Лабораторна робота № 8

ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

Мета: ознайомитися з рівнями та параметрами навчальних досягнень учнів.

При виконанні роботи потрібно отримати такі знання та уміння:

Знання:

• об’єкту оцінювання навчальних досягнень учнів;

• поняття “компетенція” та основних їх груп;

• основних функцій оцінювання;

• рівнів засвоєння знань;

• критеріїв якості знань та їх взаємозв'язку;

• критеріїв оцінки;

• дидактичних вимог до перевірки і оцінки навчальних досягнень учнів.

Уміння:

• характеризувати рівні засвоєння знань, критерії якості знань,

• критерії оцінки, дидактичні вимоги до оцінки;

• рецензувати відповіді;

• аналізувати контрольні роботи та обґрунтовувати оцінку.

ОБЛАДНАННЯ ТА МАТЕРІАЛИ: Підручники з трудового навчання (фізики, креслення, обслуговуючої праці ); роздатковий матеріал.

Теоретичний блок

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності учнів характеризуються кількісними та якісними показниками, що виражаються й фіксуються в оцінці успішності.

Під оцінкою успішності розуміють систему певних показників, які відображають їх об’єктивні знання, уміння та навички.

Оцінювання знань – визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог шкільних програм.

Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України “Про загальну середню освіту” передбачає реалізацію принципів гуманізації, демократизації освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетенцій.

Відповідно до цього змінюються і підходи до оцінювання навчальних досягнень школярів. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач.

Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетенції.

Компетенція - загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Отже, поняття компетентності не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є:

• соціальні, які пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів суспільства;

• полікультурні стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

• комунікативні передбачають опанування важливим у роботі і суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

• інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформації у сучасному суспільстві і передбачають оволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію;

• саморозвитку та самоосвіти пов’язані з потребою і готовністю постійно навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті;

• компетенції, що реалізуються у прагненні і здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності.

Компетенції є інтегрованим результатом навчальної діяльності учнів і формується передусім на основі опанування змістом загальної середньої освіти. Виявити рівень такого опанування покликане оцінювання.

Об`єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є:

• контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати і викладати навчальний матеріал;

• навчальна – зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню і систематизації навчального матеріалу, вдосконаленню підготовки учня (класу, групи);

• діагностико-коригуюча, що допомагає з’ясувати причини труднощів, які виникають в учня під час навчання, виявити прогалини у знаннях і вміннях та коригувати його діяльність, спрямовану на усунення недоліків;

• стимулюючо-мотиваційна, що визначає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідальність та сприяє змагальності учнів, формує мотиви навчання;

• виховна, що передбачає формування вміння відповідально й зосереджено працювати, застосувати прийоми контролю і самоконтролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, охайності.

З метою забезпечення об’єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів вводиться 12-бальна шкала, побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:

• характеристики відповіді учня: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;

• якість знань: правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

• ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;

• рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

• досвід творчої діяльності: вміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, розв’язувати проблеми;

• самостійність оціночних суджень.

Оцінюючи знання, вміння і навички учнів керуються певними критеріями, які відповідають загальним вимогам до якості їхніх знань відповідно до навчальної програми. До таких критеріїв належать:

а) обсяг (повнота) знань визначається кількістю всіх елементів знань про вивчений об’єкт, передбачених навчальною програмою;

б) глибина знань характеризується числом усвідомлених учнями істотних зв’язків і відношень у знаннях;

в) міцність знань – збереження в пам’яті вивченого матеріалу, що характеризується повнотою і тривалістю, легкістю і безпомилковістю відтворення;

г) оперативність знань –вміння учня використовувати знання у стандартних однотипних умовах;

д) гнучкість знань –вміння знаходити варіативні способи їх застосування в змінених умовах;

е) конкретність і узагальненість –вміння розкривати конкретні вияви узагальнених знань та підводити конкретні знання під узагальнення;

є) системність та систематичність, що характеризують різні аспекти знань учнів: систематичність – засвоєння навчального матеріалу в його логічній послідовності, системність – усвідомлення певного об’єкта пізнання в цілому, з усіма його елементами і взаємозв’язками між ними.

