- •Заява «Дванадцяти» про майбутній статус Росії та інших колишніх республік
- •О критериях ес для признания новых государств в Восточной Европе и на территории Советского Союза
- •Спільне Українсько-Китайське Комюніке
- •Віденська Конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів1
- •Частина I. Загальні положення
- •Частина II. Правонаступництво щодо частини території
- •Частина III. Нові незалежні держави
- •Частина IV. Об’єднання і відділення держав
- •Віденська Конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів1
- •Частина I. Загальні положення
- •Частина II. Державна власність
- •Частина III. Державні архіви
- •Частина IV. Державні борги
- •Рішення Ради Глав держав Співдружності Незалежних Держав
- •Про правонаступництво України
- •Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам
- •Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями1
- •Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями1
- •Розділ II. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина
- •Розділ XII. Конституційний суд україни
- •Декларація про державний суверенітет України
- •X. Міжнародні відносини
- •Про міжнародні договори України
- •I. Загальні положення
- •II. Укладення міжнародних договорів україни
- •III. Дотримання і виконання міжнародних договорів україни
- •IV. Оприлюднення, реєстрація та зберігання текстів міжнародних договорів україни
- •V. Припинення та зупинення дії міжнародних договорів україни
- •Кодекс адміністративного судочинства України
- •Розділ I. Загальні положення
- •Цивільний процесуальний кодекс України
- •Розділ I. Загальні положення
- •Глава 1. Основні положення
- •Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя
- •Частина II. Укладення договорів і набрання ними чинності
- •Частина III. Додержання, застосування і тлумачення договорів
- •Частина IV. Поправки до договорів і зміна договорів
- •Частина V. Недійсність, припинення і зупинення дії договорів
- •Частина VI. Інші постанови
- •Частина VII. Депозитарії, повідомлення, виправлення та реєстрація
- •Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон1
- •Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України1
- •Про державний кордон України
- •I. Загальні положення
- •II. Режим державного кордону україни
- •III. Прикордонний режим
- •IV. Охорона державного кордону україни
- •Заява Голови Ради Безпеки оон
- •Конвенція про режим судноплавства на Дунаї1
- •Глава і. Загальні положення
- •Глава іі. Організаційні положення
- •Глава III. Режим судноплавства
- •Додатковий протокол до Конвенції про режим судноплавства на Дунаї від 18 серпня 1948 року1
- •Договір про Антарктику1
- •Часть II. Территориальное море и прилежащая зона
- •Раздел 1. Общие положения
- •Раздел 2. Границы территориального моря
- •Раздел 3. Мирный проход в территориальном море
- •Раздел 4. Прилежащая зона
- •Часть III. Проливы, используемые для международного судоходства
- •Раздел 1. Общие положения
- •Раздел 2. Транзитный проход
- •Раздел 3. Мирный проход
- •Часть V. Исключительная экономическая зона
- •Часть VI. Континентальный шельф
- •Часть VII. Открытое море
- •Раздел 1. Общие положения
- •Раздел 2. Сохранение живых ресурсов открытого моря
- •Часть VIII. Режим островов
- •Часть XVI. Общие положения
- •Часть XVII. Заключительные положения
- •Договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки1
- •Конвенція про режим проток1
- •Розділ I. Торговельні судна
- •Розділ II. Військові судна
- •Розділ III. Повітряні судна
- •Конвенція про забезпечення вільного використання Суецького каналу1
- •Глава I. Загальні принципи і застосування Конвенції
- •Глава II. Політ над територією Договірних держав
- •Глава III. Національність повітряних суден
- •Глава IV. Заходи сприяння аеронавігації
- •Глава V. Умови, які підлягають дотриманню
- •Глава VI. Міжнародні стандарти і рекомендована практика
- •Частина II. Міжнародна організація цивільної авіації
- •Глава VII. Організація
- •Частина III. Міжнародний повітряний транспорт
- •Частина IV. Прикінцеві положення
- •Розділ vііi. Право зовнішніх зносин
- •Віденська конвенція про консульські зносини1
- •Глава і. Загальні положення про консульські зносини
- •Глава II. Переваги, привілеї та імунітет консульських установ, штатних консульських посадових осіб та інших працівників консульських установ
- •Глава пі. Режим, що застосовується до почесних консульських посадових осіб та консульських установ, очолюваних такими посадовими особами
