- •Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських і загальнонаукових методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи.
- •8. Функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії.
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26. Структура світогляду.
- •27. Історичні типи світогляду.
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29. Основні рівні буття.
- •30. Філософський зміст категорії «матерія».
- •31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •32. Некласична онтологія: загальна характеристика.
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •34. Поняття природи.
- •35. Народонаселення як природне явище.
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Екологічні проблеми і шляхи їх розв’язання.
- •40. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •41. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність».
- •42. Проблема визначення сутності людини.
- •43. Проблема сенсу життя людини.
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення.
- •46. Феноменологічна концепція свідомості.
- •47. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета й ціль, засоби та результат.
- •54. Проблема істини в теорії пізнання.
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина й правда.
- •58. Поняття методу та методології.
- •59. Основні форми наукового пізнання.
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •61. Функції мови.
- •62. Поліструктурність мови.
- •63. Поняття соціокультурної комунікації.
- •64. Об’єкт і предмет філософії історії.
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії.
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу.
- •74. Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- •75. Цінності як ядро духовного світу.
- •76. Гуманізм філософії.
- •77. Поняття філософії економіки.
- •79. Поняття власності та її форм.
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81. Поняття політики.
- •82. Поняття політичної системи та її структури.
- •84. Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85. Поняття культури.
- •87. Поняття цивілізації.
- •88. Традиції і новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
62. Поліструктурність мови.
Поліструктурність - це сукупність певних елементів,у нашому випадку мовних.
Система мовна:
1) безліч одиниць даного мовного рівня (фонологічних, морфологічних, синтаксичних і т.п) в їх єдності та взаємозв'язку; класи одиниць та правила їх утворення, перетворення і комбінування. У цьому сенсі говорять про фонологічної, морфологічної,
слово утворюючої , синтаксичних, лексичних, семантичних системі даної мови або (більш вузько) про системах (підсистемах) схиляння і спряженія, дієслова та імені, виду і часу, роду і падежу і т.п. Визначення мови як системи сходить до Ф. де Соссюра,
підготовлено працями В. Гумбольдта та И.А, Бодуен де Куртене. Розрізняють ядро системи, куди входять основні мовні одиниці й правила, і її периферію займає маловживані факти, які стоять на межі літературної мови (застарілі, жаргони, діалектичнее та ін); розрізняють ядро і периферію граматичної системи. В зв'язку з функціонально-стилістичним розшарування мови (розмовною, офіційним, газетно -
публіцистичних, наукових та ін) і принципову допустимість не співпадання норм у різних стилях.
63. Поняття соціокультурної комунікації.
Соціокультурну комунікацію розглядають як процес “взаємодії між суб’єктами соціокультурної діяльності (індивідами, групами, організаціями) з метою передачі чи обміну інформацією за допомогою прийнятих у цій культурі знакових систем (мов), прийомів та засобів їхнього використання”Комунікація, за своєю суттю, – явище соціальне, яке уособлює одну з провідних потреб людини – потребу у взаєминах з іншими, в ході реалізації якої індивід опановує світ свого буття.
Соціокультурна комунікація виступає як один з базових механізмів і
невід'ємна складова соціокультурного процесу, забезпечуючи саму можливістьформування соціальних зв'язків, управління сумісною життєдіяльністю людей ірегулювання її окремих областей, накопичення і трансляцію соціального досвіду .Необхідними умовами і структурними компонентами соціокультурної комунікації єнаявність спільної мови у суб'єктів комунікації, каналів передачі інформації, а такожправил здійснення комунікації (семіотичних, етичних). комунікативними є лише дії,здійснювані із спеціальною метою комунікації, тобто що мають мотиваційну підставу ,орієнтацію на передачу інформації і здійснювані з використанням адекватної цій метізнакової системиТипологія процесів соціокультурної комунікації може бути побудована по наступнихпідставах:- по характеру суб'єктів комунікації (міжособистістна, особово-групова, міжгрупова,
міжкультурна і ін.);- по формах комунікації (вербальна, невербальна);
- по рівнях протікання комунікації (на рівні буденної культури, в специалізованихобластях соціокультурної практики,
- орієнтаційна (що допомагає споживачеві інформації орієнтуватися в системній структуріприродного і соціального простору);- стимуляція (що впливає на мотиваційні підстави соціальної активності людей, актуалізуєзнання людини про навколишню дійсність і технології діяльності, а також прагнення доотримання бракуючих знань заради задоволення його соціальних домагань і ін.)