4.3. Аналіз ефективності використання запасів

Подальшим кроком аналізу оборотних активів, які без­посередньо беруть участь у створенні елементів фінансових ре­сурсів за доданою вартістю підприємства, має бути оцінка поточ­ної ефективності використання виробничих запасів, одержаних послуг і виконаних робіт для здійснення операційної, фінансової, інвестиційної і надзвичайної діяльності через матеріальні витрати та об'єкти діяльності підприємства (готова продукція, товари, роботи, послуги). За інформаційними ресурсами звітності для оцінки ефективності матеріальних витрат можна досліджувати показники: матеріаловіддача; матеріаломісткість витрат при здій­сненні операційної діяльності та формуванні чистого доходу; ко­ординація матеріальних та прирівняних до них витрат і елементів доданої вартості у операційних витратах (оплата праці, відраху­вання на соціальні заходи, амортизація, податки); матеріальне за­вантаження створених фінансових ресурсів за елементами дода­ної вартості та еластичності динаміки матеріальних витрат відносно їх впливу на формування чистого доходу і фінансових ресурсів господарюючих суб'єктів.

1. Матеріаловіддача (MB) — характеризує рівень одержаного чистого доходу (ЧД) на 1 грн вартості використаних матеріаль­ них цінностей, одержаних послуг і виконаних робіт для потреб операційної діяльності (ВМ):

MB = ЧД : ВМ.

2. Матеріаломісткість чистого доходу (ММ_Ч) — це обернений до матеріаловіддачі показник, який показує скільки матеріальних

248

Рівень ефективності формування поточних матеріальних та прирівняних до них витрат операційної діяльності підприємства показано в табл. 4.З.1.

Примітка. При коефіцієнті еластичності >1 результативні ознаки зростають біль­шими темпами, ніж матеріальні та прирівняні до них витрати, а при <1 навпаки. Якщо показники мають значення <0, то збільшення результативних ознак відбувається при зменшенні витрат або збільшення витрат відбувається при зменшенні результативних ознак.

Дані табл. 4.3.1 засвідчують про низький рівень матеріаловід-дачі в діяльності підприємства і відповідно негативний рівень показників матеріаломісткості, співвідношення матеріальних ви­трат і доданої вартості операційної діяльності, коефіцієнта елас­тичності матеріальних витрат відносно доданої вартості.

Виходячи із результатів аналітичного дослідження, головним ресурсом ефективного функціонування системи господарювання мають стати інноваційні матеріалозберігаючі моделі розвитку економіки.

Аналіз також показав, що чистий дохід зростав більшими те­мпами, ніж матеріальні витрати, а в оцінці доданої вартості у по­точному періоді відбувалися негативні зворотні тенденції.

250

251

РОЗДІЛ 5

АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ДЖЕРЕЛ КАПІТАЛУ

ПІДПРИЄМСТВА

1. Склад джерел формування капіталу підприємства.

2. Аналіз структури і динаміки джерел капіталу підприєм­ства.

3. Аналіз стану і ефективності формування джерел капі­талу підприємства.

5.1. Склад джерел формування капіталу підприємства

Поряд з чітким уявленням про кожний елемент майна підприємства важливе значення мають джерела фінансових ре­сурсів, які забезпечують формування окремих об'єктів матеріа­льних і нематеріальних активів. За джерелами формування фі­нансових ресурсів, що розміщуються в майні підприємства, їх поділяють на внутрішні зобов'язання (власний капітал) і зовніш­ні зобов'язання (залучений капітал).

Стосовно визначення економічної суті капіталу, його можна розглядати як:

фінансові ресурси у грошовій формі;

майно, сукупність ресурсів та засобів, вкладення в активи підприємства;

запас економічних благ, багатство.

Наявний капітал підприємство розміщує (вкладає) у різнома­нітні активи, сукупна вартість яких дорівнює величині капіталу.

Власний капітал визначається вартістю чистих активів, що за­лишаються після вирахування із вартості майна підприємства йо­го зобов'язань.

Як основа для початку і продовження господарської діяльнос­ті будь-якого підприємства, власний капітал виконує функції:

• довгострокового фінансування господарської діяльності — знаходиться у розпорядженні підприємства необмежено довго;

• відповідальності за підприємницьку діяльність та захисту прав кредиторів — його сума є величиною відповідальності під­приємства перед кредиторами;

• компенсації понесених збитків — дозволяє тимчасово по­крити збитки;

• кредитоспроможності — забезпечує умови для надання під­приємству кредитів;

253

• фінансування ризику — є гарантією здійснення ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

• самостійності та влади — визначає рівень незалежності під­приємства та впливу його власників на прийняття рішень в гос­подарській діяльності;

• розподілу доходів і активів — за частками окремих власни­ків здійснюється розподіл фінансового результату та майна під­приємства.

