- •Колектив авторів
- •Скорочення
- •Розділ I. Загальні положення цивільного права
- •Глава 1. Цивільне право – галузь приватного права
- •§ 1. Поняття цивільного права як приватного права
- •§ 2. Предмет та метод цивільного права
- •§ 3. Функції цивільного права
- •§ 4. Принципи1 цивільного права
- •§ 5. Система цивільного права
- •Глава 2. Акти цивільного законодавства
- •§ 1. Поняття та види актів цивільного законодавства
- •§ 2. Дія актів цивільного законодавства
- •§ 3. Застосування актів цивільного законодавства
- •Глава 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн
- •§ 1. Основні цивільно-правові системи світу
- •§ 2. Романо-германська цивільно-правова сім’я.
- •§ 3. Англо-американська цивільно-правова система
- •Отже, до основних функцій зазначеної навчальної дисципліни належать: а) онтологічна; б) пізнавально-навчальна; в) евристична; г) методологічна; д) виховна; е) прикладна; є) прогностична.
- •Розділ іі. Цивільні правовідносини
- •Глава 5. Поняття і особливості цивільних правовідносин
- •§ 1. Поняття цивільних правовiдносин
- •§ 2. Елементи цивiльних правовiдносин
- •§ 3. Види цивiльних правовiдносин
- •§ 4. Пiдстави виникнення, змiни та припинення цивiльних правовiдносин
- •Глава 6. Фізична особа як суб’єкт цивільних правовідносин
- •§ 1. Поняття фізичної особи як людини
- •§ 2. Цивільна правоздатність фізичної особи
- •§ 3. Цивільна дієздатність фізичної особи
- •§ 4. Опіка та піклування
- •§ 5. Місце проживання фізичної особи та його цивільно-правове значення. Підстави, порядок та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою
- •§ 6. Акти цивільного стану
- •§ 7. Фізична особа − підприємець
- •Глава 7. Юридичні особи як суб’єкти цивільних відносин
- •§ 1. Сутність юридичної особи
- •§ 2. Поняття та ознаки юридичної особи
- •§ 3. Класифікація юридичних осіб
- •§ 4. Створення юридичної особи
- •§ 5. Індивідуалізація юридичної особи
- •§ 6. Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність юридичної особи
- •§ 7. Органи юридичної особи.
- •§ 8. Організаційно-правові форми юридичних осіб
- •§ 9. Філії та представництва
- •§ 10. Припинення юридичних осіб
- •Глава 8. Держава україна, автономна республіка крим,територіальні громади – учасники цивільних правовідносин
- •Глава 9. Об’єкти цивільних прав
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 3. Гроші та валютні цінності
- •§ 4. Цінні папери
- •§ 5. Дії (результати робіт, послуги)
- •§ 6. Нематеріальні блага
- •§ 7. Особисті немайнові блага фізичної особи
- •Глава 10. Особисті немайнові права
- •§ 1. Поняття і класифікація особистих немайнових прав
- •§ 2. Окремі види особистих немайнових прав
- •§ 3. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав
- •§ 4. Способи захисту особистих немайнових прав
- •§ 2. Види правочинів
- •§ 3. Умови дійсності правочину
- •§ 4. Способи волевиявлення. Форма правочину
- •§ 5. Державна реєстрація правочину
- •§ 6. Недійсність правочину
- •§ 7. Правові наслідки недійсності правочину Визнання нікчемного правочину дійсним
- •Глава 12. Представництво і довіреність
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва
- •§ 3. Комерційне представництво
- •§ 5. Представництво без повноважень або з їх перевищенням
- •Глава 13. Здійснення та захист суб’єктивних цивільних прав
- •§ 1. Здійснення суб’єктивних цивільних прав та виконання обов’язків
- •§ 2. Способи захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів
- •§ 3. Юрисдикційні форми захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів
- •§ 4. Самозахист суб’єктивних цивільних прав та інтересів
- •Глава 14. Цивільно-правова відповідальність
- •§ 1. Поняття, ознаки та функції цивільно-правової відповідальності
- •§ 2. Види та форми цивільно-правової відповідальності
- •§ 3. Підстави та умови цивільно-правової відповідальності
- •§ 4. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності
- •Глава 15. Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність § 1. Поняття і обчислення строків
- •§ 2. Види цивільно-правових строків та термінів
- •§ 3. Поняття, значення, види і межі дії строків позовної давності
- •§ 4. Початок перебігу, зупинення і перерив строків позовної давності
- •§ 5. Поновлення строків позовної давності. Наслідки спливу строків позовної давності
- •Глава 16. Загальна характеристика права власності
- •§ 1. Власність I право власностi
- •§ 2. Право власностi в об’єктивному та суб’єктивному розуміннi
- •§ 4. Об’єкти права власності
- •Право власності на природні ресурси. Крім цк, право власності на природні ресурси регулюється законами «Про охорону навколишнього природного середовища»3, «Про тваринний світ»4 та ін.
- •§ 5. Зміст права власності
- •§ 6. Загальні засади здійснення права власності
- •Глава 17. Набуття та припинення права власності
- •§ 1. Поняття і види підстав набуття права власності
- •§ 2. Первісні та похідні, загальні та спецальні підстави набуття права власності
- •§ 3. Момент набуття права власності
- •§ 4. Підстави припинення права власності
- •Глава 18. Право спільної власності § 1. Загальна характеристика та види права спільної власності
- •§ 2. Право спільної часткової власності
- •§ 3. Право спільної сумісної власності
- •Глава 19. Захист права власності
- •§ 1. Загальні положення про захист права власності
- •§ 2. Окремі види позовів про захист права власності
- •Глава 20. Речові права на чуже майно
- •§ 1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •§ 2. Право володіння чужим майном
- •§ 3. Право обмеженого користування чужим майном (сервітут)
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •§ 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
- •Розділ V. Спадкове право
- •Глава 21. Загальні положення про спадкування
- •§ 1. Поняття та значення спадкування
- •§ 2. Основні поняття спадкового права
- •§ 3. Відкриття спадщини
- •§ 4. Спадковий договір
- •Глава 22. Спадкування за заповітом
- •§ 1. Поняття заповіту та його зміст
- •§ 2. Форма заповіту
- •§ 3. Особливі заповідальні розпорядження заповідача
- •§ 4. Право на обов’язкову частку у спадщині
- •§ 5. Недійсність заповіту
- •Глава 23. Спадкування за законом
- •§ 1. Поняття спадкування за законом і коло спадкоємців за законом
- •§ 2. Спадкування за правом представлення
- •§ 3. Розподіл спадщини між спадкоємцями
- •Глава 24. Здійснення спадкових прав
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Спадкова трансмісія
- •§ 3. Відмова від спадщини
- •§ 4. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця
- •§ 5. Відшкодування витрат, які падають на спадкоємців
- •Глава 25. Загальна характеристика права інтелектуальної власності
- •§ 1. Поняття права інтелектуальної власності та його джерела
- •§ 2. Загальні положення інтелектуальної власності
- •Глава 26. Авторське право і суміжні права
- •§ 1. Поняття авторського права
- •§ 2. Об’єкти та суб’єкти авторського права
- •§ 3. Особисті немайнові та майнові права автора
- •§ 4. Строк чинності авторського права
- •§ 5. Суміжні права
- •§ 6. Захист авторських і суміжних прав
- •§ 7. Представництво при здійсненні майнових авторських та суміжних прав
- •Глава 27. Патентне право
- •§ 1. Поняття патентного права. Умови надання правової охорони і критерії патентоздатності винаходу, корисної моделі та промислового зразка .
- •§ 2. Суб’єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки.
