Загальна психологія

Глава 1 3

СПРИЙНЯТТЯ

13.1. Поняття сприйняття

Відчуття відображають певну сукупність різноманітних (окремих) властивостей та якостей предметів і явищ. За допомогою відчуттів ми виокремлюємо одиничні властивості предметів і явищ дійсності, а сприйняття дає нам цілісний образ предмета чи явища. Власне сприйняття відбувається на основі чуттєвих даних відчуттів. Під час сприйняття всі відчуття синтезуються, створюючи цілісні образи предметів та явищ. Але сприйняття водночас не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, які входять до його складу. У кожне сприйняття входить і відтворений минулий досвід, і осмислення сприйнятого, і – у відомому сенсі – також почуття та емоції з цього приводу. Відображаючи об’єктивну дійсність, сприйняття робить це не пасивно, не мертвенно-дзеркально, тому що в ньому водночас заломлюється все психічне життя конкретної людини, яка сприймає.

СПРИЙНЯТТЯ постає як цілісне відображення предметів та явищ під час їхнього безпосереднього впливу на органи чуттів.

Надалі цими образами оперують увага, пам’ять, мислення, емоції, почуття.

Разом відчуття і сприйняття, які тісно пов’язані між собою, є

чуттєвим відображенням об’єктивної реальності, яка існує незалежно від свідомості, на основі впливу її на органи чуттів. Власне в цьому їх єдність. Але сприйняття – це усвідомлення чуттєво даного предмета чи явища. У сприйманні нам даний світ людей, речей, явищ, наповнених для нас певним значенням і включених у багатоманітність відношень, які створюють осмислені ситуації, свідками й учасниками яких ми є. Відчуття – відображення окремої чуттєвої якості або недиференційовані та неопредметнені враження від навколишнього світу. У цьому аспекті відчуття і сприйняття розрізняють як дві різні форми або два різноманітних ставлення свідомості до предметної дійсності. Отже, відчуття і сприйняття - єдині й різноманітні.

Сприйняття – це відображення у психіці людини предметів і явищ навколишнього середовища загалом під час їхньої безпосередньої дії на органи чуття.

Як і відчуття, сприйняття виникають тільки у разі безпосередньої дії об’єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань – це перехід до складнішого й повнішого їх відображення. Сприйняття не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає

Сприйняття

їх наявність у відображенні дійсності. Сприйняття залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв’язок яких, у свою чергу, залежить від зв’язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами, які входять у предмети та явища.

Але, крім відчуттів, сприйняття містить досвід людини у вигляді уявлень та знань. Будь-яке сприйняття є залежним від попереднього досвіду людини.

Фізіологічне підґрунтя сприйняття. Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітично-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

Упроцесі сприйняття аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виокремлені шляхом аналізу елементи об’єктів об’єднуються в складні їх комплекси. Об’єднання це зумовлено об’єктивними просторовими, часовими та іншими зв’язками самих явищ.

Важливу функцію в процесі сприйняття виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприйняття. Вона робить предмет, який сприймається, словесним сигналом; визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов’язує сприйняття з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню та осмисленню предметів, які відображаються. Вона регулює процес формування людського сприйняття.

Усприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних властивостей, якостей та ознак. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок взаємодії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових тощо.

13.2. Функції, характеристика образу сприйняття та його процесуальність

Функції сприйняття. Людина постійно взаємодіє з навко- лишнім світом. Будь-який акт такої взаємодії спирається на чуттєву представленість її найближчого (а іноді й неіснуючого) середовища, що включає загальне орієнтування, оцінку місця розташування реле- вантних об’єктів, їхніх фізичних властивостей і ситуативної значущо- сті, поведінкового, символічного або естетичного змісту. Така пер- винна інформація слугує джерелом для появи і функціонування ви- щих форм психічної діяльності, що виходять за межі безпосередньої даності і забезпечують регуляцію різноманітної орієнтованої, пізнава- льної і практичної діяльності (локомоції, пошук розв’язання завдання, акт соціальної комунікації або трудові операції тощо).

