- •Колектив авторів
- •Скорочення
- •Розділ I. Загальні положення цивільного права
- •Глава 1. Цивільне право – галузь приватного права
- •§ 1. Поняття цивільного права як приватного права
- •§ 2. Предмет та метод цивільного права
- •§ 3. Функції цивільного права
- •§ 4. Принципи1 цивільного права
- •§ 5. Система цивільного права
- •Глава 2. Акти цивільного законодавства
- •§ 1. Поняття та види актів цивільного законодавства
- •§ 2. Дія актів цивільного законодавства
- •§ 3. Застосування актів цивільного законодавства
- •Глава 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн
- •§ 1. Основні цивільно-правові системи світу
- •§ 2. Романо-германська цивільно-правова сім’я.
- •§ 3. Англо-американська цивільно-правова система
- •Отже, до основних функцій зазначеної навчальної дисципліни належать: а) онтологічна; б) пізнавально-навчальна; в) евристична; г) методологічна; д) виховна; е) прикладна; є) прогностична.
- •Розділ іі. Цивільні правовідносини
- •Глава 5. Поняття і особливості цивільних правовідносин
- •§ 1. Поняття цивільних правовiдносин
- •§ 2. Елементи цивiльних правовiдносин
- •§ 3. Види цивiльних правовiдносин
- •§ 4. Пiдстави виникнення, змiни та припинення цивiльних правовiдносин
- •Глава 6. Фізична особа як суб’єкт цивільних правовідносин
- •§ 1. Поняття фізичної особи як людини
- •§ 2. Цивільна правоздатність фізичної особи
- •§ 3. Цивільна дієздатність фізичної особи
- •§ 4. Опіка та піклування
- •§ 5. Місце проживання фізичної особи та його цивільно-правове значення. Підстави, порядок та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою
- •§ 6. Акти цивільного стану
- •§ 7. Фізична особа − підприємець
- •Глава 7. Юридичні особи як суб’єкти цивільних відносин
- •§ 1. Сутність юридичної особи
- •§ 2. Поняття та ознаки юридичної особи
- •§ 3. Класифікація юридичних осіб
- •§ 4. Створення юридичної особи
- •§ 5. Індивідуалізація юридичної особи
- •§ 6. Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність юридичної особи
- •§ 7. Органи юридичної особи.
- •§ 8. Організаційно-правові форми юридичних осіб
- •§ 9. Філії та представництва
- •§ 10. Припинення юридичних осіб
- •Глава 8. Держава україна, автономна республіка крим,територіальні громади – учасники цивільних правовідносин
- •Глава 9. Об’єкти цивільних прав
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 3. Гроші та валютні цінності
- •§ 4. Цінні папери
- •§ 5. Дії (результати робіт, послуги)
- •§ 6. Нематеріальні блага
- •§ 7. Особисті немайнові блага фізичної особи
- •Глава 10. Особисті немайнові права
- •§ 1. Поняття і класифікація особистих немайнових прав
- •§ 2. Окремі види особистих немайнових прав
- •§ 3. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав
- •§ 4. Способи захисту особистих немайнових прав
- •§ 2. Види правочинів
- •§ 3. Умови дійсності правочину
- •§ 4. Способи волевиявлення. Форма правочину
- •§ 5. Державна реєстрація правочину
- •§ 6. Недійсність правочину
- •§ 7. Правові наслідки недійсності правочину Визнання нікчемного правочину дійсним
- •Глава 12. Представництво і довіреність
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва
- •§ 3. Комерційне представництво
- •§ 5. Представництво без повноважень або з їх перевищенням
- •Глава 13. Здійснення та захист суб’єктивних цивільних прав
- •§ 1. Здійснення суб’єктивних цивільних прав та виконання обов’язків
- •§ 2. Способи захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів
- •§ 3. Юрисдикційні форми захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів
- •§ 4. Самозахист суб’єктивних цивільних прав та інтересів
- •Глава 14. Цивільно-правова відповідальність
- •§ 1. Поняття, ознаки та функції цивільно-правової відповідальності
- •§ 2. Види та форми цивільно-правової відповідальності
- •§ 3. Підстави та умови цивільно-правової відповідальності
- •§ 4. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності
- •Глава 15. Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність § 1. Поняття і обчислення строків
- •§ 2. Види цивільно-правових строків та термінів
- •§ 3. Поняття, значення, види і межі дії строків позовної давності
- •§ 4. Початок перебігу, зупинення і перерив строків позовної давності
- •§ 5. Поновлення строків позовної давності. Наслідки спливу строків позовної давності
- •Глава 16. Загальна характеристика права власності
- •§ 1. Власність I право власностi
- •§ 2. Право власностi в об’єктивному та суб’єктивному розуміннi
- •§ 4. Об’єкти права власності
- •Право власності на природні ресурси. Крім цк, право власності на природні ресурси регулюється законами «Про охорону навколишнього природного середовища»3, «Про тваринний світ»4 та ін.