- •Конвенція про спеціальні місії1
- •Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру1
- •Частина і. Вступ
- •Частина II. Представництва при міжнародних організаціях
- •Частина III. Делегації в органах і на конференціях
- •Частина IV. Делегації-спостерігачі в органах і на конференціях
- •Частина V. Загальні положення
- •Конституція України
- •Розділ I. Загальні засади
- •Розділ IV. Верховна рада україни
- •Розділ V. Президент україни
- •Розділ VI. Кабінет міністрів україни. Інші органи виконавчої влади
- •Про дипломатичну службу
- •Розділ I. Загальні положення
- •Розділ II. Члени організації
- •Розділ III. Органи
- •Розділ IV. Генеральна асамблея
- •Розділ V. Рада безпеки
- •Розділ VI. Мирне вирішення спорів
- •Розділ VII. Дії у відношенні загрози мирові, порушень миру та актів агресії
- •Розділ VIII. Регіональні угоди
- •Розділ IX. Міжнародне економічне і соціальне співробітництво
- •Розділ X. Економічна і соціальна рада
- •Розділ XIV. Міжнародний суд
- •Розділ XV. Секретаріат
- •Розділ XVI. Різні постанови
- •Статут Міжнародного Суду
- •Розділ і. Організація суду
- •Розділ II. Компетенція суду
- •Розділ III. Судочинство
- •Розділ IV. Консультативні висновки
- •Статут Ради Європи1
- •Глава I. Мета ради європи
- •Глава II. Членство
- •Глава III. Загальні положення
- •Глава IV. Комітет міністрів
- •Глава V. Консультативна асамблея
- •Північноатлантичний договір1
- •Угода про створення Співдружності Незалежних Держав1
- •Статут Співдружності Незалежних Держав1
- •Раздел I. Цели и принципы
- •Раздел II. Членство
- •Раздел III. Коллективная безопасность и военно-политическое сотрудничество
- •Раздел IV. Предотвращение конфликтов и разрешение споров
- •Раздел V. Сотрудничество в экономической, социальной и правовой областях
- •Раздел VI. Органы содружества
- •Раздел VII. Межпарламентское сотрудничество
- •Розділ V. Положення про спільну закордонну та безпекову політику
- •Розділ VI. Положення про поліцейське та судове співробітництво у кримінальних справах
- •Розділ VIII. Прикінцеві положення
- •Договір, що засновує Європейське Співтовариство1
- •Частина перша. Принципи
- •Частина друга. Громадянство союзу
- •Міжнародний пакт про громадянські та політичні права1
- •Частина I
- •Частина II
- •Частина III
- •Частина IV
- •Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права1
- •Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права1
- •Частина II
- •Частина III
- •Частина IV
- •Процедура розгляду повідомлень про порушення прав людини та основних свобод
- •Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод1
- •Розділ і. Права і свободи
- •Розділ іі. Європейський суд з прав людини
- •Розділ ііі. Інші положення
- •Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1
- •Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що не включені до Конвенції та Першого протоколу до неї2
- •Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо скасування смертної кари1
- •Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод2
- •Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1
- •Протокол № 13 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари за будь-яких обставин1
- •Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції
- •Європейська угода про осіб, що беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини1
- •Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини
- •Глава 1. Загальні положення
- •Глава 2. Доступ до рішення
- •Глава 3. Виконання рішення
- •Глава 4. Застосування в україні конвенції та практики суду
- •Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання1
- •Частина II
- •Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню1
- •Глава I
- •Глава II
- •Глава III
- •Частина I
- •Частина II
- •Частина і
- •Частина II
- •Частина ііі
- •Частина IV
- •Частина V
- •Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок1
- •Конвенція про статус біженців1
- •Розділ I. Загальні положення
- •Розділ II. Правовий статус
- •Розділ III. Заняття, які приносять доход
- •Розділ IV. Соціальне піклування
- •Розділ V. Адміністративні заходи
- •Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин
- •Рамкова конвенція про захист національних меншин1
- •Розділ I
- •Розділ II
- •Європейська хартія регіональних мов або мов меншин1
- •Частина I. Загальні положення