Загалом у життєдіяльності людини сприйняття виконує такі фу-

нкції:

• загального орієнтування (у пізнанні, поведінці, естетиці);

288

Глава 13

•оцінювання (оцінку місце розташування релевантних об’єктів, їх форм, величини, фізичних властивостей розташування один щодо одного, ситуативного значення, поведінкового, символічного або есте- тичного змісту);

•пізнавальна (відображення нових предметів та явищ, їх сутно- сті, зв’язків між ними тощо);

•контролю практичної діяльності (під час створення нових об’єктів);

•регулятивна (регулювання поведінки і діяльності в процесі вза- ємодії з предметами та явищами).

Інформація, отримана на основі сприйняття, слугує джерелом для появи і функціонування вищих форм психічної діяльності. Вона забезпечує регулювання різнобічної орієнтованої, пізнавальної та практичної діяльності. Це стосується і пошуку розв’язання завдання, і локалізацій, і актів соціальної комунікації, і операцій праці тощо.

Психічний процес, в результаті якого породжується чуттєвий об- раз, структурований за відповідними принципами, і який одним із обов’язкових елементів має самого спостерігача, має назву сприй- няття. Відображувальна природа образу сприйняття передбачає, що його зміст повинен охоплювати суттєві об’єктивні властивості фізич- ного світу. Хоча іноді сприйняття буває і «відокремленим».

Виходячи з того, що чуттєвий образ є об’єктом вивчення бага- тьох наук – філософії, естетики, фізіології, біології, фізики та інших, то специфічний предмет психології сприйняття полягає у вивченні меха- нізмів породження і функціонування чуттєвого образу навколишнього світу, а також механізмів перцептивного управління і контролю діяль- ності.

Головні характеристики образу сприйняття:

•безпосередність сприйняття;

•адекватність сприйняття;

•реальність (достовірність) сприйняття;

•просторовість сприйняття (напрям, віддаленість, локалізація, протяжність);

•інтенсивність сприйняття (яскравість, гучність, важкість, сила запаху тощо);

•динаміка сприйняття (зміна, рух, мерехтіння);

•чуттєвий тон (освітленість, кольоровість, теплота, тональність, гладкість, приємність);

•структурні відношення (розмір, орієнтація, форма, контраст, співзвучність, смакове поєднання, композиція запаху);

•послідовність (або амодальність) чуттєвого образу (кінцевий образ не роздроблюється на кілька модальних копій того самого об’єкта);

•константність сприйняття (тобто відносна незалежність образу об’єкта від зміни зовнішніх умов його спостереження);

289

Сприйняття

•означеність змісту, який сприймається (сприймаються об’єкти або події, які мають свою назву і значення (наукове, життєве або фун- кціональне);

•предметність образу сприйняття;

•модальність сприйняття (наприклад, явища – тобто явище сприймається як певна модель, наприклад поведінки, відносин тощо. Так само сприйняття об’єкта іноді відрізняється від його фізичного опису.).

Основні характеристики образу сприйняття. Умовою існування та дії у світі фізичних об’єктів є відповідність суб’єктивного опису об’єктивних якостей та властивостей цих об’єктів. У цьому раку- рсі говорять про адекватність образів сприйняття об’єктам, які відо- бражаються.

Безпосередність сприйняття додає змісту, який сприймається, відчуття реальності, або імовірності. Ми бачимо об’єкт саме там, де він розташований, тобто можемо швидко наблизитися до нього або без промаху простягнути руку в його напрямі, а правильно сприйнятий розмір і форма дозволяють заздалегідь підготувати кисть руки до його захоплення. Будь-яку помилку – промах, недооцінку, неправильну ідентифікацію тощо – приписують швидше виконавцю, ніж зовніш- ньому джерелу. Щобільше, «наївний реаліст», не обтяжений гносеоло- гічними питаннями, легко диференціює сенсорні артефакти типу «іс- кри з очей» (фосфенів, які викликані механічною або електричною стимуляцією органу зору), «запаморочення» (обертання всієї сцени, яка сприймається, внаслідок безперервного подразнення вестибуляр- ної системи), «дзвону у вухах» тощо від реальних подій, що й закріп- лено в їх словесному описі. Втрата почуття реальності може виник- нути, наприклад, у разі сенсорної депривації (тобто ситуативного чи патологічного скорочення припливу зовнішніх подразників) або кон- флікті сенсорної інформації, що призводить до втрати правильної орі- єнтації, гальмуванню поведінкової активності та появи галюцинацій.

