9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.

Філософія фіксує за допомогою категорій найбільш загальні властивості, зв'язки і відношення речей, закономірності розвитку, які діють і в природі, і в суспільстві, і в людському мисленні. Як універсальні форми наукового мислення, категорії виникли і розвиваються на основі суспільної практики. За своїм змістом вони відображають існуючу поза ними дійсність, властивості й відношення об'єктивного світу. Завдяки категоріям одиничні речі сприймаються і осмислюються як часткові прояви загального. Безпосередньо категорії мислення відображують універсальні схеми, форми суспільно-політичної діяльності. Разом з тим категорії є розумовими формами осягнення дійсності, способами підведення одиничного, випадкового під загальне, необхідне. Це вузлові пункти пізнання дійсності. Усі філософські категорії і категорії конкретних наук мають цілий ряд особливостей. По-перше, вони об'єктивні за своїм змістом, оскільки у них відображуються якісь властивості, відношення і зв'язки явищ об'єктивного світу. Вони формуються не в результаті чисто розумової діяльності людини, а у процесі тривалого пізнання об'єктивного світу. Але хоча вони об'єктивні за змістом, за своєю формою вони суб'єктивні, оскільки є продуктом абстрагуючої діяльності людського мислення, і у цьому полягає їх друга особливість.Третьою важливою особливістю категорій є те, що вони за своєю сутністю мінливі і рухомі, тобто не є якимось застиглим і незмінним знанням. Рухомість і мінливість логічних категорій витікає з того, що мінливий, рухомий сам матеріальний і духовний світ.

10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.

Питанням вироблення філософських категорій значну увагу приділяли багато видатних філософів, узагальнюючи розвиток людського пізнання. Цей термін вперше введений Аристотелем. Аристотель розуміє під категоріями найбільш загальні поняття, виводить їх з граматичних форм і налічує їх 10: «сутність» (або «субстанція») ,«кількість», «якість» «ставлення» , «простір» , «час» ,«стан», «дія», «володіння».Конец формыПлатон розробив п'ять категорій: сутність, рух, спокій, тотожність та різниця. Значний внесок у розробку категорій зробив Арістотель, який розглядав їх як загальну форму відображення реальних речей і відношень, як найвище узагальнення об'єктивної реальності. Він виділив десять філософських категорій: сутність, кількість, якість, співвідношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання. Але для арістотелівського вчення про категорії характерний формально-логічний, метафізичний підхід. Мислитель вважав, що категорії незмінні, не переходять одна в одну, не перетворюються у щось більш загальне. Значну увагу аналізу категорій приділив Кант. Він розглядав категорії як апріорні форми розсуду, за допомогою яких розсудок упорядковує пізнавальний матеріал, одержуваний за допомогою відчуттів. До кантівської системи категорій входять: кількість (одиничність, множина, цілісність), якість (реальність, заперечення, обмеження), відношення (субстанція, причина, взаємодія), модальність (можливість, дійсність, необхідність). Кант глибоко поставив питання про логічні функції категорій, однак, його основне положення про те, що категорії є визначенням не «речей в собі», а лише структура мислення, було хибним й спрямовувало його філософію до ідеалізму. Кант оголосив категорії суб'єктивними формами розумової діяльності, що притаманні свідомості до досвіду, апріорі. Вчення про категорії найбільш розвинуте у філософії Гегеля, у якого «Наука логіки» виступає як діалектична система філософських категорій. Заслуга Гегеля полягає саме у створенні діалектичної логіки, де всі категорії взаємопов'язані, переходять одна в одну і усі разом відтворюють закономірність поступального розвитку. В «Науці логіки» він подає у взаємозв'язку і взаємоопосередкуванні такі категорії: буття (якість, кількість, міра), сутність (підстава явища, дійсність, до якої входять субстанція, причина, взаємодія), поняття (суб'єкт, об'єкт, ідея). Обмеженість гегелівського розуміння категорій полягала в тому, що він розглядав їх як породження й щаблі розгортання світового духу і тому тлумачив як виключно логічні форми, які передують самій матеріальній дійсності й становлять її внутрішню сутність. Стосовно сучасного стану визначення цього терміна, то вважається,що категорія – це будь-яке поняття, яке є «гранично загальним» або близьким до нього; поняття, що володіє великою потужністю (об'ємом).У діалектичній логіці під категорією розуміється поняття, що відображає послідовну стадію становлення будь-якого конкретного цілого (відповідно процесу його духовно-теоретичної репродукції).   У метафізиці категоріями буття або просто категоріями називаються різні способи буття. 11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.

