§ 2. Елементи цивiльних правовiдносин

Цивільне правовідношення – це складне соціально-правове явище, яке має свою внутрішню структуру. Зазвичай структура правовідношення визначається як сукупність кількох складових – елементів правовідношення. До них належать: 1) учасники або суб’єкти правовідносин, тобто особи, які беруть участь у правовідношенні; 2) об’єкти правовідносин – немайнове або майнове благо, стосовно якого виникає певний зв’язок між суб’єктами правовідношення; 3) змiст правовідносин, що складають суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки їх учасникiв.

Суб’єктами або учасниками цивiльних правовiдносин відповідно до ст. 2 ЦК є фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Поняття «фiзична особа»¹ включає декілька категорiй суб’єктiв – це громадяни України, iноземцi, особи без громадянства. Як правило, всi фiзичнi особи мають рiвнi права, однак, в окремих випадках iноземцi та особи без громадянства не можуть бути учасниками цивiльних правовiдносин в Українi. Так, вiдповiдно до ст. 14 Конституцiї, а також ч. 2 ст. 374 ЦК іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. В даному випадку – це Земельний кодекс України² (далі – ЗК) відповідно до якого цi особи можуть набувати право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належить їм на праві приватної власності (статті 81−91 ЗК).

До суб’єктів цивільних відносин належать і юридичні особи, які на відміну від природних учасників цивільних відносин – фізичних осіб, являють собою створені шляхом об’єднання осіб та/або майна штучні утворення – організації, що наділяються цивільною правоздатністю і можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов’язки (цивільна дієздатність), бути позивачем та відповідачем у суді³.

У рядi випадкiв учасником цивiльних правовiдносин виступає держава Україна. Це можливо, зокрема, коли держава укладає мiжнародні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успадковує майно та ін. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть також виступати АРК та територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах, інші суб’єкти публічного права. Кожен з цих суб’єктів, як правило, виступає у правовідносинах через уповноважені органи (органи приватизації АРК, управління комунального майна, виконавчі комітети місцевих рад тощо).

За загальним правилом у цивільних правовідносинах беруть участь дві сторони – управомочена (активна) сторона і зобов’язана (пасивна) сторона. Управомочена сторона має певні права, в той час як зобов’язана виступає носієм відповідних обов’язків. Наприклад, за договором позики позикодавець має право вимагати від боржника повернення боргу, а боржник зобов’язаний борг повернути. Утім, існує багато цивільних правовідносин, за якими кожна із сторін наділена правами та обов’язками одночасно. Такі правовідносини за своєю структурою є взаємними або двосторонніми. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцеві товар і має право вимагати передачі грошей. У свою чергу, покупець зобов’язаний передати гроші і має право вимагати від продавця передачі товару.

Суттєву особливість у цьому аспекті має договір про спільну діяльність, учасники якого прагнуть досягти певної мети, що не суперечить законові (зокрема, збудувати житловий будинок, здійснити спільний проект тощо). Привертає увагу та обставина, що в цьому договорі всі його учасники діють разом для досягнення спільної мети, у той час, як в інших цивільних договорах цілі його учасників різноспрямовані (покупець має за мету купити річ (товар), а продавець – її продати; підрядник одержати гроші за виконану роботу, а замовник – результати такої роботи). З урахуванням наведеного вважають, що кожен з учасників договору про спільну діяльність не має права вимагати виконання договору для себе особисто і діяти тільки в своїх інтересах. Інтереси усіх учасників названого договору тісно пов’язані між собою, і кожен із них має однакові права та обов’язки.

Нерідко стороною правовідносин виступає не одна, а дві чи більше осіб (наприклад, два брата бажають разом придбати автомобіль). Ця обставина не змінює загальної структури правовідношення, учасниками якого є управомочена та зобов’язана сторона. Тому не має значення один або декілька осіб беруть участь у договорі на боці кожної сторони. Вони діють як одна сторона правовідношення – покупець, продавець, наймач тощо. У цьому разі ми стикаємося з множинністю осіб у зобов’язанні. Така множинність може бути як активною (на боці управомоченої сторони виступає декілька осіб), так і пасивною (декілька осіб виступають на боці зобов’язаної сторони).

Об’єкти цивiльних правовiдносин. Як вже зазначалося, одним із необхідних елементів цивільних правовідносин є їх об’єкт. У цивільному праві питання щодо об’єкта – одне з найскладніших. У різні часи науковцями були висловлені полярні думки з даного приводу. Одні правники під об’єктами цивільних правовідносин розуміють: предмети матеріального світу, будь-які блага, фактичні суспільні відносини, поведінку людини і навіть саму людину¹, інші ж наполягають на тому, що об’єктом правовідносин є те, з приводу чого виникає і здійснюється суспільний зв’язок між суб’єктами².

Неважко помітити, що всi цивільні правовідносини складаються з приводу певного майнового чи немайнового блага. Майновими об’єктами цивiльних правовiдносин є речi, грошi, цiннi папери, а також майнові права. Об’єктами виступають також результати деяких видiв дiяльностi людини – робіт та послуг. Так, цивiльнi правовiдносини можуть виникнути мiж сторонами з приводу виконання рiзного роду пiдрядних робiт. Результатом цих робiт є споруджений будинок, вiдремонтована рiч, пошитий костюм тощо. Окрiм цього, iснують специфiчнi результати людської дiяльностi – послуги. Їх особливiстю є те, що результати дiяльності з надання послуг пов’язанi з самою цiєю дiяльнiстю i є невiддiльними вiд неї. Так, за договором перевезення вантажу безпосереднiм об’єктом цивiльних правовiдносин виступає сам процес перевезення, а наслідком – його матеріальний результат – вантаж, що потрапив до місця призначення. Послуги можуть надаватися в рiзних сферах дiяльностi людини, у зв’язку з чим видiляють юридичнi, медичнi, інформаційні, посередницькi, агентськi та iншi види послуг.

