- •Глава 1. РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ
- •1.2. Психологія як наука про душу
- •1.3. Психологія як наука про свідомість
- •1.4. Психологія як наука про поведінку
- •1.5. Психологія – наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом
- •Глава 2. ПСИХОЛОГІЧНІ НАПРЯМИ, ШКОЛИ І КОНЦЕПЦІЇ
- •2.1. Структуралізм, функціоналізм і гештальтпсихологія
- •2.2. Фройдизм, психоаналіз
- •2.3. Трансперсональна психологія
- •2.4. Біхевіоризм
- •2.5. Когнітивізм і гуманістична психологія
- •2.6. Гуманістична психологія
- •2.7. Психологічні концепції
- •Глава 3. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
- •3.1. Предмет і завдання сучасної психології
- •3.2. Місце психології в системі наук
- •3.3. Галузі психології
- •Глава 4. ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА ЛЮДИНИ, ЇЇ ПСИХІКА І ВСЕСВІТ У СВОЇЙ ЄДНОСТІ ТА САМОСТІЙНОСТІ
- •4.1. Структура і функціонування центральної нервової системи людини
- •4.2. Мозок, людська психіка і психічне в єдності світу
- •4.3. Розвиток психіки в онтогенезі
- •Глава 5. ПСИХІЧНА НОРМА ТА ВІДХИЛЕННЯ
- •5.1. Психічна норма, нормативні відхилення та аномалії
- •5.2. Причини та наслідки ненормативного психічного розвитку
- •5.3. Рівні ненормативного психічного розвитку
- •Глава 6. МЕТОДОЛОГІЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ
- •6.1. Методологічний простір психології
- •6.2. Принципи психології
- •6.3. Методи психології
- •Глава 7. ОСОБИСТІСТЬ У ВИМІРАХ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ
- •7.1. Особистість у психоаналізі, трансперсональній психології, біхевіоризмі
- •7.2. Особистість у когнітивній та гуманістичній психології
- •7.3. Жіночі теорії особистості
- •7.4. Факторні теорії особистості
- •7.6. Особистість у психології Сходу
- •7.7. Типологія особистостей О.Ф. Лазурського
- •7.8. Особистість у радянській та українській психології
- •7.9. Людина як багатосистемне явище
- •7.10. Концепція психоенергетичної цілісності особистості
- •Глава 8. ЛЮДСЬКА ПСИХІКА І ПСИХІЧНЕ
- •8.1. Сутність людської психіки і психічного
- •8.2. Багаторівневість психіки
- •8.3. Багатосистемність психіки
- •Глава 9. БІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •9.1. Загальна характеристика біопсихічної підструктури особистості
- •9.2. Генетичні, вікові й статеві особливості особистості
- •9.3. Темперамент
- •Глава 10. МЕНТАЛЬНО-ПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •Глава 11. ІНТРАІНДИВІДУАЛЬНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
- •11.1. Поняття інтраіндивідуальної підструктури особистості
- •11.2. Особливості функціонування інтраіндивідуальної підструктури особистості
- •Глава 12. ВІДЧУТТЯ
- •12.1. Відчуття як явище
- •12.2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів
- •12.3. Класифікація та різновиди відчуттів
- •12.4. Загальні властивості відчуттів
- •Глава 13. СПРИЙНЯТТЯ
- •13.1. Поняття сприйняття
- •13.2. Функції, характеристика образу сприйняття та його процесуальність
- •13.3. Теорії і методи дослідження сприйняття
- •13.4. Властивості та види сприйняття
- •Глава 14. ПАМ’ЯТЬ
- •14.1. Поняття пам’яті та її теорії
- •14.2. Фізіологічне підґрунтя пам’яті
- •14.3. Процеси пам’яті
- •14.4. Різновиди пам’яті
- •14.5. Пам’ять та організація знань
- •14.6. Індивідуальні особливості пам’яті
- •14.7. Шляхи розвитку пам’яті
- •Глава 15. МИСЛЕННЯ
- •15.1. Поняття мислення
- •15.2. Теорії мислення
- •15.3. Розумові дії та операції мислення
- •15.4. Форми мислення та його різновиди
- •15.5. Процес мислення і розуміння
- •15.6. Індивідуальні особливості мислення
- •Глава 16. МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ
- •16.1. Види мислення і репрезентації
