Віденська конвенція про консульські зносини1

Відень, 24 квітня 1963 року

(витяги)

Стаття 1. Визначення. 1. В цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:

a) «консульська установа» означає будь-яке генеральне консульство, консуль­ство, віце-консульство або консульське агентство;

b) «консульський округ» означає район, відведений консульській установі для виконання консульських функцій;

c) «глава консульської установи» означає особу, якій доручено діяти в цьому статусі;

d) «консульська посадова особа» означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи, якій доручено в цьому статусі виконання консульських функцій;

e) «консульський службовець» означає будь-яку особу, яка виконує адміні­стративні або технічні обов’язки в консульській установі;

f) «працівник обслуговуючого персоналу» означає будь-яку особу, яка виконує обов’язки по обслуговуванню консульської установи;

g) «працівники консульської установи» означає консульських посадових осіб, консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу;

h) «працівники консульського персоналу» означає консульських посадових осіб (за винятком глави консульської установи), а також консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу;

i) «приватний домашній працівник» означає особу, яка перебуває виключно на приватній службі у працівника консульської установи;

j) «консульські приміщення» означає будинки або частини будинків, що викори­стовуються для цілей консульської установи, та земельну ділянку, що обслуговує даний будинок або частину будинку, кому б не належало право власності на них;

k) «консульські архіви» включають всі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, стрічки звукозапису і реєстри консульської установи разом із шиф­рами й кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх збереження чи зберігання.

2. Існують дві категорії консульських посадових осіб, а саме штатні консуль­ські посадові особи та почесні консульські посадові особи. Положення глави II цієї Конвенції поширюються на консульські установи, очолювані штатними кон­сульськими посадовими особами; положення глави III поширюються на консуль­ські установи, очолювані почесними консульськими посадовими особами.

<...>

Глава і. Загальні положення про консульські зносини

Розділ І. Встановлення і здійснення консульських зносин

Стаття 2. Встановлення консульських відносин. 1. Встановлення консуль­ських відносин між державами здійснюється за взаємною згодою.

2. Згода, дана на встановлення дипломатичних відносин між двома державами, означає, якщо інше не передбачено, згоду на встановлення консульських відносин.

3. Розрив дипломатичних відносин не тягне за собою розрив консульських відносин.

Стаття 3. Виконання консульських функцій. Консульські функції виконую­ться консульськими установами. Вони виконуються також дипломатичними пред­ставництвами відповідно до Положень цієї Конвенції.

Стаття 4. Відкриття консульської установи. 1. Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування тільки за згодою цієї держави.

2. Місцезнаходження консульської установи, її клас і консульський округ визначаються акредитуючою державою і підлягають схваленню державою пере­бування.

3. Подальші зміни місцезнаходження консульської установи, її класу або кон­сульського округу можуть здійснюватися акредитуючою державою тільки за згодою держави перебування.

<...>

Стаття 5. Консульські функції. Консульськими функціями є:

a) захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її грома­дян (фізичних осіб) у межах, що допускаються міжнародним правом;

b) сприяння, розвиткові торговельних, економічних, культурних і наукових зв’язків між акредитуючою державою і державою перебування, а також сприяння розвиткові дружніх відносин між іншими державами відповідно до положень цієї Конвенції;

c) з’ясування всіма законними засобами умов і подій в торговельному, еконо­мічному, культурному і науковому житті держави перебування, повідомлення про них урядові акредитуючої держави та надання відомостей заінтересованим особам;

d) видача паспортів і проїзних документів громадянам акредитуючої держави та віз або відповідних документів особам, бажаючим поїхати в акредитуючу державу;

e) надання допомоги і сприяння громадянам (фізичним і юридичним особам) акредитуючої держави;

f) виконання обов’язків нотаріуса, реєстратора актів громадянського стану та інших подібних обов’язків, а також виконання деяких функцій адміністративного характеру, за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам і правилам держави перебування;

g) охорона інтересів громадян (фізичних осіб) акредитуючої держави у випадках правонаступництва «mortis causa» на території держави перебування згідно з законами і правилами держави перебування;

h) охорона, в межах, встановлених законами і правилами держави перебу­вання, інтересів неповнолітніх та інших осіб, що не є повністю дієздатними, які є громадянами акредитуючої держави, особливо, коли потрібно встановити над такими особами якусь опіку або піклування;

