5.4. Особливості та види договорів у сфері міжнародного фінансування та розрахунків

Головною особливістю розрахунків саме у міжнародному приватному праві є те, що екс­портери та імпортери або інші відповідні суб'єкти транснаціона­льних комерційних відносин вступають у розрахункові стосунки на безготівкових засадах, використовуючи для цього банки або інші фінансові установи, що вимагає здійснення спеціальних, пев­ною мірою відокремлених від зовнішньоекономічних контрактів, відносин, сутність яких зводиться до належного оформлення, пе­ресилання, оброблення товаророзпорядчих документів та здійс­нення платежів.

Під формою розрахунку розуміється умова платежу, що регулюється нормами міжнародного приватного права та має певні особливості стосовно порядку зарахування коштів на рахунок кредитора, видів використовуємих платіжних документів, а також процедури документообороту.

Основною для міжнародних розрахунків є договір доручення у різновиді вчинення однією особою (банком) від імені та за рахунок іншої (принципала) певних юридичних дій, тоб­то агентський договір. Агент, в свою чергу, для виконання такого доручення може користуватися послугами інших банків (фінансових установ). При цьому, за угодою, банк може надавати принципалові певні додаткові послуги, таких як кредитування, надання гарантій пла­тежу і та ін.

Для міжнародних розрахунків характерним є ризик неналежного виконання зобов'язань, а саме ризик неплатежу покупця, у ви­падку транснаціональних відносин.

5.5. Загальна характеристика та особливосі міжнародний переказ коштів та їх вплив на розвиток міжнародного приватного права

Міжнарожний переказ є найпростішою формою міжнародних розрахунків і за­стосовується у випадках разових платежів за контрак­том, платежів у зв'язку із задоволенням претензій щодо якості, вимог стосовно неустойки, відсотків річних тощо.

Міжнародний пере­каз – це така форму розрахунків, за яком банк (банк пере­казника) виконує, згідно з договором та за обумовлену винагороду, від імені та за дорученням особи, рахунок якої є у даному банку, переказ грошових коштів в інший банк (банк бенефіціара) на ко­ристь особи, зазначеної у дорученні (бенефіціара).

Міжнародний переказ складається з трьох етапів:

1. доручення переказника своєму банку (договір доручення);

2.доручення банку-переказника банку бенефіціара, яке супроводжується власне переказом коштів – це доручення є наказом банку-переказника своєму контрагентові здійснити платіж;

3. виконання доручення банком бенефіціара шляхом зараху­вання коштів на рахунок бенефіціара чи в іншій обумовлений спо­сіб та повідомлення заінтересованих осіб про зазначене виконання.

Ризиками при здійсненні міжнародних розрахунків є:

1) ризик неплатежу покупця, а саме відмовою сплатити борг або неплатоспроможність;

2) ризик держави покупця виникає як наслідок можливого введення в його державі обмежень валютного характеру.

Шляхами уникнення даних ризиків є:

- отримання достовірної інформації про особу покупця та стан його комерційної діяльності;

- попередня оплата поставок;

- постачання товару партіями;

- страхування на випадок неплатежу;

3) транзитний ризик – ризик втрати чи пошкодження то­вару в процесі його доставлення покупцеві:

- використання спеціалізованих експедиційних контор;

- страхування вантажу;

4) курсові ризики, що виникають внаслідок падіння курсу ва­люти договору:

- обрання стійкої валюти платежу.

Будь-які форми розрахунків здійснюються з урахуванням застосовуваних норм національного законодав­ства та згідно з розробленими банками правилами та звичаями.

Однак в міжнародній практиці використовуються такі акти, як:

1. Правове «Руководство» ЮНСТРАЛ про електронний пере­каз коштів (1987);

2. «Руководство» Міжнародної торгової палати стосовно між­народного міжбанківського переказу коштів та компенсації (1990);

3. Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перека­зи (1992) виступив моделлю для розроблення державами відповідного національного за­конодавства. Типовий закон регулює міжнародні перекази, що здійснюються за платіжними дорученнями тоді, коли банк-переказник та банк-отримувач знаходяться в різних державах. При цьому, під платіж­ним дорученням розуміється безумовний наказ переказника, неза­лежно від його форми, банку-отримувачу передати у розпоря­дження бенефіціара встановлену чи ту, що підлягає встановленню, грошову суму. Банк бенефіціара виконує платіж за влас­ний кошт, після цього він отримує право здійснити відшкодування шляхом:

- списання коштів з рахунка банку-переказника у своєму банку;

- зарахування коштів на свій рахунок в банку-переказнику;

- зарахування коштів на свій рахунок у третьому банку.

Що стосується регулювання питань, пов'язаних зі здійсненням розрахунків із застосуванням платіжних доручень, то відповідно до ст. 1089 ЦКУ банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержува­ча) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений до­говором або звичаями ділового обороту.

Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен пере­рахувати відповідну суму банку одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні, та повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання пла­тіжного доручення.

Відповідно до ст. 344 ГК України субєктами міжна­родних розрахункових операцій є: експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.

Міжнародні розрахунки ре­гулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків.

Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини.