- •Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських і загальнонаукових методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи.
- •8. Функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії.
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26. Структура світогляду.
- •27. Історичні типи світогляду.
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29. Основні рівні буття.
- •30. Філософський зміст категорії «матерія».
- •31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •32. Некласична онтологія: загальна характеристика.
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •34. Поняття природи.
- •35. Народонаселення як природне явище.
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Екологічні проблеми і шляхи їх розв’язання.
- •40. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •41. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність».
- •42. Проблема визначення сутності людини.
- •43. Проблема сенсу життя людини.
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення.
- •46. Феноменологічна концепція свідомості.
- •47. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета й ціль, засоби та результат.
- •54. Проблема істини в теорії пізнання.
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина й правда.
- •58. Поняття методу та методології.
- •59. Основні форми наукового пізнання.
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •61. Функції мови.
- •62. Поліструктурність мови.
- •63. Поняття соціокультурної комунікації.
- •64. Об’єкт і предмет філософії історії.
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії.
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу.
- •74. Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- •75. Цінності як ядро духовного світу.
- •76. Гуманізм філософії.
- •77. Поняття філософії економіки.
- •79. Поняття власності та її форм.
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81. Поняття політики.
- •82. Поняття політичної системи та її структури.
- •84. Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85. Поняття культури.
- •87. Поняття цивілізації.
- •88. Традиції і новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
60. Мова як засіб комунікації та пізнання.
Мова – це аналог природного буття, духовної сфери, характеру й долі народу. Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.Історичною основою виникнення мови була праця, її творцем і носієм є народ. Мова існує і розвивається лише в процесі її практичного використання.Поширене також виділення наступних двох функцій мови: формулювання думок у процесі їх пізнання і комунікації, а також пов'язаних з ними переживань. Перша з цих функцій мови іноді вважається граничним випадком другої, тобто мислення розглядається як спілкування з самим собою.Мова, передусім, є посередником у пізнанні та спілкуванні з іншими людьми.Щодо пізнання, мова є виявом предмета знання для самого підмета, який відчуває, що щось у нім нового знаходиться, і це походить до нього від чогось іншого, котре є відмінне від свого Я (хоча є в собі), але також від речей зовнішніх.
особливості трактування деяких функцій мови в лінгвістичному і філософському аспектах мають різну основу і значення в своїх проявах і смисловому навантаженні, спираючись при цьому на притаманне кожному з цих аспектів тлумачення тих чи інших термінів взагалі. Таким чином, можна стверджувати, що мова постає абсолютною субстанцією комунікації, а свідомість розуміється як мислення та мовлення, які протікають у часі. Усе це дає аргументацію на користь того, що мова є не лише лінгвістичною, а перш за все філософсько-лінгвістичною категорією.
Мова — дійсність, з якою має справу логіка(зазначити,що логіка-це одна із підгалузей філософії і вона дуже важлива). Оскільки логіка має своїм предметом форми мислення та відношення між ними, а мислення нерозривно пов'язане з мовою, то логіка в цьому розумінні є наукою про мову. Можна визначити мову як систему знаків із заданою інтерпретацією: ця система використовується для комунікації (спілкування) та пізнання.
61. Функції мови.
1. Комунікативна — це функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Існують і інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. Для мови комунікативна функція є досить важлива, бо мова, якою не спілкуються, вмирає. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер.
2. Номінативна функція або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості, явища, процеси, закономірності та поняття про них) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті
3. Мислетворча функція мови — функція формування і формулювання думки. Мислення не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково мову називають "органом, який творить думку". З мислетворчою функцією пов'язані когнітивна (від "знання, пізнання"), або гносеологічна, тобто пізнавальна, й акумулятивна (від "нагромадження") функції. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ, нагромаджує знання про нього.
4. Гносеологічна або пізнавальна функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь
5. Експресивна або виражальна функція мови. Неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших
6. Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).
7. Естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв (це відповідна лексика і фразеологія, естетичного змісту тексти).
8. Культуроносна функція мови. Мова є носієм культури народу — мовотворця
9. Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом впливу належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.
10. Магічно-містична функція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.