3.2 Ризикотворчі чинники

Поняття ризикової ситуації можна визначити як сполучення, сукупність різних обставин і умов, що створюють певну обстановку для того чи іншого виду діяльності. Іншими словами саме сукупність умов і обставин створюють ризикову ситуацію і виступають причинами ризику.

Ризикова ситуація зв'язана зі статичними процесами і її супроводжують три одночасних умови:

• наявність невизначеності;

• необхідність вибору альтернативи (при цьому варто мати на увазі, що відмовлення від вибору також є різновидом вибору);

• можливість оцінити імовірність здійснення вибраних альтернатив.

Рисунок 3.3.- Обумовленість економічного ризику особливостями ризикової ситуації

Слід зазначити, що ризикова ситуація якісно відрізняється від ситуації невизначеності. Ситуація невизначеності характеризується тим, що імовірність досягнення результатів подій чи рішень стосовно цих подій у принципі не має одностайної альтернативи.

Отже ризикову ситуацію можна охарактеризувати як різновид невизначеності, коли настання подій ймовірно і може бути визначено, тобто в цьому випадку об'єктивно існує можливість оцінити імовірність подій, що приблизно виникають у результаті сумісної діяльності партнерів по виробництву, дій конкурентів чи супротивника, впливи природного середовища на розвиток економіки, впровадження науково-технічних досягнень і т.ін.

Створення ризикової ситуації обумовлено такими чинниками: непередбачені зміни у внутрішніх і зовнішніх умовах діяльності; наявність альтернативних рішень; імовірність виникнення збитків; імовірність одержання додаткового прибутку (рис. 3.4).

Рисунок 3.4 – Об’єктивні чинники, що обумовлюють виникнення ризикової ситуації

Позначені чинники є зовнішньою характеристикою виникнення ризикової ситуації. Але управління цією ситуацією здійснюється суб’єктом, який має певні особливості, а саме:

• суб'єкт, що робить вибір з декількох альтернатив, має в розпорядженні об'єктивні імовірності одержання передбачуваного результату, що ґрунтуються, наприклад, на проведених статистичних дослідженнях;

• імовірності настання очікуваного результату можуть бути одержані на основі суб'єктивних оцінок, тобто суб'єкт має справу із суб’єктивними ймовірностями;

• суб'єкт у процесі вибору і реалізації альтернативи володіє як об'єктивними, так і суб'єктивними ймовірностями (рис.3.5).

Рисунок 3.5 - Суб’єктивні чинники, що обумовлюють виникнення ризикової ситуації

Для того, щоб зняти ризикову ситуацію, суб'єкт робить вибір і прагне реалізувати його. Цей процес знаходить своє вираження в понятті "ризик", що існує як на стадії вибору рішення (плану дій), так і на стадії його реалізації. І в тому і в іншому випадку ризик представляється моделлю зняття суб'єктом невизначеності, способом практичного вирішення протиріччя при неясному (альтернативному) розвитку протилежних тенденцій за конкретних обставин.

3.4 Класифікація ризиків

Важливим елементом аналізу, оцінки та управління ризиками є розроблення їх класифікатора — результату їх класифікації (поділу множини об'єктів на підпорядковані підмножини за їх подібністю або відмінністю). Класифікація об'єктів, явищ і процесів фактично формує їх структуру, для опису якої використовують такі поняття, як клас, тип (вид) і т. д. Зв'язки у такій структурі визначаються відношенням «загальне — особливе», а також «тотожність — відмінність».

Кожний клас (класифікаційна одиниця) характеризуються певними ознаками, що обумовлюють певну однорідність його об'єктів, однак шукана однорідність може бути різного походження. Відповідно кількість класів, їх вміст, а отже, і класифікатор не задаються апріорно, а визначаються лише у самому процесі класифікації. Цим зумовлені різні підходи науковців до класифікації ризиків.

При аналізі і комплексній оцінці ризику необхідно виявити та сфор­мувати вимоги до класифікації, які могли б бути принципами і критеріями адекватного поділу і групування (класифікації) існуючого різноманіття ризиків.

