Тема 5: Договірні відносини в міжнародному приватному праві

5.1. Поняття та види міжнародних контрактів, як різновиду договірних відносин в міжнародному приватному праві

Приватно-правова (цивільно-правова) угода є основною фор­мою, що опосередковує міжнародну економічну, зокрема торговельну діяльність.

Під зобов'язаннями розуміються правовідносини, внаслідок яких одна сторона (боржник) є зобов'язаною вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або ж утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.

Предметом зобовязання є:

1. передати майно;

2. виконати роботу;

3. надати послуги;

4. сплатити послуги тощо.

Одним з видів зобов'язань є зовнішньоторговельний контракт, ключовими для розуміння якого мають стати положення ст. 1 Ві­денської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу то­варів.

Україна до даної Конвенції приєдналась 23.08.1989р., а 16.04.1991 р. було прийнято Закон України «Про зовнішньо­економічну діяльність», який закріпив поняття контракти, що є тотожнім до поняття зовнішньоекономічні договори, а дане поняття прийнято використовувати у міжнародному публічному праві.

Отже, «зовнішньоекономічний договір» - договір, що укладено між державами у сфері зовнішньоекономічних відносин, зокрема такі, як угоди про товарообіг та уточнюючі їх щорічні протоколи.

Подібні договори створюють взаємні права та поро­джують відповідні обов'язки саме для суб'єктів міжнародного публічного права. В межах цих зовнішньоекономічних договорів, що мають, таким чином, «рамковий» характер, суб'єкти міжнаро­дного приватного права, на підставі ліцензій чи в іншій спосіб укладають контракти.

Контракти є засобами реалізації міждержавних чи міжурядових зовнішньоекономічних договорів, проте входять до сфери регулювання міжнародного приватного права.

При укладанні конт­рактів зобов'язання держав за зовнішньоекономічним договором можуть змінитися або бути переглянутими.

Що стосується контракту, то, відповіднодо Цивільного кодексу і міжнародних стандартів, то під ним розуміється договір купівлі-продажу, а саме з урахуванням ст. 655 ЦК України, це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зо­бов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, за умови, що постійні місця здійснення ділових операцій цих сторін знаходяться в різних державах.

Отже, зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох чи більше субєктів зовнішноьекономічної діяльності та їх іноземних контрактів, спрямованих на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обовязків у зовнішньоекономічній діяльності.

5.2. Конвенція оон 1980 р. «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів»: загальна характеристика і сфера застосування

Найпоширенішим видом зовнішньоекономічних догово­рів (контрактів) є міжнародний договір купівлі-продажу. Його укладення регламентується законодавством України та міжнародними договорами, а саме – Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі-продажу 1980 р., учасницею якої є Україна з 1 лютого 1991 р.

Прийняття Віденської конвенції 1980 р. було зумовлено необхідністю об'єднати принципи романо-німецької та англо-американської правових «сімей» в одному міжнародному документі. Конвенція не впливає на дію інших міжнародних договорів, які регулюють зовніш­ньоторговельні відносини.

Вона визначає юридичне понят­тя: договору міжнародної купівлі-продажу товарів; встанов­лює форму такого договору; регламентує зміст основних прав і обов'язків продавця та покупця, зокрема відповіда­льність за порушення контрактних зобов'язань.

Віденська конвенція 1980 р. поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах: якщо ці держави є договірними державами або якщо відповідно до норм міжнародного приватного права застосовується право договірної держави.

Конвенція не застосовується до продажу товарів:

1) які набуваються для особистого, сімейного або домашнього використання, за винятком випадків, коли продавець у будь-який час чи в момент укладення договору не знав чи не повинен був знати, що товари набуваютьея для такого ви­користання;

2) з аукціону;

3) в порядку виконавчого провад­ження або іншим способом відповідно до закону;

4) фондо­вих паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів та грошей;

5) суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці;

6) елект­роенергії;

7) на постачання товарів, що їх слід виготовити, якщо сторона-замовник зобов'язується поставити значну частину матеріалів, необхідних для виготовлення таких товарів;

8) у яких обов'язки сторони, що поставляє товари, поля­гають переважно у виконанні роботи чи наданні інших по­слуг.

Для Віденської конвенції 1980 р. характерною є диспозитивність. Вона виявляється у широкій автономії волі сто­рін, які за взаємною згодою можуть застосовувати цю кон­венцію повністю або частково. Диспозитивність Конвенції виявляється і в тому, що сфера її застосування може бути обмежена використанням державою-учасницею заяв та за­стережень.

Так, відповідно до одного із застережень України для угод, укладених суб'єктами підприємницької діяльності з місцезнаходженням в Україні, обов'язковою є письмова форма незалежно від місця їх здійснення.

Письмовою формою є повідомлення телеграфом та телетайпом.

Важливе значення мають норми Конвенції, що визнача­ють порядок укладення договору купівлі-продажу. Найскладнішим у цьому випадку вважається питання про визначення місця укладення контракту, тобто моменту, коли зобов'язання сторін набуватимуть для них юридичного значення.

Віденська конвенція 1980 р. регулює укладення догово­рів купівлі-продажу через обмін офертою та акцептом.

Офертою вважається пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам.

Акцептом вважається заява або інша поведінка адресата оферти, які виражають згоду з офертою. Відповідь на оферту не повинна містити додаткових умов, обмеження чи зміну умов договору, інакше така відповідь буде зустрічною офер­тою. Додатковими чи відмінними умовами можуть бути пропозиції стосовно ціни, порядку платежів, якості та кількості товару та строків поставки, обсягу майнової відповідальності, порядку розгляду спорів тощо.