і) із додержанням практики і порядку, прийнятих у державі перебування, пред­ставництво або забезпечення належного представництва громадян акредитуючої держави в судових та інших установах держави перебування з метою одержання, відповідно до законів і правил держави перебування, розпоряджень про попередні заходи, що обмежують права та інтереси цих громадян, якщо через відсутність або з інших причин такі громадяни не можуть своєчасно здійснити захист своїх прав та інтересів;

j) передача судових і несудових документів або виконання судових доручень чи доручень про отримання свідчень для судів акредитуючої держави згідно з чинними міжнародними угодами або, якщо таких угод немає, в будь-якому іншому порядку, що не суперечить законам і правилам держави перебування;

k) здійснення передбачених законами і правилами акредитуючої держави права нагляду та інспекції щодо суден, які мають національність акредитуючої держави, та літаків, зареєстрованих у цій державі, а також щодо їх екіпажу,

l) надання допомоги суднам і літакам, згаданим у пункті «k» цієї статті, та їхнім екіпажам, прийняття заяв щодо плавання суден, огляд і оформлення судно­вих документів і, без ущемлення прав властей держави перебування, розсліду­вання будь-яких подій, що мали місце в дорозі, та вирішення будь-яких спорів між капітаном, командним складом і матросами, наскільки це передбачається законами і правилами акредитуючої держави;

m) виконання інших функцій, покладених на консульську установу акреди­туючою державою, які не забороняються законами і правилами держави пере­бування або проти виконання яких держава перебування не має заперечень, або які передбачені чинними міжнародними договорами між акредитуючою держа­вою і державою перебування.

Стаття 6. Виконання консульських функцій за межами консульського ок­ругу. Консульська посадова особа може за особливих обставин, за згодою держа­ви перебування, виконувати свої функції за межами свого консульського округу.

Стаття 7. Виконання консульських функцій у третій державі. Акредитую­ча держава може, після повідомлення відповідних держав, доручити консульській установі, відкритій в одній державі, виконання консульських функцій в іншій державі, якщо немає відповідно висловленого заперечення з боку якої-небудь із цих держав.

Стаття 8. Виконання консульських функцій від імені третьої держави. Після відповідного повідомлення держави перебування консульська установа акредитуючої держави може, якщо держава перебування не заперечує, виконувати консульські функції в державі перебування від імені третьої держави.

Стаття 9. Класи глав консульських установ. 1. Глави консульських установ поділяються на чотири класи, а саме:

а) генеральних консулів;

b) консулів;

c) віце-консулів:

d) консульських агентів.

2. Пункт 1 цієї статті ніяким чином не обмежує права будь-якої Договірної Сторони визначати найменування консульських посадових осіб, які не є главами консульських установ.

Стаття 10. Призначення і допущення глав консульських установ. 1. Глави консульських установ призначаються акредитуючою державою і допускаються до виконання своїх функцій державою перебування.

2. За умови дотримання положень цієї Конвенції формальності щодо призначення і допущення глави консульської установи визначаються, відповідно, законами, правилами і звичаями акредитуючої держави і держави перебування.

Стаття 11. Консульський патент або повідомлення про призначення. 1. При кожному призначенні глави консульської установи акредитуюча держава забезпечує його документом, що має форму патенту або подібного до нього акта, який посвідчує його посаду і, як правило, зазначає його повне ім’я і прізвище, категорію або клас, до якого він належить, консульський округ і місцезна­ходження консульської установи.

2. Акредитуюча держава направляє цей патент або подібний до нього акт дипломатичним чи іншим відповідним шляхом урядові тієї держави, на території якої глава консульської установи має виконувати свої функції.

3. Акредитуюча держава, за згодою держави перебування, може замість патен­ту або подібного до нього акта надіслати державі перебування повідомлення, що містить дані, про які йдеться в пункті 1 цієї статті.

Стаття 12. Екзекватура. 1. Глава консульської установи допускається до виконання своїх функцій дозволом з боку держави перебування, що називається екзекватурою, яку б форму цей дозвіл не мав.

