплінованість, витривалість, терплячість, наполегливість, мужність, цілеспрямованість тощо. Відповідно негативними властивостями будуть: безініціативність, невитриманість, самовпевненість або невпевненість тощо.

Цілеспрямованість — це свідома спрямованість особи на досягнення більш менш віддаленої за часом мети. Коли говорять про спрямованість до чогось, то при цьому, як правило, мають на увазі наявність заздалегіть запланованої мети, хоча явно це і не позначають. Цілеспрямованість визначається як прояв волі, що характеризується ясністю мети і задач, планомірністю діяльності і конкретних дій, зосередженістю дій, думок і відчуттів на непохитному прагненні до досягнення поставленої мети. Цілеспрямована людина ясно бачить перспективну мету, зосереджений на рішенні близьких і далеких задач, мобілізує вольові зусилля на подолання всього, що заважає досягненню наміченої мети.

Терплячість. В психології як вольовий прояв характерту частіше за все розглядається терпіння. Проте терпіння виявляється в багатьох несхожих ситуаціях і тому одержує різне найменування: витримка, стійкість, завзятість і т.д.

Визначають терплячість як однократну тривалу протидію несприятливим чинникам (в основному — фізіологічним станам), що викликають стомлення, гіпоксію (недолік кисню) або відчуття голоду, спраги, біль.

Тривалість вольової активності характеру залежить від енергетики активності: чим сильніше потреба і чим більше енергетичні ресурси організму, тим довше людина може зберігати вольову напругу.

Упертість. При розгляді упертості, допускаються дві помилки. По-перше, нерідко упертість розглядається як прояв слабовіллі. Упертість — це теж вольовий прояв характерту, але має негативну спрямованість або уявне таким (правда, не з погляду самого суб'єкта). Рішення, вимоги і прохання при упертості носять формальний характер, оскільки вони висуваються людиною всупереч розумним доводам, порадам, вказівкам інших людей.

Наполегливість. У вітчизняній психології, як і в зарубіжній, наполегливість часто підміняється іншою вольовою якістю — завзятістю. Для багатьох психологів наполегливість і завзятість — це одне і те ж. Наполегливість — це емоційно-вольова якість, в якій емоційні і вольові компоненти на різних етапах діяльності можуть бути представлений по-різному. При прояві наполегливості має місце виражена зосередженість зусиль людини на об'єкті, свідомість звернена до наочного плану діяльності, який має виразну життєву значущість. В поведінці людини виявляється емоційна прихильність до мети діяльності. Мобілізація ресурсів відбувається з широким використовуванням механізму емоцій.

Витримка. В побутовій свідомості ця якість відображається як холоднокровність, відсутність гарячності в поведінці при виникненні конфлікту. Не можна не відзначити, що це розуміння більш конкретно і змістовно, ніж наукові визначення цієї якості, що даються в різних публікаціях.

Витримка по суті означає терплячість, оскільки він визначає її як здатність переносити великі напруги, долати відчуття утомленості, пересилювати біль.

Витримка і самовладання характеризуються як здатність усвідомлено володіти собою, своїми емоціями, думками, діями.

Витримка розуміється як стійкий прояв здатності пригнічувати імпульсні, малообдумані емоційні реакції, не піддаватися спокусі, тобто пригнічувати сильні потяги, бажання. Ця якість виражається в стійкому прояві у разі потреби стану стриманості, зовнішньої незворушності, не дивлячись на сильне бажання помститися кривднику, відповісти грубістю на грубість; витримка також виявляється в придушенні бажання з'їсти те, що заборонили лікарі, закурити, коли поряд палять інші, якщо ухвалено рішення кинути палити, і т.п. По суті, в цій якості виявляється гальмівна функція волі.

Довготерпіння (стоїцизм). Цей вольовий прояв характеру психологами не виділяється ні як різновид витримки, ні як самостійна вольова якість. Проте в його існуванні навряд чи доводиться сумніватися. Здатність людини довго переносити без зривів страждання, душевну муку, життєві знегоди, бути стійким і є єством довготерпінні, або стоїцизму.