Відповідно до Конвенції оферта може бути:

1. звичайна (відзивна);

2. безвідзивна.

Оферта може бути відзивна, якщо:

1) в ній якимось чином зазначається, що вона є такою;

2) для адресата оферти було розумним розглянути офертуяк безвідзивну і адресат оферти діяв відповідно.

Договір вважається укладеним в момент, коли акцепт оферти вступив в дію.

Конвенція містить вимоги до товару. Товар за кількістю, якістю, описом, упаковкою повинен відповідати вимогам контракту.

Якщо сторони не домовились про інше, товар не відповідає договору, якщо він:

1. не придатний для тієї мети, з якою відповідно до опису він звичайно викори­стовується;

2. не придатний для будь-якої конкрет­ної мети, про яку продавець прямо чи непрямо був повідом­лений під час укладення контракту, за винятком випадків, коли з обставин випливає, що покупець не покладався й що для нього було нерозумно покладатися на компетентність і судження продавця;

3. товар не має якостей, відпо­відних тим зразкам чи моделям, що були надані продавцем покупцю;

4. немає тари чи упаковки, які звичай­но використовують для товарів, або за відсутності такої тари чи упаковки відсутні такі тара чи упаковка, які допомагають зберегти і захистити товар.

Продавець не відповідає на підставі вказаного за невід­повідність товару, якщо під час укладення договору поку­пець знав чи не міг не знати про таку невідповідність.

Про­давець відповідає за договором та нормами цієї Конвенції за будь-яку невідповідність товару:

а) яка існує в момент переходу ризику на покупця, навіть якщо ця невідповід­ність стає очевидною тільки згодом;

б) яка виникає після зазначеного моменту і є наслідком порушення ним будь-якого свого зобов'язання, у т. ч. порушення гарантії, вста­новленої для товару.

У разі дострокової поставки продавець зберігає право до настання передбаченої для поставки дати поставити недопоставлену кількість товару або новий товар, заміняю­чи такий, що не відповідає договору, або усунути будь-яку невідповідність у поставленому товарі за умови, що здійс­нення ним цього права не заподіє покупцю нерозумних незручностей чи нерозумних витрат. Проте покупець зберігає право вимагати відшкодування шкоди відповідно до Кон­венції.

Продавець повинен повідомити покупця про відправку товару. Якщо продавець зобов'язаний забезпечити переве­зення товару, він має укласти договір на його транспорту­вання. Відповідно до Конвенції продавець не зобов'язаний самостійно, страхувати товар при його перевезенні. Однак на прохання покупця він повинен надати йому усю інформацію, необ­хідну для здійснення страхування товару покупцем.

Передача документів, які містять відомості про товар, повинна відбуватися у строк, місці та формі, встано­влених контрактом.

Конвенція регулює обов'язки сторін за договором.

Основ­ними обов'язками продавця, відповідно до ст. 31-43 Кон­венції, є необхідність:

а) інформувати покупця і поставити товар, обумовлений договором належної якості, кількості, в упаковці, вільний від претензій третіх осіб;

б) передати по­купцю документи на товар;

в) передати право власності на товар.

Основними обов'язками покупця, відповідно до ст. 53 – 60 Конвенції, є:

а) огляд отриманого товару, направлення повідомлення про його невідповідність договору протягом розумного строку, але не пізніше 2-х років з моменту вияв­лення недоліку;

б) сплата в установленому місці та строки ціни за товар;

в) прийняття товару, поставленого відповідно до договору.

Сторони зобов'язані забезпечувати збереження товару, належного одній з них, який знаходиться у розпорядженні іншої сторони.

Місце оплати ціни може бути обумовлено у контракті. Оплата може здійснюватися у місці знаходження комерцій­ного підприємця-продавця або в місці передання товару. Оплата може бути проведена: коли продавець, відповідно до дого­вору, передає товар або товаророзпорядчі документи покупцю, або коли у покупця вперше з'явилася можливість оглянути товар.

Конвенція регулює звільнення сторін від відповідальності. Сторона договору не відповідає за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перепоною поза її контролем і що від неї не можна було розумно чекати усвідомлення такої перепони при укпаденю договору або уникнення цієї перепони чи її наслідків.

Розірвання договору звільняє обидві особи від їх зобов'язань, але за ними зберігається право на стягнення збитків. Розірвання договору не впливає на умови догово­ру, які торкаються порядку вирішення спорів чи прав і обов'язків сторін у випадку його розірвання. Сторона, яка виконала договір повністю чи частково, може вимагати від іншої сторони повернення усього того, що було першою стороною поставлено чи сплачено за договором. Якщо продавець зобов'язаний повернути ціну, він має також сплатити відсот­ки з неї, враховуючи час, що сплив з дати сплати ціни.

Конвенція передбачає норми, які регулюють засоби пра­вового захисту в разі порушення договору продавцем та покупцем, а саме:

1) вимагати від покупця сплати ціни, прийняття постав­леного чи виконання інших зобов'язань, якщо тільки про­давець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою;

2) встановити додатковий «розумний» строк для вико­нання покупцем своїх обов'язків;

3) заявити про розірвання договору;

4) самостійно скласти специфікацію товару.

Здійснення продавцем свого права на інші засоби право­вого захисту не позбавляє його права вимагати відшкоду­вання збитків і не надає відстрочки покупцю від судового чи арбітражного розгляду.

Збитки за порушення договору однією зі сторін склада­ють суму, котра охоплює збитки та упущену вигоду. Такі збит­ки не можуть перевищувати втрат, які сторона, що поруши­ла договір, передбачала чи повинна була передбачити в момент укладення договору як можливі наслідки, врахову­ючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати.