Загальна психологія

Глава 3 4

МОВА І МОВЛЕННЯ. ПСИХОЛІНГВІСТИКА

34.1. Предметна сфера

У заголовку цієї глави об’єднані різні терміни – психологія мови і мовлення, психолінгвістика.

Психологія мовлення – це галузь психологічного знання, яка виникла наприкінці XIX століття разом зі становленням психології як самостійної науки. Її предметом є одна з найважливіших ознак психіки людини – здатність володіти словом, мовою, мовленням.

Від часу появи цієї галузі і дотепер питання про її предмет мало досить драматичну історію, головною дійовою особою якої, крім пси- хології, була лінгвістика. Конкретним виявом цієї драми було питання про те, є предметом психології мова і мовлення чи тільки мова. Коли мовні здібності людини розглядали цілісно (а це так чи інакше трива- ло аж до XX ст.), учені тісно пов’язували мовлення й мову, і тоді понят-

тя психологія мови і психологія мовлення вживали як синоніми

(В. Гумбольдт, В. Вундт та ін).

Однак на початку XX ст. авторитетний лінгвіст Ф. де Соссюр про- тиставив поняття мова і мовлення. Він вважав, що мовлення поро- джують поточні, проминальні стани психіки, і воно є об’єктом психо- логії. У мові учений підкреслював її стійку системну організацію і ква- ліфікував її як явище соціальне, сформоване соціумом і таке, що його має вивчати лінгвістика. Цей погляд вплинув на позиції багатьох про- фесійних психологів, а також на особливості проведення досліджень. Відповідно цю галузь почали називати психологією мовлення. Фено- мен мови було передано до сфери вивчення лінгвістики.

При цьому лінгвістика відгороджувалася від психологічних під- ходів, трактуючи їх як недостатньо об’єктивні. Усупереч цій загальній позиції в історії лінгвістики не раз виникали психологічно орієнтовані напрями, а окремі досить авторитетні автори висловлювали цінні су- дження про природу і сутність мовленнєвих здібностей, про що ми бу- демо докладніше говорити нижче.

Розмежування психології мовлення та лінгвістики, відмова від мови як об’єкта психологічного вивчення тривало недовго. Встановле- ні межі виявилися, безумовно, тісними для якогось повного й неупе- редженого психологічного дослідження вербальних здібностей люди- ни. Річ у тому, що мовлення і мова якнайтісніше пов’язані у своєму функціонуванні – людина говорить лише на основі мови. Звісно, мову людина засвоює від навколишніх людей, які говорять, тобто начебто соціальним шляхом, однак після засвоєння мова належить кожному суб’єктові, який говорить, і таким чином стає частиною його функціо-

Глава 34

нуючої психіки. Досліджувати мовлення, штучно відокремивши його від мови, стає очевидно недоцільно.

Щодо психолінгвістики, то це – молода галузь знання. Вона ви- никла у 1953 році, коли група авторитетних психологів, лінгвістів та інших фахівців у результаті двомісячної спільної роботи на березі оке- ану в США окреслила коло проблем і теоретичних засад, які назвали психолінгвістикою. За результатами цієї роботи було опубліковано книгу «Psycholinguistics: A survey of theory and research problems» за редакцією двох авторів: Ch. Osgood і Т. Sebeok. Відтоді минуло півсто- ліття захоплень і розчарувань цією наукою, яка, безумовно, мала зна- чний вплив на коло досліджень мовлення і мови. У чому ж її предмет і наскільки він відрізняється від предмета психології мови? Сам термін психолінгвістика складається з двох частин, одна з яких адресує до психології, інша – до лінгвістики. Таким чином ідею зв’язку мовлення і мови, яка виявилася важкою і для психології, і для лінгвістики, чітко задекларовано в самому терміні і, навіть більше, фактично оголошено об’єднання зазначених галузей знання: психолінгвістика вивчає при-

роду і функціонування мовлення і мови, використовуючи та поєдну- ючи дані й підходи психології і лінгвістики.

То якими ж нині є відносини психології і лінгвістики у дослі- дженні мовлення і мови?

Зацікавленість психології – у тому, що вивчаючи сутність і при- роду вербальних здібностей, вона має потребу в систематичному і ква- ліфікованому описі мовних фактів, що є сферою дослідження лінгвіс- тики. Наприклад, психолог, який вивчає процес формування звуково- го аспекту мовлення маленької дитини, має спиратися, хоча б мініма- льно, на дані фонології (розділ лінгвістики), де він знайде відповідь на те, як виявляються мінімальні звукові одиниці, як їх класифіковано за місцем творення в артикуляційній системі дитини, як протиставлено фонеми, які фонологічні розбіжності в різних мовах тощо. Аналогічно, якщо психолог досліджує становлення граматики в дитячій мові, йому необхідна лінгвістична інформація про структуру речення, морфологі- чну будову слова (бажано в різних мовах), про класи слів, граматичних категорій. З’ясувалося, що лінгвістика дає психолінгвістичним дослі- дженням кругозір, надає факти опису мовленнєвих і мовних феноме- нів, використовуючи матеріал різних національних мов.

Психологічні дані, зі свого боку, є корисними лінгвістичній тео- рії, додаючи їй природничо-наукової і соціальної орієнтованості. Яви- ща мовленни і мови розглядають у психології в контексті природних і соціальних закономірностей життя людини, враховують мозкові меха- нізми мовних виявів. Таким чином результати, які отримає у своєму дослідженні психолог, можуть істотно розширити кругозір лінгвістич- но орієнтованого вченого, у чиї інтереси входить пізнання сутності ве- рбальних здібностей.

Загалом поєднання, взаємодоповнення психологічних і лінгвіс- тичних даних можна розглядати як форму системного підходу до до- слідження мовлення й мови. У ньому реалізовано подолання обмежу-

785

Мова і мовлення. Психолінгвістика

вальних рамок і відомчих перешкод, що робить знання про об’єкт більш різнобічним і глибоким, більш адекватним дійсності. Значу- щість такого виду підходу для психологічної науки неодноразово під- креслював Б.Ф. Ломов.

Продуктивність об’єднання психологічних і лінгвістичних даних у дослідженні вербальної здатності людини стала, на наш погляд, гли- бинною підставою появи психолінгвістики. Аналіз сучасних дослі- джень з психолінгвістики дає змогу окреслити загальний принцип, який характеризує дослідження психолінгвістичної орієнтації: вико-

ристання в дослідженні (очевидних чи прихованих) даних, позицій, підходів і психології, і лінгвістики з метою розвитку знань у галузі природи мовлення і мови. Якщо ми враховуватимемо цей принцип, то зможемо легше з’ясувати, коли виникла психолінгвістика, які особли- вості різних періодів її існування, які дослідження варто кваліфікувати як психолінгвістичні.

Сфера прикладної психолінгвістики широка й різноманітна. Це пов’язано з тим, що мова вплетена у всю життєдіяльність людини, є складовою її багатьох соціальних і особистісних контактів.

Наукові психологічні знання запотребувані, наприклад, у профе- сійній діяльності фахівців, які працюють у сфері так званих «паблік рілейшенз» (людських взаємин). До цієї галузі належить, до речі, по- літична й управлінська діяльність у державі. Володіти мовним мистец- твом корисно й у багатьох інших професіях: викладацьких, виховних, медичних.

Інший полюс використання таких знань – компенсування мов- них дефектів різного походження, які виникли внаслідок хвороб, не- щасних випадків, генетичних відхилень. Ці дефекти або недорозви- нення можуть мати різний ступінь виразності й глибини. Завдання психологічної допомоги в тому, щоб підвищити мовну функцію до та- кого рівня, який дає змогу суб’єктові пристосуватися до нормального соціального життя. Важливим у цьому є своєчасно й правильно вста- новлений діагноз, вибір оптимального шляху для подолання дефекту. От чому цей напрям тісно пов’язаний з мовною психодіагностикою.

Ще однією сферою прикладної психолінгвістики можна вважати використання знань про мовлення, мову і комунікацію з практичною науковою метою. Практика психологічної науки припускає вміння до- слідника організувати експеримент, здійснити різноманітні вимірю- вання мовної функції. Це означає володіти експериментальними ме- тодиками. Мовні методики, що їх використовують у дослідницькій практиці, часто подібні до тих заходів, які застосовують під час мовної діагностики.