Між критеріями знань завжди є певний зв’язок, Так, на оперативність знань впливає їх повнота і глибина: чим більше фактичних знань і зв’язків між ними засвоїв учень, тим більше у нього ситуацій для їх використання.

Щоб знання використовувалися творчо, необхідно сформувати у учнів узагальнені учбові дії для продуктивного пошуку різнив варіантів розв’язування проблем. Це гнучкість знань. Міцність знань забезпечується їх оперативністю та систематичністю. Чим частіше учень оперує знаннями,

Тим вони міцніші. На оперативність і гнучкість знань впливають їх конкретність, узагальненість, системність і т.д.

До основних показників оволодіння учнем знаннями відносять і рівень їх засвоєння. Розрізняють такі рівні засвоєння знань:

- репродуктивний: знання учнів виступають як свідомо сприйнята, зафіксована в пам’яті й відтворена об’єктивна інформація про предмет пізнання (тобто учень може сформулювати правило, теорему, переказати зміст параграфа і т.д.);

- реконструктивний: знання учнів виявляються в готовності та вмінні застосовувати їх у подібних, стандартних або варіативних умовах (виконання завдань на засвоєні правила, розв’язування задач та прикладів за зразком, усний чи письмовий переказ, виконання тестових завдань, практичних чи лабораторних робіт);

- творчий: учні можуть продуктивно застосовувати знання і засвоєні способи дій в нетипових, змінених (нестандартних) ситуаціях ( написання творів, розв’язування проблем, задач підвищеної складності т.д.).

Оволодіння певним запасом знань, уміння їх в потрібний момент відтворити (перший рівень) вважаються важливим показником засвоєння і в деякій мірі характеризують успішність учня. Але важливо не тільки накопичувати знання, але й уміти їх самостійно здобувати і застосовувати. Застосування знань може мати репродуктивний або творчий характер. Учні можуть застосовувати засвоєні знання в умовах максимально наближених до тих, в яких ці знання отримані, тобто за зразком або в варіативних умовах (другий рівень). Інші учні при такому ж об’ємі засвоєних знань самостійно знаходять нові способи використання їх в нетипових, нестандартних умовах (третій рівень). Включення учнів у процес творчого використання знань є одним із показників повного їх засвоєння. В процесі контролю вчитель виявляє і оцінює не тільки те, якими конкретними знаннями, навичками і уміннями оволодів учень, а й прийоми розумової діяльності він застосував, наскільки вони раціональні та продуктивні.

Важливо також враховувати рівень самостійності учнів під час виконання перевірочних завдань. Так, підтвердженням високого рівня самостійності може бути здатність школяра без допомоги зі сторони (вчителя, батьків, товаришів) застосовувати основні розумові операції; середній рівень – коли учень виконує завдання з незначною допомогою вчителя; а самий низький – коли учень не готовий прийняти запропоновану допомогу. Самостійність учня проявляється також і в навичках та уміннях раціональної організації навчальної роботи (планування роботи у відповідності з метою і об’єктом, виділення часткових задач, вибір адекватних способів дій, встановлення темпу роботи, постійного самоконтролю і корекції).

Зазначені орієнтири покладено в основу виділення чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого.

У загально дидактичному плані рівні визначаються за такими характеристиками:

I рівень – початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу – елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення;

ІІ рівень – середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний розвязувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності;

ІІІ рівень – достатній. Учень знає істотні ознаки понять, явищ, звязків між ними, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності;

ІV рівень – високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними; учень вміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, виявляти і відстоювати особисту позицію.

Зазначеним рівням відповідають розроблені критерії оцінювання навчальних досягнень учнів за 12-бальною шкалою.

