Заява Голови Ради Безпеки оон

від 20 липня 1993 року

Рада Безпеки розглянула листи Постійного представника України від 13 і 16 липня 1993 р. на ім’я Голови Ради (S/26075 і S/26100), що супроводжують заяву Президента України щодо постанови Верховної Ради Російської Федерації від 9 липня 1993 р. з приводу Севастополя, і лист Міністра закордонних справ Украї­ни з цього питання.

Рада Безпеки розглянула також листа Постійного представника Російської Федерації від 19 липня 1993 р. (S/26109), що супроводжує заяву Міністерства закордонних справ Російської Федерації щодо вищезгаданої Постанови.

Рада Безпеки поділяє глибоку стурбованість і вітає позицію, висловлену Пре­зидентом і Міністром закордонних справ України щодо Постанови Верховної Ради Російської Федерації. У цьому зв’язку вона вітає також позицію, яку зайняло Міністерство закордонних справ Російської Федерації від імені Уряду Російської Федерації.

Рада Безпеки підтверджує в цьому зв’язку територіальну цілісність України відповідно до Статуту ООН. Рада Безпеки нагадує, що в Договорі між Російською Федерацією і Україною, підписаному в Києві 19 листопада 1990 р., Високі Сто­рони, що домовляються, взяли на себе зобов’язання поважати територіальну ціліс­ність одна одної в рамках існуючих між ними на цей час кордонів. Постанова Верховної Ради Російської Федерації є несумісною з цим зобов’язанням, так само як і з цілями і принципами Статуту ООН, і не має сили.

Рада Безпеки вітає зусилля, що докладаються президентами і урядами Росій­ської Федерації і України з метою улагоджувати будь-які розбіжності між ними мирними засобами, і звертається до них з нагальним закликом вжити всіх заходів для того, щоб не допустити виникнення напруженості. Рада Безпеки продовжу­ватиме розгляд цього питання.

Конвенція про режим судноплавства на Дунаї1

Белград, 18 серпня 1948 року

(витяги)

Глава і. Загальні положення

Стаття 1. Навігація на Дунаї повинна бути вільною і відкритою для громадян, торгових суден і товарів усіх держав на основі рівності щодо портових і навіга­ційних зборів та умов торгового судноплавства. Викладене вище не поширюється на перевезеним між портами однієї і тієї самої держави.

Стаття 2. Встановлений цією Конвенцією режим поширюється на судноплав­ну частину річки Дунай від Ульма до Чорного моря через Сулинське гирло з вихо­дом до моря через Сулинський канал

Стаття 3. Придунайські держави зобов’язуються утримувати свої ділянки Дунаю в судноплавному стані для річкових і на відповідних ділянках морських суден і виконувати необхідні роботи для забезпечення і поліпшення умов судно­плавства, а також не чинити перешкод для судноплавства на фарватерах Дунаю. З питань, зазначених у цій статті, придунайські держави консультуються з Дунай­ською Комісією (стаття 5 нижче).

Прибережні держави можуть в своїх межах організувати роботи по забезпе­ченню судноплавства, виконання яких необхідно в зв'язку з виниклими терміно­вими і непередбаченими обставинами. Держави повідомлять Комісію про причи­ни, що викликали ці роботи, і подадуть короткий опис цих робіт.

Стаття 4. В разі, коли яка-небудь придунайська держава не буде спроможна сама організувати роботи, що входять в її територіальну компетенцію і необхідні для забезпечення нормального судноплавства, то така держава повинна буде передати виконання цих робіт Дунайській Комісії (стаття 5) на умовах, що їх вкаже Комісія, без права передоручення виконання цих робіт іншій державі, за винятком тієї частини річкового шляху, що становитиме кордон даної держави. В цьому останньому випадку Комісія визначить умови виконання таких робіт.

Придунайські держави зобов’язуються надавати всіляке сприяння Комісії або державі, яка виконує зазначені роботи.