Крім просторових ознак (напрям, віддаленість, локалізація, до- вжина), які відіграють провідну роль в орієнтуванні й цілеспрямова- ному переміщенні спостерігача в середовищі, чуттєвий образ може охоплювати й такі характеристики, як інтенсивність впливу (гуч- ність, яскравість, вага, сила запаху і тощо), його динаміку (зміна, рух, мерехтіння, биття), чуттєвий тон (освітленість, кольоровість, теп- лота, тональність, гладкість, приємність) і структурні відносини (роз- мір, орієнтація, форма, контраст, співзвучність, смакове поєднання, композиція запаху).

Незважаючи на наявність декількох систем, які сприймають, (зорової, слухової, дотикової, нюхової, смакової, вестибулярної, інтер- оцептивної), що дає змогу образу не дробитися на кілька модальних копій того самого об’єкта. Тому кажуть про полімодальність, або амо- дальність, чуттєвого образу. Різні модальні «окраси» образу можуть позначатися на ступені деталізації або наборі сприйнятих ознак, але не змінюють ідентичності сприйманого об’єкта чи події. Відомо, що важкі

290

Глава 13

сенсорні дефекти, такі, як сліпота, глухота і навіть їхня комбінація, не спотворюють сприйнятої картини світу.

Найважливішою властивістю сприйняття є константність, тобто відносна незалежність образу об’єкта від зміни зовнішніх умов його спостереження (освітленість, віддаленість, ракурс, перешкоди тощо) і від рухливості самого спостерігача та його сенсорних органів.

Нарешті, говорячи про чуттєве відображення людиною навко- лишнього середовища, або свідомого образу світу, слід підкреслити первинну означеність сприйнятого змісту. Іншими словами, сприй- маються об’єкти або події, що мають свою назву і значення (наукове, життєве або функціональне). У цьому контексті свого існування пред- мети та явища сприймаються при значній мінливості чуттєвих даних, що стоять за ними. Наприклад, говорять про аркуш паперу, а не про білу пляму на темному фоні, про звук гітари, а не про чергування то- нальних відчуттів, про смак меду, а не про щось їстівне тощо. Процес породження зазначеного образу називають також впізнаванням, або

категоризацією.

Узагальненим формулюванням вище перерахованих характерис- тик чуттєвого пізнання є предметність образу сприйняття.

Образ сприйняття відрізняється, однак, від фізичного опису об’єкта або моделі явища, оскільки будується на базі власних (психо- фізіологічних і психологічних) механізмів, має власну метрику і сис- тему відліку. На безпосереднє (тобто без спеціальних оптичних, акус- тичних та інших приладів) сприйняття накладають обмеження межі чутливості сенсорних систем – очі працюють у певному діапазоні світ- лових випромінювань, вухо сприймає тільки обмежену частотну смугу акустичних коливань тощо. У сприйнятті більше значення мають від- носні, а не абсолютні розміри, зручність та естетичність форми, а не її математичний опис. Наприклад, відстань сприймається в метриці ру- ки (чи дотягнеться чи ні), у кроках або часі ходьби, хоча в раз вироб- лення відомої навички (окоміру) можна використовувати і фізичні еталони: метри або сантиметри. Для вказівки напряму люди викорис- товують езопову систему координат (праворуч, ліворуч, униз, нагору від мене), тоді як фізичний опис простору допускає довільність вибору системи координат і початку відліку. Навіть діти легко розрізняють осіб чоловічої та жіночої статі, типи емоційної експресії ідентифікують уголос, тоді як сучасні засоби формального опису й обчислювальні по- тужності не дозволяють зробити це з достатньою надійністю.

Яскравою демонстрацією особливої природи чуттєвих образів є помилки сприйняття, або ілюзії. Деякі ілюзії (афективного або наста- новного типу) може виявляти сам спостерігач, і вони зникають у разі зміни їхніх умов, інші зберігаються навіть тоді, коли спостерігачеві ві- домо про яку-небудь невідповідність між сприйнятим ним образом і самим розглянутим об’єктом. До першого типу належать, наприклад, помилки впізнавання слів або осіб, якщо вони частково схожі на очі- кувані, а до другого – так звані геометричні ілюзії.

291