6.5. Основні колізійні питання, пов'язані зі спадкуванням

У межах будь-якого правопорядку природним явищем є смерть фізичних осіб, яка припиняє правоздатність людини і відкриває спадщину.

При виникненні спадкових правовідносин в міжнародному приватному праві виникає ряд колізійних питань, які в кожній країні регламентуються виходячи з внутрішнього законодавства, такими питаннями є:

1. склад спадщини – спадкування виступає правонаступництвом у зв'язку зі смертю фізичної особи.

У багатьох країнах під об'єктом спадкування є все май­но, що залишилось після померлого.

Ст. 1218 ЦКУ під спадщиною розуміє усі права та обов'язки, що належали спадкодав­цеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Окрім того ЦКУ регламентує ряд обєктів, які не входять до спадщини, а саме:

1. особисті немайнові права;

2. право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3. право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, або іншим ушкодженням здоров'я;

4. права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, вста­новлені законом;

5. права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони є нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця і у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.

В англо-американському праві при розгляді питання про склад спадщини має місце інститут так званих «пер­ших грошей». У США це право на перші долари, за яким один з подружжя, що пережив іншого, успадковує все майно помер­лого, якщо воно не перебільшує фіксованої вартості, розмір якої коливається від 2 тис. дол. у штаті Нью-Йорк до 100 тис. дол. в Південній Дакоті, а інші спадкоємці за­лучаються до спадщини тоді, коли спадщина за вар­тістю перебільшує встановлені відповідним правом суми.

2. правовий режим майна у складі спадщини – у складі спадщини виокремлюють рухоме та нерухоме майно з різним режимом спадкування:

- нерухомість підкоряється закону місця її знаходження;

- рухоме майно підпорядковується особистому закону спадкодавця (Франція, Бельгія, Англія, США, КНР);

- єдності всіх компонентів, що склада­ють спадщину, і до неї в цілому застосовується або закон громадян­ства спадкодавця, або закон місця його останнього проживання (Австрія, Гре­ція, Італія, Португалія, Японія).

3. форма спадкового розпорядження є два види спадкового розпорядження:

1. спадкування за законом;

2. спадкування за за­повітом.

Дані види форм спадкування у різних правових системах використовуються:

- одночасно;

- окремо (або спадкування за законом, або за заповітом);

- альтернативно (за вибором спадкодавця).

3. спадковий договір (застосовується у ряді країн, в тому числі і в Україні). Дані договори відрізняються один від одного залежно від виконавця даного договору. Так, відповідно до ст. 1302 ЦКУ, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобовязується виконати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його сметрі набуває право власності на майно відчужувача.

4. форма заповіту. Заповітом у міжнародному приватному праві є волевиявлення спадкодавця, спрямоване на визначення юри­дичної долі його майна після смерті, що складене у формі, яка приписана законом.

Отже, заповіт є односторонньою, цивільно-правовою угодою, до форми якої у різних державах висуваються різні вимоги, а саме:

- нотаріально посвідчена письмова форма спадкового розпо­рядження;

- олографічна форма – власноручно складений заповіт вважа­ється справжнім волевиявленням спадкодавця, яке не потребує ніякого посвідчення (Нідерланди);

- у формі публічного акта (Франція).

5. визначення спадкоємців, дане питання є одним найскладнішим у спадкуванні, тому що в різних правових системах по-різному вирішуються питання про коло родичів, які мають право брати участь в спадкуванні. Не існує єдності й у питанні про те, чи входить до цього кола той із подружжя, що пережив покійного, чи він виокремлюється з цього кола, отримуючи спеціальний статус.