Глава 4. Застосування в україні конвенції та практики суду

Стаття 17. Застосування судами Конвенції та практики Суду. 1. Суди за­стосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 18. Порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. 1. Для ці­лей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою (далі – переклад).

2. Для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії (далі – переклад), надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону.

3. У разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом.

4. У разі виявлення мовної розбіжності між перекладом та оригінальним текстом суд користується оригінальним текстом.

5. У разі виявлення мовної розбіжності між оригінальними текстами та/або в разі потреби мовного тлумачення оригінального тексту використовується відпо­відна практика Суду.

Стаття 19. Застосування у сфері законодавства та в адміністративній практиці. 1. Орган представництва здійснює юридичну експертизу всіх законо­проектів, а також підзаконних нормативних актів, на які поширюється вимога дер­жавної реєстрації, на відповідність Конвенції, за результатами чого готує спе­ціальний висновок.

2. Нездійснення передбаченої частиною першою цієї статті перевірки або наявність висновку про невідповідність підзаконного акта вимогам Конвенції є підставою для відмови в державній реєстрації відповідного підзаконного акта.

3. Орган представництва забезпечує постійну та з розумною періодичністю перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці Суду, передовсім у сферах, що стосуються діяльності правоохоронних органів, кримінального провадження, позбавлення свободи.

4. За результатами передбаченої у частині третій цієї статті перевірки Орган представництва подає до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до чинних законів та підзаконних актів з метою приведення їх у відповідність з вимогами Конвенції та відповідною практикою Суду.

5. Міністерства та відомства забезпечують систематичний контроль за додер­жанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що від­повідає Конвенції та практиці Суду.

<...>

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання1

Нью-Йорк, 10 грудня 1984 року

(витяги)

Частина II

Стаття 17. 1. Засновується Комітет проти катувань (далі іменується «Комі­тет»), який здійснює функції, передбачені нижче. Комітет складається з десяти експертів <...>.

Стаття 19. 1. Держави-сторони подають Комітету через Генерального секре­таря ООН доповіді про вжиті ними заходи щодо здійснення їх зобов’язань за цією Конвенцією протягом одного року після набуття чинності цією Конвенцією щодо відповідної держави-сторони. Надалі держави-сторони подають через чотири роки додаткові доповіді про будь-які нові вжиті заходи, а також інші доповіді, які може зажадати Комітет.

2. Генеральний секретар ООН надсилає ці доповіді всім державам-сторонам.

3. Кожну доповідь розглядає Комітет, який може зробити такі зауваження загального характеру щодо доповіді, які він вважатиме за доцільні, і надсилає їх відповідній державі-стороні. Дана держава-сторона може у відповідь подати Комітету будь-які зауваження, які вона вважає за доречні. <...>

Стаття 20. 1. Якщо Комітет одержує вірогідну інформацію, яка, на його дум­ку, містить цілком обґрунтовані дані про систематичне застосування катувань на території якої-небудь держави-сторони, то він пропонує цій державі-стороні спів­робітничати у розгляді цієї інформації і з цією метою подати свої зауваження щодо даної інформації.

2. З урахуванням будь-яких зауважень, що можуть бути подані відповідною державою-стороною, а також будь-якої іншої наявної в Комітеті інформації, що має стосунок до справи, Комітет може, якщо він вважає за доцільне, призначити одного або кількох своїх членів для проведення конфіденційного розслідування й термінового подання Комітетові відповідної доповіді. <...>

4. Після розгляду результатів проведеного членом або членами розслідування, поданих відповідно до пункту 2 цієї статті, Комітет надсилає відповідній державі-стороні ці результати разом з будь-якими зауваженнями чи пропозиціями, які здаються доцільними в даній ситуації.

5. Уся робота Комітету, зазначена в пунктах 1-4 цієї статті, має конфідент­ційний характер, і на всіх етапах цієї роботи слід прагнути до співробітництва з державою-стороною. <...>

Стаття 21. 1. Згідно з цією статтею будь-яка держава-сторона цієї Конвенції може в будь-який час заявити, що вона визнає компетенцію Комітету одержувати й розглядати повідомлення, що стосуються заяв однієї держави-сторони про те, що інша держава-сторона не виконує своїх зобов’язань за цією Конвенцією. Такі повідомлення можуть прийматися й розглядатися згідно з процедурами, викладе­ними в цій статті, лише в тому разі, якщо вони подані державою-стороною, що зробила заяву про визнання щодо себе компетенції Комітету. Комітет не розглядає повідомлень по цій статті, якщо вони стосуються держави-сторони, яка не зробила такої заяви. <...>

Стаття 22. 1. Держава-сторона цієї Конвенції може в будь-який час заявити згідно з цією статтею, що вона визнає компетенцію Комітету одержувати й розглядати повідомлення осіб, що перебувають під її юрисдикцією, які стверд­жують, що вони є жертвами порушення державою-стороною положень Конвенції, або повідомлення такого роду, що надходять від їх імені. Комітет не приймає жодних повідомлень, якщо вони стосуються держави-сторони, яка не зробила такої заяви. <...>

3. З урахуванням положень пункту 2 Комітет доводить будь-яке повідомлення, подане йому згідно з цією статтею, до відома держави-сторони цієї Конвенції, яка зробила заяву згідно з пунктом 1 цієї статті і яка нібито порушує ті чи інші положення Конвенції. Протягом шести місяців держава, що одержала повідом­лення, подає до Комітету письмові пояснення або заяви, що уточнюють питання й будь-які заходи, які могли бути прийняті цією державою. <...>

6. Під час розгляду повідомлень за цією статтею Комітет проводить закриті засідання.

7. Комітет подає свої думки відповідній державі-стороні й даній особі.

<...>

ЗАКОН УКРАЇНИ

від 5 листопада 1998 року № 234-XIV

Про зняття застережень України до Конвенції проти катувань

та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують

гідність, видів поводження і покарання

(витяги)

Верховна Рада України постановляє:

1. Зняти застереження України до статті 20 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року, які зроблені під час її підписання 27 лютого 1986 року і набули чинності згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26 січня 1987 року «Про ратифікацію Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1987 р., № 6, Ст. 101).

2. Під час повідомлення про зняття застережень зробити такі заяви:

1) Україна повністю визнає на своїй території дію статті 21 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року щодо визнання компетенції Комітету проти катувань отримувати та розглядати повідомлення, які стосуються заяв однієї держави-учасниці про те, що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов’язань за цією Конвенцією;

2) Україна повністю визнає на своїй території дію статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року щодо визнання компетенції Комітету проти катувань отримувати та розглядати повідомлення осіб, які перебувають під юрисдикцією держави-учасниці і які стверджують, що вони є жертвами пору­шення державою-учасницею положень Конвенції, чи повідомлення такого роду, що надходитимуть від їх імені;

<...>

Голова Верховної Ради України О. ТКАЧЕНКО