Глава 43

43.2. Гармонійний і дисгармонійний розвиток особистості

Різнобічний розвиток особистості вимагає формування різнома- нітних здібностей та інтересів, які відповідають різним сферам людсь- кої життєдіяльності.

Коли йдеться про ідеал різнобічно розвиненої особистості, то ма- ється на увазі, що цей розвиток буде гармонійним. Гармонійні взаєми- ни між особистістю і світом означають гармонію того, що особистість жадає від інших, і того, що вона може їм дати. Гармонійна особис- тість перебуває в єдності зі світом, людьми і сама собою. Така людина є безпосередньо моральною особистістю. Порушення моральних норм для неї – це порушення цілісності власної особистості.

Становлення гармонічно розвинутої людини пов’язане з форму- ванням ієрархічної структури мотивів і цінностей: домінуванням ви- щих рівнів над нижчими. Рівень мотивів і цінностей визначається мі- рою їхньої спільності, починаючи з особистих мотивів (найнижчих) через інтереси близьких людей, колективу, суспільства – до загально- людських універсальних цілей. Наявність таких ієрархій у особистості не порушує її гармонії, тому що складність, множинність інтересів, по- ліспрямованість за наявності домінанти забезпечують різноманіття зв’язків зі світом, загальну стійкість.

Навпаки, простота особистості (наявність єдиної мети, заглибле- ність в одну діяльність, звуження кола спілкування і проблем) найчас- тіше призводить до її дисгармонійності. Системним параметром, який характеризує гармонійну особистість, є високий рівень збалансованос- ті відносин різних особистісних утворень (потреб, мотивів, ціннісних орієнтацій, самооцінки, образа Я-реального і Я-ідеального та ін.).

Гармонійність особистості залежить від того, наскільки доміну- вання вищого рівня є у згоді з нижчим рівнем. Наприклад, яке спів- відношення свідомих і неусвідомлюваних, безпосередніх і навмисних, природних і духовних рівнів.

Повноцінне формування людської особистості залежить від са- морегуляції особистісних процесів.

Структура особистості набуває гармонійності в результаті мак- симального розвитку тих здібностей людини, які створюють доміную- чу спрямованість її особистості, що додає зміст усій її життєдіяльності. Гармонійність особистості досягається лише в тому разі, коли свідомі прагнення людини цілковито відповідають її безпосереднім, часто на- віть неусвідомлюваним нею самою, бажанням. Мотивуюча сила таких несвідомих утворень настільки велика, що в умовах протиріччя зі сві- домими прагненнями людини, вони спричиняють найгостріші афек- тивні конфлікти, які спотворюють і навіть руйнують особистість. Афе- ктивні переживання, які виникають у результаті конфлікту різноспря- мованих мотиваційних тенденцій, за певних умов стають джерелом формування дисгармонійної особистості.

967

Розвиток і формування особистості

Для дисгармонійної особистості характерні різні порушення емоційної, пізнавальної, моральної і поведінкової сфер: безпричинні страхи, замкнутість (аутизм), невмотивована агресивність та ін. Такі порушення можуть зумовлювати гіперкомпенсації, неадекватні само- оцінки і рівень домагань. Психокорекційний і терапевтичний ефект у цьому разі можуть мати: включення такої особистості в діяльність із зовні регульованим рівнем труднощів завдань і предметно оформле- ними результатами; застосування високих емпатичних відносин; ви- користання інтенсивного соціального схвалення («погладжування») тощо.

З віком в одних дітей виникає потреба виправдати свої особли- вості, тоді вони починають перетворювати «вади у доброчинності», тобто ставитись до них, як до коштовного. У цих випадках «неузго- дженість» між свідомістю і поведінкою залишається: у таких дітей по- стійно виникають конфлікти з навколишніми людьми, сумніви і по- чуття незадоволеності, пов’язані з удаваною недооцінкою їхньої особи- стості.

Інші діти продовжують засвоювати моральні цінності, що, пере- буваючи у конфлікті з особливостями їхньої особистості, спричинюють у них постійний внутрішній розлад із самим собою. В результаті з ді- тей з нездоланним афектом формуються люди, які завжди перебува- ють не в злагоді з навколишніми та із собою, та мають багато негатив- них рис характеру. Досить часто з таких дітей виходять люди соціально неадаптовані, схильні до злочинів.

Люди з дисгармонійною організацією особистості – це не просто індивіди зі спрямованістю «на себе». Це люди з подвійною (або мно- жинною) спрямованістю, які перебувають у конфлікті із собою, люди з розщепленою особистістю, в яких свідоме психічне життя і життя не- усвідомлених афектів є в постійному протиріччі.

Домінування тієї чи іншої мотивації може бути різним на свідо- мому і неусвідомленому рівнях. У результаті ми маємо дисгармонійну структуру особистості, постійно роздратовану внутрішніми конфлік- тами. Такого роду конфлікти виникають лише за певних умов та мо-

жуть бути зовнішніми і внутрішніми.

Зовнішні умови конфлікту зводяться в основному до того, що за- доволення яких-небудь глибоких та активних мотивів і взаємин особи- стості перебуває під загрозою або стає зовсім неможливим. Внутрішні умови психологічного конфлікту зводяться до протиріччя або між різ- ними мотивами і відносинами особистості, або між можливостями і прагненнями особистості. Треба мати на увазі, що внутрішні умови психологічного конфлікту в людини рідко виникають спонтанно, а на- самперед зумовлені зовнішньою ситуацією, історією становлення осо- бистості, її психофізіологічною організацією.

Ще однією умовою психологічного конфлікту може бути суб’єктивна нерозв’язність ситуації. Конфлікт виникає тоді, коли лю- дині здається, що вона не в змозі змінити об’єктивні умови, які поро- дили конфлікт. Психологічний конфлікт дозволяється лише тоді, коли

968

Глава 43

в людини складаються нові стосунки до об’єктивної ситуації, яка поро- дила конфлікт, і нові мотиви діяльності.

Розвиток і розв’язання конфлікту – це гостра форма розвитку особистості. У психологічному конфлікті наявні колишні й формують- ся нові стосунки особистості, змінюється сама структура особистості. Щобільше, внутрішній конфлікт – необхідна умова розвитку самосві- домості. Сам факт можливості таких конфліктів на всіх етапах життє- діяльності людини є обов’язковим елементом її функціонування, що дозволяє говорити про гармонію як динамічний стан буття особистос- ті.

Однією з причин розвитку дисгармонійності особистості школя- ра може бути феномен «значеннєвого бар’єру». Виникнення тако- го феномену зумовлене тим, що дорослий, впливаючи на дитину, не враховує або не зважає на наявність у неї активізованих у цей час по- треб і прагнень. У дитини виникає конфлікт між її безпосереднім ба- жанням і прагненням виконати те, що вимагає від неї дорослий. Часто дитина не здатна свідомо поступитися певному бажанню дорослого, і тоді в неї виникає особлива захисна реакція: вона ніби перестає чути і розуміти пропоновану їй вимогу, хоча насправді вона просто не сприймає змісту адресованих їй слів. Значеннєвий бар’єр може виник- нути і стосовно конкретної людини, незалежно від того, які вимоги во- на висуває, і стосовно конкретної вимоги, незалежно від того, хто її ініціює.

Значеннєвий бар’єр стосовно конкретної людини формується, звичайно, у результаті таких дій дорослого (вчителя, батька), які спри- чиняють конфлікт із дитиною, коли він не враховує справжні мотиви поведінки дитини або приписує їй мотиви, яких у неї насправді немає.

