Глава 16

поведінки, спрямованої на добування їжі. Інтелект людини виявляється біологічною функцією. У вченні про розвиток інтелекту Ж.Піаже абсолютизує момент саморуху, недооцінюючи значення цілеспрямованих, формуючих впливів ззовні. Періоди розвитку операцій занадто «прив’язані» до віку.

У дослідженнях П.Я. Гальперіна та його школи було показано, що за умов спеціально організованого цілеспрямованого навчання можна сформувати формальні операції (класифікації) вже в старших дошкільників. У теорії Ж. Піаже не було висвітлено питання про функціональний розвиток, як наслідок, онтогенетичний і функціональний розвиток залишаються не зіставленими. Формально- логічне мислення як вищий розвиток в онтогенезі трактується обмежено, оскільки досягає «завершених станів», «кінцевої рівноваги» в підлітковому віці.

16.1. Види мислення і репрезентації

Загалом, на нашу думку, можна виокремити такі типи репрезен- тацій:

•за кодом, який використовують: вербальні; невербальні; обра- зні; просторові; моторні; акустичні; часові тощо;

•за універсальністю: пропозиційні; реальні; фантазійні;

•за новизною: продуктивні; непродуктивні;

•за умововиводом: індуктивні; дедуктивні; за аналогією;

•за участю волі: довільні; мимовільні;

•за ступенем логічності: логічні; хаотичні.

Виникає питання: чи перевірені ці схеми? Інакше кажучи, чи можемо ми з’ясувати, яку саме репрезентацію подій створює суб’єкт, розв’язуючи завдання? Адже репрезентація – це внутрішня, схована від зовнішнього спостереження структура, а зовні ми можемо реєстру- вати лише поведінкові вияви суб’єкта, який розв’язує завдання. Якщо репрезентація будь-якого типу може кодувати будь-яке завдання, то видається, що не можна з’ясувати точно, якою саме репрезентацією користується суб’єкт.

Усе-таки на поставлене запитання можна відповісти позитивно в тому разі, якщо ми можемо з’ясувати, які операції суб’єкт здатний здійснювати з репрезентацією. Якщо ж суб’єкти будують просторову репрезентацію, то співвідношення часу реакції можна очікувати зво- ротним. Адже при зоровому впізнанні розмірів ми значно швидше ви- являємо різницю між предметами, які дуже відрізняються між собою. Скажімо, ми швидше можемо порівняти розміри носорога і комара, ніж мухи й оси.

Варто ще раз підкреслити, що єдиний спосіб, яким ми можемо визначити тип репрезентації суб’єкта, - це оцінка операцій, які суб’єкт може здійснювати з репрезентацією. Можна сказати, що тип репрезе-

нтації – це характеристика операцій, які вона допускає. У разі з па-

381

Мислення та інтелект

личками пропозиційна репрезентація допускає операції логічного ви- сновку, а просторова – операцію порівняння довжин.

Отже, з викладеного можна зробити такі висновки: а) мислення оперує на різних репрезентаціях; б) деякі завдання однозначно визна- чають тип репрезентації, який створює суб’єкт. Інші завдання дозво- ляють різним людям застосовувати різні стратегії щодо створення ре- презентацій; в) різні коди можуть у принципі використовуватися для розв’язання різних завдань, однак вони мають різний ступінь зручно- сті.

На практиці люди, котрі розв’язують логічні завдання, застосо- вують до пропозиційних репрезентацій як розумових операцій ті пра- вила, які виявляє у своїй рефлексії мислення логіка. Ці положення становлять основу теорії розумової логіки. Теорію розумової логіки в принципі можна застосувати не лише у сфері логічних завдань. Можна припустити, що люди, стикаючись із завданнями з галузі, скажімо, ма- тематики або інженерії, в усіх (або багатьох) випадках переводять їх у вербальну (пропозиційну) форму і потім здійснюють висновок за пра- вилами розумової логіки. Усе-таки сфера розв’язання вербальних за- вдань є, звичайно, найприроднішою для теорії розумової логіки.

Мабуть, найвідоміша на сьогодні реалізація ідеї розумової ло- гіки виражається у формалізованій моделі Ленса Ріпса. Відповідно до моделі Ріпса, всі події, пов’язані з розв’язанням логічних завдань, роз- вертаються в тимчасовому сховищі інформації, або робочої пам’яті. Інформація потрапляє туди або зі структур, які відповідають за сприй- няття, або з довготривалої пам’яті і має вигляд пропозицій. Робоча пам’ять включає два типи пропозицій – твердження (assertions) і за- вдання (goals). Твердження становляють собою пропозиції, які ми на даний момент приймаємо, нехай навіть це буде тимчасово, щоб пере- вірити, до яких висновків вони ведуть. Завдання ж є пропозиціями, іс- тинність яких ми хочемо перевірити на основі прийнятих нами твер- джень. Наприклад, у робочій пам’яті можуть перебувати такі твер- дження: «Якщо я одержу двійку на іспиті, то я кину заняття психоло- гією»; «На екзамені одержав четвірку». Мета може полягати у відпо- віді на питання: «Чи кину я займатися психологією?»

