5.1. Оцінювання фінансового ризику
Фінансовий ризик пов'язаний з можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов'язань перед партнерами. Виокремлюють фінансово-кредитні (загально-фінансові) і фінансово-інвестиційні ризики. Останні поділяють на ризики фінансових і реальних інвестицій.
Фінансово-кредитні ризики розглядають у вузькому і широкому аспектах. У першому разі джерелом фінансового ризику є кредити (довгострокові, середньострокові і короткострокові). Оцінку такого ризику проводять банківські установи. У широкому аспекті необхідна оцінка кредитного ризику щодо фінансових установ, підприємств-партнерів і самих позичальників.
Кредиторська заборгованість підприємства є одним з основних джерел ризику для його партнерів. Однак дуже часто запозичені кошти (кредити, кредиторська заборгованість, інші зобов'язання) є вигідним для підприємства-позичальника джерелом фінансування, оскільки вони дешевші, ніж, наприклад, випуск додаткових тиражів цінних паперів.
Використання підприємством запозичених коштів дає змогу одержати приріст чистої рентабельності власних коштів за рахунок використання кредиту, незважаючи на те, що його слід сплачувати. Цей приріст називають ефектом фінансового важеля (ЕФВ) і розраховують за формулою:
(5.1)
де СП — ставка оподаткування прибутку, в частках одиниці;
ЕР
—
економічна
рентабельність балансу
,
у
відсотках (Пр0,
Прф
, Прі,
—
відповідно прибуток від операційної
і фінансової діяльності підприємства
та надзвичайний
прибуток або збиток до оподаткування,
у
гривнях);
ВК, ЗК — власні та запозичені кошти по пасиву балансу підприємства (відповідно розділ І і сума розділів (II + III + IV) пасиву БП), у гривнях;
СРСП — середня розрахункова ставка відсотка за кредит (розраховують як середньоарифметичну чи середньозважену величину від ділення всіх фактичних фінансових витрат по всіх кредитах за аналізований період на загальну суму запозичених коштів або лише суму кредитів), у відсотках.
При розрахунку рентабельності у чисельнику формули можна використовувати (залежно від мети дослідження, вимог до деталізації чи агрегування) різні величини прибутку:
- валовий прибуток (враховують лише один напрям діяльності підприємства (основну діяльність), не враховують адміністративні, збутові витрати, інші операційні витрати, інші операційні доходи, фінансові доходи і витрати (до них належать витрати на обслуговування кредиту) та ін. Валовий прибуток може значно відрізнятись від чистого. Крім податків, вагому частку займають адміністративні витрати для великих промислових підприємств, збутові витрати для всіх підприємств в умовах конкуренції. Якщо підприємство займається фінансовою й інвестиційною, діяльністю, то значний вплив на фінансові результати здійснює величина фінансових доходів і витрат.
- операційний прибуток (враховують тільки операційну діяльність, не враховують фінансову і надзвичайну діяльність).
- операційний прибуток, прибуток від фінансової діяльності (не враховують надзвичайну діяльність).
- операційний прибуток, прибуток від фінансової діяльності, надзвичайний прибуток.
Чисельником формули для обчислення середньо розрахункової ставки відсотка за кредит є величина сплачених відсотків (рядок 140 форми № 2 «Звіт про фінансові результати» або рядок 130 форми № 3 «Звіт про рух грошових коштів» - «сплачені відсотки»). Знаменник формули трактують неоднозначно. У деяких випадках рекомендують використовувати загальну суму залучених коштів (рядок 480 + 620 Балансу підприємства), в інших - не враховувати кредиторську заборгованість (віднімають рядки від 530 до 610 чи 620 БП). Поточна діяльність підприємства неможлива без кредиторської заборгованості (негайні пасиви), але використання при розрахунках загальної суми запозиченого капіталу зменшує величину середнього відсотка за кредит.
Окремі складові формули (5.1) мають певний економічний зміст і потребують аналізу:
(1 - СП) — ефект фінансового важеля зменшується на частку, що відповідає оподаткуванню прибутку, оскільки, згідно законодавства, витрати по виплаті відсотків за кредит відносяться до витрат, що виникають при здійсненні основної операційної діяльності;
(ЕР - СРСП) — диференціал показує перевищення дохідності підприємства над витратністю запозичених коштів (кредитів). Чим він вищий, тим ефективніше використання кредитів на підприємстві, від'ємність показника свідчить про неефективну діяльність і нераціональне використання кредиту;
- плече фінансового важеля (критеріальний
показник
при лімітуванні запозичених коштів).
Для більшості виробничих підприємств
величина цього показника не повинна
перевищувати 1, тобто небажано, щоб
запозичені кошти перевищували власні.
Аналіз результатів, одержаних за формулою 5.1, дає змогу з'ясувати:
— як визначити безпечний обсяг запозичених коштів (плече фінансового важеля не перевищує 1);
— допустимі умови кредитування (диференціал невід'ємний);
— як полегшити податковий тиск на підприємство (витрати на обслуговування кредиту входять до повної собівартості продукції, що зменшує відповідно величину прибутку до оподаткування);
— чи доцільне придбання акцій підприємства з певними значеннями диференціала, плеча фінансового важеля і рівня ефекту фінансового важеля в цілому (ефективність інвестування).
Для отримання відповіді на перше і друге питання аналізують глибоку суперечність і нерозривний зв'язок між диференціалом і плечем фінансового важеля. При збільшенні запозичених коштів фінансові витрати по обслуговуванню боргу, як правило, зростають внаслідок збільшення ставки відсотка за кредит, і це (при постійній економічній рентабельності) призводить до зниження диференціала (ЕР - СРСП). На основі цього можна сформулювати два правила кредитування:
1) ризик кредитора виражений величиною плеча фінансового важеля: чим воно менше, тим менший ризик, і навпаки — чим більше плече, тобто частка запозичених коштів, тим вищим с ризик;
2) якщо нові запозичення кредитних коштів збільшують рівень ефекту фінансового важеля, тоді брати позики вигідно. Однак при цьому необхідно враховувати рівень диференціала, бо кредитор (банкір) схильний компенсувати зростання свого ризику (при збільшенні плеча фінансового важеля) підвищенням ціни кредиту (тобто ставки відсотка і витрат на обслуговування). Отже, підприємству будуть вигідні такі умови кредитування, за яких зменшення диференціала компенсується збільшенням плеча фінансового важеля (тобто отриманий прибуток вищий за ризик).
Залучаючи кредитні кошти, підприємство може швидше і ефективніше досягти своєї мети. При цьому завдання менеджера полягає в прийнятті виважених ризиків у межах диференціала (ЕР - СРСП), а не в уникненні всіх можливих ризиків.
Вплив ставки податку на прибуток є обернено пропорційним до величини ЕФВ, тобто кожне наступне збільшення ставки податку зменшує розмір ЕФВ. Але за ефективної кредитної політики підприємства ставка податку на прибуток може позитивно впливати на величину ЕФВ. Підприємство може коригувати величину податку такими діями:
— обрання напрямів діяльності або видів продукції, що мають диференційовані ставки оподаткування прибутку (податкові пільги);
— створення підприємства або відкриття філіалів у вільних економічних зонах, де діє пільговий режим оподаткування;
— створення дочірніх підприємств або філіалів у країнах з більш низьким рівнем оподаткування прибутку.
За інших рівних умов, у разі додаткового залучення кредитів і зростання обсягу відсоткових платежів (фінансових витрат по обслуговуванню кредиту), розмір прибутку від основної діяльності зменшується, що призводить до зменшення податку на прибуток. Економія на податку на прибуток виникає внаслідок зменшення бази оподаткування і дорівнює різниці між сумою податкових платежів за відсутності та за наявності кредитів.
При оцінці рівня фінансово-кредитного ризику підприємства фінансові менеджери додатково використовують показник «сила впливу фінансового важеля» (СВФВ):
(5.2)
де ФВК — сума фінансових витрат на обслуговування кредиту за поточний період (виплачені відсотки тощо) грн. (рядок 140 ЗФР).
Чисельник формули показує загальну величину можливого прибутку за умови відсутності кредитів або їх безоплатності (ФВК = 0).
Чим вища сила впливу фінансового важеля, тим більший фінансовий ризик, пов'язаний з підприємством:
1) зростає ризик неповернення кредиту з відсотками для банкіра;
2) зростає ризик падіння дивідендів і курсу акцій для інвестора.
Протягом певних періодів підприємство може функціонувати без залучення кредитів (ФВК = 0 і відповідно СВФВ = 1). Однак це не свідчить про повну відсутність фінансово-кредитного ризику, оскільки завжди наявні кредиторська заборгованість, інші поточні зобов'язання тощо.
З огляду на величину показника СВФВ для оцінки ступеня ризику як орієнтири можна використовувати такі критерії (отримані на основі якісного аналізу за даними конкретних промислових підприємств України):
СВФВ =1 |
ризик відсутній (щодо використання запозиченого капіталу стосовно кредитів) |
1< СВФВ < 1,25 |
ризик мінімальний |
1,25 < СВФВ < 1,5 |
ризик малий |
СВФВ =1,5 |
ризик середній |
1,5 < СВФВ < 1,75 |
ризик допустимий |
1,75 < СФВФ < 2 |
ризик максимальний |
2 < СВФВ 3 |
ризик критичний |
СВФВ > 3 |
ризик катастрофічний |
Оцінити фінансово-інвестиційний ризик (ризик фінансових інвестицій) можна на основі індексу дохідності (5.3):
(5.3)
або
(5.4)
де Дф, Вф - відповідно фінансові доходи (від участі в капіталі, дивіденди, інші фінансові доходи) і фінансові витрати (втрати зід участі в капіталі тощо) (рядок 110 + 120 + 130 ЗФР і рядок 150 + 160 ЗФР), грн.
За ефективної діяльності фінансових менеджерів індекс дохідності перевищуватиме одиницю. Відповідно, чим вище значення індексу, тим меншим можна вважати ризик фінансово-інвестиційної діяльності на підприємстві (а саме ризик фінансових інвестицій).
Розглянута методика дає змогу оцінити ризик фінансової діяльності підприємства. Другою важливою складовою агрегованого ризику є виробнича діяльність, спрямована на випуск і реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг), і також обтяжена значним ризиком. Обидва ці напрями діяльності тісно пов'язані, оскільки кредити призначені для обслуговування поточної виробничої діяльності та інвестування з метою вдосконалення виробництва.