- •§ 5. Зміст права власності
- •§ 6. Загальні засади здійснення права власності
- •Глава 17. Набуття та припинення права власності
- •§ 1. Поняття і види підстав набуття права власності
- •§ 2. Первісні та похідні, загальні та спецальні підстави набуття права власності
- •§ 3. Момент набуття права власності
- •§ 4. Підстави припинення права власності
- •Глава 18. Право спільної власності § 1. Загальна характеристика та види права спільної власності
- •§ 2. Право спільної часткової власності
- •§ 3. Право спільної сумісної власності
- •Глава 19. Захист права власності
- •§ 1. Загальні положення про захист права власності
- •§ 2. Окремі види позовів про захист права власності
- •Глава 20. Речові права на чуже майно
- •§ 1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •§ 2. Право володіння чужим майном
- •§ 3. Право обмеженого користування чужим майном (сервітут)
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •§ 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
- •Розділ V. Спадкове право
- •Глава 21. Загальні положення про спадкування
- •§ 1. Поняття та значення спадкування
- •§ 2. Основні поняття спадкового права
- •§ 3. Відкриття спадщини
- •§ 4. Спадковий договір
- •Глава 22. Спадкування за заповітом
- •§ 1. Поняття заповіту та його зміст
- •§ 2. Форма заповіту
- •§ 3. Особливі заповідальні розпорядження заповідача
- •§ 4. Право на обов’язкову частку у спадщині
- •§ 5. Недійсність заповіту
- •Глава 23. Спадкування за законом
- •§ 1. Поняття спадкування за законом і коло спадкоємців за законом
- •§ 2. Спадкування за правом представлення
- •§ 3. Розподіл спадщини між спадкоємцями
- •Глава 24. Здійснення спадкових прав
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Спадкова трансмісія
- •§ 3. Відмова від спадщини
- •§ 4. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця
- •§ 5. Відшкодування витрат, які падають на спадкоємців
- •Глава 25. Загальна характеристика права інтелектуальної власності
- •§ 1. Поняття права інтелектуальної власності та його джерела
- •§ 2. Загальні положення інтелектуальної власності
- •Глава 26. Авторське право і суміжні права
- •§ 1. Поняття авторського права
- •§ 2. Об’єкти та суб’єкти авторського права
- •§ 3. Особисті немайнові та майнові права автора
- •§ 4. Строк чинності авторського права
- •§ 5. Суміжні права
- •§ 6. Захист авторських і суміжних прав
- •§ 7. Представництво при здійсненні майнових авторських та суміжних прав
- •Глава 27. Патентне право
- •§ 1. Поняття патентного права. Умови надання правової охорони і критерії патентоздатності винаходу, корисної моделі та промислового зразка .
- •§ 2. Суб’єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки.
- •§ 3. Охоронні документи на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
- •§ 4. Права та обов’язки, що випливають із патенту. Обмеження прав патентовласника
- •§ 5. Припинення дії патенту і визнання його недійсним
- •§ 6. Патентування винаходу, корисної моделі чи промислового зразка в іноземних державах
- •Глава 28. Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг
- •§ 1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування
- •§ 2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку
- •§ 3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення
- •Глава 29. Інші об’єкти інтелектуальної власності
- •§ 1. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття
- •§ 2. Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
- •§ 3. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
- •§ 4. Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення
- •§ 5. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю
- •§ 6. Право інтелектуальної власності на «ноу-хау»
- •Література до всіх розділів
- •Розділ 1. Загальні положення цивільного права
- •Глава 1. Цивільне право – галузь приватного права
- •Глава 2. Акти цивільного законодавства
- •Глава 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн
- •Глава 4. Наука цивільного права і цивільне право як навчальна дисципліна
- •Розділ п. Цивільні правовідносини
- •Глава 5. Поняття і особливості цивільних правовідносин
- •Глава 6. Фізична особа як суб’єкт цивільних правовідносин
- •Глава 7. Юридична особа як суб’єкт цивільних відносин
- •Глава 8. Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади – учасники цивільних відносин
- •Глава 9. Об’єкти цивільних прав
- •Глава 10. Особисті немайнові права
- •Глава 11. Правочини
- •Глава 12. Представництво і довіреність
- •Розділ ш. Здійснення та захист суб’єктивних цивільних прав
- •Глава 13. Здійснення та захист суб’єктивних цивільних прав
- •Глава 14. Цивільно-правова відповідальність
- •Глава 15. Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність
- •Розділ 1у. Право власності та інші речові права
- •Глава 16. Загальна характеристика права власності
- •Глава 17. Набуття та припинення права власності
- •Глава 18. Право спільної власності
- •Глава 19. Захист права власності
- •Глава 20. Речові права на чуже майно
- •Розділ у. Спадкове право
- •Глава 21. Загальні положення про спадкове право
- •Глава 22. Спадкування за заповітом
- •Глава 23. Спадкування за законом
- •Глава 24. Здійснення спадкових прав
- •Розділ у1. Право інтелектуальної власності
- •Глава 25. Загальна характеристика права інтелектуальної власності
- •Глава 26. Авторське право і суміжні права
- •Глава 27. Патентне право
- •Глава 28. Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг
- •Глава 29. Інші об’єкти інтелектуальної власності
§ 4. Строк чинності авторського права
В авторському праві діє принцип відсутності формальностей щодо виникнення виключних авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва. Стаття 437 ЦК та ст. 28 Закону закріпили, що авторське право виникає з моменту створення твору. Але строки чинності особистих немайнових та майнових прав є різними.
Щодо особистих немайнових прав, ст. 425 ЦК встановлює, що ці права є чинними безстроково, якщо інше не передбачено законом. Обов’язок їх дотримання необмежено у часі лежить на будь-якій особі.
Майнові права інтелектуальної власності відповідно до ст. 425 ЦК є чинними протягом строків, встановлених Кодексом, іншим законом чи договором. Законодавством (ст. 446 ЦК, ст. 28 Закону) визначено, що майнові права автора твору, за загальним правилом, діють протягом усього життя автора та сімдесят років після його смерті. Якщо твір було створено у співавторстві, цей строк обчислюється після смерті останнього співавтора. Сімдесят років відліковується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора.
Для окремих випадків Закон (ст. 28) передбачає спеціальні правила визначення строків чинності майнових прав автора. Якщо особа автора невідома з тієї причини, що твір було оприлюднено анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після його оприлюднення. Але у випадках, коли псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора, діє загальне правило, і 70 років відраховується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. За загальним правилом обчислюється також строк, якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору.
Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. У разі коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.
Крім безпосередніх творців творів та їх правонаступників, майнові правомочності щодо твору можуть належати особі, яка після закінчення строку охорони неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює. За своїм характером ці правомочності не є авторськими, але ч. 8 ст. 28 Закону встановлено, що дана особа користується захистом, який є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був уперше оприлюднений.
Наслідком спливу строку охорони авторського права є перехід твору в суспільне надбання. Такі твори, згідно зі ст. 447 ЦК та ст. 30 Закону, можуть вільно, без виплати винагороди використовуватися будь-якою особою, але з обов’язковим дотриманням особистих немайнових прав автора.
§ 5. Суміжні права
Суміжні права в об’єктивному розумінні є сукупністю цивільно-правових норм, що регулюють відносини з використання виконань творів, фонограм, відеограм та програм мовлення і які разом із нормами авторського права складають єдиний інститут права інтелектуальної власності – інститут авторського права та суміжних прав. Сама назва «суміжні права» вказує на тісний зв’язок предметів регулювання авторського права та суміжних прав, що дозволило поєднати їх в один інститут. Цей зв’язок пояснюється тим, що, по-перше, об’єкти суміжних прав – виконання творів, фонограми, відеограми та програми мовлення – виникають у результаті використання творів науки, літератури та мистецтва, а тому є вторинними стосовно об’єктів авторського права. По-друге, використання об’єктів суміжних прав відбувається одночасно з використанням об’єктів авторського права, оскільки вони є однією з форм існування авторських творів. Усе це зумовило регулювання цих відносин на основі єдиних принципів – поєднання інтересів правоволодільця та суспільства, відсутність формальностей щодо виникнення правової охорони, захист інтересів шляхом надання особистих немайнових та майнових прав виключного характеру, договірна форма відносин із передачі права на використання об’єктів третім особам. Крім того, вторинний характер об’єктів зумовив головний принцип охорони суміжних прав – вона здійснюється не перешкоджаючи охороні авторських прав на твори. Це означає, що охорона суміжних прав здійснюється заходами, які виключають можливість порушення авторських прав, а умовою охороноздатності об’єктів суміжних прав є правомірне використання творів із метою їх виконання, запису фонограм, відеограм або створення програм мовлення. Цей принцип втілений у ч. 2 ст. 36 Закону: виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб’єктів авторського права; виробники фонограм, виробники відеограм мають дотримуватися прав суб’єктів авторського права і виконавців; організації мовлення повинні дотримуватися прав суб’єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).
У суб’єктивному розумінні суміжні права являють собою особисті немайнові та майнові права виключного характеру, надані законом виконавцям, виробникам фонограм і відеограм та організаціям мовлення.
Об’єкти та суб’єкти суміжних прав. Об’єкти суміжних прав закріплені у ст. 449 ЦК та ст. 35 Закону і, на відміну від об’єктів авторського права, перелічені вичерпно. Ними є: виконання; фонограми; відеограми та програми (передачі) організацій мовлення незалежно від їх призначення, змісту, цінності, способу чи форми їх вираження.
До перших належить виконання будь-яких творів – літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та ін. Фонограмою є звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограмою визнається відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Програма мовлення – це сукупність теле– або радіопередач, що безпосередньо або в запису транслюються на відстань за допомогою електромагнітних хвиль, які розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.
Суб’єкти суміжних прав можуть бути первинними і похідними. Первинні суб’єкти – це особи, що безпосередньо своєю діяльністю виготовили фонограму, відеограму, програму мовлення або виконали будь-який твір. Первинними суб’єктами ст. 450 ЦК визначає виконавця, виробника фонограм, виробника відеограм, організацію мовлення. Згідно зі ст. 1 Закону виконавцем може бути актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.
Виробником відеограми визнається фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).
Виробник фонограми – це фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.
Організацією мовлення вважається телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо– чи телевізійних передач і програм мовлення, як власного виробництва, так і виробництва інших організацій. Законом «Про телебачення і радіомовлення» (у редакції Закону від 12.01.2006 р.)1 телерадіоорганізація визначена як зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення. Залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм виділяють такі види мовлення, як супутникове; ефірне; кабельне; проводове; багатоканальне. Використання різноманітних технічних засобів телекомунікацій забезпечує публічне приймання передач і програм за допомогою побутових теле– та радіоприймачів у відкритий спосіб чи за абонентну плату на договірних засадах. Структуру національного телебачення і радіомовлення України становлять: державні та комунальні телерадіоорганізації, система Суспільного телебачення і радіомовлення України, приватні, незалежно від способу розповсюдження програм, громадські та інші телерадіоорганізації, засновані відповідно до вимог законодавства України.
Похідними суб’єктами суміжних прав є особи, які набули суміжних прав на підставі договору, спадкування або в іншому порядку правонаступництва.
Суб’єктами суміжних прав можуть бути громадяни України, юридичні особи, що мають постійне місцезнаходження на території України, а також іноземці та особи без громадянства, які відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають однакові з особами України права, передбачені цим законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи можуть скористатися в Україні охороною їх суміжних прав за певних умов:
якщо об’єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були оприлюднені на території України;
якщо об’єкти суміжних прав іноземних осіб, які не були оприлюднені, знаходяться в об’єктивній формі на території України;
якщо об’єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були оприлюднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені в Україні.
Іноземним суб’єктам суміжних прав, об’єкти яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться там в об’єктивній формі, правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів України.
Особисті немайнові та майнові суміжні права. З моменту виконання твору, виробництва фонограми, відеограми або оприлюднення програми (передачі) мовлення у їх створювача без будь-яких формальностей виникає комплекс виключних суміжних прав немайнового та майнового характеру. Але для того, щоб сповістити всіх можливих користувачів продукту про приналежність виключних повноважень певному виконавцю, виробнику фонограм, відеограм або організації мовлення, останні вправі скористатися спеціальним знаком охорони суміжних прав р (від «phonogram» – звукозапис, фонограма). Цей знак проставляється на фонограмах, відеограмах, їх примірниках або на упаковках. Поряд з ним вказується ім’я чи назва правоволодільця та рік першого виготовлення фонограми або відеограми. Наявність знака охорони свідчить про необхідність одержання дозволу на використання об’єкта від особи, яка зазначена на фонограмі чи відеограмі. Крім того, саме сповіщення про суміжні права надає їх суб’єктам можливості доказово підтверджувати володіння цими правами, відповідно до принципу презумпції приналежності суміжних прав тим особам, які зазначені на правомірно розповсюджених примірниках.
Немайнові суміжні права надані всім суб’єктам суміжних прав (ст. 423 ЦК та ст. 38 Закону). Проте за обсягом ці права є різними. Так, виробнику фонограми, виробнику відеограми та організації мовлення належить немайнове право на ім’я, тобто на зазначення свого імені або назви на носії і примірниках запису, а також на згадування імені чи назви під час використання об’єкта. Виконавцеві також надано право на ім’я, але воно має більш широкий зміст і включає можливість вимагати згадування його імені у зв’язку з кожним його виступом, записом чи виконанням, якщо це можливо за даних умов використання. Крім того, право виконавця поширюється на можливість використання псевдоніма і згадування під час використання саме псевдоніма, а не дійсного імені виконавця. Поряд з цим виконавець має право на недоторканність свого виконання від дій, які можуть завдати шкоди його честі і репутації. Це право означає, по-перше, можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання. По-друге, воно дозволяє виконавцеві вимагати забезпечення належної якості запису його виконання.
У зв’язку з необхідністю захистити творчу індивідуальність виконавця йому надане право на визнання його творцем (ч. 1 ст. 423 ЦК, ч. 1 ст. 38 Закону). Право особи вимагати суспільного визнання того факту, що саме вона є виконавцем, забезпечує можливість захистити себе у випадках, коли запис виконання привласнюється іншою особою та видається за своє власне виконання.
Зміст будь-якого майнового права щодо об’єктів суміжних прав складається з таких правомочностей: використання об’єкта, можливість дозволяти використання іншим особам, право перешкоджати неправомірному використанню, у тому числі забороняти таке. Види майнових прав розрізняються за способами використання, які можуть бути різними залежно від того чи іншого об’єкта суміжних прав. Тому види майнових прав виконавця, виробника фонограм чи відеограм, а також організації мовлення передбачені окремо у статтях 453 − 455 ЦК, а також статтями 39 − 41 Закону. Перелік майнових прав суб’єктів суміжних прав на відміну від переліку майнових прав автора є вичерпним. Отже, вказані правомочності можуть бути реалізовані тільки щодо зазначених у законі способів використання виконань, фонограм, відеограм та програм (передач) мовлення.
Виконавцеві належать такі види майнових прав. Право на фіксацію виконання під час його здійснення. Це право поширюється на випадки запису виконання у вигляді фонограми чи відеограми, що дає можливість сприймати виконання, відтворювати його та передавати за допомогою технічних засобів. Тобто фіксацією є закріплення «живого» виконання за допомогою технічних засобів у матеріальній формі, яка надає виконанню стабільності, незмінності та дозволяє використовувати його незалежно від участі самого виконавця. Фіксація виконання здійснюється на будь-якому матеріальному носії, який може містити фонограму або відеограму.
В окремих випадках дозвіл виконавця на фіксацію його виконання презюмує дозвіл на інші способи використання запису. Так, згідно з ч. 3 ст. 39 Закону, у разі використання виконання в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру останнього всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.
Право доведення виконання до відома публіки. Доведення виконання до відома публіки відбувається у двох формах: доведення його під час самого здійснення виконання, а також доведення виконання, яке зафіксоване у фонограмі або відеограмі. Відповідно, дещо різним є зміст майнового права щодо кожної з цих форм. Перша форма передбачає такі способи, коли доведення можливо зробити одночасно із здійсненням самого виконання, тобто коли сповіщаються так звані «живі» виконання. Найчастіше це відбувається на концертах, розважальних програмах та шляхом публічного сповіщення у прямий ефір, у тому числі через супутник. Саме таким чином дане право конкретизується у п. «а» ч. 1 ст. 39 Закону та визначається як право на публічне сповіщення незафіксованих виконань у прямий ефір.
Щодо доведення публіці зафіксованого у фонограмі чи відеограмі виконання, то право виконавця у даному випадку поширюється на способи розповсюдження за допомогою будь-яких засобів зв’язку, які дозволяють представникам публіки одержувати доступ до запису з будь-якого місця і у будь-який час за власним бажанням (п. «є» ч. 1 ст. 39 Закону). Це може бути розміщення записів у загальнодоступних інформаційних базах чи архівах із відкритим доступом та можливістю одержання в них примірника або розміщення відеограм у глобальній інформаційній мережі Інтернет, що робить їх доступними для публічного споживання. Такі та подібні дії потребують окремого дозволу виконавця, крім випадків, коли при першій фіксації він дав згоду на цей вид розповсюдження.
Доведення до відома публіки виконання у запису можливе також шляхом публічного сповіщення фонограми чи відеограми. Проте в даному разі право виконавця дозволяти сповіщення обмежується випадками, коли фонограма або відеограма виконання були створені не для комерційного використання, тобто без мети отримання прибутку (наприклад, архівні, репетиційні записи). Навпаки, якщо виконання зафіксоване у фонограмі чи відеограмі, яка була опублікована з комерційною метою, то, згідно із ч. 1 ст. 43 Закону, його публічне сповіщення допускається без дозволу виконавця, але з виплатою йому винагороди. Остання збирається та виплачується виконавцям організаціями колективного управління у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України .
Право на пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі. Відтворенням визнається виготовлення одного або більше примірників відеограми чи фонограми, що містять запис виконання у будь-якій матеріальній формі, включаючи електронну, оптичну та іншу, яку може зчитувати комп’ютер. Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону це право застосовується тільки тоді, коли відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку виконавцем було надано згоду при фіксації виконання на матеріальний носій. Це означає, що виконавець не вправі заборонити тиражування запису виконання особі, яка здійснює його з метою, передбаченою попередньо наданим їй дозволом на фіксацію цього виконання на матеріальний носій. Однак якщо відтворення здійснюється з іншою метою, яка не узгоджувалася під час фіксації виконання, відтворення примірників потребує окремої згоди виконавця.
Право на розповсюдження записів виконання. Розповсюдженням виконання законодавство визнає перший продаж його записів, інше перше їх відчуження (міна, дарування, поставка) або передачу у користування (майновий найм, комерційний прокат) навіть, якщо воно здійснюється після першого розповсюдження виконань.
За принципом «вичерпання прав» після першого правомірного введення записів виконання в обіг шляхом їх відчуження, їх подальше розповсюдження в такий спосіб є вільним. При розповсюдженні записів шляхом їх передачі в комерційний прокат, принцип «вичерпання прав» не діє, тому таке використання примірників потребує дозволу правоволодільця як у випадках, коли здійснюється до першого відчуження записів, так і після такого.
Право на розповсюдження виконання є самостійним виключним правом виконавця, тому, за загальним правилом, таке використання виконання третьою особою можливе тільки за умови попереднього дозволу на це з боку виконавця або його правонаступника. Утім ч. 4 ст. 39 Закону передбачає випадок, коли такий дозвіл презюмується. Так, якщо виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав йому виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм та їх примірників. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання через організації колективного управління або іншим способом.
Виробникам фонограм і виробникам відеограм надані майнові суміжні права таких видів. Право на пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми. Термін відтворення має такий самий зміст, що і відтворення виконання, тобто виготовлення одного або більше примірників відеограми чи фонограми у будь-якій матеріальній формі, включаючи електронну, оптичну та іншу форму, яку може зчитувати комп’ютер. Оскільки фонограма є записом звуків, який сприймається на слух, її відтворенням вважається виготовлення примірників у тій матеріальній формі, яка може відображати звукозапис ідентично з оригіналом. Тому не може вважатися відтворенням фонограми, наприклад, створення нотного запису зафіксованих у фонограмі звуків. Аналогічна вимога ставиться до примірників відеограм, які мають бути точною копією відеограми і сприйматися таким самим чином, що й оригінал, тобто у вигляді рухомих зображень із звуковим супроводом або без нього. Так, не є примірниками відеограми копії окремих її кадрів, виготовлені на її основі слайди, фотографії, звукозаписи без відеосупроводження тощо.
Право на розповсюдження фонограм і відеограм. Дії щодо розповсюдження фонограм і відеограм визначаються законодавством таким чином:
перший продаж або інше перше відчуження фонограми, відео- грами та їх примірників;
майновий найм, комерційний прокат фонограм, відеограм та їх примірників;
доведення до відома публіки фонограм та відеограм за допомогою засобів зв’язку, які дозволяють отримувати доступ до них із місця та у час за вибором будь-якої особи (наприклад, розміщення у загальнодоступних фоно– та відеотеках, сповіщення через мережу Інтернет).
Щодо права продажу діє принцип вичерпання прав, який закріплено у ч. 3 ст. 40 Закону. Після введення примірників фонограми (відеограми) їх виробником чи за його згодою у цивільний оборот шляхом їх першого продажу в Україні наступне їх розповсюдження допускається без згоди виробника чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Щодо здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат, то виключне право дозволяти таке залишається у виробника, незалежно від того, чи здійснюється воно до першого продажу примірників, чи після нього.
Право на будь-яку видозміну фонограм та відеограм. Видозміною запису може бути будь-яке перетворення запису, яке призведе до появи нової, звукової або відеоформи, що відрізняється від оригіналу. Такі перетворення можуть бути зроблені за допомогою технічних засобів: накладення на зображення іншого звуку, поєднання і монтаж частин різного звукового або відеоматеріалу, супроводження відеограми додатковим текстом, коментарями, додавання електронних ефектів до звучання фонограми, збільшення чи зменшення сили звуку тощо. У результаті новий запис може використовуватися як самостійна фонограма або відеограма. Будь-яка видозміна фонограми, відеограми потребує згоди її виробника.