- •§ 3. Охоронні документи на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
- •§ 4. Права та обов’язки, що випливають із патенту. Обмеження прав патентовласника
- •§ 5. Припинення дії патенту і визнання його недійсним
- •§ 6. Патентування винаходу, корисної моделі чи промислового зразка в іноземних державах
- •Глава 28. Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг
- •§ 1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування
- •§ 2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку
- •§ 3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення
- •Глава 29. Інші об’єкти інтелектуальної власності
- •§ 1. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття
- •§ 2. Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
- •§ 3. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
- •§ 4. Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення
- •§ 5. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю
- •§ 6. Право інтелектуальної власності на «ноу-хау»
- •Література до всіх розділів
- •Розділ 1. Загальні положення цивільного права
- •Глава 1. Цивільне право – галузь приватного права
- •Глава 2. Акти цивільного законодавства
- •Глава 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн
- •Глава 4. Наука цивільного права і цивільне право як навчальна дисципліна
- •Розділ п. Цивільні правовідносини
- •Глава 5. Поняття і особливості цивільних правовідносин
- •Глава 6. Фізична особа як суб’єкт цивільних правовідносин
- •Глава 7. Юридична особа як суб’єкт цивільних відносин
- •Глава 8. Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади – учасники цивільних відносин
- •Глава 9. Об’єкти цивільних прав
- •Глава 10. Особисті немайнові права
- •Глава 11. Правочини
- •Глава 12. Представництво і довіреність
- •Розділ ш. Здійснення та захист суб’єктивних цивільних прав
- •Глава 13. Здійснення та захист суб’єктивних цивільних прав
- •Глава 14. Цивільно-правова відповідальність
- •Глава 15. Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність
- •Розділ 1у. Право власності та інші речові права
- •Глава 16. Загальна характеристика права власності
- •Глава 17. Набуття та припинення права власності
- •Глава 18. Право спільної власності
- •Глава 19. Захист права власності
- •Глава 20. Речові права на чуже майно
- •Розділ у. Спадкове право
- •Глава 21. Загальні положення про спадкове право
- •Глава 22. Спадкування за заповітом
- •Глава 23. Спадкування за законом
- •Глава 24. Здійснення спадкових прав
- •Розділ у1. Право інтелектуальної власності
- •Глава 25. Загальна характеристика права інтелектуальної власності
- •Глава 26. Авторське право і суміжні права
- •Глава 27. Патентне право
- •Глава 28. Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг
- •Глава 29. Інші об’єкти інтелектуальної власності
§ 7. Особисті немайнові блага фізичної особи
Особистими немайновими благами є невід’ємні від фізичної особи нематеріальні цінності, права на які визначають міру її можливої поведінки в особистій життєдіяльності, а також у соціальному та громадському бутті, можливість існування та здійснення яких забезпечується шляхом встановлення у цивільному законодавстві їх невичерпного переліку та комплексу засобів їх захисту на випадок порушення.
Згідно зі ст. 201 ЦК особистими немайновими благами фізичної особи, які охороняються цивільним законодавством, визнаються здоров’я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім’я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші блага. Це, зокрема, недоторканність житла; таємниця листування; телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; недоторканність особистого і сімейного життя; вільний вибір роду занять; свобода пересування; вільний вибір місця проживання; свобода інформації; свобода об’єднань; безпечне для життя і здоров’я довкілля тощо. Вказаний перелік особистих немайнових благ не є вичерпним. Стосовно кожного з цих благ у фізичних осіб (а в окремих випадках й у юридичних осіб) виникають відповідні особисті немайнові права. Наприклад, життя фізичної особи є немайновим благом, відповідно – право фізичної особи на життя є особистим немайновим правом кожної людини. Виходячи з цього гуманістичного принципу, в Україні, як і у більшості країн Європи, відмінена смертна кара. Закон, зокрема ч. 4 ст. 281 ЦК, забороняє також задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя (евтаназію). Право на життя треба розуміти як забезпечену законами та визначену моральними засадами суспільства можливість біологічного існування людини. З правом на життя тісно пов’язане право давати