Глава 37

породжує ці деформації особистості та її антигромадську, відхильну від соціальних норм, поведінку.

37.3. Депривація

Поняття депривації. Потрібно зазначити, що поняття «де- привація» в науковій літературі трактують по-різному. Д. Хебб роз- криває її як специфічний стан, пов’язаний з біологічно повноцінним, але психічно недостатнім середовищем. Й. Боулбі у своїй монографії «Материнська турбота та психічне здоров’я» підкреслював, що депри- вація – це ситуація, за якої суб’єкт страждає від недостатності емоцій- них зв’язків, що зумовлює низку порушень психічного здоров’я різних ступенів стійкості. Р. Шпіц та У. Голдфарб підкреслювали здебільшого тяжкі наслідки довготривалої повної депривації, її драматичний пере- біг, стійкість і глибоке втручання в структуру особистості, що зумовлює схильність до правопорушень або навіть психозу.

Й. Лагмйеєр, З. Матейчек зазначають: «Депривація – це психіч- ний стан, коли суб’єкт не має змоги задовольняти деякі свої основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого ча- су». Тобто йдеться про втрату чогось такого, що необхідно індивіду для задоволення певних важливих потреб. Це призводить до різних мора- льних і психологічних відхилень у поведінці та діяльності.

У науці проблема соціальної депривації залишається недостат- ньо вивченою. Однак у її дослідженні можна виокремити чотири пері- оди:

•«Емпіричний» – починається приблизно з другої половини ХIХ ст. і триває до 30-х років ХХ ст. У цей час фактично тільки нако- пичують факти, без чіткого їхнього аналізу й систематизації.

•«Мобілізуючий» – 30-ті та 40-ві роки ХХ ст. Його початковою віхою стали праці так званої віденської школи: Т. Мюллер зі своїми співробітниками систематично вивчала психічний розвиток дітей у рі- зних несприятливих умовах життя. Г. Гетер розглядає питання депри- вації ширше. Вона вела спостереження за дітьми, які проживали в по- ганих соціальних і економічних умовах, росли без сім’ї або були під опікою родичів та інших людей, а також виховувалися в дитячих за- кладах.

•«Критичний», який припадає приблизно на 50-ті роки ХХ ст. Суть його, на відміну від другого, у тому, що було з’ясовано існування низки ситуацій, у яких виникала депривація. Вивчати депривацію по- чали в умовах сім’ї. Кульмінацією цього періоду була публікація Все- світньої організації охорони здоров’я в Женеві в 1962 році під назвою «Відсутність материнської турботи». У ній розглянуто в різних аспек- тах результати досліджень депривації, проаналізовано класичні кон- цепції з позиції методології дослідження. Депривація вийшла за вузькі межі, її стали розглядати з погляду сфер суспільного життя. Було зроблено висновок про негативний вплив технократизації суспільства

855

Девіантна поведінка і депривація

на соціальну поведінку молоді, збільшення кількості соціальних від- хилень.

• «Експериментально-теоретичний», який почався в 60-ті роки. Від попередніх відрізняється глишим вивченням взаємодії між органі- змом і соціальним середовищем в умовах депривації. Розпочали інтен- сивно вивчати невеликі групи в соціальних ситуаціях, за якими спо- стерігали і які контролювали. Зроблено висновок, що соціальне сере- довище впливає на організм не безпосередньо, а заломлюється крізь закономірності його розвитку.

Психічна депривація – це психічний стан, який виникає в результаті життєвих ситуацій, коли суб’єктові не надано можливості для задоволення деяких його основних (життєвих) психічних потреб упродовж тривалого часу. У психології існує кілька теорій психічної депривації. Під поняттям «психічна депривація» розуміють різні несприятливі впливи, які трапляються в життєвих ситуаціях.

Вияви психічної депривації можуть охоплювати широкий діапа- зон змін особистості – від легких, що зовсім не виходять за межі нор- мальної емоційної картини, до дуже грубих уражень розвитку інтелек- ту й характеру. Психічна депривація може виявляти певну картину не- вропатичнихознак, аіноді– вираженісоматичніособливості.

