27. Історичні типи світогляду.

магічний – через певні ритуальні слова та дії людина може створювати щось надприродне та чинити свою волю. усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка– тотема, анімізм — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом.фетишизм — речі з магічними силами.міфологічний -.є антропоморфний, тобто одухотворення усього сущого. Створення певного божества яке відповідає певній людській якості і яке може людину покарати. Риси: синкретизм— людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений;, пошук «справжнього» імені Бога. символізм — міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення. генетизм — сприйняття часу. В давнину час сприймався циклічно, тому старе було ціннішим ніж нове; основне питання — хто кого породив. Анімізм . філософський – риси системність, теоретичний, логічно обгрунтований характер системи філософських поглядів. центрі філософії стоїть людина, що, з одного боку , обумовлює формування картини світу та дослідження його впливу на людину, а з іншого - розгляд людини в його відношенні до світу, визначення його місця, його призначення в світі і суспільстві. Релігійний – усе залежить від волі Бога науковий – усе, що не може бути доведено і науково обґрунтовано не існує мистецький – творчість є джерелом для знання і мислення(магічне знання -> міфологічні уявлення -> теоретична філософія -> створення філософських шкіл -> підгрунтя для релігії -> онтологічний характер, проекційність, циклічність, завершеність, замкнутість... -> наука як альтернатива, як доповнення релігії -> мистецтво, коли творчість дає поштовх новому знанню)

28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.

Онтологія – це вчення про буття, розділ філософії у якому з’ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Значення: 1) частина філософії, яка з’ясовує основні, фундаментальні принципи буття, першоначала всього сутнісного. У перекладі з грецької мови означає вчення про суще, сутнісне, найважливіше, це вчення про першооснови буття, субстанцію, матерію, простір, час, рух, 2) у марксистській філософії - для з’ясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості. 3) у західній філософії - найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної інтуїції; принципи буття з’ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб’єкта і об’єкта. Термін “онтологія” було запропоновано професором логіки Рудольфом Гокленієм (1547-1628). Проте справжнім автором і творцем першого курсу під назвою “Онтологія” був професор філософії Берлінського університету Християн Вольф (1679-1754). Вольф чітко відокремив онтологію, як науку про буття, від гносеології, як науку про пізнання. Пізніше Християн Вольф написав повний курс філософії - Лейбніце-Вольфіанська філософія.Вольф: чотири розділи філософії: онтологія, раціональна теологія, космологія та раціональна психологія. Кант виступив проти будь-якої онтології, оскільки для людини у світі достовірно існує лише феномен, тобто лише те, що існує в її свідомості. А існуюче поза свідомістю є ноуменом, що ні в якій мірі не доступно людській свідомості. Заперечував онтологію Вольфа також Гегель, оскільки на його думку буття і свідомість тотожні: буття існує в свідомості (в ідеї, в дусі), а свідомість (ідея, дух) адекватно реалізується в бутті. Проблеми онтології: 1) співвідношення матеріального та ідеального, що є первинним, а що похідним, вторинним. Матеріальне — філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме про його об'єктивне існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності. Ідеальне — це філософська категорія для позначення суб'єктивного, образного нематеріального відображення дійсності у людській свідомості. Образ, який відображає реально відчутні властивості об'єкта, сам цих властивостей не має, оскільки позбавлений будь-якої тілесності, матеріальності. 2) Як йти у філософії — від речей до ідей (свідомості), чи від ідей (свідомості) до речей (Фіхте). Платон визнає істинним буттям світ вічних об'єктивних ідей. Світ конкретних речей розглядається як породження світу ідей, які виступають як зразки, моделі конкретних речей, беруть участь у цих речах. Матерія визнається небуттям, а чуттєво сприймані предмети - з'єднанням буття з небуттям, яке теж існує, але розглядається як інше по відношенню до буття. З'єднанням буття і небуття пояснюється рух і розвиток навколишнього світу.