Слово має реальну силу. За допомогою мови можна керувати людьми і досягати бажаних цілей. І навпаки, слово може заподіяти шкоду людині, яка говорить, спровокувати до неї недовіру, неповагу. Практична дієвість мови ставить завдання зрозуміти цю здатність і ке- рувати нею. Не дивно, що вже в давнину люди зацікавилися пробле- мами красномовства, у зв’язку з чим виникла антична риторика.

786

Глава 34

Зацікавлення цією галуззю відроджується. Створюють заклади з виховання й підтримання культури мовного спілкування й комуніка- ції. У США з 1914 р. діє Американська асоціація академічних виклада- чів публічного мовлення. Студентам коледжів пропонують курси роз- витку навичок правильного мовлення, уміння спілкуватися з людьми різного статусу, віку, становища. Вважають, що володіння правильним мовленням – передумова успіху в будь-якій сфері діяльності. У Японії розроблено й впроваджено шкільні курси з ведення розмови, слухан- ня, читання й писання. Віднедавна і в нашій країні діють різні тренін- ги й курси для розвитку навичок публічних виступів, ділових перего- ворів, розв’язання конфліктів.

Що нового пропонує сучасна риторика порівняно з античною? Класична риторика значну увагу приділяла логічній побудові

мови, переконливості аргументації й була адресована насамперед пуб- лічним виступам ораторів. Психологічні дані та практика наших днів показують недостатність такого підходу. Мовлення не можна оцінюва- ти тільки з одного боку – щодо аргументованості, логічності, тобто як певне одномірне явище. Ситуація мовного спілкування є складним си- стемним утворенням з багатьма елементами. Що більше аспектів цьо- го явища скоординовано й гармонійно погоджено, то успішніший його результат. Аргументація – це лише один бік цієї діяльності. Різні аспе- кти мовної комунікації і їхньої координації аналізує сучасна риторика, яку називають також мовним мистецтвом.

Особливістю нового підходу є також кардинальний поворот до комунікативної функції мови. Взаємодії людей у розмові та спілкуван- ні надають першочергового значення. Сучасна риторика розглядає рі- зні ситуації взаємодії комунікантів: безпосередню, у розмові віч-на- віч, та опосередковану, під час виступу на телебаченні чи радіо. Дослі- джують, як люди впливають у процесі комунікації один на одного і як домагаються виконання бажань, які вони прямо або опосередковано висловлюють. Розглядають способи організації діалогів, полілогів, аналізують мовні ролі співрозмовників, тактику їхньої мовної поведін- ки, активні чи пасивні позиції в розмові. Розробляють також техніки маніпулювання співрозмовником: залякування, умовляння, введення в оману, приманювання, лестощі, емоційні заклики і т. ін. Доведено, що використовуючи раціональне переконання, важливо враховувати відповідні дії співрозмовника чи опонента. Корисно продумувати по- тенційні контраргументи, критику можливих заперечень, прийоми ло- гічної та емоційної боротьби.

Предметом зацікавлення сучасної риторики стають не лише три- бунні виступи, а й широкий спектр форм комунікації: спілкування до- бре знайомих людей у вільній атмосфері, взаємодія невеликих груп в офіційній ситуації, публічні виступи на мітингах, багатолюдних збо- рах, участь у теле- і радіопередачах «на весь світ». Кожному з названих видів ситуації спілкування властивий свій тип мовної і загальної пове- дінки – і їх не можна плутати.

787

Мова і мовлення. Психолінгвістика

Цікаві спостереження про особливості спілкування з великими масами людей наведено в книзі С. Московічі «Епоха мас». Автор за- значає, що юрбі властива особлива психологія. Марно говорити з нею мовою логіки. Якщо ви хочете домогтися її розуміння, потрібно пам’я- тати про особливості її сприйняття: байдужість до суперечностей, чут- ливість до «життєвості» пропонованих ідей, необхідність багато разів повторювати їх.

Байдужість до суперечностей виникає тому, що юрба мислить не за законами розуму. Її мислення «автоматичне», наповнене стереоти- пними асоціаціями й кліше, вона легко приймає і змішує несумісні по- зиції і думки. «Маса може перейти від сьогодні до завтра, від однієї думки до діаметрально протилежної, навіть не помітивши цього або помітивши, але не спробувавши це виправити».