Різні форми психічної депривації в житті трапляються одночас- но. Ізольовано виявити їх можна лише експериментально.

Найчастіше виокремлюють такі форми психічної депривації:

•депривація стимульна (сенсорна): знижена кількість се-

нсорних стимулів або їхня обмежена мінливість;

•депривація значень (когнітивна): занадто мінлива хао-

тична структура зовнішнього світу без чіткого упорядкування і змісту, що не дає змоги розуміти, передбачати і регулювати інформацію, яка надходить ззовні (І. Лангмейер, З. Майєчек);

•депривація емоційного ставлення (емоційна): недоста-

тня можливість для встановлення інтимного емоційного ставлення до якої-небудь особи, або розвинення подібного емоційного зв’язку, як- що такий вже було створено;

•депривація ідентичності (соціальна): обмежена можли-

вість для засвоєння самостійної соціальної ролі.

Вияв депривації, її види і наслідки. Депривація – це тимчасова або постійна, повна або часткова, штучна або зумовлена життєдіяльні- стю ізоляція людини від взаємодії її внутрішнього психічного із зов- нішнім психічним. Депривація – це процес і результат.

За змістом, на наш погляд, депривацію можна поділити на:

•сенсорну;

•емоційну;

•психомоторну;

•духовну;

856

Глава 37

•соціальну;

•пізнавальну;

•психокультурну.

За тривалістю депривація буває:

•короткотривалою (робота водолаза кілька годин на дні моря, відпочинок на безлюдному острові, хвороба тощо);

•затяжною (наприклад, перебування космонавтів на навколо- земній орбіті);

•довготривалою (відсутність фізичного навантаження упро- довж років, зречення світського життя шляхом самоізоляції в монас- тирі, членство в культових організаціях (сектах) тощо).

Будь-яка депривація має різні рівні розвитку: високий, середній, низький.

Високий рівень депривації наявний, коли ізоляція людини дося- гла повної замкнутості, тобто цілковито відсутня взаємодія її внутріш- нього психічного із зовнішнім психічним відповідного характеру; се- редній – коли взаємодія людини із зовнішнім психічним відповідного характеру здійснюється або рідко, час до часу та в малому обсязі; ни- зький – коли взаємодія із зовнішнім психічним відповідного характе- ру здійснюється систематично, хоча й не в повному обсязі та не актив- но.

СЕНСОРНА ДЕПРИВАЦІЯ – це тривале, більш-менш повне позбавлення людини сенсорних вражень. В умовах сенсорної депривації актуалізуєтся потреба у відчуттях та афективних переживаннях, що усвідомлюється у формі сенсорного й емоційного голоду. У відповідь на недостатність аферентації активізуються процеси уяви, певним чином впливаючи на образну пам’ять. Виникають яскраві уявлення ейдетичні, спроекційовані ззовні, які оцінюють як захисні реакції (компенсаторні).

Уміру збільшення часу перебування в умовах сенсорної депри- вації на етапі нестійкої психічної діяльності з’являється емоційна лабі- льність зі зрушенням до зниженого настрою – загальмованість, депре- сія, апатія, які на короткий час змінюються ейфорією, дратівливістю. Наявні порушення пам’яті, прямо залежні від циклічності емоційних станів. Порушується ритм сну, розвиваються гіпнотичні стани з по- явою гіпнотичних уявлень; на відміну від станів передсонних, які бу- вають у звичайних умовах, вони затягуються на порівняно тривалий час, проектуються ззовні й супроводжуються ілюзією мимовільності. Що жорсткіші умови сенсорної депривації, то швидше порушуються процеси мислення, що виявляється в неможливості на чомусь зосере- дитися, послідовно обміркувати проблеми. Фіксують зниження функ- ції екстраполяції й продуктивності під час виконання нескладних ро- зумових дій.

Уразі збільшення часу впливу депривації ейдетичні уявлення можуть вийти з-під контролю актуального «Я» й виявлятися у формі галюцинацій. У генезі цього процесу чітко простежуються асенізація

857

Девіантна поведінка і депривація

нервової системи і розвиток гіпнотичних фаз у корі півкуль головного мозку.

Негативним чинником також є духовна, емоційна і психомото-

рна депривація. На наш погляд, вплив на психічне здоров’я людей у суспільстві чинить надмірна матеріалізація соціального життя, яка вимагає великої затрати часу, відмову від оволодіння духовними цін- ностями. Одні громадяни часто працюють у кількох місцях без пере- рви на відпочинок, по 10-14 годин, без вихідних, відпустки. Інші ви- мушені виїжджати на тривалий час на заробітки, у чужі країни. Треті обмежують себе лише матеріальним, не цікавлячись ні духовним, ні фізичним станом, ні станом душі. У багатьох людей відпочинок обме- жується тривалим сидінням перед телевізором, застіллям тощо.

У всіх ситуаціях люди обмежують кількість і якість духовного, емоційного і фізичного навантаження, що призводить, на наш погляд, до духовної, емоційної та психомоторної депривації.

Відсутність позитивного духовного (духовна депривація) та емо- ційного (емоційна депривація) навантаження на психіку людини зу- мовлює поступове збільшення негативного психоенергетичного поте- нціалу, який сформувався внаслідок дії негативних емоцій (через кон- флікти, поклоніння грошам, сварки, невдачі, розчарування, страхи, неможливість швидкого збагачення, втрату близьких, несправедли- вість, негативізм, обман задля матеріального збагачення, відсутність перспективи, незадоволення своїм становищем у суспільстві тощо). Цей негативний психоенергетичний потенціал спричинює психічні розлади, нервові зриви, депресивні стани тощо, що знижує психічне здоров’я людини.

Недарма Л.О. Богданович акцентує увагу на тому, що психогігіє- на «означає збереження психічного здоров’я. Вона стосується на лише стану мозку, а й почуттів людини». На це звертав увагу ще римський лікар Гален, який писав про «гігієну пристрастей, або про моральну гі- гієну».

Негативний психологічний вплив також має відсутність необхід- ного організму фізичного навантаження. Загалом для підтримування психічного здоров’я людини необхідно, щоб вона постійно отримувала збалансоване позитивне пізнавальне (розумове), духовне, емоційне і фізичне навантаження. Їхня диспропорція чи відсутність обов’язково негативно впливає на психічне здоров’я людини. М. Аргайл зазначає: «Щастя, як і душевне та фізичне здоров’я, збільшується за наявності соціальних зв’язків індивіда; з їхньою втратою і під впливом інших стресових ситуацій настає стан депресії».

СОЦІАЛЬНА ДЕПРИВАЦІЯ – це відхилення від реальних соціальних норм у суспільстві та в різних соціальних спільнотах, які відображають певний ступінь ізоляції індивіда від соціального кола та соціального середовища.

Досліджено механізм відхилення суб’єкта і його наслідки в ме- жах соціальної системи. Соціальний розвиток суб’єкта відбувається не

858

Глава 37

лише через навчання окремих видів соціальної діяльності. Насправді суб’єкт є складовою частиною всієї соціальної системи. Він завжди по- ступово засвоює формулу всієї організованої соціальної системи з усі- ма її численними ролями (поведінкою, яка відповідає певним соціаль- ним позиціям і статусам). Суб’єкт вчиться не лише тих ролей, які він сам поступово переймає і здійснює, а й тих, які стосуються інших осіб. Знання цих ролей суб’єкт засвоює шляхом безпосередньої участі в со- ціальних взаємодіях.

Тому, якщо в соціальній структурі суб’єкта нема якогось істотно- го елемента, який визначає чітку соціальну роль інших суб’єктів соціа- льної дійсності (наприклад, якщо в сім’ї нема батька або матері, брата чи сестри, або бракує спілкування з однолітками), то індивід не набу- ває досвіду взаємодії з ними. Депривацію можна в цьому разі розціню- вати передусім як недолік незнання соціальних ролей. Наслідки такої депривації впливають на перебіг соціалізації: депривований суб’єкт погано підготовлений до відповідного виконання низки ролей, яких очікуватимуть від нього в суспільстві.