Як тільки пропозиції потрапили в робочу пам’ять, вони почина- ють підкорятися оперативним принципам, які мають право усувати з робочої пам’яті старі пропозиції і додавати нові. Ріпс вводить у свою систему три таких принципи.

Перший принцип полягає в прямому пошуку і складається в за- стосуванні правила: «Коли робоча пам’ять містить твердження виду: якщо р, то q, і твердження р, то твердження q додається в робочу па- м’ять». Наприклад, за наявності в робочій пам’яті тверджень «Якщо Джон одержить двійку на іспиті, то кине заняття психологією» і «Джон одержав двійку» система виводить нове твердження «Джон кине заняття психологією».

Другий принцип полягає в застосуванні правила: «Коли робоча пам’ять містить мету q? і твердження на зразок: якщо р, то q, то під-

382

Глава 16

мету р? слід додати в робочу пам’ять». Наприклад, за наявності твер- дження «Якщо Джон одержить двійку на іспиті, то кине заняття пси- хологією» і мети « Чи кине Джон заняття психологією?» система додає підмету « Чи одержав Джон двійку на іспиті?»

Нарешті, третій принцип полягає в застосуванні правила «Коли робоча пам’ять містить мету р і q? та підмету р? і q? додаються в робочу пам’ять». Наприклад, за наявності мети «Чи є Вундт засновником першої у світі лабораторії з експериментальної психології й автором інтроспективного методу?» система додає в робочу пам’ять дві під- мети: «Чи є Вундт засновником першої у світі лабораторії з експери- ментальної психології?»; «Чи є Вундт автором інтроспективного ме- тоду?»

Порівнявши принципи, які вводить Ріпс, з тим, як задається ло- гічна система, легко побачити, що модель Ріпса фактично припускає тотожність операцій, вироблених порівняльною системою, і логічних дій.

Отже, механізм мислення з позиції прихильників розумової ло- гіки можна подати приблизно в такий спосіб. Спочатку завдання зво- диться до набору пропозицій, потім до отриманої репрезентації засто- совують операції, які відповідають логічним правилам.

Розумові моделі. У теорії розумової логіки є запеклі против- ники, найвідомішим з яких, мабуть, є британський учений Філіп Джо- нсон-Лерд.

Евристика репрезентативності полягає в тому, що ми схильні пов’язувати явища, схожі одне на одне. У цьому контексті явище-сигнал ми легше сприймаємо, якщо воно репрезентує, предста- вляє те явище, з яким пов’язується. Евристику репрезентативності можна спостерігати на матеріалі народних прикмет. Найвідоміша з народних прикмет пов’язана з чорною кішкою, яка перебігає дорогу, що віщує невдалий шлях. Інші звірі, перебігаючи дорогу, теж, відпові- дно до прикмет, не обіцяють нічого гарного.

Звір, який перебіг дорогу, перетинає лінію руху, тобто ніби запе- речує її. Перетинання шляху, таким чином, схоже на обрив, запере- чення справи, яка починається. Також невдачу, неуспіх нагадує повер- нення додому з півдороги, що відбито в інший відомій прикметі.

Додатковим атрибутом є чорний колір, який у нашій культурі пов’язаний із жалобою, нечистою силою тощо. Кішка, на відміну, ска- жімо, від собаки, також традиційно постає як символ темної сили, су- проводжуючи, наприклад, Бабу Ягу. Таким чином, чорна кішка, яка перетинає дорогу, втілює відразу кілька властивостей, що на основі ев- ристики репрезентативності пов’язують цю подію з майбутньою не- вдачею.

