Питання для самоконтролю

1. Що вивчає гносеологія?

2. На яких основоположеннях ґрунтується сучасна наукова гносеологія?

3. У яких формах здійснюється чуттєве та раціональне пізнання?

4. У чому сенс практики як специфічно людського засобу освоєння світу?

5. Яка відмінність між поняттями практика і виробництво?

6. Які визначальні функції практики?

7. Які функції практики?

8. У чому специфіка практики як способу освоєння світу?

9. Які характерні риси наукового пізнання?

10. Які основні компоненти, із взаємодії яких складається наукове пізнання?

11. Які основні форми, рівні й етапи наукового пізнання? Чим вони відрізняються між собою?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Пізнання як вид духовної діяльності і феномен культури.

2. Основні принципи сучасної наукової гносеології.

3. Практика як виключно людський спосіб освоєння світу.

4. Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу.

5. Співвідношення практики і праці.

6. Основні функції практики.

7. Практика в системі категорій сучасної філософії.

8. Багатоманітність видів пізнання, їх специфічні особливості.

9. Основні методи теоретичного рівня наукового пізнання

10. Основні проблеми сучасної філософії та методології науки.

Бібліографічний список

Основна література: 1, 2, 6, 7, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 2, 3, 4, 5, 6, 13, 16, 17, 26, 28, 29, 35, 39, 42, 44, 52, 53, 61, 62, 69, 79, 87.

Тема 19: Антропологія

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

• роль цінностей у регулюванні поведінки людини;

• поняття вищих духовних цінностей.

Питання теми

1. Цінності як ядро світоглядної проблематики. Людина в системі цінностей.

2. Ціннісні орієнтації та проблема втілення ідеалу.

Методичні рекомендації

У першому питанні треба визначити, що цінності в житті суспільства виступають соціально-значущими орієнтирами діяльності суб’єктів, одним із факторів розгортання політичної історії. Вони є чимось більш високим ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура.

Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності – осередком духовного життя суспільства.

Виконуючи важливу роль інтеґруючих, соціалізуючих, комунікативних засад у житті суспільства, цінності забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, високий рівень самосвідомості й організованості його членів.

З розвитком суспільства і його структуруванням, поглибленням духовності людини, ускладнювалось і ціннісне світосприйняття, охоплюючи все нові потреби.

Аналізуючи друге питання слід акцентувати увагу на ціннісних орієнтаціях, вищих духовних цінностях та втіленні ідеалу.

Ціннісні орієнтації характерне домінування господарського, прагматичного підходу до всіх цінностей.

Науково-теоретична орієнтація спрямована на пошук абстрактних сутностей в поясненні життя. В поясненні світу вона апелює до теоретичних доказів і претендує на універсальність свого світобачення.

Ціннісні орієнтації можуть формуватись у будь-якій сфері життєдіяльності. Філософія розглядає лише ті орієнтації, що виражають сутність людини універсальним чином. Ці універсальні цінності є загальнолюдськими властивостями людини у її відношенні до світу.

До таких базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри. Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і міри. Благо виступало вищим життєвим орієнтиром людини, узагальнювало в собі і вищу мету її існування, і спосіб життя.

Порівняно зі звичайними цінностями вищі цінності мають скоріше орієнтаційний ніж регулятивний характер, в них більше споглядальності.

Вищі цінності – це місткі, емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що визначають усі сфери життя людини. До них належать цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності.

У житті індивіда вищі цінності визначають сенс його існування, з якого випливає вся мотивація даного суб’єкта. Завдяки цим цінностям людина долучається до вищої інстанції, що наповнює сенс її існування, надає йому конкретики. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з’ясувати свою значущіність у міжособових стосунках, зрозуміти своє місце в універсумі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність свого індивідуального буття.

Розкриваючи зміст проблеми втілення ідеалу слід звернути увагу на те, що ідеал – це основна форма, в якій функціонують цінності. Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова недосяжність.

Прийомом конструювання ідеалу є ідеалізація, що абстрагується від полярності позитивного і негативного.

Ідеал є гранично вираженою цінністю, організуючим, цільовим началом людської життєдіяльності. Найяскравіше в ідеалі виражена його закличність, імперативність; він виступає цементуючим началом життя, його організуючою силою, що перетворює буття людей у структурно упорядковане ціле, цілеспрямований процес.