Життєвість виявляється в тому, що юрба реагує на те, що затор- кує її безпосередній інтерес, пробуджує близькі кожному спогади й об- рази. Такі образи не доводять ідею, а захоплюють нею. «Якщо ви слу- хаєте мову, перевантажену цифрами і статистичною інформацією, ви знудитеся, і буде незрозуміло, у чому ж вас хотіли переконати. Кілька колоритних образів, яскравих аналогій або ж фільм, комікс набагато сильніше впливають на уяву й зумовлюють емоційний відгук».

ПОВТОРЮВАНІСТЬ перетворює ідею-поняття на ідею-дію. У місцях, де люди збираються, – на площах, стадіонах, вулицях – вони не можуть міркувати, а лише піддаються навіюванням. Ідеї тут потрібно спростити, факти згустити, надати їм образної форми. Вони впливають на глибинні мотиви людської поведінки й автоматично її запускають.

Звісно, ситуація спілкування з юрбою – це особлива ситуація. На щастя, спілкування між людьми не вичерпується взаємодією

масового характеру. Під час ділового спілкування люди продуктивно сприймають факти й логічну аргументацію, у розмові з близькими й друзями спираються на довірливі взаємини. Попри розмаїтість ситуа- цій спілкування, усі вони мають загальні принципи організації. Прак- тична риторика виявляє їх і описує.

Дефекти і недорозвинення мовної функції. Порушення можуть відбуватися в будь-якій ланці мовного механізму. Поширеним дефектом вимовляння є заїкання. Часом воно має важкі форми і за- вдає страждань заїкуватій людині, накладаючи відбиток на все її жит- тя. Більш легкі дефекти – недосконалість вимовляння окремих звуків або їхніх сполучень. Такі дефекти мовлення здебільшого можна коре- гувати, хоча нерідко вони потребують від людини наполегливої роботи під керівництвом фахівця – психолога, логопеда.

Відхилення в сприйнятті усного мовлення пов’язані з порушен- ням слухового аналізатора, причому і в периферійній, і в центральній його частині. Зміни сприйняття мовних звуків можуть виявлятися в повній глухоті, різному ступені зниження чутливості до всіх мовних звуків або до окремих звуків.

788

Глава 34

Порушення значеннєвої ланки мовлення звичайно настають у результаті ушкодження мозкових мовних зон, що може ставатися че- рез мозкові травми різної етіології – порушення мозкового кровообігу, механічних впливів. Повну або часткову втрату мови називають афазі- єю. Існують різні її форми: моторна, коли людина має труднощі у ви- мові слів; сенсорна, коли людина не розуміє усного мовлення або на- писаних слів; синтаксична, коли хворий не може з’єднувати слова або не розуміє фрази; амнестична, коли є труднощі в називанні предметів; глобальна, яка є поєднанням різних форм. Диференційована діагнос- тика афазії непроста й вимагає послідовного виявлення чинників, що зумовлюють хворобу. Стан фонематичного слуху є головним у сенсор- ній афазії. У разі її акустико-амнестичної форми важливі показники обсягу сприйняття, стану вербальної пам’яті. Моторна афазія вимагає виявлення стану артикуляційного апарату, а також здатності перелаш- тування з одного мовного елемента на іншій – зі звуку на звук у побу- дові слова, зі слова на слово під час висловлення пропозиції. Така діа- гностика є прерогативою фахівця – нейропсихолога і лікаря- невропатолога (Цвєткова).

Різноманітні порушення мови виявляються в процесі онтогенезу дітей, які мають обтяжену спадковість, патологію внутрішньоутробно- го розвитку або зазнали травми під час народження. Основною фор- мою мовних відхилень бувають затримання розвитку різного ступеня глибини і вияву.

Вивчення й корекція мовних порушень у дитячому віці є добре розробленою галуззю. До неї залучено чимало логопедів-практиків і дослідницьких колективів.

Аналіз продукту мовної діяльності. У результаті мовлен-

нєво-мисленнєвої діяльності може виникнути продукт двох видів: фі- зичний, у вигляді звукової (або записаної) мови, та ідеальний, вира- жений у змісті мови. Розроблено дослідницькі методики, які аналізу- ють кожен з видів мовного продукту.