Право на імпорт фонограм, відеограм в Україну з метою їх поширення серед публіки. Ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників може бути здійснено тільки за згодою їх виробника, але за умови, що метою такого ввезення є їх поширення серед публіки. Причому правомірність виготовлення примірників, що ввозяться, не виключає необхідності одержання дозволу правоволодільця на їх імпорт. Навіть коли фонограма чи відеограма була правомірно відтворена за межами України, її виробник вправі заборонити імпорт їх примірників в Україну. Таке виключне право не поширюється на фонограми та відеограми, які переміщуються через територію України транзитом чи ввозяться фізичними особами для власного використання та не призначені для використання в комерційних цілях.
До виключних майнових прав організацій мовлення належить право на фіксацію своїх програм на матеріальному носії. Це право надає правову можливість дозволяти чи забороняти фіксацію будь-якої частини програми на будь-якому носії, який дозволяє сприймати програму (передачу) незалежно від ефірного сповіщення, а також відтворювати її шляхом виготовлення примірників матеріальних носіїв.
Право організацій мовлення на відтворення програми (передачі) має аналогічний зміст, що і право на відтворення фонограм та відеограм. Особливо слід зазначити, що виготовлення одного чи більше примірників матеріального носія запису будь-якої частини програми (передачі) потребує дозволу правоволодільця незалежно від того, чи будуть копії повторно сповіщені публіці чи ні, оскільки відтворення є завершеною дією з моменту виготовлення хоча б одного примірника матеріального носія.
Право на публічне сповіщення програм (передач) шляхом трансляції і ретрансляції. Публічне сповіщення являє собою дії щодо передачі передач, програм на віддаль через ефір та їх передачу за допомогою проводів або кабелю. Передача в ефір є передачею звукової та зорової інформації за допомогою радіохвиль, лазерних променів, гама-променів, що поширюються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів. До поняття передачі в ефір відтепер входить і передача з використанням супутників, що поширило виключне право організацій мовлення на дії щодо трансляції на супутник своїх програм і на прийняття із супутника програм для їх подальшого використання. Сповіщення по проводам означає передачу звуків та зображень за допомогою проводів або наземного, підземного чи підводного кабелю. Трансляцією є початкова передача програм у кодованому або відкритому вигляді, яка здійснюється наземними передавачами і приймається населенням, а ретрансляцією вважається прийом і одночасна передача, незалежно від використаних технічних засобів, повних і незмінних телерадіопрограм або їх істотних частин, які транслюються мовником. Публічність сповіщення виявляється у тому, що програми стають доступними необмеженій кількості осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
Право представляти програму (передачу) мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату. Це право поширюється на випадки представлення публіці програми (передачі) мовлення у клубах, ресторанах, на показах мод, будь-яких видовищних заходах (виставах, розважальних програмах, святах новорічної ялинки, балах), на спортивних змаганнях та у інших місцях, куди можна потрапити за вхідну плату. Таке представлення обов’язково має бути публічним, тобто бути доступним особам, які не належать до кола однієї сім’ї або її близьких знайомих, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і у той самий час або у різних місцях і в різний час.
Одночасно з будь-яким майновим правом суб’єкт суміжних прав може реалізувати право на винагороду за використання його продукту. Розмір і порядок її виплати узгоджується сторонами за їх власним вибором у договорі про розпорядження майновими правами. Розмір винагороди залежить від способу використання об’єкта, його обсягу, території розповсюдження примірників чи території сповіщення, строку використання, але у будь-якому разі не може бути меншим, ніж мінімальна ставка за відповідне використання, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав». В окремих випадках, передбачених законом, суб’єкт суміжних прав не може вимагати винагороди на свій розсуд, а вправі одержувати лише ту суму за використання об’єкта його інтелектуальної власності, яка встановлена законодавством. Це випадки так званого «примусового ліцензування», коли закон допускає використання об’єкта без згоди правоволодільця, але з виплатою йому винагороди, розмір якої фіксується в імперативному порядку. Закон вичерпно встановлює такі випадки у ст. 42 і ст. 43 стосовно відтворення у особистих цілях виконань, фонограм, відеограм у домашніх умовах, а також щодо публічного виконання, демонстрації та публічного сповіщення виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, які були опубліковані з комерційною метою. Розмір винагороди за відтворення в домашніх умовах встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992 «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах». Винагорода у такому разі у вигляді певних відсотків включається до ціни обладнання і матеріальних носіїв і сплачується їх виробниками на рахунок організацій колективного управління для подальшого їх розподілу між суб’єктами авторського права, виконавцями, виробниками фонограм та відеограм. Згідно з ч. 7 ст. 42 Закону автори вправі одержати 50 відсотків виручених коштів, виконавці – 25 відсотків, а виробники фонограм чи відеограм – 25 відсотків.