Серед немайнових об’єктiв цивільних правовідносин розрiзняють: а) результати інтелектуальної, творчої дiяльностi людини або об’єкти права iнтелектуальної власностi (твори науки, лiтератури, мистецтва, вiдкриття, винаходи тощо); б) інформацію; в) особистi немайновi блага (честь, гiднiсть, дiлову репутацiю, iм’я, зображення, приватне життя тощо).

Юридичний зміст цивільних правовідносин. Цивільні правовідносини мають юридичний та фактичний зміст. Якщо фактичний зміст правовідносин складають вольові дії (взаємодія) їх учасників, то юридичний зміст – суб’єктивні права та обов’язки учасників. Без сумніву, саме юридичний зміст правовідносин становить найбільший інтерес для юристів, тому з’ясування питання про сутність суб’єктивних прав i суб’єктивних обов’язків учасникiв цивільних правовідносин є найважливішим.

Суб’єктивне цивільне право – це вид і міра можливої, дозволеної поведінки учасника цивiльних правовiдносин. Відповідно до цього особа здійснює свої цивільні права вільно, на свій розсуд. Наприклад, власник майна користується та розпоряджається ним у своїх інтересах, автор певного літературного або художнього твору визначає порядок його використання. Носiй суб’єктивного цивiльного права має забезпечену можливiсть не лише на власні дії, а й на вимогу до зобов’язаної особи щодо здiйснення нею вiдповiдних дiй. Тому, наприклад, наймач житлового приміщення має право не лише на користування ним (власні дії), а й на вимогу до іншої сторони – наймодавця щодо проведення капітального ремонту будинку, надання комунальних послуг тощо. Більше того, суб’єктивне цивільне право надає його носію змогу звертатися за захистом свого права до юрисдикційних органів або самостійно захищати своє право у разі його порушення (статті 15−23 ЦК).

Водночас не треба забувати, що особа, якій належить суб’єктивне цивільне право, реалізує його у певних межах. Ці межі встановлюються договором або актами цивільного законодавства. Загальне правило полягає у тому, що при реалізації свого суб’єктивного цивільного права особа повинна утримуватися від дій, які б могли порушити права або інтереси інших осіб.

Суб’єктивне цивільне право може мати просту або ускладнену внутрішню структуру. Воно може полягати у можливості здійснення однієї або кількох правомочностей. Так, позикодавець щодо позичальника має право вимагати повернення боргу (проста структура суб’єктивного права), у той час як власнику речі належить ціла низка правомочностей – володіти, користуватися та розпоряджатися своєю річчю (ускладнена структура суб’єктивного права).

Суб’єктивний цивільний обов’язок – це вид і міра належної поведiнки забов’язаного учасника цивільного правовiдношення. Така поведінка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру. Активними діями є виконання тієї чи іншої роботи, передача речі, надання послуги тощо. У цих випадках зобов’язана сторона має активно діяти в інтересах іншої сторони. Дії пасивного характеру, навпаки, передбачають ситуацію, коли зобов’язана сторона повинна не виконувати будь-яких дій, тому що саме вони суперечать інтересам іншої сторони. Наприклад, без згоди наймача житла наймодавець не може здійснювати переобладнання житлового будинку, в якому знаходиться житло, передане у найм, якщо таке переобладнання істотно змінить умови користування житлом (ч. 3 ст. 819 ЦК України). У цьому випадку саме пасивна поведінка наймодавця (відсутність дій з переобладнання житла) і становитиме зміст його цивільного обов’язку.

Суб’єктивні права та обов’язки, які належать учасникам правовідносин, є взаємообумовленими (корелятивними) або такими, що кореспондують одне одному. Так, праву позикодавця вимагати повернення предмета позики кореспондує відповідний обов’язок позичальника повернути грошові кошти (ч. 1 ст. 1046 ЦК). І навпаки, обов’язку позичальника повернути гроші кореспондує відповідне право вимоги, що належить позикодавцю.

Суб’єктивне право та суб’єктивний обов’язок – це ті первинні складові, з яких складається зміст цивільних правовідносин. Втім у більшості випадків структура цих правовідносин є більш складною і може одночасно містити не один, а декілька зв’язків, які будуються за принципом “право – обов’язок”. У такому випадку кожна із сторін має цілу низку суб’єктивних прав та обов’язків. Наприклад, за договором будівельного підряду підрядник може мати обов’язок не лише побудувати будинок, а й здійснити монтаж технологічного або іншого спеціального обладнання, виконати пусконалагоджувальні та інші пов’язані з пуском об’єкта роботи. У замовника виникає відповідна низка прав вимагати від підрядника належного виконання усіх робіт. Водночас замовник має обов’язки перед підрядником. Крім того, що він зобов’язаний провести необхідні розрахунки за виконаний підрядником обсяг робіт, до початку будівництва замовник має надати підряднику відповідним чином розроблену і затверджену технічну документацію на будівництво, документи щодо відведення земельної ділянки, висновки експертиз тощо.

Цивільні правовідносини і передусім ті, що мають довгостроковий характер, можуть набувати динамічного характеру. Це означає, що зміст суб’єктивних прав та обов’язків сторін у період існування правовідношення може змінюватися. Наприклад, сторони можуть домовитися про зміну порядку розрахунків, час виконання зобов’язання в цілому або його окремих умов, порядок здійснення послуг, передачі речі тощо.