7. Назвіть етапи інформаційно-аналітичного дослідження міжнародних відносинах.

8. Назвіть спільні та відмінні риси інформаційно-аналітичної та науково-дослідної діяльності.

Тема 3. Припущення і передбачення в інформаційно-аналітичній діяльності

Основні питання для вивчення:

1. Сутність та зміст наукового передбачення.

2. Класифікація методів прогнозування.

3. Типологія прогнозів.

Література: а) основна: 1, 3, 5, 7-11, 15, 21, 23, 24, 27.

б) додаткова: 2, 7-10, 12. 21, 22, 25-28, 63-66, 69, 74.

М іні-лексикон: прогноз, передбачення, антиципація, прогностика, методи прогнозування, типи прогнозів (пошукові, нормативні, аналітичні прогнози, прогнози-застереження, прогнози-розвідники, стратегічне міжнародне прогнозування, тактичні міжнародні прогнози, операційні міжнародні прогнози).

1. Сутність та зміст наукового передбачення

Прогноз – це науково обгрунтоване судження про можливі стани того чи іншого явища в майбутньому, альтернативні шляхи і терміни їх реалізації.

Передбачення – це самоочевидне (неімовірнісне) твердження про майбутнє, що базується на абсолютній достовірності.

Антиципація – це логічно сконструйована модель майбутнього з поки що не визначеним рівнем імовірності.

Прогностика – це теорія та методологія розробки прогнозів, дослідження динаміки розвитку соціальних поцесів, тих чи інших явищ людського співіснування.

Інструментарій прогностики

• ретроспективний аналіз;

• нелінійні методи опанування майбутнього;

• стратегія і тактика;

• моделювання сценарного простору;

• проектування оптимальних траєкторій;

• моніториногві зрізи громадської думки;

• визначеня недоступних людському розумінню зон інивідуального і суспільного буття людини.

Основні підходи до прогнозування

1. Презентистський підхід. Його сутність полягає у абсолютизації безперервності історичного процесу. Згідно цього підходу радикальних якісних змін не може бути, майбутнє – це результат поступового накопичення незначних змін.

2. Нігілістсько-фіналістський або апокаліптич-ний. Його послідовники спираються на апокаліптичні пророцтва стосовно майбутнього.

3.  Агностичний підхід. Послідовники цього підходу вважають, що передбачити майбутнє неможливо.

3.  Фантастичний. Ґрунтується на художньому передбаченні як основному способі прогнозування.

3.  Утопічний. Розглядає майбутнє як час реалізації проектів соціальної перебудови.

3.  Позитивний (інтуїтивний, науково-фантастичний, науково-конструктивний). Його основна риса – перенесення у сферу прогнозування духу і пафосу класичної позитивістської науки.

Основу прогнозування становлять взаємопов’язані джерела інформаці про майбутнє

• оцінка розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі існуючого досвіду, найчасіше за допомогою аналогії з уже відомими схоими явищами і процесами;

• екстраполяція на майбутнє ти чи інших тенденцій, закономірності яких у минулому і сучасному досить добре відомі;

• модель передбачуваного стану певного явища чи процесу, побудована відповідно до очікуваних або бажаних зін, характер і перспективи розвитку яких досить відомі.

Класифікація передбачення за характером

об’єктивних підстав

• передбачення на основі повторюваності явищ, що базується на емпіричному виявленні зв’язків між явищами;

• передбачення за аналогією – якщо два об’єкти мають однакові суттєві властивості, але один з них володіє такими властивостями, які у іншого ще не спостерігаються, то передбачається, що й другий об’єкт може мати такі ж властивості;

• модельне передбачення базується не на законі того об’єкта, що передбачається, а на законі аналогічного йому об’єкта;

• передбачення, що базується на власному законі об’єкта;

• передбачення на основі теорії – системи наукових поглядів, що дає змогу передбачати появу нових законів та фактів.

Прогностика як методологічна основа прогностичної діяльності

Прогнозування у сфері міжнародних відносин є складним процесом ідеального моделювання гіпотетичної зовнішньополітичної дійсності у свідомості людини, процесом виявлення, пізнання та екстраполяції тенденцій розвитку дипломатії, результатом якого виступають прогнози.

В основі прогнозування лежать процеси виявлення, пізнання, пояснення та узагальнення прогностичних фактів – реальних подій, що мають прогностичне значення.

Основними завданнями прогностичної діяльності у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики є:

• з’ясування стійких тенденцій розвитку зовнішньополітичної сфери;

• виявлення чинників, що визначають стан держави та її положення на світовій арені;

• визначення змісту та обсягу основних зовнішньополітичних заходів, необхідних для забезпечення національної безпеки держави;

• оцінка перспективних напрямків розвитку дипломатії;

• забезпечення оптимального управління процесами у зовнішньополітичній сфері;

• визначення шляхів розвитку всіх процесів, що відбуваються у сфері міжнародних відносин;

• оцінка можливостей ймовірного супротивника в міжнародному конфлікті;

• забезпечення наукового підходу щодо планування у зовнішньополітичній сфері, тощо.

Ефективна прогностична діяльність у сфері міжнародних відносин можлива за наступних умов

По-перше, це наявність досвідченого суб’єкта прогностичної діяльності – аналітика наділеного певною сумою знань, досвідом, який усвідомив мету, завдання прогностичної діяльності, володіє методами розробки прогнозів у сфері міжнародних відносин.

По-друге, суб’єкт прогностичної діяльності разом з системою управління та системами забезпечення цього процесу повинен складати прогнозуючу систему, що спеціалізується на розробці прогнозів в певній сфері (геостратегічній, геополітичній, геоекономічній тощо).

По-третє, наявність об’єкта – складної системи, що може вміщувати в собі декілька підсистем.

По-четверте, наявність методології, наукової теорії на яку спирається прогностична діяльність та її постійний розвиток, удосконалення методів розробки прогнозів та створення нових методик.

Процес розробки прогнозу починається з визначення мети та завдань, виявлення «замовника» прогнозу (керівник зовнішньополітичного відомства тощо), суб’єкту прогнозування та його можливостей (наявність засобів, фахова підготовка, методологічна озброєність тощо).

Основними етапами розробки прогнозу є:

• прогнозування змін в об’єкті прогнозування;

• прогнозування зовнішніх по відношенню до об’єкту зв’язків, умов існування та розвитку;

• поєднання вище перелічених прогнозів та створення комплексного прогнозу;

• доведення та перевірка результатів прогнозування.

В загальній логічній структурі прогнозування у міжнародних відносинах можемо визначити такі елементи:

з’ясування об’єкта, суб’єкта, мети, завдань та методів прогнозування;

аналіз об’єкту прогнозування (сутність, структура, закони функціонування та розвитку);

визначення зовнішніх факторів, що впливають та можуть вплинути на об’єкт, з’ясування механізмів впливу;

уточнення механізму дії законів розвитку об’єкту в майбутньому з урахуванням впливу зовнішніх факторів;

побудова прогностичної моделі (або декількох моделей) об’єкту на основі екстраполяції існуючих тенденцій розвитку та визначення імовірності їх реалізації у майбутньому;

обгрунтований вибір прогнозу (як правило оптимальної прогностичної моделі);

доведення (спростування) та перевірка прогнозу;

розробка рекомендацій щодо практичного використання результатів прогнозування.