Рівні навчаль-них досягнень	Бали	Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
І. Початковий	1	Учень може розрізняти об’єкт вивчення і відтворити деякі його елементи.
	2	Учень фрагментарно відтворює незначну частину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об’єкт вивчення, виявляє здатність елементарно викласти думку.
	3	Учень відтворює менше половини навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконує елементарні завдання.
ІІ. Середній	4	Учень знає близько половини навчального матеріалу, здатний відтворити його відповідно до тексту підручника або пояснення вчителя, повторити за зразком певну операцію, дію.
	5	Учень розуміє основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило.
	6	Учень виявляє знання і розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його правильна, але недостатньо осмислена. З допомогою вчителя здатний аналізувати, порівнювати, узагальнювати та робити висновки. Вміє застосовувати знання при розв’язуванні задач за зразком.
ІІІ. Достатній	7	Учень правильно, логічно відтворює навчальний матеріал, розуміє основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, частково контролює власні навчальні дії.
	8	Знання учня є достатньо повними, він вільно застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, вміє аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв’язки і залежності між явищами, фактами, робити висновки, загалом контролює власну діяльність. Відповідь його повна, логічна, обґрунтована, але з деякими неточностями.
	9	Учень вільно володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в дещо змінених ситуаціях, вміє аналізувати і систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази у власній аргументації.
ІV.Високий	10	Учень володіє глибокими і міцними знаннями, здатний використовувати їх у нестандартних ситуаціях, самостійно визначає окремі цілі власної навчальної діяльності, критично оцінює окремі нові факти, явища, ідеї.
	11	Учень володіє узагальненими знаннями з предмета, аргументовано використовує їх у нестандартних ситуаціях, уміє знаходити джерело інформації та аналізувати її, ставити і розв’язувати проблеми. Визначає програму особистої пізнавальної діяльності; самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту позицію щодо них.
	12	Учень має системні, дієві знання, виявляє неординарні творчі здібності у навчальній діяльності, вміє ставити і розв’язувати проблеми, самостійно здобувати і використовувати інформацію, виявляє власне ставлення до неї. Розвиває свої обдарування і нахили.

Учитель перевіряє і оцінює навчальну успішність учнів, керуючись певними вимогами, які встановлені педагогічною теорією і практикою і визначені в директивних документах про роботу школи. Найголовніші з цих вимог є:

1. Об‘єктивність перевірки і оцінки знань учнів

Об‘єктивний контроль передбачає створення умов, за яких би максимально точно виявлялися дійсні знання учнів. Об‘єктивність оцінки – це її відповідність фактичним знанням школяра. Об’єктивна оцінка – це не тільки вимога чітко дотримуватися встановлених норм і критеріїв оцінки, але й характерна риса діяльності вчителя. Бути об’єктивним – це означає в однаковій мірі доброзичливо ставитися до всіх учнів, пред’являти до них єдині вимоги, бути справедливим до кожного з них. Необхідно, щоб учні відчували, усвідомлювали і визнавали справедливість і доброзичливість вчителя. Оцінки успішності аж ніяк не повинні залежати від тих чи інших особливостей поведінки учнів на уроці, у школі чи поза нею.

Дослідження показують, що існує ряд причин необ’єктивності оцінки. Необ’єктивність має місце тоді, коли вчителі не дотримуються критеріїв і норм оцінок з свого предмету і по-різному виявляють і оцінюють результати навчання учнів. Одні вимагають лише точного і повного знання тексту підручника, другі враховують здатність учня самостійно мислити і формулювати висновки, треті надають перевагу вмінням використовувати знання на практиці, четвертим подобається загальний розвиток і широта знань учнів і т.д.

2. Умотивованість оцінки знань учнів. З метою попередження необ’єктивної оцінки її потрібно аргументувати, тобто коротко, чітко і переконливо характеризувати відповідь учня. Бо навіть найоб’єктивніша оцінка не включає в себе оцінки способів роботи учня, його ставлення до навчання, ступеня його старанності. Обґрунтовуючи оцінку, вчитель аналізує виявлені знання учнів за формою, змістом, об’ємом, з точки зору правильності і виразності мовлення.