- •Частина II. Цілі та принципи, яких необхідно дотримуватися відповідно до пункту 1 статті 2
- •Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин
- •Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства2
- •Розділ і. Інститути та звичаї, подібні до рабства
- •Розділ II. Работоргівля
- •Розділ III. Рабство та інститути і звичаї, подібні до рабства
- •Розділ IV. Визначення
- •Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами1
- •Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання1
- •Частина I
- •Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом1
- •Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму1
- •Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом1
- •Конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчиняються на борту повітряних суден1
- •Глава I. Сфера применения конвенции
- •Глава II. Юрисдикция
- •Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден1
- •Конвенція про боротьбу з незаконними актами, що спрямовані проти безпеки цивільної авіації1
- •Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу1
- •Конвенція Організації Об’єднаних Націй з морського права1
- •Часть II. Территориальное море и прилежащая зона
- •Часть VII. Открытое море
- •Раздел 1. Общие положения
- •Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин1
- •Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності1
- •Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності1
- •І. Загальні положення
- •У кримінальних справах1
- •Глава I. Загальні положення
- •Глава II. Судові доручення
- •Глава III. Вручення документів та розпоряджень суду щодо явки свідків, експертів і притягнутих до відповідальності осіб
- •Глава IV. Судові матеріали
- •Глава V. Процедура
- •Глава VII. Обмін інформацією по судових вироках
- •Європейська конвенція про видачу правопорушників1
- •Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників1
- •Глава I
- •В цивільних, сімейних та кримінальних справах1
- •Раздел I. Общие положения
- •Часть I. Правовая защита
- •Часть II. Правовая помощь
- •Раздел IV. Правовая помощь по уголовным делам
- •Часть I. Выдача.
- •Часть II. Осуществление уголовного преследования.
- •Часть III. Специальные положения о правовой помощи
- •Правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року1
- •Щодо застосування конвенцій про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах
- •Кримінальний кодекс України
- •Загальна частина
- •Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього1
- •Конвенція про запобігання злочину апартеїду та про покарання за нього2
- •Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації1
- •Частина I
- •Частина II
- •Розділ IX. Припинення зловживань і порушень
- •Розділ VI. Виконання конвенції
- •Розділ IV. Виконання конвенції
- •Від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв
- •Конвенція про незастосування строків давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності1
- •Римський Статут міжнародного кримінального суду2
- •Часть 1. Учреждение суда
- •Часть 2. Юрисдикция, приемлемость и применимое право
- •Приложение 1а
- •Глава I. Основы международных
- •Глава II. Экономические права и обязанности государств
- •Глава III. Общая ответственность перед международным сообществом
- •Глава IV. Заключительные положения
- •Розділ хv. Забезпечення міжнародної безпеки міжнародно-правовими засобами
- •Резолюція 1267, прийнята на 4051 засіданні 15 жовтня 1999 року
- •Договір про нерозповсюдження ядерної зброї1
- •Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року
- •Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї
- •Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою1
- •Розділ хvі. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів
- •Декларація про попередження та усунення спорів та ситуацій, що можуть загрожувати міжнародному миру та безпеці, та про роль оон у цій сфері
- •Розділ II. Поранені і хворі
- •Розділ III. Санітарні формування і заклади
- •Розділ IV. Особовий склад
- •Розділ V. Будівлі і майно
- •Розділ VI. Санітарні транспорти
- •Розділ VII. Розпізнавальна емблема
- •Розділ і. Загальні положення
- •Розділ II. Постанови загального характеру про захист військовополонених
- •Розділ III. Полон
- •Глава IV. Медичний і духовний персонал, затриманий
- •Глава V. Релігія, інтелектуальна і фізична діяльність
- •Глава VI. Дисципліна
- •Глава II. Представники військовополонених
