Семінарське заняття № 7-8

Тема 7: Складові форми мислення, судження та умовиводу

Мета заняття: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів про:

• структуру і основні види судження;

• простий категоричний силогізм;

• правила термінів і засновків простого категоричного силогізму;

• фігури і модуси простого категоричного силогізму.

План

1. Структура судження i основні його види.

2. Простий категоричний силогізм.

3. Правила термiнiв i засновків простого категоричного силогізму.

4. Фігури i модуси простого категоричного силогізму.

Методичні рекомендації

Для якісної підготовки відповіді на перше питання студент повинен знати, що судження – форма мислення, в якій засобами ствердження чи заперечення розкриваються зв’язки предметів з їх ознаками або відношення між предметами.

Основними видами судження є:

- просте атрибутивне судження містить суб’єкт, предикат i зв’язку. Суб’єкт судження – поняття про предмет думки. Предикат судження – поняття про ту властивість предмета думки, наявність якої у ньому стверджується чи заперечується.

- загальне судження – судження, в якому за кожним мислимим у суб’єкті елементом множини стверджується чи заперечується певна ознака.

- часткове судження – судження, в якому міститься знання про наявність або вiдсутнiсть певної ознаки у частини предметів, що мисляться в суб’єкті, а про наявність цієї ознаки в решті цих предметів може бути відомо, що вона відсутня, або нічого не відомо.

- стверджувальне судження – судження, в якому констатується наявність ознаки у певного предмета.

- заперечне судження – судження, в якому констатується вiдсутнiсть певної ознаки в предметах, які мисляться в суб’єкті судження.

При підготовки відповіді на друге питання студент повинен вміти пов’язувати в одне ціле знання щодо правильності простого категоричного силогізму. Простий категоричний силогізм – опосередкований дедуктивний умовивід, що складається з двох засновків (посилок) i висновку, які є категоричними судженнями.

Термін, який повторюється в засновках i пов’язує їх між собою, називають серединним, два інших терміни – крайніми.

Ширший за обсягом крайній термін називають більшим (він виконує у висновку роль предиката), а вужчий за обсягом крайній термін – меншим (він виконує у висновку роль суб’єкта).

Щоб вiдповiсти на третє питання треба формулювати правила термiнiв i засновкiв простого категоричного силогiзму. Правила термiнiв:

• термін, який є нерозподілений у засновку, не може бути розподіленим у висновку;

• середній термін неодмінно має бути розподіленим принаймні в одному із засновків.

Правила що до засновків силогізму:

• з двох заперечних засновків неможна зробити ніякого висновку;

• з двох часткових засновків не можна зробити ніякого висновку;

• якщо один із засновків заперечний, то i висновок (якщо він взагалі можливий) теж є заперечним;

• якщо один із засновків частковий, то й висновок (якщо він взагалі можливий) теж є частковим;

• якщо обидва засновки стверджувальні, то й висновок (якщо він взагалі можливий) теж є стверджувальним.

Щоб вiдповiсти на четверте питання треба знати, що таке середній термін. Залежно від місця розташування середнього терміна розрізняють чотири фігури силогізму. Першою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає місце суб’єкта в більшому засновку i місце предиката – в меншому. Другою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає місце предиката i в більшому, i в меншому засновках. Третьою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає місце суб’єкта i в більшому, i в меншому засновках. Четвертою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає місце предиката в більшому засновку i суб’єкта – в меншому.