Щоб не допустити появи значеннєвого бар’єру при виникненні конфліктної ситуації, необхідно з’ясувати, як сама дитина розуміє причину свого вчинку. При цьому важливо дотримуватися доброзич- ливості стосовно дитини, необхідна дружня розмова двох людей, заці- кавлених спільно знайти причини конфлікту і спробувати усунути їх. Щоб уникнути утворення значеннєвого бар’єру не слід постійно по- вторювати ті самі вимоги, докори, на які дитина не реагує. Щоб вимога була сприйнята і вплинула, необхідно, щоб вона відповідала внутрі- шній позиції.

43.3. Формування змісту особистості

У наш час усе більшого поширення в діагностиці і розвитку осо- бистості отримує психосемантичний підхід. Зазначений підхід орієн- тується на семантичні складові особистості (особистісні змісти) та її оточення. Застосування методів, розвитих у межах цього підходу є ду- же плідним для гуманізації особистості.

З погляду психосемантичного підходу, гуманізація особистості є зміною особистісних змістів (за структурою, змістом і взаємо- зв’язками), які починають включати морально значущі утворення і

969

Розвиток і формування особистості

гуманістичні орієнтації. При цьому метою процесу утворення стають формування і розвиток системи особистісних складових, гуманістич- них за основою й адекватних життєдіяльності як тут і тепер, так і в більш тривалій тимчасовій перспективі.

Формування змісту може здійснюватися за допомогою система- тичного звертання до конструктів, пов’язаних з особистісно і гуманіс- тично значущими орієнтаціями. Тут педагогічна мета – наблизити провідні критерії оцінок до об’єктивно важливих для їх майбутньої професійної діяльності критерії, наповнених гуманістичним змістом.

Формування гуманістичного ставлення до людей і до змісту вла- сної професії можна здійснювати через виявлення латентних (прихо- ваних) емоційно-оцінних орієнтацій, які вивчаються. Зазначимо, що ці орієнтації є менш структурованими утвореннями (своєрідні «емоційні тональності»), які дозволяють передавати емоційне ставлення, розви- вати мотиви, спрямованість, потребу в обраній професії, її гуманістич- ну оформленість.

Як правило, подібні орієнтації мають природу конотата (емоцій- но насичених значень, які передають ставлення до чого-небудь), що задає умови передачі знань, умінь і навичок. Ці утворення дифузні, полісематичні, найчастіше символічно навантажені й у силу цього за- безпечують трансляцію емоційного ставлення до професійного знання й особливо його гуманістичної оформленості, представленої ірраціо- нально. Такі орієнтації забезпечують, зокрема, синтонність (емоцій- ний резонанс) спілкування викладача й учнів.

Глибинні особистісні змісти є структурними елементами спря- мованості особистості. Їхнє формування припускає залучення міжмо- дальних, контекстуальних, системних методів впливу, в тому числі з метою розвитку і саморозвитку. Це зумовлено тим, що безпосереднє формування особистісних змістів можливо лише у кризові періоди розвитку особистості або в моменти станів, які відповідають характе- рові зовнішніх впливів на неї.

Розвиток сукупності таких особистісних змістів вимагає систем- ної технології «осмисленої» освіти, яка спирається на методи психосе- мантики.

Важливим завданням розвитку особистості є формування в неї гуманістичного виміру. Подібне завдання може розв’язати гуманісти- чна освіта, основним методом якого є системний діалог. Такий діалог покликаний задіяти різні рівні, аспекти і модальності особистості ви- кладача й учнів, за формою він плюралістичний, полімодальний і у за- значеному плані ієрархічний.

З тим, що гуманізм – це актуальний вимір розвитку людини, згі- дна більшість дослідників. Багато хто говорить про те, яким він пови- нен бути, щоб відповідати запитам сьогоднішнього і завтрашнього дня. Одним із варіантів відповідей на це питання можна вважати тве- рдження про гуманність усього того, що відповідає природі людини. Такий підхід у його крайньому втіленні можна назвати пасіонарним

970

Глава 43

гуманізмом – гуманно все те, що відповідає загальній долі членів ет- носу, їх етнічному стереотипові поведінки.