- •II. Дисциплінарні стягнення
- •III. Судове переслідування
- •Розділ IV. Кінець полону
- •Розділ V. Довідкове бюро і товариства допомоги військовополоненим
- •Розділ VI. Виконання конвенції
- •Від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв
- •Частина I. Загальні положення
- •Частина II. Поранені, хворі і особи, які потерпіли корабельну аварію
- •Частина III. Методи та засоби ведення війни – статус комбатантів і військовополонених
- •Частина IV. Цивільне населення
- •Глава I. Основна норма і сфера застосування
- •Глава II. Цивільні особи й цивільне населення
- •Глава III. Цивільні об’єкти
- •Глава IV. Запобіжні заходи
- •Частина V. Виконання конвенцій і цього протоколу
- •Частина VI. Заключні положення
- •Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв збройних
- •Частина I. Сфера застосування цього протоколу
- •Частина II. Гуманне поводження
- •Частина III. Поранені, хворі та особи, які зазнали корабельної аварії
- •Частина IV. Цивільне населення
- •Статут Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця1
- •Раздел I. Общие положения
- •Глава I. Общие принципы
- •Глава II. Присвоение поведения государству
- •Глава III. Нарушение международно-правового
- •Глава IV. Ответственность государства в связи
- •Глава V. Обстоятельства, исключающие противоправность
- •Часть вторая. Содержание международной ответственности государства
- •Глава I. Общие принципы
- •Глава II. Возмещение вреда
- •Глава III. Серьезные нарушения обязательств, вытекающих
- •Часть третья. Имплементация международной ответственности государства
- •Глава I. Призвание государства к ответственности
- •Глава II. Контрмеры
- •Часть четвертая. Общие положения
- •Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про врегулювання претензій, які виникли внаслідок повітряної катастрофи, що сталася 4 жовтня 2001 року1
- •Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду1
Розділ vііi. Право зовнішніх зносин
Віденська конвенція про дипломатичні зносини1
Відень, 18 квітня 1961 року
(витяги)
Держави, які є Сторонами цієї Конвенції,
відзначаючи, що народи всіх країн з давніх часів визнають статус дипломатичних агентів,
беручи до уваги цілі і принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй щодо суверенної рівності держав, підтримання міжнародного миру і безпеки та сприяння розвиткові дружніх відносин між державами,
будучи переконані, що укладення міжнародної конвенції про дипломатичні зносини, привілеї та імунітети сприятиме розвиткові дружніх відносин між державами, незалежно від різниці в їх державному і суспільному ладі,
усвідомлюючи, що такі привілеї та імунітети надаються не для вигід окремих осіб, а для забезпечення ефективного здійснення функцій дипломатичних представництв як органів, що представляють держави,
підтверджуючи, що норми міжнародного звичаєвого права продовжуватимуть регулювати питання, прямо не передбачені положеннями цієї Конвенції,
погодились про таке:
Стаття 1. У цій Конвенції терміни, що наводяться нижче, мають таке значення:
a) «глава представництва» є особа, на яку акредитуючою державою покладено обов’язок діяти як такій;
b) «співробітниками представництва» є глава представництва і члени персоналу представництва;
c) «членами персоналу представництва» є члени дипломатичного персоналу, адміністративно-технічного персоналу та обслуговуючого персоналу представництва;
d) «членами дипломатичного персоналу» є члени персоналу представництва, які мають дипломатичний ранг;
e) «дипломатичний агент» є глава представництва або член дипломатичного представництва;
f) «членами адміністративно-технічного персоналу» є члени персоналу представництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництва;
g) «членами обслуговуючого персоналу» є члени персоналу представництва, які виконують обов’язки по обслуговуванню представництва;
h) «приватний домашній робітник» є особа, яка виконує обов’язки домашнього робітника у співробітника представництва і не є службовцем держави;
i) «приміщення представництва» означають будинки або частини будинків, що використовуються для цілей представництва, включаючи резиденцію глави представництва, кому б не належало право власності на них, включаючи обслуговуючу даний будинок або частину будинку земельну ділянку.
Стаття 2. Встановлення дипломатичних відносин між державами та заснування постійних дипломатичних представництв здійснюються за взаємною згодою.
