47. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.

Свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного підходу, тобто як

внутрішній світ, світ суб'єктивної реальності, суб'єктивної рефлексії, який гносеологічному плані протистоїть світові об'єктивної реальності. Саме цей "сталий"

внутрішній світ став об'єктом уваги сучасної світової філософії (філософський

структуралізм, феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика, психоаналіз та ін.), яка

прагнула оволодіти структурою суб'єктивності. Суб'єктивна реальність є нічим іншим, як

свідомістю, думкою, переживанням. Вона ідеальна і за формою, і за способом свого

існування. Думка продовжує природу і разом з тим за способом свого існування

протистоїть їй. Категорія ідеального позначає специфічне для людини відображення

об'єкта і дії у вигляді суб'єктивного образу (понять, суджень, умовиводів). Ідеальне

охоплює всі структурні елементи суб'єктивної реальності. Це будь-яке знання, що існує у

формі суб'єктивності, але пов'язане з матеріальними мозковими нейродинамічними

процесами. Більшість визначень поняття ідеального фіксує специфічний характер, спосіб

існування свідомості. І це головне. Ідеальне за своєю суттю характеризується

конструктивністю, здатністю втілюватись у дійсність шляхом об'єктивації, опредметнення

у формах культури. З різноманітного змісту свідомості відбирається той тип чуттєвих і

понятійних образів, які найбільше співвідносяться з майбутнім результатом її діяльності, з

тим, що має бути досягнуте і здійснене людиною. Йдеться про такі психічні образи, котрі

несуть у собі ідеї, задуми, знання, реалізація яких відповідає людським потребам. На

думку Е.В.Ільєнкова, людина набуває ідеального виключно в ході прилучення до

історично розвинутих форм суспільної життєдіяльності разом із соціальним планом свого

існування, культурою. Ось чому "ідеальність" є аспектом культури, її виміром,

властивістю. Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш

вузьке порівняно u1079 з поняттям "психіка людини". Психіка складається із таких духовних

утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії.

Свідомість — це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній

філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної

(когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна

структура когнітивної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного абстрактно - мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи,які становлять предметно-змістовну основу мислення. А саме мислення є процесом оперування чуттєвим змістом і логічними формами, що має на меті синтез чуттєвого ірраціонального надбання нової пізнавальної інформації. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам'ять. Але у когнітивній сфері свідомості провідна роль,безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.

Емоційна сфера свідомості — складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її

структури і типологізувати їх не вдалась. Емоційно-вольовий компонент свідомості пов'язаний з її роллю в активному конструюванні дійсності, адже воля є свідомим і цілеспря­мованим регулюванням людиною своєї діяльності. У цьому процесі воля постає історичною за змістом та спрямованістю. «Усі планомірні дії тварин не змогли накласти на природу печатку їх волі. Це змогла зробити лише людина» (Ф. Енгельс). Зміст обумовлюється характе­ром потреб людини та способів їх реалізації. Тому емоційно-вольовий компонент свідомості залежить як від рівня розвитку цих потреб, так і від рівня їх адекватного усвідомлення. 49. Рівні та форми суспільної свідомості.

Рівні та форми суспільної свідомості. Суспільна свідомість. Свідомість неможливо вивести з одного лише процесу відображення об'єктів природного світу: відношення “суб'єкт-об'єкт” не може породити свідомість. Для цього суб'єкт повинен бути включений у більш складну систему соціальної практики, у контекст громадського життя. Кожний з нас, приходячи в цей світ, успадковує духовну культуру, що ми повинні освоїти, щоб знайти власне людську сутність і бути здатними мислити по-людськи. Ми вступаємо в діалог із суспільною свідомістю, і це конфронтуюча нам свідомість є реальність, така ж, як, наприклад, держава або закон. Ми можемо збунтуватися проти цієї духовної сили, але так само, як і у випадку з державою, наш бунт може виявитися не тільки безглуздим, але і трагічним, якщо ми не будемо враховувати ті форми і способи духовного життя, що нам об'єктивно протистоять. Щоб перетворити історично сформовану систему духовного життя, потрібно нею спочатку опанувати. Суспільна свідомість виникла одночасно й у єдності з виникненням суспільного буття. Природі в цілому байдужне існування людського розуму, а суспільство не могло б без нього не тільки виникнути і розвиватися, але і проіснувати жодного дня і години. У силу того, що суспільство є об'єктивно-суб'єктивна реальність, суспільне буття і суспільна свідомість як би “навантаже-ні” один одним: без енергії свідомості суспільне буття статичне і навіть мертво. Той факт, що суспільна свідомість містить у собі різні рівні (повсякденне-життєве, теоретичне, суспільну психологію, ідеологію і т.д.), і те, що кожним рівнем свідомості суспільне буття відбивається по-різному, саме і складає реальну складність у розумінні феномена суспільної свідомості. І тому не можна розглядати її як просту суму понять “свідомість” і “суспільна”. Суспільна свідомість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, представлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин. Суспільна свідомість формується і розвивається разом з виникненням суспільного буття, тому що свідомість можлива тільки як продукт соціальних відносин. Але і суспільство може бути названо суспільством лише тоді, коли склалися його основні елементи, у тому числі і суспільна свідомість. Сукупність узагальнених представлень, ідей, теорій, почуттів, удач, традицій, тобто всього того, що складає зміст суспільної свідомості, утворить духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття. Але хоча матеріалізм і затверджує визначену роль суспільного буття стосовно суспільної свідомості, однак, не можна спрощено говорити про первинність першого і вторинності іншого. Суспільна свідомість виникла не через якийсь час після виникнення суспільного буття, а одночасно й у єдності з ним. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона у своєму впливі на буття може як би оцінювати його, розкривати його потаєний зміст, прогнозувати, через практичну діяльність людей перетворювати його. У цьому полягає та історично сформована функція суспільної свідомості, що робить його необхідним і реально існуючим елементом будь-якого суспільного пристрою. Ніякі реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомленням їхнього змісту і необхідності, не дадуть очікуваних результатів, а тільки зависнуть у повітрі. За рівнем, глибиною і ступенем відображення суспільного буття в суспільній свідомості розрізняють свідомість повсякденну і теоретичну. З погляду матеріальних її носіїв варто говорити про суспільну, групову й індивідуальну свідомість, а в історико-генетичному плані розглядають суспільну свідомість у цілому чи її особливості в різних суспільно-економічних формаціях.