Іншим крайнім варіантом гуманізму є раціоналістичний його варіант. У цьому разі найчастіше апріорним вважають положення про волю вибору людиною певного рівня розвитку, форм і способів його реалізації. Такий підхід варто називати раціональним гуманізмом. До його адептів у психологічному плані прийнято зараховувати Е. Фром- ма, К. Роджерса, В. Франкла, А. Маслоу та ін. Використовуючи ключові поняття перелічених адептів, такий гуманізм можна метафорично ха-

рактеризувати відповідно як буттєвий, емпатичний, значеннєвий,

самоактуалізаційний. Перелічені ознаки можна позначити як основ-

ні розмірності гуманізму.

Ми не вільні цілком у виборі форми гуманізму. Тому подальший ріст людини як виду і як окремої особистості можливий згідно з прин- ципами етичного гуманізму, що є розгорненням деякого тотального конструкту: пасіонарність-ідейність. Пасіонарність сама по собі ні доб- ра ні погана, як, наприклад, енергія. Добрі чи погані її застосування і реалізації. Етичний гуманізм є зрощування пасіонарності етносу (або субетносу) з позитивною ідеєю як орієнтиром у розвитку.

З позицій етичного гуманізму розв’язок проблем репрезентує со- бою пошук засобів і методів соціально схвалюваної реалізації пасіона- рної енергії етносу.

Ці три варіанти гуманізму є не лише полюсами деякого контині- уму, а й різними аспектами, гранями і/або рівнями гуманізму як яви- ща в цілому. Кожна домінуюча форма вияву гуманізму містить як до- повнення дві інші.

Іншою важливої складового розвитку особистості є формування навичок просоціальної поведінки. Термін «просоціальна поведін- ка» психологи використовують для позначення моральних дій, які пропонуються у обраній культурі. Їх можна визначити як соціально- позитивні: щедрість, допомога іншому, співпраця, вираження співчут- тя. Співпраця – це спільна робота групи людей для досягнення певної мети. Просоціальна поведінка, яка необхідна для співпраці, звичайно формується на базі таких особистісних якостей, як альтруїзм і співчут- тя. Просоціальна поведінка дітей буває досить послідовною у різних ситуаціях, хоча можливі й ситуативні її відхилення.

Найбільший вплив на ранніх етапах процесу розвитку особистос- ті має, як правило, родина. У родині поведінка батьків визначає став- лення майбутньої людини до навколишнього світу. Таку поведінку можна описати двома парами ознак: неприйняття – розташування і терпимість (самостійність, воля) – стримування (контроль). Батьки, які позитивно налаштовані до дітей, вважають, що їхні діти володіють багатьма позитивними якостями, дістають радість від спілкування з ними, приймають їх такими, якими вони є.

Батьки, в яких домінує контроль (стримування), декларують ді- тям багато заборон, тримають їх під пильним наглядом, суворо визна- чаючи норми поведінки. Від молодших школярів вони вимагають

971

Розвиток і формування особистості

стриманої поведінки, гарного навчання, вміння вести себе належним чином за столом, дотримання чистоти і порядку. Від підлітків такі ба- тьки хочуть знати, як вони проводять дозвілля, цікавляться їхніми друзями, хочуть мати уявлення про сексуальну поведінку своїх дітей, вимагають гарного навчання в школі. У таких батьків часто можуть виявлятися протиріччя в системі вимог і заборон.

Поблажливі батьки, на відміну від вимогливих, звичайно роб- лять мало зауважень нестриманій дитині, не забороняють гучні ігри, їх мало турбує охайність і слухняність, вони надають необмежену волю. Такі батьки швидше будуть розглядати як щось природне вияв агреси- вності в дітей.

У закордонних дослідженнях широко вивчали три типи дисцип- лінарних впливів на дітей: використання влади (примус); пояснення; позбавлення батьківської любові. Тактика використання влади при- пускає насильство, наказ, фізичне покарання, контроль з боку батьків над бажаннями дитини. Індуктивна техніка (пояснення) включає мір- кування, похвалу, пояснення дитині наслідків її дій. Позбавлення лю- бові припускає неприйняття, ігнорування дитини, вираження розча- рування її поведінкою.

Батьки, зазвичай, слугують для дітей зразками і вчителями у сфері людських взаємин. Самосвідомість дітей формується не лише шляхом прямого навчання і наслідування, вони співвідносять це і зі способом життя своїх батьків, засвоюючи прийняті ними норми і цін- нісні орієнтації. Для цього батьки можуть використовувати різномані- тні прийоми заохочення: моральні (похвала) або матеріальні (речові нагороди, особливі привілеї)

Шляхом соціального научання в процесі розвитку дитини фор- мується, зокрема, статева самосвідомість, що є способом вклю- чення біологічної статі та її культурних асоціацій до самосприйняття і поведінки дитини. Зазначений процес поєднує кілька компонентів:

статеву ідентичність, розуміння соціальних очікувань стосовно чоловіка і жінки, засвоєння поведінки, яка відповідає статевій при- належності.

Статева ідентичність включає усвідомлення і прийняття статевої приналежності, тобто відповідність особистості, інтересів і поведінки людини її власним визначенням чоловічості і жіночності.

До трьох років діти вже добре розрізняють стать людей, що їх оточують, знають, що залежно від статі, від людини вимагають різне: дівчатка звичайно бавляться ляльками, вдягаються, як жінки, а хлоп- чики грають з машинками, у пожежників та інші подібні ігри. У цьому віці діти починають розуміти і більш абстрактні психологічні складові статевих стереотипів. Вважається, що хлопчики повинні бути велики- ми, грайливими, бойовими, незалежними, розумними; дівчатка – ма- ленькими, тихими, вихованими, слухняними і чуйними. Дівчатка, за- звичай, воліють грати м’якими іграшками і ляльками, хлопчики – ку- биками, маніпулювати іграшками й іншими предметами.

972

Глава 43

Як формуються статеві стереотипи? Відповіді на це питання в рі- зних психологічних напрямах різні. Представники психоаналізу вва- жають, що діти сприймають статевий стереотип через процес іденти- фікації (уподібнення себе іншому, наслідування, ототожнення себе з іншими) з батьками тієї ж статі. Такий процес починається у віці 4–5 років.

Представники теорії соціального научання дотримуються думки, що типовій для статі поведінці навчаються так само, як й іншим фор- мам поведінки, тобто шляхом інструментального зумовлювання і спо- стереження.

Прихильники теорії когнітивного розвитку думають, що раннє статеворольові навчання пов’язане з більш загальними змінами в ког- нітивному розвитку. Дослідження в межах цього напряму показують: діти дуже рано, майже незалежно від сімейного оточення, дізнаються про статеві стереотипи, спостерігаючи поведінку дорослих.

Контрольні питання:

•Розкрийте підходи і теорії розвитку особистості.

•Що розуміють під розвитком особистості?

•У чому виявляється гармонійний розвиток особистості?

•У чому виявляється дисгармонійний розвиток особистості?

•Що розуміється під поняттям «зміст особистості»?

•Як відбувається формування змісту особистості?

•Яким чином суспільна дійсність впливає на формування змісту особистості?

•Як відбувається формування навичок про соціальної поведінки особистості?

•Як формується в особистості статева самосвідомість?

Література:

Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психол. журн. – 1994. –

№ 1.

Амбрамова А. Г. Анализ состояний психологического кризиса и их динамика // Психол. журн. – 1985. – № 6.

Василюк Ф. Е. Психология переживания: Анализ преодоления критических ситуа-

ций. – М., 1984.

Данченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. – К., 1989. Скотт Дж. Конфликты: пути их преодоления. – К., 1991.

Зеер Э.Ф. Психология профессий: Учебное пособие для студентов вузов. – 2-е изд.,перераб. доп. – М.: Академический Проект: Екатеринбург: Деловая книга, 2003.

973