До складу власного капіталу входять фінансові ресурси, які використовуються підприємством без визначеного строку повер­нення та формуються з наступних джерел:

-вносяться його засновниками (учасниками);

- збільшуються при зміні вартості активів (дооцінка, емісій­ний дохід), не пов'язаної із зміною зобов'язань;

- залишаються із чистого прибутку на поповнення статутного і резервного капіталу, або як нерозподілений прибуток. Треба відзначити, що резервний капітал і нерозподілений прибуток не завжди визначають наявність у підприємства резервних коштів. Просто цю частину прибутку власники не отримали у формі ди­відендів, а кошти були використані для вкладень в активи;

- надходять на фінансування заходів цільового призначення (асигнування з бюджету та позабюджетних фондів, гуманітарна допомога);

- передаються на умовах безповоротної фінансової допомоги.

Сума власного капіталу може зменшуватись внаслідок збит­кової господарської діяльності, уцінки вартості активів, надання безповоротної фінансової допомоги, виплати частки активів уча­сникам, що виходять із складу власників.

В цілому, власний капітал можна поділити на фінансові ре­сурси, що підприємство одержало від власників на створення статутного капіталу, як безповоротну допомогу та які формува­лись у процесі господарської діяльності внаслідок капіталізації чистого прибутку та процедур зміни вартості активів.

Статутний капітал — це конкретна вартісна величина, що об­ліковується на балансі підприємства, яка відображає загальну су­му вкладів учасників, зафіксовану в установчому документі. А стосовно акціонерних товариств і товариств з обмеженою та до­датковою відповідальністю статутний капітал ще визначає міні­мальний розмір майна підприємства, який гарантує інтереси його кредиторів. Іншим організаційно-правовим формам підприємств мінімальний розмір статутного капіталу законом не встановлено, але мати його вони все ж повинні.

254

Джерелами збільшення розміру статутного капіталу можуть бути:

а) додаткові внески (вклади), якими можуть бути будинки, споруди та інші матеріальні цінності, цінні папери, права корис­ тування землею, водою та іншими природними ресурсами, буди­ нками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті;

б) реінвестиція дивідендів;

в) спрямування прибутку до статутного капіталу.

Шляхами (способами) зміни розміру статутного капіталу ак­ціонерного товариства є: збільшення (зменшення) кількості акцій існуючої номінальної вартості і номінальної вартості існуючої кі­лькості акцій.

Статутний капітал виконує наступні функції:

1. Інституційну. Без формування статутного капіталу немож­ливе створення окремих юридичних осіб.

2. Інформаційну. Відомості про статутний капітал (насамперед про його розмір, розподіл між учасниками, предмет внесків, по­рядок формування) мають важливе інформаційне значення. Роз­мір такого капіталу та розподіл часток між учасниками дозволяє оцінити обсяг ризику учасників та кожного з них, зокрема, роз­поділ голосів між ними та вплив на діяльність товариства.

3. Економічну. Статутний капітал є одним з джерел формуван­ня майна юридичної особи. За рахунок внесків засновників (уча­сників) фінансується діяльність підприємства. Власники вклада­ють свої активи у підприємство, ніби надають йому позику і стають його співвласниками.

Економічна функція виявляється і у тому, що внесками до статутного капіталу, як правило, обмежується ризик економічних втрат учасників. Вони ризикують втратити лише те, що передали як внесок до статутного капіталу. Тому можна стверджувати, що статутний капітал потрібний насамперед самим учасникам, щоб наперед показати контрагентам межі своєї відповідальності.

Різновидом економічної функції є стартова функція статутно­го капіталу. Вона проявляється у тому, що майно, передане до статутного капіталу, використовуються для початку (старту) гос­подарської діяльності.

4. Гарантійну. Розмір статутного капіталу свідчить про міні­ мальну вартість чистих активів товариства. Відповідно до стату­ тного капіталу визначається мінімальний розмір майна товарист­ ва, який гарантує інтереси його кредиторів. Якщо вартість чистих

255

активів товариства стає меншою від визначеного законом мініма­льного розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

При оцінці власного капіталу слід дотримуватись розрахунко­вого алгоритму, що чистий прибуток, капіталізований у підпри­ємство, визначається тільки за умови збереження власного капі­талу. Для оцінки величини збереження власного капіталу викори­стовують дві концепції: фінансового капіталу і фізичного капіта­лу (виробничого потенціалу).

За фінансовою концепцією збільшення вартості чистих активів, або зменшення суми зобов'язань, або те та інше разом визначається в якості прибутку підприємства. Відповідно до фізичної концепції, власний капітал зберігається, якщо підприємство в кінці звітного періоду має аналогічний виробничий потенціал або операційні мо­жливості, що і на початок періоду. Прибуток — це приріст вартості власних активів (виробничих можливостей) за звітний період.

Крім джерел власного капіталу, підприємство використовує в своїй діяльності залучені фінансові ресурси, які являють собою його зобов'язання, що розміщуються в активах і передбачають можливе майбутнє вилучення активів. Залежно від строковості залучення фінансових ресурсів їх поділяють на довгострокові (можливий строк використання більше одного року) і коротко­строкові (строк використання до одного року).

За джерелами формування залучені фінансові ресурси поді­ляються на:

• позики банківських установ, що потребують платежів за їх обслуговування і повернення сум основного боргу;

• видані векселі для оформлення грошового боргу за фактич­но одержані активи (поставлені товари, виконані роботи, надані послуги);

• борги постачальникам та підрядникам за одержані товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи і послуги;

• одержані аванси (попередня оплата покупців і замовників) під поставку матеріальних цінностей, готової продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг;

• зобов'язання за усіма видами платежів, що справляються в дохід бюджету і зборів за страхуванням;

• не виплачені доходи персоналу з оплати праці, а власни­кам — дивіденди;

• резерви для забезпечення майбутніх витрат і платежів (ви­плати відпусток і гарантійні зобов'язання);

• поворотну фінансову допомогу, що надається підприємству у користування на визначений строк відповідно до договору.

256

За відносинами з власниками залучених фінансових ресурсів їх можна поділити на ті, що регулюються відповідними умовами договорів (позики банків, заборгованість постачальникам), ви­значені порядком розрахунків (заборгованість з податків і зборів, оплати праці), використовуються в порушення визначених умов і за які виникають додаткові витрати у вигляді штрафних санкцій. У підприємства можуть бути непередбачені зобов'язання, які ви­магають витрачання ресурсів (але повної впевненості щодо цього зобов'язання немає) в сумі очікуваних збитків або вартості при­йнятих на себе зобов'язань за договорами поруки.

При здійсненні діяльності капітал підприємства під впливом господарських операцій безпосередньо змінюється як за величи­ною, так і за складом. За характером впливу на капітал господар­ські операції можна поділити на три типи.

Перший тип. Відбувається переміщення та зміна структури капіталу (фінансових ресурсів), а загальна сума його не зміню­ється. Наприклад, підприємство використало одержаний чистий нерозподілений прибуток (власний капітал — зобов'язання перед власниками підприємства) для нарахування власникам дивіден­дів — 15 тис. грн. Нерозподілений прибуток, як частина власного капіталу підприємства, зменшився (-) на 15 тис. грн, а заборгова­ність підприємства перед власниками збільшилась (+) на суму нарахованих дивідендів 15 тис. грн. Власний капітал підприємст­ва зменшився і, відповідно, збільшились поточні зобов'язання. Загальна сума фінансових ресурсів підприємства, а також його активів (до часу виплати дивідендів) не зміниться.

Другий тип. Збільшується капітал і активи підприємства на рівновелику суму. Наприклад, підприємство одержало позику в банку на суму 50 тис. грн, як джерело капіталу для формування грошових коштів щодо забезпечення розрахунків з постачальни­ками. Грошові кошти підприємства збільшилися (+) на 50 тис. грн, але і капітал (фінансові ресурси) за джерелом зобов'язання перед банком теж збільшився (+) на 50 тис. грн. Сума капіталу (фінансових ресурсів) через зобов'язання за позику і активи в ча­стині грошових коштів щодо здійсненої господарської операції одночасно збільшились на 50 тис. грн (до часу використання грошових коштів).

Третій тип. Зменшується капітал (фінансові ресурси) і активи на рівновелику суму. Наприклад, підприємство погасило забор­гованість постачальникам в сумі 60 тис. грн. Грошові кошти (ак­тиви) підприємства зменшились (-) на 60 тис. грн, заборгованість (зобов'язання) перед постачальниками, як джерелом фінансових

257

A - 3 = BB + ПП + ЧП = ВК визначає, що поточний чистий прибуток (ЧП), при врахуванні можливих змін внесків власників (ВВ) підприємства і створеного чистого прибутку у попередні періоди діяльності (ПП), завжди формує приріст активів або зме­ншення зобов'язань.

У складі капіталу підприємства виділяють власний (постій­ний) капітал (І розділ пасиву балансу), довгострокові (сталі) зо­бов'язання (II і III розділи пасиву балансу) і поточні (мобільні) зобов'язання (IV і V розділи пасиву балансу).

Капітал може бути сформований за рахунок власних і залуче­них джерел.

Аналіз свідчить, що власний капітал виступає джерелом по­криття необоротних активів і тієї мінімальної частини поточних активів, які необхідні для здійснення технологічного процесу з виробництва об'єктів діяльності підприємства.

При оцінці капіталу підприємства можна зробити наступні ви­сновки:

1. Про зміну величини і структури власного капіталу. Збіль­ шення капіталу за рахунок власних джерел фінансування свід­ чить про реінвестування прибутку в господарську діяльність та / або додаткове внесення активів власниками.

Приріст величини і питомої ваги власного капіталу за рахунок реінвестованого прибутку є ознакою покращення діяльності під­приємства, добрих перспектив економічного зростання та інвес­тиційної привабливості об'єктів підприємництва.

2. Про співвідношення власного і залученого капіталу. Якщо частка власного капіталу більша, ніж залученого, то ризик креди­ торів менший. Водночас, залучений капітал створює умови і ви­ магає від власників підприємства відповідальності у відносинах з позичальниками та більш ефективного використання активів. Це забезпечується:

• обґрунтуванням доцільності залучення капіталу і побудови механізму формування коштів для погашення зобов'язань;

• платою за фінансові ресурси, залучені під зобов'язання;

• системою контролю за погашенням боргу з боку креди­торів;

• використанням до підприємства інструментів гарантій щодо повернення зобов'язань;

• можливістю поліпшити фінансові результати господарю­вання, що зміцнює рівень самостійності підприємства.

3. Про рівень зовнішнього довгострокового залучення капіта­ лу. Наявність капіталу з довгострокових джерел свідчить про на-

17*

259

рощування виробничого потенціалу підприємства, розвиток дія­льності за прибутковим сценарієм, довіру з боку кредиторів.

4. Про величину і структуру короткострокового залучення ка­піталу.

Оптимальний варіант залучення поточних зобов'язань — це їх розміщення в оборотних активах, крім нормативної величини ви­робничих запасів.

Оцінка співвідношення між окремими елементами фінансових ресурсів і формування їх в динаміці здійснюється шляхом верти­кального і горизонтального аналізу статей балансу підприємства (табл. 5.2.1).

Горизонтальний аналіз дозволяє переглянути капітал за го­ризонтальною динамікою, оцінити тенденції змін окремих елементів джерел фінансових ресурсів, визначити, як вони змінюються в абсолютному і відносному значеннях. Вертика­льний аналіз забезпечує перегляд капіталу за структурою окремих розділів і статей пасиву балансу. За допомогою цього методу досліджуються зміни в якості капіталу щодо співвід­ношення його елементів.

Дані табл. 5.2.1 свідчать, що збільшення фінансових ресур­сів підприємства відбулося за рахунок приросту власного капі­талу на 8631,7 тис. грн, або 18,4 %. Проте, слід зазначити, що частка позикових джерел у формуванні капіталу підприємства-теж збільшилась з 18,8 % до 28,3 %. Найбільшу частку у фор­муванні фінансових ресурсів підприємства серед власних дже­рел займає інший додатковий капітал (29,8 %) та нерозподілений прибуток (61,8 %). Інші види капіталу в аналі­тичному розрізі становлять незначну частку. За фактом наяв­ності значної суми нерозподіленого прибутку (34377,1 тис. грн) потребує досить серйозного вивчення доцільність та пра­вильність формування і ефективність використання статутного і резервного капіталу для створення стійких умов розвитку підприємницької діяльності.

Особливу увагу приділяють дослідженню кредиторської забо­ргованості. Кредиторська заборгованість — це залучення активів у господарську діяльність підприємства за рахунок тимчасово бе­зоплатного одержання майна інших суб'єктів господарювання. Відносини з кредиторами можуть передбачити штрафні санкції за несвоєчасну оплату зобов'язань. В процесі аналізу визначається частка окремих статей, які характеризують заборгованість у зага­льній сумі, а також відхилення значень цих статей на кінець звіт­ного періоду відносно його початку.