Евристика репрезентативності діє і в багатьох інших випадках: грім, блискавка, звуки, схожі на стогін, сприймаються за аналогією як погані прикмети. У самому слові «прикмета» закладено те, що це щось виведене з досвіду, зі спостереження реальних випадків. Однак, оче- видно, багато прикмет засновані не на реальній статистиці, а на еврис-

383

Мислення та інтелект

тиці репрезентативності. Це стосується, ймовірно, навіть прикмет, які відігравали велику роль у сільськогосподарській практиці та пов’язані з погодою і врожаєм. Деякі з них виглядають цілком раціональними, як, наприклад, «травень холодний – рік хлібородний»: холодний тра- вень знищує багатьох шкідників посівів. Але є прикмети, що з раціо- нального погляду зовсім незрозумілі, зате дуже зрозумілі із позиції ев- ристики репрезентативності. Наприклад, одинадцять послідовних днів із 10 січня вважають показниками погоди на одинадцять місяців май- бутнього року.

Інша евристика – це евристика незвичайності. Коли трап- ляється незвичайне явище, люди міцно утримують його в пам’яті та часто пов’язують з іншими подіями. Якщо ще одна незвичайна подія трапляється через короткий проміжок часу, то люди часто пов’язують ці події. Припустимо, якщо взимку гримить грім, а потім починається економічна криза, то в людей з’являється тенденція пов’язувати ці дві події, попри очевидну їхню віддаленість.

Подібна евристика зазначається й у тварин. Наприклад, пацюк, який був під впливом радіації, через кілька годин після того, як їв їжу незвичайного смаку, завжди уникатиме цієї їжі. Якщо ж їжа була зви- чайною, такий зв’язок не виникає.

Крім евристик, для виявлення зв’язків важливу роль відіграє те, що відповідні події вже були пов’язані з іншими раніше. Біллман при- пустила, що в складному середовищі, де не можна врахувати всіх аспе- ктів ситуації, суб’єкти схильні концентруватися на тих аспектах, що вже відіграли якусь роль при інших правилах. З цього випливає, що пов’язані між собою правила суб’єкт виявляє легше, ніж ізольовані.

Експерименти Біллман стосуються штучного середовища, однак у реальному житті схильність людей пов’язувати між собою ті чи інші події визначається їх уявленнями про світ, культурою, освітою і попе- реднім досвідом. Люди схильні пов’язувати ті явища, причинно-нас- лідкові відношення між якими вписуються в їхню картину світу. Ця картина світу не однакова в людей, котрі живуть у різні епохи, котрі належать до різних культур і прошарків суспільства. Очевидно, саме у сфері індуктивного пов’язування явищ найбільше виявляються міжку- льтурні розбіжності мислення.

Вище ми аналізували народні прикмети з погляду індуктивних евристик. Однак, віра в ці прикмети аж ніяк не однакова в різних про- шарках суспільства. В освічених людей віра в прикмети вважається марновірством. Наприклад, зв’язок між громом узимку та економіч- ною кризою, найімовірніше, знаходитимуть ті люди, котрі через брак освіченості менше ознайомлені з природничо-науковою картиною сві- ту. Сучасні ж освічені люди менш схильні вірити в знамення, а еко- номічну кризу намагаються пояснити соціально-економічними, полі- тичними та іншими процесами, які відбуваються в суспільстві.

Процеси формування репрезентації проблемної ситу-

ації. Мислення припускає створення репрезентації проблемної ситуа- ції і висновок усередині цієї репрезентації. Репрезентація створюється

384

Глава 16

не на порожньому місці, а з «будівельних елементів», різних структур знань, які містяться в довготривалій пам’яті. З цих елементів створю- ється репрезентація, яка стосується лише конкретного завдання. Мис- лення, таким чином, – процес комплексний. У ньому задіяні численні психічні структури і процеси. Під час мислення, наприклад, відбува- ються ті самі процеси пошуку і витягання знань, що й ті, котрі дали до- слідники пам’яті. Різниця, однак, полягає в тому, що процес мислення вимагає створення з відомих елементів нової репрезентації, тоді як пам’ять у прямому її розумінні припускає просте витягання того, що було в неї закладено. У найпростішій ситуації структури, необхідні для розуміння завдання, вже зберігаються в довготривалій пам’яті суб’єкта. Цю ситуацію може бути змодельовано засобами штучного ін- телекту.

Дункер у центрі мислення поставив явища переструктурування, інсайту. У сфері мислення механізми цих явищ виявляються менш чі- ткими, ніж у сфері сприйняття. У сприйнятті гештальтпсихологам вдалося виявити досить чіткі закони хорошої форми, до якої прагне перцептивний образ: близькості, подібності, неперервності, замкнуто- сті. Однак виявити закони, за якими відбувається переструктурування бачення суб’єктом завдання, не вдалося.

К. Дункер пише, що переструктурування розумового поля схоже на переструктурування сфери перцептивного. Аналогом виокремлення фігури з тла є у сфері розумового завданням визначення якихось час- тин завдання як перешкоди, інших – як засобу розв’язання тощо. Пе- реструктуризуються також відносини цілісності та зв’язку: деякі еле- менти, які раніше поставали як окремі, пов’язуються між собою, інші, навпаки, роз’єднуються.