Психоакустика. Характеристики звучання мови привертають до себе увагу як до об’єктивного матеріалу, що дає змогу здійснювати йо- го фізичний аналіз і шукати кореляти фізичних і психологічних даних. Акустика мови стала об’єктом вивчення спеціального напряму – пси- хоакустики.

Акустичний аналіз полягає у фіксації мовлення суб’єкта у вигля- ді аудіозапису й подальшому виявленні з допомогою апаратури в елек- тричному сигналі низки показників. У психологічних дослідженнях зазвичай використовують такі параметри мовних сигналів.

Спектр звуку – показник частотний; складові, що утворюють цей звук. Для спектрального аналізу застосовують аналізатори, які да- ють змогу отримувати статичні й динамічні спектрограми. Перші з них показують, які частоти і якою мірою представлено в цьому звуку; другі

– відображають зміну частот звучання в часі.

Амплітуда звукових коливань характеризує ступінь інтен-

сивності звуку.

789

Мова і мовлення. Психолінгвістика

Основний тон – це сфера посиленої частоти спектра в його нижній частині (від 50 до 400 Гц), яка виникає внаслідок коливання голосових зв’язок і залежна від їхньої довжини, товщини, натягування. Основний тон бере участь в утворенні голосних і дзвінких приголосних звуків.

Форманти – сфери частот, посилених за рахунок резонансних систем надгортанних порожнин. Як інформативні зазвичай викорис- товують перший і другий форманти – більш низькі, розташовані бли- жче до частоти основного тону.

Аналіз акустичних характеристик мови використовують у психо- логічних дослідженнях і на практиці. Зокрема, запис вироблених зву- ків та їхній акустичний аналіз – необхідна частина роботи фахівців, які досліджують мову дітей на ранніх етапах розвитку, у так званий домо- вленнєвий період. Дослідники намагаються дати відповідь на питання про те, як природно заданий набір вокалізацій дітей поступово транс- формується у фонетичну систему, аналогічну системі мови.

Аналіз змісту мовної продукції. Одними з форм мовної продукції, які допускають психологічну інтерпретацію, є помилки, за- стереження, спонтанні трансформації мовленнєвого матеріалу. Заці- кавлення психологів зазначеними феноменами виявилося ще в XIX ст. Німецькі вчені Р. Мерінгер і К. Майєр зібрали й опублікували велику колекцію мовних помилок і класифікували їх на підставі їхніх причин. В. Вундт використовував такий матеріал для проникнення у свідомість людини. Мовні обмовки, очитки й описки аналізував З. Фройд, який вбачав за ними вплив прихованих, витиснутих зі свідомих, мотивів.

Іншою формою мовної продукції, яку активно використовують у психології, є текст. У письмових текстах предикати вибудовують у пев- ній послідовності, представляючи головні й додаткові ознаки. Така структура відповідає тому, як людина бачить і розуміє об’єкт, який описує.

Варіанти предикативного і суб’єктно-предикативного аналізу за- пропонували згодом Л.П. Доблаєв, О.І. Новіков, І.Ф. Неволін.

Одним з популярних підходів до аналізу тексту став так званий контент-аналіз, який зародився як метод аналізу текстів здебіль- шого політичного характеру. Контент-аналіз спрямований на вияв- лення, узагальнення і кількісну оцінку слів та інших мовних елементів певного змісту. Наприклад, у газетному тексті підкреслюють і перера- ховують усі слова про війну, зброю, переговори тощо. У результаті оде- ржують кількісно виражену інформацію щодо теми обговорення. Далі можлива атрибуція тих чи інших тем суб’єктові спостереження або простеження зміни розвитку теми з часом чи зі зміною обставин.

Контент-аналіз проводять як цілком об’єктивну процедуру, оріє- нтовану на формальні показники аналізованого мовлення. Суть ін- тент-аналізу (Ушкова та ін.) в тому, що всі елементи тексту, який аналізують, розглянуті послідовно один за одним, кваліфікують за їх- ньою цільовою орієнтацією або інтенціональнм змістом. Наприклад, у політичному тексті конфліктного спрямування фразу «Де маршали і

790