5.3. Особливості та види договорів у сфері міжнародних перевезень

Продаж транспортних послуг чи їх купівля на сві­товому ринку означає участь транспорту в операціях невидимого експорту або імпорту. Продукція транспорту не має речовинної форми, проте вона матеріальна за своїм характером, бо у процесі переміщення витрачаються матеріальні ресурси.

Для багатьох дер­жав перевезення транзитних вантажів стало важливим джерелом експортних послуг, валютних надходжень до бюджету, створення додаткових робочих місць, а Україна посідає важливе місце у ме­режі транспортних сполучень, оскільки через її територію прохо­дить кілька коридорів, які дають змогу в найкоротші строки спря­мовувати вантажопотоки з Азії до Європи і навпаки.

Спочатку регулювання міжнародних перевезень здійснюва­лось на національному рівні. Нерідко, особливо на морському та автомобільному транспорті, у такому вигляді перевезення, якщо про це прямо не зазначено у перевізному документі (накладній чи квитку відповідно), підкоряються і тепер праву тієї держави, до якої відсилає колізійна норма.

Так як колізійнеий метод в даних відносинах не взмозі регулювати всі відносини, то держави почали укладати між собою відповідні дво­сторонні договори, головною метою яких було створення єдиних умов перевезення вантажу чи пасажирів їх територіями. Для перевезення характері два етапи і їх можна поділити на два самостійні договори:

1) для переміщення вантажу чи пасажирів до прикордонної ста­нції укладався договір перевезення згідно з внутрішніми правила­ми держави відправлення;

2) після перетинання кордону перевезення здійснювалось за правилами відповідної іноземної держави.

Дані двосторонні домовленості держав спрощували лише перетинання вантажем або пасажирами державного кордону. Однак вантаж або пасажир можуть прямувати через територію більш ніж двох держав і тоді розбіжності у національному транспортному праві знов ставали сутгевою перешкодою на шляху здійснення міжнародних переве­зень.

Тому, починаючи з кінця XIX сторіччя, міжнародна практика розвивається у напрямі укладення багатосторонніх міжнародних договорів (так званих транспортних конвенцій), які з більшого чи меншою повнотою намагались створити єдині умови для міжнарод­них перевезень вантажу, пасажирів і багажу, поступово звужуючи, таким чином, сферу застосування національного права та колізій­ного методу правового регулювання.

Під договором перевезення у цивільному праві розуміється угода, за якою одна сторона (перевізник) бере на себе зо­бов'язання за обумовлену плату здійснити переміщення вантажу, пасажира чи його багажу у зазначене в договорі місце.

Під міжнародним перевезенням, розумі­ється перевезення вантажу, пасажира або його багажу, що здійс­нюється між двома чи більше державами на умовах, встановлених укладеними між цими державами міжнародни­ми договорами.

Необхідно підкреслити, що зазвичай міжнародне перевезення пов'язане з переміщенням вантажу, пасажира або багажу з території однієї держави на територію іншої, тобто з перетинанням держав­них кордонів.

Система транспортних конвенцій, що регулюють міжна­родні перевезення, вклю­чає міжнародні угоди трьох типів:

1) про загальні принципи та організацію відповідних міжнарод­них сполучень;

2) про встановлення єдиних умов переміщення вантажів, пасажирів та їх багажу;

Дані угоди містяться одна­кові (уніфіковані) матеріально-правові норми, що визначають по­рядок організації та здійснення відповідних міжнародних сполу­чень, головні умови перевезень на всьому шляху прямування ван­тажу, пасажирів чи їх багажу. Вони включають:

а) загальні вимоги щодо перевізної документації;

б) правила стосовно порядку прийому та видачі вантажів або багажу;

в) умови відповідальності перевізника;

г) норми щодо процедур пред'явлення до перевізника претензій та позовів.

3) про полегшення транспортних зв'язків між державами.

Зазначені угоди зазвичай розробляються під егідою відповідних спеціалізованих установ ООН, таких, як ІСАО, ІМО тощо.

Головною особливістю транспортних конвенцій є те, що вста­новлене ними правове регулювання перевезень має імперативний характер, і як результат колізийні норми в даній сфері відносин застосовуються доволі рідко.

Міжнародні перевезення можна класифікувати виходячи з обєкта перевезення:

1. перевезення вантажу – за даним договором одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірене їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату;

2. перевезення пасажира та багажу – за даним договоромодна сторона (перевізник)зобовязується перевести другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на ожержання багажу, а пасажир зобовязується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – також за його перевезення.

Міжнародні перевезення залежно від виду сполучення:

1. перевезення у прямому сполученні – укладається один дого­вір перевезення з одним перевізником, який є обов'язковим для всіх інших можливих соперевізників. При цьому, перевізником видасться єдиний транспортний документ, а всі основні умови пе­ревезення залишаються незмінними протягом всього перевезення;

2. перевезення у непрямому сполученні – кожен із співперевізників, які необхідні для здійснення перевезення, укладає з відповідною стороною власний договір, застосовуючи свою транспортну доку­ментацію та встановлюючи свої умови перевезення;

3. сполучення з перевідправкою – коли інша сторона надає право першому з перевізників укладати всі необхідні у по­дальшому договори із співперевізниками;

4. перевезення декількома послідовними перевізниками – кожен із співперевізників застосовує свою транспортну документацію і встановлює свої умови перевезення, це робиться в межах, так би мовити, «генеральної» угоди щодо перевезення в цілому, внаслі­док чого деякі важливі умови залишаються єдиними, чим власникам ба­гажу або пасажирам надаються певні переваги.