Стаття 3. 1. Функції дипломатичного представництва полягають, зокрема:
a) у представництві акредитуючої держави в державі перебування;
b) у захисті в державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;
c) у веденні переговорів з урядом держави перебування;
d) у з’ясуванні всіма законними засобами умов і подій в державі перебування та повідомленні про них уряду акредитуючої держави;
e) у заохоченні дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування та в розвиткові їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки.
2. Жодне з положень цієї Конвенції не повинно тлумачитись як таке, що перешкоджає виконанню дипломатичним представництвом консульських функцій.
Стаття 4. 1. Акредитуюча держава повинна переконатися в тому, що держава перебування дала агреман на ту особу, яку вона має намір акредитувати як главу представництва в цій державі.
2. Держава перебування не зобов’язана повідомляти акредитуючій державі мотиви відмови в агремані.
Стаття 5. 1. Акредитуюча держава може, належним чином повідомивши відповідні держави перебування, акредитувати главу представництва або призначити будь-якого члена дипломатичного персоналу, зважаючи на обставини, в одну або кілька інших держав, якщо не заявлено заперечень з боку будь-якої з держав перебування.
2. Якщо акредитуюча держава акредитує главу представництва в одній або в кількох інших державах, то вона може заснувати дипломатичні представництва, що очолюються тимчасовими повіреними у справах, в кожній державі, де глава представництва не має постійного місцеперебування.
3. Глава представництва або будь-який член дипломатичного персоналу представництва може діяти як представник акредитуючої держави при будь-якій міжнародній організації.
Стаття 6. Дві або кілька держав можуть акредитувати одну й ту ж особу як главу представництва в іншій державі, якщо держава перебування не заперечує проти цього.
Стаття 7. За винятками, передбаченими у статтях 5, 8, 9 і 11, акредитуюча держава може вільно призначати членів персоналу представництва. Щодо військових, морських або авіаційних аташе, то держава перебування може запропонувати, щоб їх імена заздалегідь повідомлялись на її схвалення.
Стаття 8. 1. Члени дипломатичного персоналу представництва в принципі повинні бути громадянами акредитуючої держави.
2. Члени дипломатичного персоналу представництва не можуть призначатися з числа осіб, які є громадянами держави перебування, інакше як за згодою цієї держави, причому ця згода може бути у будь-який час анульована. <...>
Стаття 9. 1. Держава перебування може в будь-який час, не будучи зобов’язана мотивувати своє рішення, повідомити акредитуючу державу, що глава представництва або будь-який з членів дипломатичного персоналу представництва є persona non grata або що будь-який інший член персоналу представництва є неприйнятним. У такому разі акредитуюча держава повинна відповідно відкликати дану особу або припинити її функції в представництві. Ту або іншу особу може бути оголошено persona non grata або неприйнятною до прибуття на територію держави перебування.
2. Якщо акредитуюча держава відмовиться виконати чи не виконає протягом розумного строку свої зобов’язання, що передбачаються у пункті 1 цієї статті, держава перебування може відмовитись визнавати дану особу співробітником представництва.
<...>
Стаття 13. 1. Глава представництва вважається таким, що приступив до виконання своїх функцій у державі перебування, залежно від практики, існуючої в цій державі, яка повинна застосовуватись однаково, або з моменту вручення своїх вірчих грамот, або з моменту повідомлення про своє прибуття і подання засвідчених копій вірчих грамот міністерству закордонних справ держави перебування чи іншому міністерству, відносно якого є домовленість.
<...>
Стаття 14. 1. Глави представництв підрозділяються на три класи, а саме:
a) клас послів і нунціїв, які акредитуються при главах держав, та інших глав представництв еквівалентного рангу;
b) клас посланників і інтернунціїв, які акредитуються при главах держав;
c) клас повірених у справах, які акредитуються при міністерствах закордонних справ.
2. Інакше як відносно старшинства та етикету не повинно проводитись ніякого розрізнення між главами представництв внаслідок їх належності до того чи іншого класу.
Стаття 15. Клас, до якого повинні належати глави представництв, визначається за погодженням між державами.
Стаття 16. 1. Старшинство глав представництв відповідного класу визначається датою і годиною вступу ними у виконання своїх функцій згідно з статтею 13. <...>
3. Ця стаття не зачіпає прийнятої у державі перебування практики відносно старшинства представника Ватикану.