- •16.2. Індивідуальні особливості інтелекту
- •16.3. Теорії інтелекту
- •Глава 17. УЯВА
- •17.1. Поняття уяви
- •17.2. Види уяви
- •17.3. Процеси уяви
- •Глава 18. ПСИХОСЕМАНТИКА
- •18.1. Поняття психосемантики
- •18.2. Сутність психосемантики
- •18.3. Основні психосемантичні методи
- •18.4. Психологічні закономірності й моделі семантичної обробки
- •Глава 19. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ ТА ПОЧУТТІВ
- •19.2. Класифікація емоцій та почуттів
- •19.3. Експресивний компонент емоційного реагування
- •19.4. Характеристика різних видів емоційного реагування
- •19.5. Теорії емоцій
- •19.6. Роль і функції емоцій у керуванні поведінкою та діяльністю
- •19.7. Прикладна роль емоцій
- •Глава 20. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ЕМОЦІЙ
- •20.1. Емоції очікування й прогнозу
- •20.2. Фрустраційні емоції
- •20.3. Комунікативні емоції
- •20.4. Інтелектуальні емоції, або афективно-когнітивні комплекси
- •20.5. Характеристика емоційних станів, які виникають у процесі діяльності
- •20.6. Емоційні властивості людини
- •Глава 21. РОЗУМІННЯ ЕМОЦІЙ ІНШОЇ ЛЮДИНИ ТА УПРАВЛІННЯ СВОЇМИ ЕМОЦІЯМИ
- •21.1. Розуміння емоцій інших людей та емоційна здатність
- •21.2. Ідентифікація емоцій за мімікою та пантомімікою
- •21.3. Керування емоціями
- •Глава 22. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ПОЧУТТІВ
- •Глава 23. ЕМОЦІЙНО ЗУМОВЛЕНА ПОВЕДІНКА ТА ЕМОЦІЙНІ ТИПИ
- •23.2. Емоційні типи
- •24.1.Особливості емоційної сфери у представників деяких професій
- •24.2. Вікові й статеві особливості емоційної сфери особистості
- •24.3. Емоції при патології
- •Глава 25. ВОЛЯ
- •25.1. Поняття волі та її функцій
- •25.2. Типи критеріїв волі та локус контролю. Вольові дії
- •25.3. Фази та ознаки вольових дій, їх стимулювання
- •25.4. Вольові якості
- •Глава 26. ЗДІБНОСТІ
- •26.1. Поняття здібностей та їхнього розвитку
- •26.2. Види здібностей
- •26.3 Розвиток здібностей
- •Глава 27. СОЦІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •27.1. Досвід
- •27.2. Характер
- •27.3. Акцентуації характеру
- •27.4. Спрямованість
- •27.4.1. Поняття спрямованості особистості
- •27.4.2. Теорії мотивації
- •27.4.3. Мотивація і мотивування та їх компоненти. Полімотивованість мети
- •28.4.4. Види мотивів
- •27.4.6. Зовнішня і внутрішня мотивація
- •Глава 28. ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ «СВІДОМІСТЬ-САМОСВІДОМІСТЬ»
- •28.1. Свідомість особистості
- •28.2. Самосвідомість особистості
- •28.3. «Я-концепція»
- •28.4. Самоповага і комплекс меншовартості особистості
- •28.5. Самореалізація особистості
- •Глава 29. ПСИХІЧНІ СТАНИ
- •29.1. Сутність психічних станів
- •29.2. Класифікація психічних станів
- •29.3. Особливості психічних станів
- •29.4. Фізіологічні основи і зовнішні вияви психічних станів
- •29.5. Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності
- •29.6. Стан страху та шляхи його подолання
- •Глава 30. УВАГА ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •30.1. Поняття уваги
- •30.2. Фізіологічне підґрунтя уваги
- •30.3. Теорії уваги
- •30.4. Методи дослідження уваги
- •30.5. Моделі уваги
- •30.6. Основні властивості та види уваги
- •Глава 31. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •31.1. Поняття діяльності
- •31.2. Психологічна структура діяльності
- •31.3. Рухи і дії
- •31.4. Знання, навички і вміння
- •31.5. Перенесення та інтерференція
- •31.6.Основні види діяльності
- •Глава 32. ПСИХОМОТОРИКА
- •32.1. Підходи до розуміння психомоторики
- •32.2. Сутність психомоторики
- •32.3. Функціональна будова психомоторики
- •32.4. Рухи, дії та їх регулювання в психомоториці
- •32.5. Функції психомоторики
- •Глава 33. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ НАУЧАННЯ
