14. Особливості філософії епохи Відродження.

Філософія Відродженя охоплює період від 14 до поч 17ст. Відродження-перехідна епоха, і цим значною мірою пояснюється чимало її специфічних рис і насамперед та, завдякій якій майже синонімічною назвою для епохи стає слово "гуманізм". Головною проблемою філософії Відродження, також як і середньовічної філософії, була проблема Людини і Бога, проблема співвідношення Природи і божественної першооснови.В еволюції філософської думки Відродження прийнято виділяти три характерні періоду: гуманістичний (середина XIV - середина XV ст.) - у цей період на зміну середньовічного теоцентризм прийшов інтерес до Людини в усьому різноманітті його відносин зі світом; неоплатонічний (середина XV-перша третина XVI ст.), Пов'язаний з постановкою широких онтологічних проблем, і натурфілософські (друга половина XVI - початок XVII ст.). Основні ідеї філософії епохи Відродження :1)Антропоцентризм: увага філософів спрямована в основному на людину.2)Гуманізм, визнання людини особою, його права на творчість, свободу і щастя. 3)Постулювало творчої суті людини : він нікого не наслідує, ні Богові, ні природі, він сам по собі діяльний, він творить, в основному рукотворно, ремісничий.4)Особово матеріальне розуміння світу : усе існуюче розуміється в проекції на людину при максимальному інтересі до тілесного початку.5)Ідея домінування естетичного розуміння дійсності над моральними і науковими представленнями.6)Антисхоластика: прагнення розвінчати уявні авторитети і пропаговані ними догми.7)Геометрично структурне розуміння світу8)Пантеічний світогляд, що розглядає світ, що оточує людину, природу як причетну вищим абсолютним цінностям, богові (Бог розлитий в природі).Серед представників цього напряму слід вказати Миколу Коперника, Йоганна Кеплера і Галилео Галілея. Епоха Відродження - це переворот в першу чергу в системі цінностей, в оцінці усього сущого і відношенні до нього.

15. Філософія Нового часу. Новий час характеризується подальшим розвитком капіталістичних відносин. На відміну від Середньовіччя державна влада тепер не залежала від церковної, безпосередньо не підпорядковувалась їй. Ця ситуація певною мірою пояснює основний напрям зусиль передових філософів і соціологів названої епохи, зокрема їх боротьбу проти церковників, релігії, схоластики. Основні зусилля мислителів були спрямовані на захист віротерпимості, свободи совісті, звільнення філософії від впливу теології. В цій боротьбі використовувалися й надбання попередньої філософської думки, зокрема вчення Демок-ріта і Епікура, "теорія двох істин" та ін. Основною особливістю філософії Нового часу була її орієнтація на науку як найвищу цінність.Говорячи про філософію Нового часу, треба врахувати, що на її зміст впливали як специфіка суспільного життя і наука цієї епохи, так і філософські традиції, оскільки, будучи викликаною до життя об'єктивними чинниками, вона (філософія) набуває відносної самостійності й розвивається за своїми внутрішніми законами.Видатні філософи цієї епохи нерідко були великими природодослідниками й математиками (Р. Декарт, Г.В. Лейбніц), а деякі природодослідники були авторами важливих філософських ідей. Особливий вплив на філософію здійснювала механіка, яка була на той час зразком експериментально-математичної науки, що прагнула повністю пояснити рух тіл, включаючи й небесні тіла.У новий час філософія за традицією ототожнювалася з метафізикою в арістотелівському її розумінні, тобто визнавалася "першою філософією", умоглядною наукою про найзагальніші принципи буття і знання. 16. Класична німецька філософія.

Німецькою класичною філософією у вітчизняній літературі прийнято називати сукупність філософських вчень І. Канта, І. Г. Фіхте, Ф. В. Й. Шеллінга, Г. В. Ф. Гегеля і Л. Фейєрбаха. Їх об'єднує пильна увага до природи духу, що трактується через поняття діяльності і свободи, які розглядаються в тому числі і в історичному плані. 1)Іммануїл Кант (1724-1804) був родоначальником німецької класичної філософії. У його творчості виділяють два періоди: “докритичний”, коли І. Кант виступав в основному як натураліст, і “критичний”, коли сформувалася специфічна кантівська філософія (період публікації «Критики чистого розуму», «Критики практичного розуму», «Критики здатності судження» ) Однією з головних проблем критицизму Канта є вирішення питання: як можливе достовірне наукове знання? достовірне знання - це об'єктивне знання. Об'єктивність же в нього ототожнюється із загальністю й необхідністю. Отже, достовірне знання повинно мати риси загальності і необхідності. 2)Гегель (1770-1831) створив систематичну теорію діалектики як учення про розвиток і мислення. Заслуга Гегеля полягає в тому, що він дав діалектичний аналіз усіх найважливіших категорій філософії і сформував три основних закони діалектики.( 1. переходу кількісних змін в якісні, 2)єдності і боротьби протилежностей, 3)заперечення заперечення) 3)Людвіг Фейєрбах (1804-1872) - перший німецький філософ, що піддав розгорнутій критиці систему і метод Гегеля з матеріалістичних позицій. У центрі філософії, на його думку, повинна бути людина як вища сутність природи. Його Філософське вчення ствердженням самоцінності та значимості людського індивіда. 4)Фіхте першочергову увагу приділяє філософсько-моральним проблемам. Основу своєї практичної філософії він вбачає в тому, що принципи моралі повинні опиратися на теоретичне обгрунтування, маючи зв'язок із чіткою науковою системою. Мета діяльності людини полягає у виконанні закону моралі, обов'язку, якому протистоять природні властивості людини, що походять з фізичної природи людини. У філософії 5)Шеллінга найважливішим етапом була філософія природи. Досягненнями Шеллінга в цій сфері було використання історичного погляду на природу. Саме він проголошує, що природа історично давніша за свідомість. Виникнення свідомості є результатом ряду змін природи.