нове життя (мати дітей) і право життєздатного людського ембріону (зародка) бути народженим. Стосовно можливості визнання останнього особистим немайновим благом слід зауважити, що цивільному праву відомі випадки визнання цивільної правоздатності за ненародженою дитиною (зокрема, у спадкових правовідносинах). Відносини, змістом яких є право давати нове життя та право бути народженим, цивільне законодавство пов’язує з волею та волевиявленням вагітної жінки, крім випадків, визначених законом. Визначаючи право людського ембріону бути народженим, вагітна жінка уже в момент вирішення питання подальшої долі своєї вагітності діє як його законний представник. Чинне законодавство (ч. 6 ст. 281 ЦК) надає вагітній жінці право вирішення питання штучного переривання своєї вагітності, термін якої не перевищує 12 тижнів. У деяких випадках (за медичними та соціальними показаннями) штучне переривання вагітності може бути проведене і без згоди жінки. Перелік обставин, які дають право на переривання вагітності після сплину 12 тижнів з моменту її початку, встановлюється законом. За відсутності таких обставин вагітність у таких випадках перериванню не підлягає. Це правило є гарантією здійснення права життєздатного людського ембріону бути народженим як необхідна складова частина права на життя. Відповідно до ч. 7 ст. 281 ЦК повнолітня жінка має право за медичними показаннями на штучне запліднення та імплантацію зародка. Згідно з ч. 5 вказаної статті ЦК України стерилізація (наслідком якої є неможливість мати дітей як для жінки, так і для чоловіка) може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи. На загальнолюдських гуманістичних засадах ґрунтується визначена законодавством більшості країн заборона дослідів над людськими ембріонами. Гуманістичний характер має також боротьба широкої громадськості Європейських країн за заборону на законодавчому рівні штучного переривання вагітності, крім випадків, визначених законом, а також дослідів щодо клонування людини.
Стаття 297 ЦК визначає право фізичної особи на повагу до таких немайнових благ, як гідність та честь. Гідність і честь є перш за все етичними категоріями. Поняття гідності вживається для визначення самооцінки особи щодо належних їй моральних якостей та її особистих рис як людини. Поняття гідності включає як складову частину усвідомлення індивідом своєї особистості як представника тієї чи іншої соціальної спільноти.
Честь виражає оцінку (визнання) моральних якостей особистості суспільством, іншими людьми, громадську значущість конкретної людини. Перебуваючи у соцiумi, людина враховує відбивання обраної нею поведінки і моральних якостей на уявлення про себе з боку людей, які її оточують. Таким чином, честь має важливе значення не тільки для її носія, але і для оточуючих.
Говорячи про зміст права на повагу до честі та гідності, слід визнати, що висловлювання, якi порочать людину, не можуть зменшити її значущiсть як особистості, її гідність. Проте такі висловлювання ображають її особисто, викликають у неї моральні страждання і можуть негативно позначитися на її престижі, репутації, оцінці як людини з погляду інших людей. Саме тому п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК визначає, що моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню, може полягати у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Честь і гідність є благом для людини в її стосунках з іншими людьми і тісно пов’язана з повагою в собi цих почуттiв та собистої моральної оцінки. Самооцінка поведінки та особистих рис особи можлива не з моменту її народження, а лише тоді, коли вона завдяки рівню свого психологічного розвитку може усвідомлювати значущість своєї особистості.
Відомості, що впливають на честь і гідність людини, можуть бути фактичного або оціночного характеру і стосуватися її вчинкiв (поведінки) або моральних якостей, рис. При цьому часто значна частина інформації про людину доводиться до громадської думки у формі оцінок. Не маючи змоги визначити фактичний зміст спірних оцінок, суд повинен встановити, чи мали у дійсності місце факти, які стали підставою для такої оцінки.
Відомості, які порочать людину, розуміють в трьох аспектах: з точки зору їх існування (вираження), викладу (виконання) та поширення (доведення до інших осіб). Форма існування (вираження) відомостей може бути письмовою, усною, образотворчою тощо. Виклад означає манеру подання матеріалу (різку, м’яку, непристойну, гротеск та ін.). Поширення відомостей як їх доведення до необмеженого кола інших осіб визначає відповідний спосіб передачі інформації.