Особливості: Попри всі відмінності релігійно-філос вчень Індіі, є певні загальносвітоглядні уявлення індійської культури, що відображені тією чи іншю мірою у більшості цих вчень. До них можна віднести 1)розуміння предметно чуттєвого світу як повної ілюзії, видимості, справжньою ж реальністю вважається споконвічна і безособистісна сила, божественний Абсолют(уявлення про особистого Бога-творця у світоглядній традиції Індії зустрічається дуже рідко); 2)вчення про сансару, тобто про переселення і перевтілення душ, про вічній кругообіг житт;3)ідеї карми, кармічного закону-закону обумовленості життя людей та їх перероджень сукупністю добрих і поганих вчинків у попередніх існуваннях;4)ідея кастового поділу суспільства, тобто уявлення про належність кожної людини від народження до одного з чотирьох прошарків населення. Водночас індійська філософія мала свої особливості 1)формування на базі міфологічно-релігійного світогляду;2)своєрідність ставлення до Вед;3)споглядальний хар-р і слабкий звязок з наукою;4)змалювання духу як безликого, бездіяльного явища;5)народження логіки;6)побудова соц філософії на принципах етики страждань і щастя;7)обгрунтування ідеї активно-діяльної сутності,під якою розумієьбся єдність душі і тіла, тілесного і духовного, свідомості і матерії. Китай. Особливості:1)китайська філос була малосистемна і в ній проявився слабкий звязок навіть з тими науками,які існували тоді в китаї;2)у більшості філос шкіл переважала практична філософія, яка була тісно повязана з проблемами житейської мудрості, моралі, пізнання природи і соц управлінням;3)в цілому за формою і методами постановки проблем китайська філос є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем- цінніснозначимою і гуманістичною 13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.

По-перше, починається середньовічна філософія періодом так званої "апологетики" (від грец. "апологія" - захист), представники якої виступали з обґрунтуванням і захистом християнства проти античної філософії. Затверджується ж період становлення і утвердження середньовічно - християнської філософії так званою "патристикою" (від лат. "патер" - отець), періодом формування найавторитетнішими християнськими мислителями – "отцями церкви" – вихідних принципів середньовічної християнської філософської думки. Вже від самого початку середньовіччя впадає в око своєрідна "дволінійність" у становленні та подальшому розвитку середньовічної філософської парадигми.чітко розрізняють західну і східну апологетику. Перша представлена іменами Амуніція Фелікса, Квінта Тертулліана, та ін, друга – Юстином, Теофілом, Філон, Климент. Схоластика (від грецького слова "схола" - школа) – це специфічна система середньовікової філософсько – теологічної думки, яка зародилась в монастирських школах.Схоластика була спрямована на раціоналізацію обґрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога.Основна увага зосереджується на пізнанні Бога в людській душі. По-друге, грекомовна (східна) апологетика спонукувана своєю еллінською ментальністю на споглядання внутрішньої людини, неосяжних глибин духу, виявляє себе в таких серйозних філософських здобутках, як мистецтво алегоричного прочитання, тлумачення "священних текстів" так звана "екстеза". Римська ментальність "західної апологетики" орієнтувалася на зовнішні риси духовності. Найвідоміший серед "отців" західної церкви був Августин Блаженний.Сутність людини визначається саме в її душі, а не в тілі. Людська історія за Августином визначається боротьбою двох божественно-людських інститутів – Божого і земного царства.Щодо проблеми стосунків людини і Бога, то Августина найбільше цікавило питання про гріховність людини перед Богом.Зло у світі, за Августином, - не помилка творця. Зло – це вільний вибір людини і вона несе за нього відповідальність.Зло виявляється у повстанні людини проти Бога. Оскільки Бог не творив зла,то воно не існує само по собі. Зло – це лише відсутність, нестача (спотворення) добра.