2. Держава, що відмовляє у видачі екзекватури, не зобов’язана повідомляти акредитуючій державі мотиви такої відмови.

3. За винятком випадків, передбачених у статтях 13 і 15, глава консульської установи не може приступати до виконання своїх обов’язків до отримання ним екзекватури.

Стаття 13. Тимчасове допущення глав консульських установ. До видачі екзекватури глава консульської установи може бути тимчасово допущений до виконання своїх функцій. У такому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Стаття 14. Повідомлення властей консульського округу. Як тільки глава консульської установи допущений, навіть тимчасово, до виконання своїх функцій, держава перебування негайно повідомляє про це компетентні власті консульського округу. Крім того, вона забезпечує вжиття заходів, необхідних для того, щоб глава консульської установи міг виконувати обов’язки за своєю посадою і користуватися перевагами, що випливають із цієї Конвенції.

Стаття 15. Тимчасове виконання функцій глави консульської установи. 1. Якщо глава консульської установи не може виконувати свої функції або якщо посада глави консульської установи є вакантною, функції глави консульської установи можуть тимчасово здійснюватися виконуючим обов’язки глави кон­сульської установи.

<...>

Стаття 16. Старшинство між главами консульських установ. 1. Главам консульських установ присвоюються в кожному класі різні місця в порядку старшинства, що визначається датами видачі екзекватур. <...>

Стаття 17. Вчинення консульськими посадовими особами дипломатич­них актів. 1. У державі, де акредитуюча держава не має дипломатичного пред­ставництва і де вона не представлена дипломатичним представництвом третьої держави, консульська посадова особа може, за згодою держави перебування, бути уповноваженою на вчинення дипломатичних актів. <...>

2. Консульська посадова особа може, після повідомлення державі перебу­вання, діяти як представник акредитуючої держави при будь-якій міжурядовій організації. <...>

<...>

Стаття 22. Громадянство консульських посадових осіб. 1. У принципі, кон­сульські посадові особи мають бути громадянами акредитуючої держави.

2. Консульські посадові особи можуть призначатися з числа громадян країни перебування не інакше, як за відповідно висловленою згодою держави пере­бування, причому ця згода може бути в будь-який час анульована.

<...>

Стаття 23. Особи, що визнаються «persona non grata». 1. Держава перебу­вання може в будь-який час повідомити акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова особа є persona non grata або що будь-який працівник консульського персоналу є неприйнятним. У такому випадку акредитуюча держа­ва повинна, відповідно, відкликати цю особу або припинити її функції в консуль­ській установі.

2. Якщо акредитуюча держава відмовиться виконати або не виконає протягом розумного строку свої зобов’язання, передбачені в пункті 1 цієї статті, держава перебування може, відповідно, анулювати екзекватуру даної особи або перестати вважати її працівником консульського персоналу.

3. Особа, призначена працівником консульської установи, може бути оголо­шена неприйнятною до прибуття на територію держави перебування або, якщо вона вже перебуває в державі перебування, до того, як вона приступить до вико­нання своїх обов’язків у консульській установі. У будь-якому випадку акреди­туюча держава анулює її призначення.

4. У випадках, зазначених у пункті 1 та пункті 3 цієї статті, державі перебу­вання не зобов’язана повідомляти акредитуючій державі мотиви свого рішення.

<...>

Розділ ІІ. Припинення консульських функцій

Стаття 25. Припинення функцій працівників консульської установи. Функції працівника консульської установи припиняються, зокрема:

a) після повідомлення державі перебування акредитуючою державою про те, що його функції припиняються;

b) після анулювання екзекватури;

c) після повідомлення держави перебування акредитуючій державі про те, що держава перебування перестала вважати його працівником консульського персо­налу.

Стаття 26. Відбуття з держави перебування. Держава перебування повинна, навіть у випадку збройного конфлікту, надавати працівникам консульської уста­нови і приватним домашнім працівникам, які не є громадянами держави перебу­вання, а також членам їх сімей, які проживають разом із ними, незалежно від їх громадянства, час і умови, необхідні для того, щоб вони могли підготуватися до від’їзду і виїхати якомога швидше після припинення функцій відповідних працівників.

<...>