Сміливість. Як в побуті, так і в психології сміливість визначається багатьма синонімічними поняттями: безстрашність, безстрашність, відвага, героїзм, мужність, хоробрість, відважність, завзятість, доблесть.

Страх, як захисна біологічна реакція організму, виникає при оцінці людиною наявної або майбутньої ситуації як небезпечної для здоров'я і престижу і є емоційним віддзеркаленням потреби уникнути небезпеки. Він повинен з'являтися у всякої нормальної, розумної людини при об'єктивно або суб'єктивно небезпечної для нього ситуації; тому безстрашних, в істинному значенні цього слова, людей немає. Абсолютно має рацію був персонаж однієї з вітчизняних кінокомедій, коли відмовляючись, як розумна людина, лізти до тигрів в клітку, він говорить: «Я не боягуз, але я боюся».

Псевдосміливість. Буває, що людина хоробриться, тобто приймає бадьорий вигляд, прагнучи здаватися собі хоробрим, насправді таким не будучи. Від істинної сміливості треба також відрізняти браваду як зневагу небезпекою ради показної хоробрості.

Рішучість. Кажучи про рішучість, треба відразу підкреслити, що вона не синонім сміливості, як про це пишеться в багатьох підручниках і словниках: «сміливо — значить упевнено, без коливань.

Самостійність і ініціативність визначають як відсутність у людини боязні самому ухвалювати рішення, здатність не піддаватися спробам схилити його до невиконання ухваленого рішення, не піддаватися чужому впливу, якщо воно розходиться з його поглядами і переконаннями. Неважко помітити, що під це поняття підведені у принципі несхожі явища. Самостійність — це здатність здійснювати яку-небудь діяльність без сторонньої допомоги. Вона виявляється в самостійному ухваленні рішень, здійсненні наміченого, самоконтролі, в узятті на себе відповідальності за справи і вчинки. Самостійність як вольова межа харакеру особи властива вже дошкільникам, проте мотиви її прояву у дітей різного віку різні.

Окремим випадком прояву самостійності є ініціативність. Ініціативність. Ініціатива (від лат. initiare — починати) виявляється в почині, тобто в таких діях окремих людей або груп, які послужили початком нового руху, зміни форм діяльності або устрою життя. Прагнення до ініціативи, що стало властивістю людини, що визначає і направляючим його вчинки, перетворюється на ініціативність. Ініціативність робить людину активною, енергійною, шукаючим і творчо відповідним до своєї роботи.

Дисциплінованість і організованість. Дисциплінована поведінка припускає дотримання заведеного порядку, організованість, витриманість (придушення своїх спонук, що виникли не вчасно, в невідповідний момент). Отже, дисциплінованість має моральне забарвлення і відображає відношення людини до загальноприйнятих норм поведінки. В прояві дисциплінованості може бути виражений і інтелектуальний компонент, коли рішення ухвалюється раціонально, на основі відпрацьованих правил дозволу ситуації морального вибору.

Старанність (старанність) і енергійність. Старанність — це прагнення виконати яку-небудь роботу, завдання добре і сумлінно.

Для виховання волі потрібна постійна систематична робота над собою, яку необхідно розпочинати якомога раніше. Треба пам'ятати, що вольові якості формуються у вольовій діяльності. Праця завжди була і буде найкращим засобом зміцнення волі. Дуже важливо доводити кожну справу до кінця, продумувати свої дії, не приймати нездійсненних рішень, але якщо рішення прийняте, то необхідно домагатися його виконання. Виховання волі залежить від мети, яку людина ставить перед собою. Усвідомлення мети може загартувати волю. Необхідно також виховувати у себе звичку свідкувати за собою, контролювати свою роботу і поведінку. Тренувати волю необхідно, перш за все, долаючи свої недоліки. Кожний успіх в цьому відношення вселяє людині віру в себе, робить її більш вольовою. Цьому сприяє і правильний спосіб життя, розпорядок дня, загальне зміцнення нервової системи, фізичне і психічне загартування, яке полягає в постійному тренуванні своїх вольових зусиль.