33. Характеристика мотиваційних аспектів діяльності. Виникнення нових мотивів діяльності

Мотивація — це найважливіший фактор підвищення ефективності діяльності усієї організації, адже процес діяльності організації можна добре спланувати і організувати, але якщо працівники цієї організації не відповідально ставляться до своїх обов'язків і не зацікавлені особисто у розв'язанні проблем і задач, що постали перед організацією, то результати контролю і підбиття підсумків не будуть втішними.

Розуміння змісту мотивації — головний показник професійної майстерності доброго керівника організації. Знання про те, чому люди роблять те, що вони роблять — необхідна передумова для того, щоб допомогти їм реалізувати власні мотиви та попередити випадки, коли мотивації можуть викликати певні ускладнення.

Ефективний менеджмент ґрунтується на поєднанні реальних цілей, життєвих цінностей і установок, очікувань і потреб працівника з цілями організації. Людина яка поділяє цілі й усвідомлює цінності своєї організації, здатна визначити собі завдання, знаходити шляхи їх вирішення, здійснювати самоконтроль, тобто переходити від зовнішнього мотивування до самомотивування. Воно можливе за певних об'єктивних умов, серед яких важливу роль відіграють задоволення первинних потреб працівника, висока культура виробництва, реальне самоуправління.

Менеджер повинен забезпечити розвиток позитивних мотивів у співробітників, створити ситуаційне поле, яке спонукатиме кожного робити те, що від нього очікують. Для цього потрібно використати методи мотивації (способи управлінських впливів на персонал для досягнення цілей організації). Їх класифікують за об'єктами мотивації, використовуваними стимулами, видами потреб, спрямованості і т. д.

Робітники будуть працювати добре, якщо знатимуть, що компанія має на ринку міцні позиції, її діяльність — суспільно корисна, а місія — висока й гідна. В приємному колективі, атмосфері взаємоповаги та загальної готовності допомагати один одному персонал буде працювати не лише ефективно, але й з насолодою. Особливо продуктивною буде праця працівників, коли очевидна особиста роль у процесі досягнення компанією заслужених висот, відчутна причетність до збільшення обсягів прибутку й підвищення економічної вартості компанії, зростання лояльності споживачів. Від факту наявності оплати.

34. Поняття про характер. Відмінність характерологічних рис особистості і рис темпераменту

Характер — це цілісний компонент особистості, функція якого полягає в об'єктивізації її спрямованості у формі стійких рис, вира­ жених у специфічних та відносно константних способах поведінки.

Вирізняють кілька ознак характеру.

• По-перше, під характером розуміють якість особистості, дещо особливе в психічному складі людини, що відрізняє її від інших людей.

• По-друге, підкреслюється стійкість характеру і водночас його пластичність.

• По-третє, визначається вираження характеру в поведінці або у формально-динамічних рисах, так званих безпосередніх, первин­них, швидких, емоційно забарвлених реакціях на зовнішні впли­ви, чи в усвідомлених прагненнях діяти згідно з моральними нор­мами та принципами співжиття.

Залежно від того, які ознаки і в якому поєднанні беруться до уваги, термін "характер" у повсякденній мові та в науці використо­вується у значенні або здібностей, або темпераменту, або волі, або моральної категорії.

• У сенсі здатностей термін "характер" використовується переваж­но в повсякденній мові. Складнішим є питання про співвідношення характеру і темпера­менту. Ототожнювання темпераменту з характером має давню істо­рію. В літературі не без підстав розглядають вчення Гіппократа про темперамент як першу спробу визначити відмінності в характерах людей. Відтоді тривалий час поняття "характер", по суті, було включене в поняття "темперамент". Тільки у XVIII ст. І. Кант розмежував ці поняття, розуміючи під темпераментом "те, що робить з людини природа", а під характером — те, що вона сама робить із себе". В історії вітчизняної та зарубіжної психології були спроби вирізниті характер із темпераменту, розглядати темперамент як центральні ядро характеру. Певною мірою це відображене і в сучасній фран­цузькій характерології, де серед типів характеру виділяють такі, я£ холеричний, сангвінічний та флегматичний, а також у багатьом поширених за кордоном типологіях характеру. З цих самих позиції характер зводиться до конституційних властивостей особистості, темперамент розглядається як природна основа характеру, розкри­ваються зв'язки темпераменту і характеру.

Не викликає сумніву, що темперамент — це природна основа характеру і тією чи іншою мірою він представлений у кожній його рисі як її динамічна особливість. Але зводити характер до темпера­менту неправомірно, оскільки, крім динамічної забарвленості, ха­рактерологічна дія виражає бачення, оцінки, бажання, ставлення людини до певного явища. Щоправда, при сприйнятті тієї чи іншої риси характеру люди нерідко звертають основну увагу на її динаміч­ну забарвленість, особливо якщо ця забарвленість яскрава, і не помічають змістової сторони риси, що виявляється.