- •33.1. Поняття научання, навчання та учіння
- •33.2. Научання і розвиток
- •33.3. Класичні концепції научання
- •33.4. Моделі научання
- •33.5. Типологія научання
- •Глава 34. МОВА І МОВЛЕННЯ. ПСИХОЛІНГВІСТИКА
- •34.1. Предметна сфера
- •34.2. Мова та її функції
- •34.3. Фізіологічні механізми мовної діяльності
- •34.4. Різновиди мовлення
- •Глава 35. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
- •35.1. Поняття соціалізації
- •35.2. Особливості, умови й механізми соціалізації
- •35.3. Процес соціалізації
- •Глава 36. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТОСТІ
- •36.1. Загальне уявлення про «психологічний захист» і його функції
- •36.2. Різновиди психологічного захисту та їхня характеристика
- •36.3. Особливості психологічного захисту в дітей
- •36.4. Використання захисту в життєдіяльності
- •Глава 37. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ДЕПРИВАЦІЯ
- •37.1. Психологічне розуміння відхильної поведінки
- •37.2. Особливості особистості з девіантною поведінкою
- •37.3. Депривація
- •Глава 38. ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ
- •38.1. Розуміння психічного здоров’я
- •38.2. Вплив суспільної дійсності на психічне здоров’я особистості
- •Глава 39. ГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ
- •39.1. Поняття гармонії особистості
- •39.2. Гармонія взаємин особистості, її сенс життя, духовність і свобода
- •39.3. Шлях особистості як сукупність життєвих процесів
- •39.4. Психічна стійкість
- •39.5. Залежна поведінка як наслідок зниження психічної стійкості
- •39.6. Самоуправління і саморегулювання
- •Глава 40 САНОГЕННИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ПСИХОЛОГІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ
- •40.1. Розуміння саногенного потенціалу особистості
- •40.2. Благополуччя як позитивний саногенний потенціал особистості
- •40.3. Активізація саногенного потенціалу у важких життєвих умовах
- •Глава 41. КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
- •41.1. Розуміння криз особистості у психології
- •41.2. Типи криз особистості
- •41.3. Ставлення до кризи та її подолання
- •Глава 42. КОНТРОЛЬ І ПЛАНУВАННЯ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ
- •42.1. Поняття психологічних механізмів цілеспрямованої поведінки
- •42.2. Теоретичні підходи до аналізу структури регуляції дії
- •42.3. Вплив мети на поведінковий акт
- •42.4. Зворотний зв’язок та ефективність наступної дії
- •Глава 43. РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
- •43.1. Підходи і теорії розвитку особистості
- •43.2. Гармонійний і дисгармонійний розвиток особистості
- •43.3. Формування змісту особистості
- •Глава 44. РОЗВИТОК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
- •44.1. Розуміння поняття «конкурентоспроможна особистість»
- •44.2. Етапи розвитку конкурентоспроможної особистості
- •44.3. Психологічні основи розвитку інтегральних характеристик конкурентоспроможної особистості
- •СЛОВНИК ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОНЯТЬ
Психологічні напрями, школи і концепції
сподівався, спираючись на теорію оперантних реакцій, створити програму «виготовлення» людей для нового суспільства.
Праці Скіннера, як і інших біхевіористів, збагатили знання про загальні правила вироблення навичок, про роль підкріплення (яке слугує неодмінним мотивом цих навичок), про динаміку переходу від одних форм поведінки до інших тощо. Але питаннями, що стосуються навчання у тварин, інтереси біхевіористів не обмежувалися.
Відкрити загальні, вивірені точною об’єктивною наукою закони побудови будь-якої поведінки, у тому числі людини, – таким було надзавдання біхевіористського руху.
«Людина чи робот?» – запитували біхевіористів їхні противники. Вони слушно зазначали, що, усуваючи внутрішнє психічне життя людини зі сфери точного причинного аналізу, біхевіоризм трактує особистість як машиноподібний працюючий пристрій. Точності об’єктивного аналізу реакцій організму досягали дорогою ціною. Було усунуто свідомість як внутрішній регулятор поведінки.
Сподіваючись привнести у психологію точність узагальнень, яка б не поступалася фізиці, біхевіористи вважали, що, спираючись на формулу «стимул – реакція», вдасться вивести нову породу людей. Утопічність цього плану очевидна в концепціях на зразок скіннерівської. Бо навіть в експериментах з тваринами Скіннер, як зазначали його друзі, працював з «порожнім організмом», від якого нічого не залишалося, крім оперантних реакцій. Адже ні для діяльності нервової системи, ні для психічних функцій у скіннерівській моделі місця не було. Не враховував він і проблеми розвитку, замінивши її описом того, як з одних навичок виникають інші. Величезні пласти вищих виявів життя, відкритих і вивчених багатьма школами, випадали з наочної сфери психології.
2.5. Когнітивізм і гуманістична психологія
Когнітивна психологія (когнітивізм). З біхевіоризму, а саме з пізньої його моделі, яка між стимулом і реакцією вже допускала існування певних суб’єктивних чинників, бере початок напрям когнітивної психології. Суть загальних уявлень когнітивної психології про психіку в тому, що вона є властивою живим організмам системою отримання, переробки та фіксації інформації. Тобто представників когнітивізму в психології цікавлять передусім інформаційні процеси, що їх вони уявляють за аналогією з функціонуванням обчислювальних приладів. Першим завданням цього напряму було дослідити перетворення сенсорної інформації від моменту зустрічі стимулу з рецептором до одержання відповіді (реакції). Більш загальні завдання цей напрям почав ставити перед собою, коли можливості вивчення окремих психічних процесів почали вичерпуватися.
Когнітивна психологія – напрям, який намагається довести вирішальну роль ЗНАННЯ в організації поведінки суб’єкта.
68
Глава 2
До когнітивної психології можна зарахувати теорію когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, відомими представниками когнітивізму є також Дж. Брунер, Р. Аткінсон.
Слово «когнітивний» походить від латинського дієслова coghoscere – знати. Психологи, які об’єдналися довкола цього підходу, стверджують, що людина – це не машина, яка сліпо і механічно реагує на внутрішні чинники або на події в зовнішньому світі; навпаки, розумові людини доступно більше: аналізувати інформацію про реальну дійсність, робити порівняння, ухвалювати рішення, розв’язувати проблеми, які постають перед нею щохвилини. Швейцарський психолог Жан Піаже (1896–1980), поставивши перед собою завдання з’ясувати, яким чином людина пізнає реальний світ, вивчав закономірності розвитку мислення в дитини. Він дійшов висновку, що когнітивний розвиток є результатом поступового процесу, який складається з послідовних стадій. Розвиток інтелекту дитини відбувається в результаті постійних пошуків рівноваги між тим, що дитина знає, і тим, що вона прагне зрозуміти. Усі діти проходять ці стадії розвитку в тій самій послідовності, причому деякі проходять через усі стадії, а в інших розвиток гальмується або блокується на якомусь етапі через нестачу одного чи кількох необхідних чинників. Це просування вперед визначає спільний вплив дозрівання нервової системи, досвіду поведінки з різними предметами і таких соціальних чинників, як мова і виховання.
Когнітивні теорії особистості ґрунтуються на трактуванні людини як істоти, що розуміє, аналізує, оскільки людина перебуває у світі інформації, яку треба збагнути, оцінити, використати.
Вчинок людини містить три компоненти: а) саму дію, б) думки, в) відчуття, які вона переживає, виконуючи певну дію.