Досвідчені вчителі, аргументуючи оцінку, виділяють уміння аналізувати, встановлювати причинно-наслідкові, функціональні, генетичні та інші зв’язки між предметами і явищами, розгортати судження, тобто самостійно застосовувати раціональні прийоми учіння, узагальнювати матеріал.

Чималу користь можуть принести окремим учням вказівки вчителя про те, які прогалини в знаннях потрібно ліквідувати, яку конкретно роботу потрібно для цього виконати.

Слід привчати школярів до самокритичного ставлення до наслідків своєї роботи.

Неприпустимо виставляти оцінку, виходячи тільки з певної “репутації” учня: отримав два – три рази гарну оцінку, і його знання оцінюються як відмінні і тоді, коли для цього немає ніяких підстав. Буває і навпаки: учневі, який одержав кілька разів незадовільну оцінку, “по традиції” ставиться така ж оцінка, хоча він заслуговує позитивного балу .

3. Систематичність перевірки знань учнів. Перевірка знань, умінь і навичок учнів є однією з форм здійснення зовнішнього зворотного зв’язку у педагогічному процесі, способом одержання вчителем інформації про те, як учні засвоїли навчальний матеріал. А такий зв’язок тільки тоді ефективний, коли він має безперервний характер. Якщо перевірку успішності проводити лише епізодично, від випадку до випадку, то в знаннях учнів неминуче виникають прогалини. Систематичність контролю є важливим психологічним фактором, який організовує та дисциплінує учнів, створює постійну трудову атмосферу, формує потребу в праці, наполегливість та цілеспрямованість у досягненні мети. Регулярний контроль сприяє виробленню у учнів навичок самоконтролю, уміння аналізувати свою роботу, критично оцінювати її результати. Без систематичного контролю за засвоєнням знань, умінь та навичок неможливо правильно організувати навчальний процес, забезпечити його ефективність.

4. Індивідуальний та диференційований підхід при оцінюванні успішності учнів. Однією із важливих передумов повного і достовірного вивчення і корекції навчальних можливостей учнів, рівня їх знань, умінь та навичок виступає врахування їх індивідуальних особливостей на всіх етапах навчання.

Необхідність індивідуалізації контролю і оцінки викликана вимогою оцінювати знання, вміння та навички, здійснювати контроль за роботою кожного учня, за навчально-пізнавальною діяльністю окремого учня. Крім того, умови контролю і особливо умови оцінювання знань учнів порушують звичний стан учнів, призводять іноді до їх нервового напруження. Наприклад, в процесі усного опитування увага класу прикута до учня, який відповідає на запитання вчителя: від нього чекають відповіді, його слухають, погоджуються чи ні, співчувають йому або ж ні.

Принцип індивідуального підходу до учнів в процесі контролю передбачає вибір таких дидактичних умов (прийомів та методів), за яких знімається психологічна напруга учнів і вчитель може об’єктивно, повно та правильно виявити і оцінити знання кожного з них.

Індивідуалізація повинна базуватися на єдності загальних вимог і критеріїв до оцінки, які пред’являться до всіх учнів, та індивідуальних передумов, які дозволять кожному з них більш повно і широко розкрити свої знання, навички і уміння, рівень розвитку.

Як правило, в складі класу виділяється декілька типів учнів, які вимагають специфічного підходу до них в процесі контролю знань. Частіше поділ учнів на типи відбувається за рівнем їх успішності. Проте, перш ніж застосовувати диференційований, індивідуальний підхід до школярів в процесі контролю і оцінювання їх знань, умінь та навичок, рівня їх розумового розвитку, вчитель повинен вивчити їх психолого-педагогічні особливості, які обумовлені інтелектуально-вольовими якостями школярів ( рівнем знань, рівнем розумового розвитку, самостійністю мислення, їх інтересами, здібностями, ставленням до навчальної роботи, рівнем активності, мірою старанності, темпераментом, поведінкою).

Психолого-педагогічними дослідженнями встановлено, що “сильний“ тип має стійкий умотивований інтерес, хороші здібності і вчиться в міру своїх можливостей. Для нього характерні концентрована і стійка увага, швидке і точне сприйняття запитань і завдань, високий рівень працездатності, сумлінне ставлення до навчальної роботи, висока активність та ініціативність, швидкий (іноді повільний) темп роботи при виконанні завдань, впевненість у своїх силах, прагнення самостійно дійти до істини, сила волі.

Враховуючи підвищений інтерес сильного учня до знань, його яскраво виражені здібності до навчання, необхідно в процесі перевірки його знань, навичок і умінь поряд з основними (обов‘язковими) запитаннями і завданнями підбирати завдання творчого характеру (твори на вільну тему, складання віршів, розповідей, виконання образотворчих робіт, виготовлення різних пристроїв і обладнання для практичних робіт, завдання з виготовлення наочних посібників, моделей систематизую чого і узагальнюючого характеру).

Тип “середній” учень характеризується нестійким навчальним інтересом, середніми здібностями, недостатньо стійкою увагою (іноді елементами механічної пам’яті). Для нього характерні середня активність, обумовлена постійним стимулюванням зі сторони вчителя (тобто середній учень, як правило, виконує завдання за допомогою і під контролем зовні), повільний, розмірений темп роботи (або швидкий, без обдумування і напруження, що може привести до помилок), конкретне мислення. Диференціація та індивідуалізація перевірки і оцінки знань цих учнів перш за все зводиться до максимальної активізації пізнавальної діяльності кожного з них. З цією метою вчитель може використовувати різноманітні форми ущільненого (комбінованого) опитування, карточки-завдання, рецензування відповіді товаришів та ін.

Тип “слабкий” учень має низькі навчальні можливості і здібності, погано виділяє головне, суттєве; при вивченні матеріалу і його відтворенні спирається на несуттєві, другорядні ознаки. Слабкі учні не можуть планувати свою навчальну діяльність, надають перевагу відомим способам дій, які легко відтворити в пам’яті. Для них характерна розсіяна увага, механічне заучування матеріалу, короткочасне його запам’ятовування. Як правило, такі учні краще запам’ятовують наочний матеріал, ніж усне пояснення. Погана пам’ять, мислення схематичне, предметне. Потреба і уміння контролювати себе розвинені слабо; вони не здатні концентрувати свою увагу, їх часто відволікають сторонні подразники і питання вчителя застають зненацька.

Для диференційованого і індивідуального підходу до слабких учнів ефективні такі умови і прийоми контролю і оцінювання: при опитуванні не квапити з відповіддю, створювати атмосферу доброзичливості, застосовувати прийоми, які полегшують відтворення матеріалу, що вивчено, наприклад, при опитуванні дозволяється користуватися планом відповіді, який складено вдома, або за опорними схемами. Схеми стають алгоритмом розмірковувань і доведень. Це знімає скутість, страх, і дитина не боїться висловлювати свої думки на поставлені запитання.

Сухомлинський В.О. підкреслював, що індивідуалізація перевірки і оцінювання знань учнів покликана дати кожному учню можливість пізнати радість праці, радість успіху в навчанні. Ця думка повинна утримувати вчителя від виставлення поганих оцінок; слід оцінювати тільки позитивний результат розумової діяльності учнів.

З вище викладеного випливає, що вчителю важливо індивідуалізувати методи і прийоми контролю з врахуванням інтелектуальних здібностей учня, його темпераменту, психологічного стану в процесі опитування.

5. Вимогливість вчителя. Вимогливий підхід вчителя до оцінювання роботи учнів – обов’язкова умова високої якості навчання. Завищення оцінок – велике зло. Лібералізм вчителя породжує несерйозне, байдуже і безвідповідальне ставлення учнів до навчання. Вони цінують і люблять вимогливих учителів (якщо, звичайно, останні не тільки вимагають, а й добре вчать), і, навпаки, не поважають вчителів, які ставлять незаслужені оцінки.