Виокремлюють такі загальнометодологічні принципи класифікації ризиків:

• системності (створення системного, цілісного подання об'єкта дослідження);

• необхідної точності (наближення результату до істинного значення величини, що вимірюється, тобто мінімізації синтаксичних (віднесення в один клас різнорідних або в різні класи однорідних об'єктів), семантичних (змістовне визначення однорідності об'єктів, що належать одному класу) і прагматичних (невідповідність класифікатору визначеним цілям класифікації) помилок;

• порівняльності (оцінка різниці між об'єктами у межах виділеної класифікаційної підмножини);

• єдності класифікації (застосування єдиних методів, правил вибору ознак класифікації);

• конструктивності (використання діагностичних класифікаційних ознак при формуванні підмножин);

• інваріантності (стійкість, незмінність класифікації, перехід від опису емпірично існуючих об'єктів до вивчення усіх теоретично можливих типів об'єктів).

Варіанти класифікації економічних ризиків ґрунтуються на базисних принципах ринкової економіки, що зумовлює диференційоване ставлення до результату, який сприймається як ризик. До таких принципів належать:

а) свобода споживчого вибору і поведінки (комерційні ризики);

б) свобода вибору професійної діяльності (ризики професійної діяльності);

в) свобода підприємництва (підприємницькі ризики);

г) раціональна поведінка всіх учасників ринку, тобто прагнення оптимізувати свою вигоду (мінімум витрат — максимум користі). Суб'єкти ринку, які приймають економічні рішення, керуючись іншими мотивами у довгостроковому періоді, як правило, приречені на невдачу;

ґ) максимізація зусиль суспільства з метою такої організації економічного середовища, за якої усі суб'єкти прагнуть до ефективного використання обмежених ресурсів (максимізація прибутку, доходу, користі без завдання шкоди іншим).

Ризики виникають внаслідок різноманітніших причин, що зумовлює їх велику диференціацію. У науковій та навчально-методичній літературі було виокремлено підхід до висвітлення різновидів (груп, підмножин) ризиків на основі виокремлення незалежних ознак класифікації, що відповідають цілям, поставлених суб'єктом ризику.

Даний підхід оснований на фасетному методі класифікації і передбачає поділ множини об'єктів на незалежні класифікаційні групування (підмножини) з використанням однієї з обраних ознак. Система класифікації може бути подана переліком незалежних фасетів (списків), які містять значення ознак класифікації. Будь-яке угруповання (підмножина, об'єкт) у системі такої класифікації визначається набором значень ознак об'єктів класифікації (може бути одна або кілька ознак).

За основними факторами виникнення розмежовують економічні і політичні ризики.

Економічні ризики зумовлюються несприятливими змінами в економічній діяльності підприємства, країни, кон'юнктурі ринку, рівнях управління тощо.

Політичні ризики пов'язані з нестабільністю державного устрою, діяльністю органів влади, етнічними, регіональними проблемами, поляризацією інтересів соціальних груп тощо.

Рисунок 3.6 – Підходи до класифікації ризиків

За терміном дії розмежовують ретроспективні ризики (пов'язані із рішеннями, що були прийняті у минулому, але реалізуються тепер внаслідок зміни певних факторів впливу), поточні (співвідносяться із поточною діяльністю, змінюються під впливом постійно діючих факторів ризику) і перспективні (пов'язані з можливими змінами умов функціонування суб'єкта ризику нині, що в майбутньому може створити або змінити ризиковану управлінську ситуацію, подію, операцію тощо). Аналіз ретроспективних ризиків, характеру і способів їх зниження дає змогу точніше прогнозувати поточні та перспективні ризики.

За характером дії (можливими наслідками) ризики поділяють на динамічні (спекулятивні) і статичні (чисті). Динамічний ризик — це ризик непередбачених змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень чи непередбачених змін ринкових або політичних обставин. Такі зміни можуть призвести як до втрат, так і додаткових прибутків. Статичним ризиком є ризик втрат реальних активів внаслідок завдання збитків власності, а також втрат доходу через недієздатність підприємства. Він призводить тільки до втрат. До статичних ризиків відносять природні явища, ризики, які пов'язані з відповідальністю товаровиробника, з персоналом підприємства, критичні ситуації на виробництві.