<...>
Стаття 19. 1. Якщо пост глави представництва є вакантним або якщо глава представництва не може виконувати своїх функцій, тимчасово виконуючим обов’язки глави представництва є тимчасовий повірений у справах. <...>
Стаття 20. Представництву і його главі належить право користуватись прапором та емблемою акредитуючої держави на приміщеннях представництва, включаючи резиденцію глави представництва, а також на його засобах пересування.
Стаття 21. 1. Держава перебування повинна або сприяти акредитуючій державі у придбанні на своїй території, згідно з своїми законами, приміщень, необхідних для її представництва, або надати допомогу акредитуючій державі в одержанні приміщень будь-яким іншим шляхом.
2. Вона повинна також, у разі необхідності, надавати допомогу представництвам в одержанні придатних приміщень для їх співробітників.
Стаття 22. 1. Приміщення представництва недоторканні. Власті держави перебування не можуть заходити до цих приміщень інакше, як за згодою глави представництва.
2. На державі перебування лежить спеціальний обов’язок вживати всіх належних заходів для захисту приміщень представництва від усякого вторгнення або заподіяння шкоди та для запобігання всякому порушенню спокою представництва або образі його гідності.
3. Приміщення представництва, предмети їх обстановки та інше майно, що є в них, а також засоби пересування представництва користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту і виконавчих дій.
Стаття 23. 1. Акредитуюча держава і глава представництва звільняються від усіх державних, районних та муніципальних податків, зборів і мит щодо приміщень представництва, власних або найманих, крім таких податків, зборів і мит, які являють собою плату за конкретні види обслуговування.
2. Фіскальні вилучення, про які йдеться у цій статті, не стосуються тих податків, зборів і мит, якими, згідно з законами держави перебування, оподатковуються особи, що укладають контракти з акредитуючою державою або главою представництва.
Стаття 24. Архіви й документи представництва недоторканні в будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження.
Стаття 25. Держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання функцій представництва.
Стаття 26. Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в’їзд до яких забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, держава перебування повинна забезпечувати всім співробітникам представництва свободу пересування по її території.
Стаття 27. 1. Держава перебування повинна дозволяти і охороняти вільні зносини представництва для всіх офіційних цілей. При зносинах з урядом та іншими представництвами і консульствами акредитуючої держави, де б вони не перебували, представництво може користуватися всіма прийнятними засобами, включаючи дипломатичних кур’єрів і закодовані або шифровані депеші. Проте представництво може встановлювати й експлуатувати радіопередавач лише за згодою держави перебування.
2. Офіційна кореспонденція представництва недоторканна. Під офіційною кореспонденцією розуміється вся кореспонденція, що стосується представництва та його функцій.
3. Дипломатична пошта не підлягає ні розпакуванню, ні затриманню.
4. Всі місця, що складають дипломатичну пошту, повинні мати видимі зовнішні ознаки, які вказують на їх характер, вони можуть містити тільки дипломатичні документи та предмети, призначені для офіційного користування.
5. Дипломатичний кур’єр, який має бути забезпечений офіційним документом із зазначенням його статусу та кількості місць, що складають дипломатичну пошту, користується при виконанні своїх обов’язків захистом держави перебування. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає арешту або затриманню в якій би то не було формі.
6. Акредитуюча держава або представництво можуть призначати дипломатичних кур’єрів ad hoc. У таких випадках положення пункту 5 цієї статті застосовуються, з тим винятком, що згадані в ньому імунітети припиняються в момент доставки таким кур’єром дорученої йому дипломатичної пошти за призначенням.
7. Дипломатична пошта може бути ввірена командирові екіпажу цивільного літака, що направляється в аеропорт, прибуття в який дозволене. Командир повинен бути забезпечений офіційним документом із зазначенням кількості місць, що складають пошту, проте він не вважається дипломатичним кур’єром. Представництво може направити одного з своїх співробітників прийняти дипломатичну пошту безпосередньо і безперешкодно від командира літака.