260

Закінчення табл. 5.2.1

Види джерел фінансових ресурсів для формування майна	Сума,		Структура фінансових ресурсів відносно підсумку, %				Відхилення
	тис. гри		балансу в цілому		окремих розділів балансу		1 S		пунктів у структурі відносно
	на початок періоду	на кінець періоду	на початок періоду	на кінець періоду	на початок періоду	на кінець періоду			балан­су в ці­лому	окремих розділів балансу
Поточні зобов 'язання за розрахунками: з одержаних авансів • з бюджетом • з позабюджетних платежів • зі страхування • з оплати праці • з учасниками • із внутрішніх розрахунків	721,9	1664,6	1,2	2,1	6,6	7,6	+942,7	1,3 р.	0,9	1,0
	250,8	447,8	0,4	0,6	2,3	2,0	+ 197,0	78,5	0,2	-0,3
	15,9	17,3	0,1	0,0	0,1	0,1	+ 1,4	8,8	-0,1	0,0
	130,8	176,2	0,2	0,2	1,2	0,8	+45,4	34,7	0,0	-0,4
	389,6	512,1	0,7	0,7	3,6	2,3	+ 122,5	31,4	0,0	-1,3
		—	—	—	—	—		—	—
	0,1	—	0,0	—	0,0	—	-0,1	-100,0	0,0	0,0
Інші поточні зобов 'язання	40,0	65,0	0,1	0,0	0,4	о,з	+25,0	62,5	-0,1	-0,1
Усього за розділом IV	10859,8	21994,4	18,8	28,3	100,0	100,0	+ 11134,6	102,5	9,5	0,0
У. Доходи майбутніх пері­одів	—	—	—	—	—	—	—	—	—	—
Баланс	57894,5	77652,9	100,0	100,0	X	X	+19758,4	34,1	0,0	X

Кредиторська заборгованість виникає при розрахунках під­приємства з постачальниками і підрядниками, з бюджетом, зі стахування, з оплати праці, одержання авансів від покупців. Зна­чні розміри кредиторської заборгованості призводять до самові­льного перерозподілу оборотних активів між підприємствами, державою і фізичними особами.

Дуже важливо звернути увагу на наявність простроченої забо­ргованості перед бюджетом, позабюджетними фондами, зі стра­хування, з оплати праці та перед іншими кредиторами.

Залучені джерела фінансових ресурсів підприємства (табл. 5.2.1) за рахунок кредиторської заборгованості збільшились в 1,6 раза, а в структурі пасиву балансу— на 13,6 пункти. Проаналізуємо, за рахунок чого це відбулося. Підприємство збільшило заборго­ваність за всіма видами поточних зобов'язань. Особливо відміча­ється збільшення зобов'язань підприємства по заборгованості пе­ред бюджетом (197,0 тис. грн, або на 78,5 %), з оплати праці (122,5 тис. грн, або на 31,4 %) та з одержаних авансів (94,7 тис. грн, або в 1,3 раза). Ріст цієї заборгованості не завжди э виправ­даний і може бути результатом порушення фінансової дисципліни.

У процесі аналізу кредиторської заборгованості доцільно скласти розрахунковий баланс, тобто порівняти кредиторів (дже­рела активів) з дебіторами (розміщення активів), передбачаючи при цьому, що дебіторська заборгованість має бути перекрита кредиторською (табл. 5.2.2).

За даними табл. 5.2.2 у звітному році поточні зобов'язання підприємства збільшились на 11134,6 тис. грн, а дебіторська за­боргованість — на 4135,5 тис. грн.

Таблиця 5.2.2

Незважаючи на загальне збільшення як дебіторської, так і кредиторської заборгованості, активне сальдо заборгованості за звітний період стало пасивним. Це свідчить про те, що підприєм­ство значною мірою використовує кошти кредиторів.

З одного боку, прагнення до збільшення залучених джерел ка­піталу в господарський оборот економічно виправдане. Проте цей процес відбувається за наявності несплаченої в строк забор­гованості постачальникам та одержаних авансів з наслідками, які з цього випливають, податкової заборгованості та збільшення за­боргованості з оплати праці. І це при тому, що на розрахунково­му рахунку підприємства є вільні грошові кошти та значна кіль­кість готової продукції і товарів на складі, підготовлені до продажу, які можуть забезпечити ці платежі.

Кредиторська заборгованість часто є результатом напружено­го фінансового становища підприємства, а через брак необхідних коштів затримується виконання платежів різним суб'єктам гос­подарювання і фізичним особам.