За терміном оцінки і врахування ризику можна виокремити випереджаючий ризик (наявна можливість попередньої оцінки і розробки заходів по управлінню ризику), своєчасний (пов'язаний з динамічністю факторів ризику, вимагає постійної оцінки і управління) і запізнілий (виникає за відсутності попередньої інформації, наприклад про сприйняття ринком нових видів продукції, оцінюється ли­ше після реалізації ризику).

За рівнем (ступенем) ризики можна поділити на низькі, помірні, повні (мінімальні, оптимальні, допустимі, середні, максимальні, критичні, катастрофічні). Віднесення ризику до будь-якої з названих категорій залежить від імовірності настання і величини втрат, які можуть виникнути в кожному конкретному випадку. Втрати за катастрофічних ризиків є найбільшими, а за мінімальних — найменшими. Проте катастрофічні ризики виникають набагато рідше, ніж середні чи мінімальні. Тому сукупність ризиків можна подати у вигляді піраміди, основою якої є мінімальні ризики, а вершиною — катастрофічні (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Ієрархічні рівні ризику

Узагальнена диференціація	Конкретизація ступеня ризику	Імовірність виникнення, %	Величина втрат до очікуваного рівня, %	Наслідки негативного прояву ризику у фінансовій сфері
Низькі	Мінімальні	0-10	0-5	Тимчасові фінансові труднощі
	Мінімальні	0-5	0-10
	Оптимальні	0-15	0-15
	Оптимальні	10-15	0-5
Помірні	Допустимі	0-25	0-25	Тимчасове зниження конкурентоспроможності
	Допустимі	10-15	10-15
	Допустимі	15-25	0-10
	Середні	25-50	25-50	Фінансова стагнація
Повні	Максимальна	50-70	50-70
	Критичні	70-90	70-90	Фінансова нестійкість
	Катастрофічні	90-100	90-100	Банкрутство

За масштабами (спрямованістю) впливу виокремлюють: одноосібні ризики (здійснюють вплив лише на певний суб'єкт ризику (підприємство, особу) або його найближче оточення) і групові (наслідки від реалізації ризикованої ситуації можуть впливати на групу підприємств).

За сукупністю використання інструментів оцінки та управління розглядають: портфельні ризики (ймовірності втрат по кількох видах ділових операцій одного напряму діяльності (управлінські дії при цьому спрямовані на коригування сукупного ризику цього напряму): фінансові, ризики ліквідності, загальноринкового зниження цін) та індивідуальні (характерні для окремих операцій, подій — виробничі, екологічні тощо).

За ступенем обґрунтованості ризику виокремлюють: раціональні (обґрунтовані: вплив на діяльність підприємства мінімальний), нераціональні (частково обґрунтовані: імовірність несприятливої події велика, але можливі втрати не перевищують передбачуваних доходів, забезпечуючи нульовий ефект) та авантюрні (значна імовірність недосягнення мети, надія на випадковий успіх) ризики.

За джерелами виникнення розрізняють ризики: обумовлені змінами зовнішнього ринкового середовища і діяльністю держави; суто господарські; пов'язані з певними особами; зумовлені природними факторами.

За причинами (природою) виникнення розмежовують: суб'єктивні ризики (невизначеність цілей діяльності: неправильне розуміння процесів, що аналізуються, недостатній рівень кваліфікації, освіти, досвіду, необґрунтовані амбіції тощо), об'єктивні (нестача інформації: неповнота або асиметричність, невизначеність майбутнього і відсутність можливостей отримання повної інформації про партнерів; стихійні лиха; макроекономічні, політичні зміни тощо) і уявні (зумовлені психологічною схильністю чи несхильністю суб'єкта до ризику). Як окремі причини ризику можна вказати елемент випадковості і брак часу для раціональної оцінки ситуації.