Стаття 28. Винагороди і збори, що стягуються представництвом при виконанні своїх офіційних обов’язків, звільняються від усіх податків, зборів і мит.
Стаття 29. Особа дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню в якій би то не було формі. Держава перебування зобов’язана ставитись до нього з належною повагою і вживати всіх належних заходів для запобігання будь-яким посяганням на його особу, свободу або гідність.
Стаття 30. 1. Приватна резиденція дипломатичного агента користується такою ж недоторканністю і захистом, що й приміщення представництва.
2. Його папери, кореспонденція і, за винятками, передбаченими в пункті 3 статті 31, його майно так само користуються недоторканністю.
Стаття 31. 1. Дипломатичний агент користується імунітетом від кримінальної юрисдикції держави перебування. Він користується також імунітетом від цивільної та адміністративної юрисдикції, крім випадків:
a) майнових позовів, що стосуються приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки він не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва;
b) позовів, що стосуються успадкування, відносно яких дипломатичний агент виступає як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном, спадкоємець або відказоодержувач – як приватна особа, а не від імені акредитуючої держави;
c) позовів, що стосуються будь-якої професіональної або комерційної діяльності, яка здійснюється дипломатичним агентом у державі перебування за межами своїх офіційних функцій.
2. Дипломатичний агент не зобов’язаний давати показання як свідок.
3. Ніякі виконавчі заходи не можуть вживатись щодо дипломатичного агента, за винятком тих випадків, які підпадають під підпункти «а», «b», «c» пункту 1 цієї статті, не інакше як при умові, що відповідні заходи можуть уживатися без порушення недоторканності його особи або його резиденції.
4. Імунітет дипломатичного агента від юрисдикції держави перебування не звільняє його від юрисдикції акредитуючої держави.
Стаття 32. 1. Від імунітету від юрисдикції дипломатичних агентів і осіб, які користуються імунітетом згідно з статтею 37, може відмовитись акредитуюча держава.
2. Відмова повинна бути завжди ясно виражена.
3. Порушення справи дипломатичним агентом або особою, яка користується імунітетом від юрисдикції згідно з статтею 37, позбавляє його права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов’язаних з основним позовом.
4. Відмова від імунітету від юрисдикції щодо цивільної або адміністративної справи не означає відмови від імунітету щодо виконання рішення, для чого потрібна особиста відмова.
<...>
Стаття 34. 1. Дипломатичний агент звільняється від усіх податків, зборів і мит, особистих та майнових, державних, районних і муніципальних, за винятком:
a) непрямих податків, які звичайно включаються в ціну товарів або обслуговування;
b) зборів і податків на приватне нерухоме майно, що є на території держави перебування, якщо він не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва;
c) податків на спадщину і оплат на успадкування, що стягуються державою перебування, з винятками, передбаченими в пункті 4 статті 39;
d) зборів і податків на приватний доход, джерело якого знаходиться в державі перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні підприємства в державі перебування;
e) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;
f) реєстраційних, судових і реєстрових мит, іпотечних зборів та гербового збору щодо нерухомого майна, з винятками, передбаченими у статті 23.
<...>
Стаття 36. 1. Держава перебування, відповідно до прийнятих нею законів і правил, дозволяє ввозити і звільняє від усього мита, податків і пов’язаних із цим зборів, за винятком складських зборів, зборів за перевезення і подібні послуги:
a) предмети, призначені для офіційного користування представництва;
b) предмети, призначені для особистого користування дипломатичного агента або членів його сім’ї, які живуть разом із ним, включаючи предмети, призначені для його обзаведення.
2. Особистий багаж дипломатичного агента звільняється від огляду, коли немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які не поширюються винятки, згадані в пункті 1 цієї статті, або предмети, ввезення чи вивезення яких заборонено законом або регулюється карантинними правилами держави перебування. Такий огляд повинен провадитись лише в присутності дипломатичного агента або його уповноваженого представника.
Стаття 37. 1. Члени сім’ї дипломатичного агента, які живуть разом із ним, користуються, коли вони не є громадянами держави перебування, привілеями та імунітетами, зазначеними в статтях 29-36.