Зовні схожі вчинки можуть бути різні, оскільки думки і відчуття були іншими. Опинившись у реальній ситуації, людина не має нагоди всебічно проаналізувати обставини (мало часу, брак знань), їй потрібно вирішувати, тому вона робить вибір і здійснює вчинок (біхевіористи на цьому завершують аналіз поведінки), але когнітивна та емоційна частина вчинку ще завершені, оскільки сам вчинок є джерелом інформації, який дає змогу формулювати або змінювати думку про себе або про інших.
Психолог Ф. Зімбардо, вивчаючи форми антисоціальної поведінки, зробив висновок, що значну частину таких негативних вчинків можна пояснити за допомогою аналізу ситуаційних і міжособових чинників, а не диспозиційними стійкими особовими особливостями людини («вона завжди така»). Навпаки, навіть «добрі люди» можуть скоювати негативні вчинки в складних обставинах і ситуаціях.
Ситуації створюють потенційні сили, які сприяють актуалізації або перешкоджають реалізації намірів, планів, взаємин людини.
69
Психологічні напрями, школи і концепції
Знайшовши або створивши відповідний – зручний – канал ситуаційних явищ, можна домогтися кардинальної зміни поведінки людей, маніпулюючи окремими приватними характеристиками ситуації, і навпаки, не знайшовши такого каналу, можна безрезультатно витратити чимало зусиль, здійснюючи зовнішній вплив на людей.
Суб’єктивна інтерпретація ситуацій є більш реальний чинник ухвалення рішення, ніж «об’єктивне значення» цих ситуацій. Різні люди по-різному «бачать», інтерпретують ситуації, у яких вони діють. Існує внутрішня мінливість особистих актуалізованих у конкретних ситуаціях схем інтерпретації, що є причиною того, що люди неточно прогнозують власну майбутню поведінку.
2.6. Гуманістична психологія
Цей напрям у психології пов’язаний з іменами А. Маслоу
(1908–1970), К. Роджерса (1902–1987), Г. Оллпорта (1897–1967), він укорінений у психотерапевтичній практиці.
Головним предметом гуманістична психологія вважає ОСОБИСТІСТЬ як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось нерухоме, а живу можливість самоактуалізації – неповторного вияву в реальному житті індивідуального потенціалу людського буття, властивого кожній людині.
Людину потрібно вивчати як цілісну й унікальну істоту. Людина відкрита до світу. Проживання світу в собі та себе у світі є головною психологічною реальністю. Людина – істота вільна, здатна вирішувати, обирати шлях власного розвитку. Вона активна, творча істота.
Віра в людину гуманістичної психології збігається з певними аспектами філософії Ж.-Ж. Руссо, який ще за часів Просвітництва вважав, що цивілізація є перешкодою людському щастю, бо спотворює первісно добру людську природу. Людина народжується, щоб бути доброю і прекрасною, але суспільство й оточення не дає цьому потенціалу реалізуватися, нищить його, прищеплюючи людині певні цінності, стандарти і цілі, які не є справжніми її цінностями, цілями. Поведінка людини стає вигідною її оточенню, але безглуздою з погляду її власного розвитку. Щоб бути щасливою, людині потрібно дослухатися до себе.
Якщо фройдизм вивчає невротичну особистість, бажання, вчинки і слова, якої розходяться між собою, думки про саму себе і про інших людей часто діаметрально протилежні («Зазвичай люди невідверті», «Я здебільшого щирий»), тобто суперечливу нецілісну, недосконалу особистість, якій чогось бракує, то гуманістична психологія, навпаки, вивчає здорові, гармонійні особистості, які досягли вершини особистісного розвитку, вершини «самоактуалізації». Такі «самоактуалізовані особистості», на жаль,
70
Глава 2
становлять лише 1-4% загальної кількості людей, решта перебувають на тому чи іншому щаблі розвитку.
А. Маслоу, один з провідних психологів у галузі дослідження мотивації в США, розробив «ієрархію потреб». Вона складається з таких щаблів:
•фізіологічні потреби – це низькі, керовані органами тіла потреби (дихання, харчова, сексуальна, потреби в самозахисті).
•потреба в надійності – прагнення в матеріальній надійності, здоров’ї, забезпеченні в старості тощо.
•соціальні потреби. Задоволення цього рівня потреб не є об’єктивне, і його важко описати. Одній людині достатньо небагато контактів з іншими людьми, в іншої потреба в спілкуванні дуже сильна.