Відомостями, що порочать честь і гідність особи, є інформація, яка може зіпсувати погляди на її особистість у громадській думці чи у сприйнятті окремих осіб з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття, принципів людської моралі і не відповідають дійсності або неправдиво викладені1. Коло відомостей, що порочать особу, не підлягає визначенню в законодавстві, тому що однакові факти і оцінки в одних випадках можуть порочити, а в інших – ні. Залежно від статі, віку, професії, соціального статусу, родинного стану, віросповідання тощо вимоги, що ставляться до людини, а також її самооцінка, можуть бути різними. Крім того, якщо окремі однакові факти можуть зганьбити людину з добрим ім’ям, то стосовно іншої вони не можуть вплинути на загальну моральну оцінку особи, яка і без цього характеризується у суспільстві негативно.
Узвичаєним є те, що до числа принижуючих гідність не належать висловлювання, які стосуються професійної діяльності іншої особи (наприклад, нудний лектор, нецікавий викладач). Не підлягають розгляду у як такі, що принижують честь та гідність відповідної особи, критичні рецензії, негативна оцінка певних фактів, недоліків, що мали місце, якщо вони стосуються не особи автора, а створених ним образів2.
Наведене значною мірою стосується і захисту ділової репутації. Стаття 299 ЦК визначає право фізичної особи на недоторканність ділової репутації. Діловою репутацією є позитивна оцінка особи як кваліфікованого, а також добросовісного у виконанні своїх зобов’язань підприємця або фахівця-професіонала з боку інших осіб, з якими він має ділові, професійні стосунки. Найчастіше правового захисту потребує ділова репутація підприємців. Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, що можуть завдати шкоди діловій репутації чи майновим інтересам іншого підприємця, одержання, використання і розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою завдання шкоди діловій репутації визнаються недобросовісною конкуренцією. Такі дії заборонені Законом України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»1.
Вищий господарський суд України роз’яснив поняття «поширення відомостей» як опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, оприлюднення в іншій формі, у тому числі в заявах, оголошеннях тощо2.
Не вважається протиправним поширення відомостей (за умови перевірки їх достовірності), розповсюдження яких входить до складу професійних обов’язків відповідних осіб. Наприклад, згідно з приписами Закону України «Про інформацію» редакція зобов’язана перевірити відомості, що надійшли, про чиюсь протиправну або безпутну поведінку, і з цією метою з’ясувати достовірність цих відомостей, використовуючи відповідні джерела їх можливого надходження.
Суб’єктом відповідальності при захисті честі й гідності є особа, яка поширила відомості, що порочать честь і гідність, незалежно від того, чи вона сама їх придумала, чи лише передала те, що їй сказав хтось інший. Разом з тим для суду має значення джерело одержання відомостей цією особою. Так, якщо громадянин передає відомості, що стали загальновiдомi через радіо, телебачення, пресу, то очевидним є те, що залучати як відповідача необхідно не цього громадянина, яким би міг опинитися кожний, хто прослухав передачу або прочитав статтю, а автора такої передачі чи статті.
За неможливості встановлення або притягнення до відповідальності особи, яка поширила відомості, що порочать честь і гідність, справа може розглядатися у порядку особливого провадження — про встановлення факту невідповідності поширених відомостей дійсності. Такі факти мають юридичне значення, тому що їх встановлення має наслідком право на відновлення доброї репутації потерпілої особи.
Стаття 276 ЦК визначає можливість захисту особистого немайнового права особи. Способи захисту особистих немайнових прав відповідно до вказаної статті викладені у статтях 16, 17 ЦК. Можливість поновлення порушеного особистого немайнового права визначає ст. 277 ЦК. Поновленням особистого немайнового права є відновлення становища, яке існувало до його порушення. Стаття 278 ЦК встановлює порядок та особливості спростування неправдивої інформації. Потерпілий або його нащадки у відповідності з указаною нормою мають право на відповідь, а також на спростування неправдивої інформації. Під спростуванням розуміється повідомлення про невідповідність дійсності поширених відомостей. Обов’язок спростування покладається на відповідача. За загальним правилом відомості, що порочать особу, повинні спростовуватись у спосіб, найбільш близький до того, яким вони були поширені (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на сході громадян, зборах трудового колективу, заміни офіційного документа тощо).
