87. Поняття цивілізації.

Поняття цивілізації. Цивілізація - людська спільнота, яка протягом певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці,технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні вартості та ідеали, ментальність (світогляд). Слово Цивілізація вперше з'явилося у Франції в середині 19 століття. Воно виникло від латинського слова, що означало цивільний , державний. У Середньовіччі дане поняття одержало юридичний зміст і було віднесено до судової практики, у наступні періоди значення поняття розширилося. В епоху Реставрації стали створюватися різні теорії цивілізації. У 1827 році з'явилися "Думки про філософію людства" І.Гердера. У тому ж році вийшли "Принципи філософії історії" Дж-Б.Віко. Але одна людина особливо заволоділа, якщо можна так виразитися, самим поняттям "цивілізація". Це Франсуа Гізо, що писав про те, що людська історія може розглядатися тільки як збори матеріалів, підібраних для великої історії цивілізації роду людського . Гізо був переконаний у тім , що в людства загальна доля, що передача накопиченого людством досвіду створює загальну історію людства. Стало бути, є цивілізація.

88. Традиції і новаторство в культурі.

Особливим проявом творчості у культурі є реалізація її своєрідної здатності — бути традиційним явищем. Культурна традиція — це процес використання культурних надбань у незмінному вигляді, завдяки якому відбуваються накопичення і передача людського досвіду в історії, і кожне нове покоління людей може використовувати цей досвід, спираючись у своїй діяльності на створене своїми попередниками. Традиції — елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються з покоління в покоління й зберігаються в суспільстві протягом тривалого часу. Традиції існують у всіх формах духовної культури. Можна говорити про наукові, релігійні, моральні, національні, трудові, побутові та інші традиції. Завдяки їм розвивається суспільство, оскільки молоде покоління не винаходить заново "велосипеди", а засвоює досягнутий людський досвід культури. культура, з одного боку, характеризується смисловою впорядкованістю, стабільністю завдяки традиціям та спадкоємності, а з іншого — смисловою динамікою, вільним самовиявом, що є новаторством. Для гармонійного функціонування та розвитку, уникнення руйнацій культура має зберігати міру в поєднанні двох протилежних тенденцій — традицій і новаторства через органічний взаємозв'язок свободи і відповідальності на принципах вищих духовних цінностей людяності, гуманізму.

89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.

Національне та загальнолюдське у культурі розглядається як діалектична єдність. Сама національна культура трактується ширше і не зводяться до національно - особливого, тобто етнічної неповторності. Тому визначити співвідношення національного і загальнолюдського можна лише за допомогою поняття національної культури. Її слід вважати "процесом становлення і розкриття сутності людської цивілізації у конкретному народі (нації) упродовж усієї цієї історії", а також "сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених як самим народом, так і запозичених в інших народів і використовуваних народом у своєму розвитку". Таким чином, національна культура - це поєднання загальнолюдського та етнічно неповторного(національно - особливого ).Загальнолюдське характеризує не лише загальне в культурі різних народів, а насамперед соціальність людини та її буття. Той соціальний зміст матеріальної та духовної діяльності, культуру, яка є сутністю людини та її життєдіяльності.Національне, як етнічно неповторне, в культурі історично мінливе. На ранніх стадіях розвитку суспільства воно домінувало, бо тоді на культуру людських спільностей (виробничу діяльність, соціальні цикли, побут, обряди, вірування, мову і т.д.) суттєвий вплив справило середовище проживання, обмежені і локальні контакти з іншими спільностями. З дальшим розвитком, особливо із становленням промислового суспільства, розширюється і посилюється матеріальна і духовна взаємодія і взаємозбагачення культур, відбувається інтеграція життя націй у єдине світове ціле. Причому не лише у сферах економіки, політики, а й у духовному житті, науці, мистецтві, інформатиці і т. д. 90. Поняття міжкультурної комунікації

Досягнення позитивних результатів у взаємодіі між культурами залежить від здатності учасників спілкування розуміти одне одного, на що впливають такі фактори як етнічна культура співрозмовника, психологія народу, культурні цінності що панують у певній державі. Ці взаємовідносини отримали нзву МК тобто обмін між 2 і більше культурами та продуктами іх діяльності що здійсн в різних формах.в останні 10річчя особл гостро постає у сферах екон, екол, міжнар політики. Вчені стверджують що саме поняття комунікаціі виходить із поняття культури.3 напрями вивчення МК:а)традиц(МК-соц наука)б) інтерпретативний( етнографічний)в) критичний підхід( роль контексту, історіі, зміна комунікантів) Типи відн між культурами:утилітарне ставлення, неприйняття, взаємодія і взаємозбагачення.( міжкультурний діалог). Є думка що загальнолюдська культура- результат поєднання нац культур який може реалізув виключно через комунікацію. Прроблеми можуть виникати не тільки через вже зазначені фактори а й через використання різнимикультурами різних підходів до використ засобів комунікаціі: культури поділ на а)індивідуалістичні( приділ особл увага змісту повідомл, а не способу передачі, тобто гол виступає контекст, вимоги висуваються до точності викор понять, логіки висловлювання) і колективістські культури(головне – форма). Філософія прагне застосувголовні ідеі комунікат теоріі в аналізі сфери практичного розуму, етики, у дослідж інших вимірів буття. Згідно з комунікат теорією по-новому постає пит. Значущості міжособистісних зв’язків у контексті формування простору соц. Взаємодіі.зростає роль вивченняя мови і мовних прийомів з філ. точки зору