•потреба в пошані, усвідомленні власної гідності – ідеться про престиж, соціальний успіх.
•потреба в розвитку особистості, у самореалізації,
самоактуалізації, в осмисленні свого призначення у світі.
Самореалізація
Усвідомлення власної гідності
Соціальні потреби
Потреби в надійності
Фізіологічні потреби
Рис. 2 . 2 . Ієрархія потреб людини ( або щаблі розвитку) .
Навряд чи ці потреби особистість може задовольнити сама, для цього потрібні групи.
Маслоу виявив такі принципи мотивації людини:
•мотиви мають ієрархічну структуру;
•що вищий рівень мотиву, то менш життєво необхідними є відповідні потреби, то довше можна затримати їхню реалізацію;
•поки не задоволені нижчі потреби, вищі залишаються порівняно нецікавими. Після реалізації нижчі потреби перестають бути потребами, тобто вони втрачають мотивуючу силу;
•з підвищенням рівня потреб посилюється готовність до більшої активності.
Отже, можливість задоволення вищих потреб є сильнішим стимулом до активності, ніж задоволення нижчих.
Маслоу зазначає, що брак благ, блокада базових фізіологічних потреб у їжі, відпочинку, безпеці призводить до того, що ці потреби можуть стати для звичайної людини основними («Людина може жити хлібом єдиним, коли не вистачає хліба»). Але якщо базові, первинні потреби задоволено, то в людини можуть виявлятися вищі потреби, метамотивація (потреби в розвитку, пошуку сенсу свого життя тощо).
71
Психологічні напрями, школи і концепції
Багатьом людям властиві так звані «неврози існування», коли людина не розуміє, навіщо живе, і страждає від цього.
Якщо людина прагне зрозуміти СЕНС свого життя, максимально повно реалізувати себе, свої здібності, вона поступово переходить на вищий щабель особистого саморозвитку.
Особистість, яка самоактуалізується, має такі риси:
•повне схвалення реальності та комфортне ставлення до неї (не ховатися від життя, а знати, розуміти його);
•схвалення інших і себе («Я роблю своє, а ти робиш своє. Я в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. І ти в цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням. Я є я, ти є ти. Я поважаю і приймаю тебе таким, який ти є»);
•професійне захоплення улюбленою справою, орієнтація на завдання, на справу;
•автономність, незалежність від соціального середовища, самостійність думок;
•здатність до розуміння інших, увага, доброзичливість до людей;
•постійна новизна, свіжість оцінок, відвертість досвіду;
•розрізнення мети і засобів, зла і добра (не можна вдаватися до будь-якого засобу для досягнення мети);
•спонтанність, природність поведінки;
•гумор;
•саморозвиток, вияв здібностей, потенційних можливостей, самоактуалізуюча творчість у роботі, любові, житті;
•готовність до розв’язання нових проблем, до розуміння проблем і труднощів, до усвідомлення свого досвіду, до реального оцінювання своїх можливостей, до підвищення конгруентності.
КОНГРУЕНТНІСТЬ – це відповідність переживання, усвідомлення справжнього змісту досвіду людини.
Подолання захисних механізмів допомагає досягти конгруентних, істинних переживань. Захисні механізми заважають правильно усвідомити свої проблеми. Розвиток особистості – це підвищення конгруентності, підвищення розуміння свого «реального Я», своїх можливостей, особливостей, це самоактуалізація як тенденція до розуміння свого «реального Я».
Активна позиція щодо дійсності, вивчення й подолання реальності, а не втеча від неї, здатність бачити події свого життя такими, які вони є, не вдаючись до психологічного захисту, розуміння того, що за негативною емоцією ховається проблема, яку треба розв’язати, готовність іти назустріч проблемам, негативним емоціям, щоб знайти і зняти перешкоди для особистісного зростання – ось що дає змогу людині досягти розуміння себе, сенсу життя, внутрішньої гармонії й актуалізації.
Належність до групи і відчуття самоповаги – необхідні умови для самоактуалізації, оскільки людина може зрозуміти себе, тільки одержуючи інформацію про себе від інших людей. І навпаки,
72