31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.

Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всіпроцеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь-яка зміна, будь-якавзаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема іруху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій — відносним:спокій — це лише один із моментів руху. Простір і час — це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії. Лейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір — це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти.Такі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм розглядали простір і час як форми індивідуальноїсвідомості, І. Кант — як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель — як категорії

абсолютного духа (це — ідеалістичні концепції). Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу.

32. Некласична онтологія: загальна характеристика.

Онтологія – це вчення про буття, розділ філософії у якому з’ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Значення: 1) частина філософії, яка з’ясовує основні, фундаментальні принципи буття, першоначала всього сутнісного. 2) у марксистській філософії - для з’ясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості. 3) у західній філософії - найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної інтуїції; принципи буття з’ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб’єкта і об’єкта. Термін “онтологія» - Рудольфом Гокленієм, розвив і створив - Християн Вольф. В філософії XX сторіччя,на відміну від традиційної онтології, не світ, не природа, а людина ставала проблемною точкою відрахунку. Філософи XX ст. заперечували тим представникам класичної онтології, що відштовхувались від самостійного буття світу і від нього рухалися до розуміння людини, поставленої в залежність від світу. Філософія перетворювалася в 'філософію речей', а людина розглядалася як річ. Заперечували проти тих напрямків, де на перший план висувалися логіка, гносеологія, теорія ідей: панування 'філософії ідей' перетворює людину в свого роду пізнавальну машину. Центром філософії має бути людина, людина є буттям. Але філос 20ст високо оцінили ідею Канта, згідно якої світ ми бачимо винятково крізь призму людської свідомості. Предмет світу, самий світ існують в собі, цілком незалежно від свідомості. Центром же 'нової онтології' стає не деяка ізольована свідомість людини, а свідомість, точніше, духовна (свідоме і несвідоме), взяте в нерозривній єдності з людським буттям. В класичній онтології – був шлях від світу як буття до буття людини, в некласичній - зворотній шлях - від людського буття до світу, як він бачиться людині і 'вибудовується' навколо нього. Філософи XX сторіччя (слідом за Кантом) справедливо підкреслювали небезпеку ототожнення людських уявленнь про реальність з самим світом - небезпека безпосередньої 'онтологізації' людських станів і знань. Фейєрбах: по-новому осмислює поняття суб'єкта. Він не «абсолютний дух», не «світовий розум», а реальна цілісна людина в єдності її тілесних і духовних якостей. Фейєрбах відстоює в своїй філософії антропологічний принцип - завдяки людині звести все надприродне до природи, і завдяки природі все надлюдське звести до людини, спираючись на історичні та емпіричні приклади. В центрі філософії повинна знаходитися людина як найвища істота природи. Людська істота є ні матеріалізмом, ні ідеалізмом, ні фізіологією, ні психологією, вона - лише антропологія.