§ 6. Акти цивільного стану

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов’язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків (ст. 49 ЦК).

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження такої дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, його розірвання, усиновлення, зміна імені, смерть тощо.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов’язковому внесенню до державного реєстру актів цивільного стану громадян. Державні відділи реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції проводять реєстрацію народження фізичної особи з одночасним визначенням її походження, а також реєстрацію смерті, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання актових записів цивільного стану та в установленому порядку зберігають книги реєстрації актів цивільного стану. Загалом державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюють державні органи, система яких закріплена в Законі України «Про органи реєстрації актів громадянського стану»¹. На сьогодні порядок такої реєстрації визначається Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Мін’юсту України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 у редакції наказу Мін’юсту від 22 листопада 2007 р. № 1154/5².

За законодавством України державній реєстрації підлягають: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання останнього, зміна імені, смерть. Детальна регламентація порядку реєстрації актів цивільного стану і компетенція органів, які її здійснюють, буде закріплена у спеціальному законі, прийняття якого передбачено ЦК України.

§ 7. Фізична особа − підприємець

Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності. Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК)¹.

Право на здійснення підприємницької діяльності мають юридичні і фізичні особи, причому це стосується фізичних осіб тільки з повною цивільною дієздатністю за умови їх державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ст. 50 ЦК). На сьогодні державна реєстрація фізичних осіб-підприємців здійснюється на підставі Закону України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців»². Якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати останні на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією та законом. Зокрема, ч. 2 ст. 42 Конституції передбачає: підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місце­вого самоврядування обмежується законом.

Стосовно предмета діяльності фізичних осіб – підприємців слід зауважити, що, по-перше, вони не можуть займатися видами підприємницької діяльності переліченими у ст. 4 Закону України «Про підприємництво»³, а також в окремих законах, які регулюють окремі види діяльності. Наприклад, страховою діяльністю – через те, що страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, згідно з Законом України «Про господарські товариства» (ст. 2 Закону України «Про страхування»)¹; по-друге, для зайняття діяльністю з роздрібної торгівлі на території України, діяльністю з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг необхідне отримання торгового патенту у порядку, закріпленому Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»²; по-третє, зайняття окремими видами підприємницької діяльності допускається лише за умови отримання ліцензії згідно з Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»³, наприклад, діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 ЦК).

Створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, а також володіння корпоративним правом не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

На підставі ст. 52 ЦК фізична особа – підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім того, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Це майно зазначене у Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, котрий є додатком до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.⁴ До нього, зокрема, належать: носильні речі і предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні, у певній кількості; продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім’ї та особам, котрі перебувають на його утриманні, – на три місяці; паливо, потрібне боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі й обігрівання приміщення протягом шести місяців, тощо.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, не тільки усім своїм особистим майном, а й часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, що належатиме їй при його поділі (ч. 2 ст. 52 ЦК).

Як вже зазначалося, фізична особа-підприємець здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, при цьому на її діяльність поширюються всі нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб. Тому до фізичної особи-підприємця у разі її неплатоспроможності застосовується процедура банкрутства згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р.¹, хоча й з певними особливостями (статті 47, 48, 49 вказаного Закону).

Чинне законодавство закріплює процедуру управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності фізичної особи-підприємця. Якщо остання буде визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність буде обмежена, або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки і піклування може призначити управителя цього майна, з котрим укладається договір про управління ним, яким встановлюються права та обов’язки управителя. Договір припиняється, якщо відпадуть обставини, на підставі яких він укладений. Контроль за діяльністю управителя майном здійснює орган опіки та піклування відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника (ст. 54 ЦК).

Питання для самоконтролю

1. Як здійснюється індивідуалізація фізичної особи?

2. Зміст правоздатності фізичної особи та її межі.

3. Види цивільної дієздатності фізичних осіб.

4. Обсяг дієздатності неповнолітніх осіб.

5. Підстави настання повної дієздатності неповнолітньої особи.

6. Підстави, порядок і наслідки визнання фізичної особи недієздатною.

7. Хто може бути опікуном та піклувальником.

8. Поняття місця проживання фізичної особи.

9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

10. Які акти цивільного стану підлягають державній реєстрації?

11. Правовий статус фізичної особи-підприємця.