2. Члени адміністративно-технічного персоналу представництва і члени їх сімей, які живуть разом із ними, користуються, коли вони не є громадянами держави перебування або не проживають в ній постійно, привілеями та імунітетами, зазначеними в статтях 29-35, з тим винятком, що імунітет від цивільної і адміністративної юрисдикції держави перебування, зазначений в пункті 1 статті 31, не поширюється на дії, вчинені ними не при виконанні своїх обов’язків. Вони користуються також привілеями, зазначеними в пункті 1 статті 36, щодо предметів початкового обзаведення.
3. Члени обслуговуючого персоналу представництва, які не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно, користуються імунітетом щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов’язків, та звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, який вони одержують по своїй службі, а також користуються звільненням, згаданим у статті 33.
4. Домашні робітники співробітників представництва, коли вони не є громадянами країни перебування або не проживають у ній постійно, звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, який вони одержують по своїй службі. В інших відношеннях вони можуть користуватись привілеями та імунітетами лише в тій мірі, в якій це допускає держава перебування. Проте держава перебування повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатись неналежним чином у здійснення функцій представництва.
Стаття 38. 1. Крім додаткових привілеїв та імунітетів, які можуть бути надані державою перебування, дипломатичний агент, який є громадянином держави перебування або постійно в ній проживає, користується лише імунітетом від юрисдикції та недоторканністю щодо офіційних дій, вчинених ним при виконанні своїх функцій.
2. Інші члени персоналу представництва і домашні робітники, які є громадянами держави перебування або постійно в ній проживають, користуються привілеями та імунітетами лише в тій мірі, в якій це допускає держава перебування. Проте держава перебування повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатися неналежним чином у здійснення функцій представництва.
Стаття 39. 1. Кожна особа, яка має право на привілеї та імунітети, користується ними з моменту її вступу на територію держави перебування при слідуванні для зайняття свого поста або, якщо вона вже перебуває на цій території, з того моменту, коли про її призначення повідомляється міністерство закордонних справ або інше міністерство, відносно якого є домовленість.
2. Якщо функції особи, яка користується привілеями та імунітетами, закінчуються, ці привілеї та імунітети нормально припиняються в той момент, коли вона залишає країну, або після закінчення розумного строку для того, щоб це зробити, але продовжують існувати до цього часу навіть у разі збройного конфлікту. Проте щодо дій, вчинених такою особою при виконанні своїх функцій співробітника представництва, імунітет продовжує існувати.
<...>
Стаття 41. 1. Без шкоди для їх привілеїв та імунітетів усі особи, які користуються такими привілеями та імунітетами, зобов’язані поважати закони і постанови держави перебування. Вони також зобов’язані не втручатись у внутрішні справи цієї держави.
2. Всі офіційні справи з державою перебування, ввірені представництву акредитуючою державою, ведуться з міністерством закордонних справ держави перебування або через це міністерство чи з іншим міністерством, відносно якого є домовленість, або через інше міністерство.
3. Приміщення представництва не повинні використовуватися в цілях, не сумісних з функціями представництва, передбаченими цією Конвенцією, або іншими нормами загального міжнародного права, або ж будь-якими спеціальними угодами, діючими між акредитуючою державою і державою перебування.
Стаття 42. Дипломатичний агент не повинен займатися в державі перебування професійною або комерційною діяльністю з метою особистої вигоди.
Стаття 43. Функції дипломатичного агента припиняються, зокрема,
a) після повідомлення акредитуючою державою держави перебування про те, що функції дипломатичного агента припинено;
b) після повідомлення державою перебування акредитуючої держави, що згідно з пунктом 2 статті 9 вона відмовляється визнавати дипломатичного агента співробітником представництва.
<...>
Стаття 45. В разі розриву дипломатичних відносин між двома державами або остаточного чи тимчасового відкликання представництва,
a) держава перебування повинна, навіть у разі збройного конфлікту, поважати й охороняти приміщення представництва разом з майном та архівами;
b) акредитуюча держава може ввірити охорону приміщень свого представництва разом з його майном та архівами третій державі, прийнятній для держави перебування;
c) акредитуюча держава може ввірити захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян третій державі, прийнятній для держави перебування.
<…>