Проблемний простір – психологічна реальність. За-

вдання, які ми розв’язували дотепер, вирішувалися за один крок, з опорою на одну домінуючу думку. Існують, однак, й інші завдання – багатокрокові, або ланцюгові. Наприклад, у шахах для вибору гар- ного ходу часто буває необхідно розрахувати кілька варіантів на кілька ходів уперед. Однієї ідеї тут виявляється недостатньо, розв’язання має бути багатокроковим.

Щоб пояснити здатність людини в процесі розв’язку завдання вибирати лише найбільш осмислені варіанти, було введено поняття евристики, тобто такого методу пошуку, який зі значною імовірністю дозволяє відбирати вдаліші коридори в лабіринті розв’язку завдання. Візьмемо приклад однієї з таких евристик, мабуть, найпростішої. Її на-

зивають «евристикою найкрутішого підйому». Уявімо собі людину,

що прогулюється по нерівній місцевості й поставила собі за мету зійти на вершину найвищого пагорба. Навколо є багато крутих стежин. Щоб скоротити кількість невдалих спроб, людина може скористатися пра- вилом: вибирати завжди ту стежину, яка найкрутіше за всіх підніма- ється нагору. Це і є евристика найкрутішого підйому. Ця евристика, як, утім, і всі інші, не гарантує успіху: найкрутіший підйом може вести на вершину не найвищого, а другорядного пагорба. Усе-таки евристика

385

Мислення та інтелект

збільшує ймовірність того, що розглянутий варіант веде до успіху. Легко можна уявити, як застосувати таку евристику до інших завдань. Наприклад, у шахах вона може означати першочерговий розгляд хо- дів, які зумовлюють матеріальну перевагу, заняття центру фігурами, ослаблення прикриття ворожого короля тощо.

Отже, евристики дозволяють скоротити перебір варіантів. Але чи є вони адекватним описом людського мислення? Навряд чи на це пи- тання можна відповісти позитивно.

Візьмемо знову для прикладу шахи. Фактично в процесі мірку- вання над ходом відбувається не стільки вибір варіантів, скільки включення в модель нових відношень між фігурами. Будь-яка досить складна шахова позиція включає дуже велику кількість відношень між фігурами. Створюючи модель ситуації, шахіст при потребі відбирає лише деякі з них, найістотніші, на його погляд. На основі цих відно- шень і будується «проблемний простір». У процесі обмірковування ви- являються нові відношення, ті, які раніше не сприймалися як істотні. Наприклад, встановлення загрози з якогось поля робить істотним від- ношення фігури, яка захищає це поле. Тільки наявність уявлень про відношення фігур може пояснити такі вживані при аналізі партії тер- міни, як «загроза», «захист», «підготовка ходу».

Психологічно пошук у проблемному просторі не відрізняється від попереднього етапу – створення репрезентації завдання. Поява якогось ходу серед розглянутих шахістом під час обмірковування – це результат встановлення відношень фігур, які й становлять репрезен- тацію ситуації.

Фактично, розв’язання багатоходових завдань із великим прос- тором пошуку типу шахів містить два компоненти. Перший – розгля- нута в попередньому розділі наявність потрібних відношень між еле- ментами. Другий – розрахунок варіантів, що припускає можливість уявного переміщення проблемним простором із поверненнями й обхі- дними шляхами, ґрунтуючись на «врівноважених системах» Піаже.

Для пояснення того, що відбувається під час міркування шахіста над ходом, можна скористатися терміном С.Л. Рубінштейна «аналіз через синтез»: виявлення нових відношень фігур (аналіз) відбувається в результаті переосмислення позиції і постановки нових цілей (син- тез).

Мислення і творчість. Мислення тісно пов’язане з відкрит- тям нового, творчістю. Відомий психолог початку XX ст. О. Зельц роз-

різняв мислення продуктивне і репродуктивне. Продуктивне мис-

лення, на відміну від репродуктивного, припускає появу нового про- дукту: знання, матеріального об’єкта, твору мистецтва. Цю відмінність використовував М. Вертхаймер, котрий у такий спосіб проводив грань між мисленням, заснованим на інсайті, новому розумінні відношень між елементами, і завченими навичками. У психології поділ продук- тивного і репродуктивного мислення проводила З.І. Калмикова. З ци- ми дослідниками не погоджується О.В. Брушлінський, котрий вважає, що в самому понятті мислення закладена поява нового. У проти-

386