Винагорода виробникам фонограм, виробникам відеограм і виконавцям за публічне виконання, демонстрацію та сповіщення без їх згоди опублікованих із комерційною метою виконань, фонограм, відеограм та їх примірників сплачується уповноваженим організаціям колективного управління майновими правами суб’єктів суміжних прав відповідно до тривалості кожного використання, розміру доходів, одержаних від діяльності, пов’язаної з використанням цих об’єктів, або розміру витрат на здійснення їх використання. Винагорода розподіляється між суб’єктами суміжних прав у такому співвідношенні: виконавцям – 50 відсотків, виробникам фонограм і виробникам відеограм – 50 відсотків загальної суми винагороди. Розмір винагороди встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати».
Винятки та обмеження майнових суміжних прав. Правомірне використання об’єктів суміжних прав без згоди правоволодільця та без виплати їм винагороди, тобто винятки у виключних правах, допускаються тільки у випадках, встановлених законом. Вони аналогічні виняткам майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів і можуть мати місце у разі:
використання коротких уривків із фонограм, відеограм, програм мовлення з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою у обсязі, виправданому цією метою;
доведення фонограм, відеограм до відома публіки з метою освітлення поточних подій у обсязі, що виправдовується інформаційною метою;
відтворення фонограм, відеограм, програм мовлення для використання в адміністративному та судовому провадженні в обсязі, що виправдовується цією метою;
публічного виконання фонограм, демонстрування відеограм під час офіційних, релігійних церемоній та похоронів.
Обмеження майнових суміжних прав допускаються законом також тільки у визначених випадках і означають звуження виключного права до можливості одержувати винагороду за певне використання об’єкта, але без права забороняти таке. Обмеження встановлені щодо відтворення фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, а також програм мовлення з навчальною або науково-дослідною метою в обсязі, який виправдовує дану мету, за умови виплати справедливої винагороди суб’єктам суміжних прав з урахуванням кількості відтворених примірників. Проте скопійовані таким чином примірники не можуть бути експортовані за межі України.
Як обмеження майнового права допускається без згоди виконавців, виробників фонограми і відеограми, але за умови виплати їм винагороди, відтворення у домашніх умовах в особистих цілях фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, та їх примірників. Виплата винагороди здійснюється у формі відрахувань від вартості обладнання і матеріальних носіїв, призначених для відтворення у домашніх умовах. Порядок відрахування цих платежів правоволодільцям було розкрито вище.
Ще одне обмеження щодо використання фонограм та відеограм, опублікованих із комерційною метою, встановлено ст. 43 Закону. Воно поширюється на випадки публічного виконання та публічного сповіщення таких комерційних фонограм та відеограм, що дозволяються без згоди суб’єктів суміжних прав, але з виплатою їм винагороди залежно від тривалості кожного використання та розміру одержаних від цього доходів. Розмір, порядок отримання та розподіл цієї винагороди між правоволодільцями регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати».
Важливими принципами застосування винятків та обмежень майнових прав є обов’язкове додержання особистих немайнових прав суб’єктів суміжних прав, а також недопущення завдання шкоди нор мальній експлуатації виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення.
Строк охорони суміжних прав. Згідно зі ст. 425 ЦК особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не передбачено законом. Майнові суміжні права діють протягом строку, встановленого ст. 456 ЦК та ст. 44 Закону. Охорона суміжних прав триває протягом 50 років. Початок перебігу цього строку визначається по-різному залежно від об’єкта охорони. Так, права виконавців охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком опублікування фонограми чи відеограми, а за його відсутності – з 1 січня наступного року після року їх вироблення. Права організації мовлення охороняються протягом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення (публічного сповіщення) передачі (програми) мовлення.
У межах п’ятдесятирічного строку майнові права, включаючи право на винагороду за використання об’єктів, можуть переходити до спадкоємців у разі смерті фізичної особи – правоволодільця або до правонаступників суб’єктів суміжних прав.
Після спливу строку охорони майнових суміжних прав їх об’єкти можуть використовуватися вільно, без будь-якого погодження із правоволодільцем, але з обов’язковим додержанням особистих немайнових прав.