Психологічний зміст особистості розкривається в її спрямованості, здібностях, темпераменті і харак­тері та виявляється в особливостях цих складних психічних утворень.

Отже, поняття "характер" слід відрізняти від поняття "осо­бистість". Характер має чітке психологічне призначення. Своєрідно об'єктивуючи спрямованість, він, поряд із темпераментом та здіб­ностями, відкриває людину як індивідуальне та соціальне "Я", як особистість для всіх і самої себе. Цим, у свою чергу, стимулюються процеси самосвідомості та самопізнання, управління поведінкою, самовираження та реалізації творчих можливостей. Проте це не озна­чає, що скільки людей — стільки й характерів. Характер має як типові варіанти, так і індивідуальні розбіжності в їх межах.

Провідні риси характеру

Характер — це компонент особистості, який має свою структуру, що в певний спосіб поєднує його риси. Рис харак­теру багато, їх кількість важко встановити. Сам термін "риса" вико­ристовується в кількох значеннях, хоча в цілому вітчизняні науковці вважають, що характерологічна риса — це єдність мотиву й дії, змісту й форми, зв'язок між якими не завжди однозначний. Це складні індивідуальні особливості, досить показові для людини, які дають змогу з певною вірогідністю передбачати її поведінку в тому чи іншому конкретному випадку.

За морально-психологічною природою, риси характеру поділя­ють на моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні.

Усі ці риси виявляються в різних життєвих ситуаціях, в яких, од­нак, нерівномірно розподіляється основне навантаження вираження їхнього змісту, тому що їх поява зумовлюється різними потреба­ми, які визначають ті чи інші вчинки.

Так, у ситуаціях, які ставлять перед особистістю вимогу діяти згідно з суспільними ідеалами, нормами, правилами поведінки, на передній план виходять моральні якості поведінки. Поява цих рис стимулюється потребами людини в цілісному соціальному середо­вищі.

В умовах, які спонукають особистість головним чином до вольо­вих зусиль, здійснення вольових дій, найяскравіше проявляються вольові риси характеру. Це зумовлене потребою людини в активній та змістовній діяльності.

Якщо ж особистості потрібно емоційно оцінити себе чи інших людей, явища природи, мистецтво, навколишню дійсність, то най­більш яскраво виявляються емоційні риси характеру, їх поява зумов­люється потребою в спілкуванні.

За обставин, які вимагають від особистості насамперед чіткого й усвідомленого сприймання навколишньої дійсності, обдуманого, глибокого і оригінального розв'язання різних життєвих, виробничих та навчальних завдань, чітко виявляються інтелектуальні риси ха­рактеру, їх поява диктується пізнавальними потребами.

Риси морального, вольового, емоційного та інтелектуального змісту є провідними в характері людини.

У створенні характеру вирішальними є вимоги, які ставить сус­пільство перед особистістю, що формується. Суспільство очікує, що особистість оволодіє потрібними рисами характеру до громадянської зрілості. Отже, у сфері пізнання структури характеру одним з основ­них завдань є вивчення цінних характерологічних якостей, необхід­них суспільству.

Формування структури характеру починається в дошкільному, продовжується й активізується в підлітковому та юнацькому віці. У зв'язку з цим у структурі характеру вирізняють прості і складні риси. Утворення складних опорних рис, наприклад працелюбності, відбувається на основі формування простих, так званих первинних рис (почуття прихильності тощо). Основні риси надають загальної спрямованості розвиткові всього комплексу виявів рис характеру. Однак прості, другорядні риси можуть визначатися основними, а в деяких випадках і не гармоніювати з ними. В житті трапляються більш цілісні характери і більш суперечливі. Існування цілісних ха­рактерів дає змогу з величезної різноманітності характерів виділи­ти певні їх типи, наділені загальними рисами.

В усталеному характері риси, що взаємопов'язані і залежать од­на від одної, утворюють групи, які називають симптомокомплексами.

Свого часу Б. М. Теплов запропонував класифікацію цих груп. За нею виділяють групи рис характеру особистості, що виражають:

1) ставлення до інших людей, яке виникає у міжособистісних контактах і зумовлюється суспільними умовами життя, що склада­ються історично і розкриваються у колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства осо­бистості. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх вияву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастич­но, образливо. Ставлення до інших виявляється залежно від обста­вин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру. Позитивними рисами характеру є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принци­повість. До негативних рис характеру належать відчуженість, замк­нутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, при­чепливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія;

2) ставлення особистості до себе, яке залежить від рівня розвит­ку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відпові­дальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості осо­бистості. Деяким людям властиві негативні риси — нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо;

3) ставлення до праці, яке є однією з найтонших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності, або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці — акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організо­ваність;

4) ставлення до речей, яке виявляється в акуратному чи недбало­му ставленні до одягу, книг тощо.