Глава 19. Захист права власності

§ 1. Загальні положення про захист права власності

Захист права власності здійснюється згідно з положеннями глави 3 ЦК, які застосовуються у випадку порушення всіх різновидів суб’єктивних цивільних прав та інтересів і мають характер загальних норм. Відповідні способи захисту порушених прав та інтересів власника передбачені також положеннями глави 29 ЦК, які слід визначити як спеціальні норми.

Захисту підлягають не тільки права і законні інтереси власників майна. У широкому розумінні має йтися про можливість захисту осіб, які є потенційними власниками, тобто у них із зверненням до суду ли­ше виникне право власності. Прикладом може служити позов про визнання права власності. Застосування механізмів захисту права власності використовується й для захисту прав невласників. Так само повинні захищатися права осіб, яким майно належить на договірних підставах, тобто які перебувають із власником майна у зобов’язаль­них правовідносинах. Це орендарі, зберігачі, заставодержателі тощо. Крім цього, ст. 395 ЦК передбачається можливість існування інших видів речових прав, як зазначених у ній, так і таких, що можуть вста­новлюватися іншими законами. Положення ст. 396 ЦК визначають для особи, яка має інше речове право на чуже майно, право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до поло­жень глави 29 ЦК.

Найбільш ефективним і поширеним способом відновлення пору­шених прав та законних інтересів власника є судовий захист. Відпо­відачами за позовами про захист прав на речі можуть бути як незакон­ні володільці (добросовісні та недобросовісні), так і сторона за від­повідним договором, а також особи, які заподіяли шкоду власнику.

Захист може мати превентивний характер. Власник може зверну­тися до суду з вимогою про заборону вчинення іншою особою дій, які ще не порушили, але можуть порушити його право, або з вимогою про запобігання такому порушенню. Підставою для такого позову є передбачення власником можливості порушення свого права власно­сті у майбутньому, а не сам факт такого порушення.

Власник може пред’явити позов до незаконного володільця (доб­росовісного і недобросовісного) про: віндикацію; визнання правочину недійсним; застосування наслідків недійсності правочину; від­шкодування збитків; сплату вартості плодів та доходів. Якщо річ не може бути предметом віндикації, власник вправі пред’явити позов до особи, чиїми неправомірними діями йому спричинено шкоду вна­слідок загибелі такої речі.

Законний володілець може пред’явити позов до власника про за­хист від незаконних дій останнього, що не пов’язані з умовами відпо­відного договору. Так, при порушенні власником прав орендаря на користування приміщенням, переданим йому за договором, внаслі­док спорудження власником прибудови до нього, яка затемнює при­міщення, орендар може вчинити речовий позов про усунення пере­шкод у користуванні ним. У такому разі орендар буде діяти як і будь-яка інша особа, не пов’язана з власником договірними відносинами. Навпаки, захистом прав орендаря, обумовлених договором, буде ви­мога передачі йому предмета оренди, щодо якого вчиняється зобов’я­зальний позов. Законний володілець речі може також пред’явити по­зов до будь-якої особи, яка порушує його право на майно. У такому разі до законного володільця застосовуються норми, передбачені для захисту прав власника.

Добросовісний набувач може пред’явити позов до власника про відшкодування коштів по утриманню майна, що перебувало у нього до часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про те, що його володіння є незаконним, або про відшкодування здійснених витрат на невід’ємне поліпшення майна, яке було ним зроблено під час володіння цим майном у сумі, на яку збільшилась його вартість. В остан­ньому випадку володілець цього майна до відшкодування цих витрат власником має право його притримання, яке реалізується ним як міра самозахисту (ст. 19 ЦК).

Добросовісний володілець також може звернутися з позовом про відшкодування збитків до відчужувача речі, яку було витребувано власником за віндикаційним позовом.

Володілець вправі по суду вимагати визнання за ним права власно­сті: а) якщо він сумлінно та відкрито володіє майном, на яке не має правовстановлюючих документів; б) якщо власник відмовився від свого права на майно (наприклад, коли він втратив до нього інтерес), а добросовісний володілець заінтересований у набутті права на це майно. Такі випадки мають місце, зокрема, тоді, коли власник, який був неправомірно позбавлений свого майна, отримав за нього стра­хові суми і стан майна його не задовольняє; в) за набувальною давністю (ст. 344 ЦК).