Якщо відомості, що порочать честь і гідність, були розмiщенi у пресi, обов’язок написати спростування покладається на автора, а обов’язок його опублікувати — на редакцію. Законодавчо встановлено, що відомості, розмiщенi в пресi, також спростовуються в пресi. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»1 спростування повинно бути надруковане в тiй же газеті або журналі, що друкували неправильні відомості, у спеціальній рубриці або на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення: в газеті — не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях — у черговому підготовлюваному випуску. Якщо редакція друкованого засобу масової інформації не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана на вимогу заявника опублікувати їх спростування у найближчому випуску друкованого засобу чи опублікувати його за власною ініціативою.
Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг фрагменту, який спростовується, опублікованого повідомлення або матеріалу. Встановлено заборону вимагати, щоб спростування було менше половини стандартної сторінки друкованого тексту. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються. Законом передбачений місячний строк від дня надходження вимоги, протягом якого редакція зобов’язана опублікувати спростування і письмово сповiстити заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації із зазначенням підстав відмови. В останньому випадку, а також при порушенні порядку публікації заявник має право звернутися зі скаргою до суду. Якщо відомості опубліковані у книзі, суд повинен у відповідному рішенні вказати спосіб спростування і періодичне видання, в якому воно буде розмiщене. Текст спростування суд не затверджує, але в необхідних випадках він може його викласти1.
Крім спростування відомостей, що порочать честь, гідність і ділову репутацію особи, остання має право вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також врахування майнових та немайнових інтересів, які при цьому можуть бути порушені. Такими інтересами, зокрема, можуть бути:
1) довіра до особи його контрагентів (як наявних, так і потенційних);
2) добра репутація;
3) втрата клієнтури підприємця без створення юридичної особи;
4) родинні стосунки;
5) претензiя на певне громадське становище і визнання.
Отже, порушуються як майнові, так і немайнові інтереси особи, які тісно пов’язані між собою, оскільки в формі відшкодування моральної шкоди від посягань на честь, гідність і ділову репутацію відшкодовується принаймні потенційна майнова шкода. Справді, часто важливо не тільки і не стільки відшкодувати збитки, скільки запобігти поширенню відомостей та даних, які компрометують особу, в майбутньому.
Слід зазначити, що особисті немайнові блага можуть належати і юридичним особам. Їх коло значно вужче, ніж коло особистих немайнових благ фізичних осіб. Особистим немайновим благом, що законодавчо закріплене є право юридичної особи на найменування (ч. 1 ст. 90 ЦК), на зміну найменування (ч. 4 ст. 90 ЦК). Право на комерційне (фірмове) найменування відповідно до ч. 2 ст. 90 ЦК мають тільки підприємницькі товариства. Згідно зі ст. 94 ЦК юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на інформацію та інші особисті немайнові права. Зокрема, юридична особа має право на комерційну таємницю, конфіденційну інформацію, таємницю службових телефонних розмов її співробітників, службової телеграфної та іншої кореспонденції, право на свободу літературної та технічної творчості (результатом якої, наприклад, може бути виникнення та здійснення прав на службові винаходи). Перелік особистих немайнових благ юридичної особи, як і фізичної, не може бути вичерпним.
Питання для самоконтролю
Як співвідносяться термінологічні словосполучення «об’єкти цивільних прав» і «об’єкти цивільних правовідносин»?
Дайте поняття об’єктів цивільних прав.
У чому полягає оборотоздатність об’єктів цивільних прав? Визначте межі оборотоздатності об’єктів цивільних прав.
Дайте поняття речі і наведіть класифікацію речей.
Дайте поняття грошей. Окресліть особливості готівкових та безготівкових коштів. У чому полягає подібність та відмінності грошей і речей?
Дайте визначення валютних цінностей, наведіть їх перелік і охарактеризуйте їх правовий режим.
Дайте визначення цінних паперів. У чому полягає відмінність цінних паперів від інших об’єктів цивільних прав?
Наведіть класифікацію цінних паперів.
У чому полягають особливості дій (результатів робіт та послуг) як об’єктів цивільних прав?
Які ви знаєте види послуг?
Охарактеризуюте нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав.