Глава 32

32.4. Рухи, дії та їх регулювання в психомоториці

У руховій активності людини можна виокремити чотири рівні:

1)рівень цілісної діяльності;

2)рівень окремого акту діяльності;

3)рівень макрорухів, з яких через набуття предметності й реалізацію цільових програм будують дії;

4)рівень мікрорухів, які є елементарними руховими актами; мікрорухи інтегруються в просторово-часовому співвідношенні в макрорухах.

Людина, реалізуючи певний задум у праці, виконує дії різної складності й призначення. Дії виявляються в рухах, для яких характерні сила, швидкість, тривалість; точність, ритмічність, координованість. Робочі рухи поділяють на:

1)основні – мінімально необхідні для досягнення мети трудової

дії;

2)корекційні – уточнюють основні щодо відхилень від «заданих» параметрів виконання дії;

3)додаткові – такі, що не стосуються основного завдання, але необхідні як допоміжні для основного трудового акту чинники;

4)аварійні – додаткові, необхідні для ліквідації наслідків аварійної (або передаварійної) ситуації;

5)зайві – ті, що заважають основним робочим рухам;

6)помилкові – ті, що їх виконують замість правильних рухів, не пов'язані з метою й не приводять до її досягнення (К. К. Платонов).

На структуру робочого руху впливають три взаємопов'язані чинники – фізіологічний, механічний і психологічний.

Фізіологічні механізми побудови рухів пов’язані з діяльністю спеціальних відділів кори головного мозку, де важливу функцію виконують «канали» зворотного зв'язку. Власне ці канали дають інформацію, яка є основою оцінки та координації перебігу й результатів рухів. Оскільки психіка впливає на фізіологію, то виявляють психофізіологічні механізми. Психофізіологічні механізми координації та побудови рухів відіграють надзвичайно важливу роль у професійному навчанні.

Психологічні механізми забезпечують регуляцію рухів через доцільність, адекватність (відповідність ситуації й стану об’єкта діяльності), поліефекторність (можливість виконання тієї самої дії за допомогою психомоторних компонентів), узгодженість (просторово- часова) і підпорядкованість (іншим учасникам діяльності).

Механічні складові робочого руху визначають за траєкторією, яку описує кінцівка (рука, нога) в просторі. Така траєкторія вирізняється за формою, напрямом, обсягом руху, швидкістю та силою рухів. Рухи можуть бути рівномірними, рівномірно-пришвидшеними, рівномірно-сповільненими, нерівномірно-пришвидшеними і

749

Психомоторика

нерівномірно-сповільненими. Темп – частота повторення циклів однакових рухів. Сила – тиск або тяга, що виявляються в русі.

Елементом психомоторної діяльності людини є психомоторна, або рухова дія, яка розв’язує елементарне завдання, тобто досягнення елементарної усвідомленої мети одним або декількома рухами.

Рухову дію, що розвивається в процесі побутової або навчальної вправи, називають психомоторною навичкою.

У дослідженні сутності психомоторної дії як складової пізнавальної діяльності використовували різні підходи. Зокрема, таке дослідження здійснювали з погляду системи культурологічних стосунків з оточенням (Б. Г. Ананьєв, Л. С. Виготський, В. А. Роменець та ін.); гармонійної єдності тілесного простору та психіки людини (В. О. Моляко, Е. Краніх, А. Лоуен та ін.); функціональної взаємодії розумових та рухових компонентів (П. К. Анохін, М. О. Бернштейн, О. В. Запорожець); емоційної регуляції навчально-пізнавальною діяльністю (О. Я. Чебикін). Спільним для цих досліджень є думка про багатокомпонентну структуру психомоторної дії, усі елементи якої беруть участь у пізнавальному процесі та виконують активізуючу функцію.

Структуру психомоторної дії вивчають у фізіології активності. На думку дослідників Ч. Шеррінгтона, М. О. Бернштейна, П. К. Анохіна, до функціональної структури дії входять два компоненти: формування програми майбутньої дії (тобто елементи передування в термінах Ч. Шеррінгтона або потрібного майбутнього в термінах М. О. Бернштейна), що виявляється перед виконавчим компонентом дії, а вже контроль – після нього.

М. О. Бернштейн ускладнив перший когнітивний компонент, виокремивши спершу виявлення рухового завдання, а потім – програмування розв’язання рухового завдання. Учений зазначав, що накреслити рухове завдання – значить створити образ того, що має бути (1966).

Подальше вивчення пізнавальних і свідомих компонентів формування та вдосконалення рухів здійснювали засобами мікроструктурного аналізу як дослідження принципів формування рухових програм і системи контролю й корекції. У цьому аспекті цікавими є праці В. П. Зінченка із співавторами, у яких виокремлено 3 стадії дії: стадія формування програми, стадія її реалізації (власне моторний компонент) і стадія контролю та корекції (Н. Д. Гордєєва, В. М. Девішвілі, В. Л. Зінченко, 1974).

У дослідженні виявлено, що в процесі формування просторової психомоторної дії наявна складна динаміка у взаємодії окремих стадій цілісної дії.

На перших етапах удосконалення психомоторної дії блок реалізації бере на себе значну частину власне інформаційних і когнітивних функцій. Звільнення блоку реалізації від цих функцій свідчить про зміну способу виконання дії в аспекті переходу від зорового контролю до кінестетичного, інакше кажучи, відбувається

750

Глава 32

вироблення специфічного рухового відчуття. Але автоматизація завжди тільки часткова.

Рухова навичка ніколи не автоматизується повністю, тобто на будь-якій стадії автоматизації активність когнітивного блоку контролю залишається високою. Завдяки збереженню високих показників когнітивного блоку та активності виконання руху, здійснюється прогрес психомоторної навички. Отже, автоматизація спортивної психомоторної дії здійснюється завдяки перебудові механізмів регуляції, але не зниження ролі когнітивних компонентів (Н. Д. Гордєєва, В. М. Девішвілі, В. Л. Зінченко, 1974; Н. Д. Гордєєва, В. Л. Зінченко, 1982).

Інший важливий аспект удосконалення психомоторної дії – формування просторового руху. Первинний рух складається з ланцюжка окремих рухів, кожен з яких має свої когнітивні та виконавчі блоки.

Однак така їхня розрізненість полягає в активності будови рухового образу й виробленні адекватних внутрішніх засобів діяльності. Потім рухи об’єднують в одну цілісну дію, злиту з єдиною системою програмування і корекції. Власне така якісна перебудова психомоторної навички забезпечує збільшення швидкості та точності рухів (Н. Д. Гордєєва, В. М. Девішвілі, В. Л. Зінченко, 1974).

Водночас процес удосконалення навички не рівномірний за характером розвитку. Буває, що всередині роботи є покращення показників, ніби повна завершеність вироблення навички. Проте це тимчасово, оскільки процес формування триває далі. У цьому виявляється пристосовний ефект отримання результату з допомогою не цілком досконалих засобів – завершення чорнового етапу вироблення рухової навички – отримання еталону, до якого потрібно

прагнути.	Далі	показники	погіршуються	(Н. Д. Гордєєва,
В. М. Девішвілі, В. Л. Зінченко, 1974).
Одним	із	регуляторів психомоторики є		руховий образ.

Наприклад, система корекції та контролю руху в спорті вищих досягнень повертає нас до проблеми функціонування рухового образу, котрий забезпечує вищі форми управління рухом. Руховий образ тісно пов’язаний з руховим відчуттям. Специфічні рухові відчуття О. В. Запорожець визначав як складні комплекси відчуттів (1960). У функціонуванні рухового образу просторові відчуття тісно взаємодіють зі специфічними комплексами відчуттів. Продукт цієї взаємодії реалізується у вигляді узагальнених одиниць контролю, за допомогою яких здійснюють контроль за різноманітними рухами та корекцію за перебігом виконання.

Діяльність характеризується мотивом і реалізується у формі дії, яку визначає найближчий її регулювальник – мета, як одиниця аналізу психіки (Н. Д. Гордєєва, В. Л. Зінченко, 1982).

З таких позицій психомоторна дія виявляється в контексті мотивованої діяльності.

751

Психомоторика

Таким чином, психомоторну дію розглядають як компонент діяльності людини (О. М. Леонтьєв, В. Д. Шадріков та ін.), що виконує розвивальну та формуючу функції, а рухова активність набуває важливого значення в розумовому розвитку.

Є тенденція до встановлення взаємозв’язку макро- та мікрорухів, визначення їх діапазону в ієрархії розумових дій (М. О. Бернштейн, В. П. Зінченко та ін.). Систему рухів як моторних ансамблів розглядають з погляду якісних характеристик цих рухів – сили, швидкості, спритності, пластичності, ритму (С. Л. Рубінштейн, В. П. Озеров та ін.) Суттєвою ознакою психомоторної дії є індивідуалізація її побудови, відображення власних позицій суб’єкта діяльності (В. С. Мерлін, К. К. Платонов та ін.).

Виявлено також особливу роль розумових, емоційних та образних компонентів психомоторної дії в гармонізації тілесного простору під час виконання макрорухів (К. Д. Станіславський, В. Чехов, Р. Штайнер, М. Фельденкрайз та ін.). У такий спосіб розкривають механізми формуючої функції психомоторної дії.

Механізм регулювання психомоторними актами надзвичайно складний. Навіть ту саму психомоторну дію можуть регулювати різні явища самостійно або в поєднанні. Загалом, залежно від очікуваного результату або продукту, психомоторну дію можуть корегувати такі відносно самостійні регулятори:

•образ;

•емоція;

•почуття;

•символ;

•думка;

•ідея;

•установка;

•стереотип;

•відчуття;

•ціннісна орієнтація;

•вольові зусилля;

•почування;

•ментально-психічне тощо.

С. Д. Максименко і В. В. Клименко наголошують на тому, що

всякий регулятор, як і регулятор рухів у дії, – пристрій, який підтримує:

•незмінність параметрів процесу розв’язання рухового завдання;

•або змінює його за певними законами;

•спрямовує розвиток психомоторної дії в бажаному напрямі.

Регуляція рухів почуваннями (за результатами наукових

досліджень С. Д. Максименка та В. В. Клименка, викладених у підручнику «Загальна психологія» (Київ, «Форум», 2000, с. 371 – 373)).

Почування – одночасне відчуття тіла і предмета взаємодії в їхній єдності, цілісності.

752

Глава 32

Як пояснюють С. Д. Максименко і В. В. Клименко, щоб навчитися плавати, треба лізти у воду. Чому? Навчитися плавати, лише спостерігаючи за рухами плавця, опановуючи рухи на суші чи за підручником, не можна. Навчаючись за підручником, нічого не досягнеш.

Навіть пильне спостереження за рухами іншої людини, навченість на суші рухів ніг і рук мало що означає. Тому, крім навіть найточнішого уявлення про дію, треба мати ще «дещо», яке нікому не дається з першого разу. Людина пробує – відшукує ключ, зв’язок, місце з’єднання, спосіб гармонізації тіла й середовища, щоб попливти, поїхати, пройти по канату. І ось зненацька це «дещо» з’явилося. Це «дещо» є почуванням.

Виникає почування у взаємодії тіла й предмета, а потім вони втілюються одне в одного, перетворюючись на цілісність.

Відчуття мають тенденцію перетворюватися на образ рухів. Згодом виникає нове утворення – почування-образ. У чому його сила? Завдяки цьому образ рухів набуває певної самостійності: стає образом пам’яті та зберігається як живий досвід.

Почування-мотив дії виникає, коли, відокремлюючись від почувань, мотив вилучається із неусвідомлених потягів, підтриманих позитивними відчуттями. Водночас зміст почування-мотиву спочатку безпредметний: людину спонукає до продовження дій бажання вдовольнити себе руховою активністю, подолати внутрішній дискомфорт. Згодом мотив наповниться розумовим, моральним та естетичним змістом – усвідомленою потребою.

Основним джерелом інформації почування є чотири види сил – гравітації, інерції, реактивні (сили віддачі), активні м’язові сили, час рухів. Два види простору – схема тіла рухів і простір дії – від початку до завершення. І час живого руху.

Регуляція рухів предметом (за результатами наукових досліджень С. Д. Максименка та В. В. Клименка, викладених у підручнику «Загальна психологія» (Київ, «Форум», 2000, с. 373 – 375)).

Образ рухів у дії з предметом, як і решта образів, підпорядковується всім законам, притаманним образу. Регуляція рухів

– результат співвіднесення сприйняття з властивостями оригіналу,

цілісності, структурності, усвідомленості, константності і метричності – продукту вимірювальної функції м’язів як органа пізнання.

Завдяки вимірювальній функції м’язів організується пошукова активність, регуляція та оцінка рухів у той час, коли відбувається дія.

Розглянемо особливості цієї регуляції рухів на прикладах.

Щоб ваші дії були успішними на футбольних воротах, у вашому розпорядженні – від моменту удару до зупинки м’яча – має бути не менше 0,35 с (без переміщення в просторі воріт). Досвідченому любителю треба буде для цього 0,25 с, а майстру – 0,15 с.

753

Психомоторика

Ознайомившись із такими показниками часу, які потрібні для успішних дій, фізіолог скаже: це неможливо! Оскільки

розрізнювальна здатність мозку людини – 10 операцій за секунду,

тобто по 0,1 с на одну розумову операцію!

Адже воротар має за цей короткий період здійснити значно більше операцій. Ось вони: а) побачити м’яч; б) прийняти вихідну позицію; в) простягти руки в напрямку м’яча; г) розрахувати приблизну силу удару, щоб бути в змозі її «погасити»; д) схопити м’яч руками.

Найбільш загально – 5 складних операцій, що вимагають дуже тонких і точних розрахунків часу, вимірювання простору, випереджання думкою польоту м’яча, стеження за його змінною траєкторією тощо.

Мозкові треба витратити щонайменше 0,5 с, щоб відреагувати. А воротар відбиває м’ячі.

Ще один приклад регуляції рухів предметом. Але вже не через динамічну ситуацію, яка щомиті змінюється і вимагає перебудови рухів, а через статичну. Тобто треба здійснити не лише попередні розрахунки, щоб побудувати точні рухи, а й, спираючись на образ, точно діяти, розв’язувати завдання. Це приклад гри в більярд.

Регуляція рухів образом (за результатами наукових досліджень С. Д. Максименка та В. В. Клименка, викладених у підручнику «Загальна психологія» (Київ, «Форум», 2000, с. 375 – 376)).

У кожному з нас живе незліченна кількість образів: вони не лише зберігаються в пам’яті з написом «до запитання», а й, найголовніше, – виконують функції регуляторів рухів, дій, поведінки.

Розглянемо лише: а) образ ситуації; б) образ пам’яті; в) образ

уяви.

•Образ ситуації виникає в безпосередньому контакті з довкіллям, яким треба оволодіти.

•Образ пам’яті – відтворення минулих вражень із засіків пам’яті у предметній дії.

•Образ уяви – продукт перебудови образів для створення нових рухів, відповідних наявній ситуації.

Людина, яка навчилася мислити ще в дитинстві, пройшла добру школу мислення в психомоториці, уміє не лише засвоювати власний і чужий досвід, а й робить усе набагато краще, ніж звичайні споживачі; може власні думки продуктивно втілювати у свою справу.

Механізм психомоторики можна розвивати двома шляхами:

•роботою над собою через розвиток психомоторних дій, у яких зміцнюються пізнавальні, моральні та естетичні відчуття, що набувають активної форми ще в дитинстві;

•роботою з матеріалами культури людства і розв’язанням завдань, у яких на розумові операції припадає не лише відтворення набутого, а й створення того, чого ще не існувало, нового і самодостатнього.

754

Глава 32

Регуляція дій думкою. Людина також регулює свої дії думкою. У думці вона кодує, задає параметри майбутньої дії. Думка втілюється в дії.

Ось чому людина спроможна із бездушного музичного інструмента видобувати звуки, сповнені життя і пристрастей; ось чому під рукою скульптора оживає мармур, починає дихати, набуває властивостей живої істоти.

Регуляція дій символом (за результатами наукових досліджень С. Д. Максименка та В. В. Клименка, викладених у підручнику «Загальна психологія» (Київ, «Форум», 2000, с. 379 – 381)).

Символ – модель, яка породжує поведінку. Символ заряджений майже нескінченною енергією та інформацією. Він не лише відображає (це добре робити і словом, і поняттям, і іншими знаковими системами) предмети та явища, а й містить – у згорнутому вигляді – усі можливі конкретизації виявів того, що символізує.

Цим символ відкриває людині багатозначну смислову перспективу предметів і явищ у діяльності, дає людині ключ для впливу на довкілля з метою його перебудови в більш досконалі й гармонійні форми.

Приваблива, захоплива й породжувальна сила символу в тому, що він є:

•образом, який поєднує в собі переживання творця і риси, трансформовані в ньому з багатьох людей або подій;

•каналом зв’язку між думкою і почуттям предмета, який пізнають; каналом перетворення думки про предмет або явище в дещо відмінне від них – в ідею;

•ідеєю – смислом і закликом до дій у певному напрямі;

•закликом, який починається з прислуховування до стану, зараховують наступні дії;

•кодом, який зумовлює відгук душі.

Привабливість символу ще й у тому, що він – особливий образ, у якому відчуттєво започатковано потяг до порівняння образу, який він містить, із життям. Наслідок порівняння виявлено не безпосередньо (словами або формами матеріальних конструкцій), його людина тільки відчуває, припускає як таємницю.

Тому символ примушує думати про таємницю-завдання і зумовлює прагнення збагнути її потаємний сенс. Він вимагає активності, щоб його пережити. Необхідно душею відчути символічний сенс, а психомоторикою його матеріалізувати.

Символ впливає не так на почуття та уяву людини (читача або глядача), як на мислення, на його проникливість, він дає натяк на можливість, яка існує потенційно, але ще не має чіткого виявлення.

Тому символ – багатозначна мовна цілісність. Він може означати для автора одне, для читача – друге, для глядача – третє, і кожен з них намагатиметься в ньому зрозуміти щось інше, своє.

755