57. Істина й правда.

Істина-це адекватне ,дійсне відображення реальності .Існує два підходи до розуміння поняття істини:певна група філософів притримується думки ,що істина не може існувати поза людиною(А),а інші - розуміння людиною реальності є виключно суб’єктивним,а не об’єктивним і воно не впливає на істину(Б).(А)ця група філософів вважає , що людина сама створює істину , яка є для неї єдиною правильною. Така істина називається суб’єктивною (ця істинна вважається правдою для певного кола філософів).(Б)Така думка підтверджується існуванням певних об’єктів,яке не залежить від думки суб’єкта про його наявність .Суперечності правди,як суб’єктивної істини та об’єктивної істини є одним із важливіших проблем.В ході історичного процесу було виявлено неможливість відділяти об’єктивний зміст істинності знання від неминуче суб’єктивного способу його існування.Людске поняття про реальність виступало діалектичною єдністю суб’єктивної і об’єктивної істини.

58. Поняття методу та методології.

Метод (у тій або іншій формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання та діяльності. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта на вирішення конкретного завдання, досягнення результатів у певній сфері діяльності. Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, і сила кожного методу обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка "співіснує з методом". Своєю чергою, метод розгортається в систему й використовується для подальшого заглиблення й розгалуження знання та його матеріалізації в практиці. Про методи говорять стосовно фази пізнання (методи експерименту, обробки емпіричних даних, побудови наукової гіпотези чи теорії, верифікації теорії, викладу наукових результатів); поділяють їх на філософські та спеціально-наукові, а за типом причинності -- на однозначно-детерміністські, вірогіднісні, багато-багатозначні; розрізняють якісні й кількісні. Сучасні науки на певному етапі свого розвитку здійснюють глибоку філософську та практичну ревізію всіх своїх методів, що є принципово важливим кроком у зростанні самосвідомості та самопізнання даної науки, її реальних можливостей. Наука про міжнародні відносини (ТМВ), яка з початку 60-х рр. різко розширила арсенал своїх методів, зараз об'єктивно стоїть перед потребою і перспективою своєї ревізії. Під методологією в сучасній науці й теорії пізнання розуміють, по-перше, учення про систему принципів і способів організації якоїсь сфери діяльності (як теоретичної, так і практичної); а, по-друге, конкретний набір, комплекс, систему принципів і способів організації даної діяльності. У цьому сенсі однаково правомірно говорити як про методологію науки, так і про методологію навчання, політичної діяльності, апаратної роботи тощо. При цьому той факт, чи є конкретна сукупність принципів і способів організації даної діяльності набором, комплексом або системою, слугує принципово важливою вказівкою на рівні спеціалізації та розвитку відповідних сфер або виду діяльності: набір переважно свідчить про етап її становлення, система -- про високий рівень розвитку.