Соціальна депривація суттєво залежить від ступеня задоволення потреб людини. Точніше, вона виникає тоді, коли потреби задоволь- нити неможливо або їх задовольняють частково, однобічно тощо.

У дитинстві проблеми психосоціального розвитку мають більш прямий зв’язок з навколишнім середовищем, ніж в інші вікові пері- оди. Багато хто, ставши дорослим, має різні відхилення, які впливають на їхню поведінку. Ці тенденції поведінки мають здатність ставати хронічними і часто перетворюються на розлади особистості. Довготри- валі спостереження вчених засвідчили, що люди з відхиленнями в по- ведінці зазнають серйозних труднощів у різних життєвих ситуаціях. Ці соціальні ситуації впливають на виникнення соціальної депривації. До таких життєвих ситуацій можна зарахувати: а) призупинення з різних причин уже створеного зв’язку між суб’єктом і його соціальним сере- довищем; б) недостатнє отримання соціальних, почуттєвих, сенсорних стимулів, коли суб’єкт розвивався і жив в умовах соціальної ізоляції.

Схожа ізоляція заторкує практично всі соціальні ситуації, напри- клад: дитину віддають до дитячого садка; зміна персоналу; народжен- ня молодших членів сім’ї; перехід суб’єкта з одного закладу до іншого; розлучення батьків; смерть хоча б одного з батьків; призов на службу в армію; вплив на суб’єкта або його сім’ю економічних, соціокультурних та соціальних чинників (сім’ї з низьким економічним або культурним рівнем, асоціальні сім’ї, соціально дискриміновані сім’ї, сім’ї так зва- них привілейованих осіб, сім’ї переселенців, членство в сектах тощо), природні катастрофи, повені, землетруси, суспільні події, війна, дер- жавні катаклізми, евакуація, аномальні травмуючі позиції, на яких бу- ли дорослі під час розвитку і виховання дитини, перебування особис- тості в середовищі людей, які розмовляють іншою мовою, несприй- няття групою особистості з якихось причин, тривале перебування в камерах одинокого ув’язнення, фізичні вади (товстий, довгий, низь- кий) тощо.

859

Девіантна поведінка і депривація

На розвиток соціальної депривації значною мірою впливає соці- ально-психологічний стан суспільства, рівень його розвитку та процес соціалізації конкретної особистості.

Соціальна депривація – це специфічні відхилення від реальних соціальних норм поведінки і спілкування, які утворилися на основі відсутності певних умов соціалізації та можливостей всебічно засвою- вати соціокультурні суспільні цінності.

Дослідження свідчать про різний вплив соціальної депривації на поведінку й діяльність людини.

ПІЗНАВАЛЬНА ДЕПРИВАЦІЯ полягає в ізоляції (самоізоляції) людини від процесів розв’язання різних мисленнєвих завдань. Йдеться про «розумове навантаження», відсутність якого призводить до гальмування розумового розвитку або навіть його регресу. Розвивається розумова «лінь».

ПСИХОКУЛЬТУРНА ДЕПРИВАЦІЯ полягає в довготривалому відчуженні особистості від засвоєння суто людських культурних цінностей, насамперед творів мистецтва, літератури, фольклору, звичаїв, обрядів, традицій тощо.

Література:

Виготский Л.С. Избранные психологические произведения. – М.: Изд. АПН РСФРС, 1956.

Лангмейер И., Матейчек З. Психологическая депривация в детском возрасте. – Авиценум: Мед. изд - во Прага, 1984.

Новинский И.И. Философские проблемы биологии и дарвинизма. – М., 1959. Обуховский К. Психология влечения человека. – М.: Прогресс, 1972.

Рихта Р. Научно-техническая революция и развитие человека / Вопр. филос. 1970. №2. – С. 56 – 66.

Maslow A.H. A theory of human motivation. – Psyhol. Rev. 1943.

860