За ступенем системності ризики класифікують як системні та несистемні. Ступінь системних ризиків не можна зменшити, їх наявність зумовлена самою системою (дією ринкових законів), вони реально існують в економіці, їх можна передбачити та оцінити. Вплив несистемних ризиків на результати діяльності підприємства можна зменшити і навіть звести до мінімуму (наприклад, шляхом виробничої диверсифікації), оскільки вони не характерні для функціонування системи. У більшості випадків на підприємствах діють усі системні ризики та деяка частина несистемних.

За характером (формою, часом) прояву ризики бувають короткострокові і довгострокові (характеризуються відповідно невеликим і значним часом впливу факторів ризику на розвиток ризикованої ситуацій), дискретні (ступінчасті) і неперервні (ризик змінюється у часі стрибкоподібно або залишається постійним за умов перебігу ситуації ризику), випадкові (нехарактерні для суб'єкта ризику, спричинені випадковими факторами) і систематичні (генеруються умовами функціонування суб'єкта ризику, реалізації певної події чи операції, наприклад дією ринкових факторів на діяльність підприємства).

За рівнем виникнення виділяють мега-, макро-, мезо- і мікроризики. Мегаризик визначається факторами, які притаманні ситуаціям невизначеності у діяльності світового суспільства (тероризм, екологічні катастрофи, наркобізнес та ін.). Макроризик виникає на рівні окремої країни (зовнішньоекономічний, соціально-політичний тощо). Мезоризик (міжгалузевий, галузевий, регіональний) характеризується рівнем предметної та технологічної спе­ціалізації продукції галузі, регіону, капітальних вкладень, концентрації виробництва та ін. Мікроризик спричиняється діяльністю підприємства і функціонально залежить від неї.

Класифікація ризиків за сферою походження дає змогу детальніше досліджувати причини виникнення і прогнозувати наслідки їх впливу на макро- і мікросередовище. За цією ознакою ризики поділяються на: природно-екологічні (зміни природно-кліматичних умов, несприятливий вплив шкідливих виробництв); геополітичні (нестабільність, конфлікти в певних країнах чи регіонах світу); соціально-політичні (можливість виникнення непередбачених ситуацій у разі зміни державою політичного курсу, запровадження або відміни соціальних програм тощо); демографічні (зміни демографічної ситуації в країні); адміністративно-законодавчі (зміни у законодавстві); адміністративні обмеження підприємницької діяльності); макроекономічні (коливання індикаторів економічного зростання економіки — інфляція, кредитні та депозитні ставки, кон'юнктура ринку тощо) та підприємницькі (генеруються специфікою діяльності конкретного суб'єкта ринку).

Усі політичні і економічні ризики поділяють за сферою впливу на зовнішні (глобальні) і внутрішні (локальні). Інший варіант поділу за сферою впливу передбачає виокремлення 4 груп ризиків: державні ризики, які виникають на макрорівні і діють на всі підприємницькі структури даної країни; регіональні ризики, зумовлені специфікою розвитку і управління окремими регіонами всередині країни; ризики галузевого походження, які виникають у групи підприємств, що належать до певної галузі або споріднених галузей; ризики, що виникають на мікрорівні, тобто безпосередньо на підприємстві, або приватної особи.

На основі наукових досліджень сформована достатньо повна і всебічна система класифікації ризику, в основу якої покладено фасетний метод, а кожний вид ризику визначається повним набором виокремлених незалежних ознак. При цьому частина ознак є статичною інформацією (залежить лише від виду ризику), а частина — динамічною (визначається характером реалізації ризикованої ситуації). Наприклад, комерційний ризик є економічним, динамічним і одночасно ретроспективним (поточним чи перспективним), випереджаючим (запізнілим чи своєчасним), низьким (помірним чи повним), одноосібним (груповим), раціональним (нераціональним чи авантюрним), суб'єктивним (об'єктивним чи уявним), системним (несистемним) і т. д.