Загальна психологія

Глава 3 9

ГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ

39.1. Поняття гармонії особистості

Такі поняття, як адаптація, психічна стійкість, гармонія мають антоніми: дезадаптація, психологічна нестійкість, дисгармонія. Саме єдність ознак здоров’я і нездоров’я, стійкості й нестійкості, гармонії й дисгармонії виявляється в житті людини, одночасно відхиляючись у той чи інший бік.

Здоров’я пов’язували з рівновагою і гармонією вже в античні ча- си. Алкмеон трактував здоров’я як гармонію або рівновагу протиле- жно спрямованих сил (різних станів, теплого і холодного, активного і нерухомого тощо). Хвороба настає як наслідок єдиновладдя одного з таких елементів над іншими. За Платоном, здоров’я, як і краса, визна- чається пропорційністю, вимагає «згоди протилежностей» і виража-

ється в розмірному співвідношенні душевного і тілесного.

Про дисгармонію особистості психологи і психотерапевти пишуть частіше, ніж про гармонію. Можливо, тому, що стан гармонії єдиний, а дисгармоній багато. Однак вивчення гармонії особисто- сті актуально щонайменше з двох причин. По-перше, чимало розла- дів психіки починаються з різного ступеня глибини дисгармонії особи- стості. Оскільки початковим і бажаним (для повернення) станом є га- рмонія, необхідні якнайточніші знання про неї.

Гармонію особистості неможливо обговорювати, якщо розгляда- ти особистість у відриві від середовища, поза її зв’язками зі світом. Аналізуючи те, що відбувається в сучасному світі, варто вибрати як по- чаткову точку аналізу основні виміри людського світу. Такими є: світ природний (і нежива, і жива природа), світ соціальний (світ людей, націй, етносів, суспільств, груп різного масштабу) і світ предметний (рукотворний, інструментальний, техногенний). Усі вони становлять буття окремої людини і людства загалом.

Для цього періоду розвитку людства характерний конфлікт між трьома названими світами. Під конфліктом розуміють виражену не- узгодженість цих трьох світів, трьох аспектів людського буття – не- узгодженість, що завдає цілком відчутного збитку кожному з трьох сві- тів. Особливе значення має невротичне прагнення людини все пере- робити в природному світі, й по змозі швидко.

Становлення предметного світу відбувалося паралельно з розви- тком соціального. Збільшуючись та ускладнюючись, предметний світ посилював свій вплив на світ соціальний. Нині можна говорити вже не лише про вплив, а й про перебудову соціального світу під впливом техногенного. Наприклад, сучасні ЗМІ, насамперед електронні, пере- творилися на монстра, недостатньо контрольованого соціумом. Деякі з них, на жаль, не відображають усіх потреб суспільства в цій сфері. Осо-

Глава 39

бливо це виявляється в Україні, де нема не тільки багатьох необхідних механізмів контролю, а й регулювання.

Маючи змогу користуватися предметами, людський вид значно збільшив свою численність. З іншого боку, за допомогою інструмента- льного світу людина підкоряла (а часто просто знищувала) природу. З цим пов’язаний ще один конфлікт. Природа людини двоїста: біологіч- на і соціальна. Людей стало настільки багато, що фахівці дедалі часті- ше говорять про перевантаженість планети біомасою, про неминуче скорочення ресурсів, які дають їжу, змогу задовольняти вітальні по- треби. Чи може інструментальний світ ліквідувати цей конфлікт – пи- тання відкрите. Крім того, долучається шкідливий вплив промислово- сті, транспорту й багатьох інших галузей практичної діяльності люди- ни на природу (забруднення, техногенні катастрофи, парниковий ефект тощо).

Сьогодні предметний світ досяг значного розвитку і є досить складним. Він дедалі більше перебудовує не лише спосіб життя, а й багато душевних і тілесних процесів. До наслідків такої «перебудови» потрібно зарахувати:

•пришвидшення ритму життя;

•гігантське збільшення виробництва і споживання психоактивних ліків (снодійних, седативних, тонізуючих, стимулюючих та ін.);

•збільшення виробництва і споживання психоактивних наркотичних речовин (алкоголю, наркотиків, токсикантів).

Пришвидшення ритму життя призвело до значного під-

вищення стресового навантаження. Найсумніші наслідки цього – зна- чне збільшення психічних розладів, суїцидів, психогенних захворю- вань. Часом інструментальний світ починає дублювати, заміщувати або закривати світ природний. Крім того, інструментальний світ має надзвичайно багато можливостей для побудови ілюзій. Наприклад, виникла віртуальна комп’ютерна реальність і нові види психологічної залежності (залежність від комп’ютерних ігор, інтернет-залежність).

Ще один аспект гармонії особистості – угодженість розвит-

ку й функціонування основних сфер особистості. Зі Середніх віків у західній цивілізації домінують цінності розвитку пізнавальної (когнітивної) сфери особистості. Однак велика кількість знань не ро- бить автоматично людину ні гармонійнішою, ні благополучнішою, ні щасливішою. Такий однобічний розвиток призвів у XX ст. до науково- технічної революції без адекватних, розмірених просувань у гуманіта- рному розвитку. Саме в цьому причина руйнування екології планети й «топтання на місці» в духовній сфері. Це також спичинює брак розви- тку емоційно-почуттєвої сфери, невротизацію суспільства і заниження життєвого тонусу людей у багатьох, зокрема й високорозвинених (тех- нологічно) країнах. На контроль і стримування емоцій затрачають чи- мало енергії.

873

Гармонія особистості

Розглядаючи гармонію, широко використовують різні поняття: загальнонаукові (рівновага, цілісність, інтегрованість), природничі (адаптація, здоров’я), гуманітарні (благополуччя, соціальна зрілість, особистісна зрілість, душевна рівновага). Здебільшого поняття гармо- нії розкривають через поняття узгодженості й доцільності. «Узгодже- ний» – це такий, що досяг єдності, «доцільний» – у якому правильно співвідносяться його частини.

Гармонія – вищий рівень інтегрованості особистості порівняно зі стійкістю особистості, а стійкість – вищий рівень інтегрованості осо- бистості порівняно з адаптованістю.

Інтегрованість особистості – це її цілісність (відповідно до етимології терміна «інтеграція»). Поняття гармонії та інтегрованості досить тісно пов’язані, але не еквівалентні. Особистість може бути ін- тегрованою й негармонійною. Але не може бути гармонійною і неінте- грованою.

ГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ – це узгодженість і пропорційність основних аспектів буття особистості: багатовимірного простору особистості, часу й енергії особистості (і потенційної, і реалізованої). Пропорційність кількісних характеристик простору, часу й енергії особистості можна конкретизувати як пропорційність між обсягом простору особистості, швидкістю особистісного часу і рівнем енергії особистості.

Крім того, це зіставлення зовнішнього і внутрішнього простору особистості, їхня досить тісна пов’язаність; зіставлення зовнішнього і внутрішнього часу особистості; співвіднесеність потенційної й реалізо- ваної енергії; пропорційність енергетичних та інформаційних ресурсів. Гармонія – це також рівновага між відчуттям самодостатності і відчут- тям спільності (спільності, наприклад, в адлерівському значенні).

У вивченні особистості застосовують загальнонаукові поняття. Простір, час і енергію особистості варто розглядати в чотирьох основ-

них аспектах її буття: фізичному (предметному), вітальному, соціа-

льному, духовному. Оскільки особистість є вищим інтегратором у лю- дині, то одна з граней особистісної гармонії – узгодженість усіх аспе-

ктів її буття.

Існування у фізичному просторі (фізичне буття) – це існу- вання у світі тіл і предметів, залученість у світ неживої природи (залу- ченість індивіда як тіла). Жодне функціонування людини, ефективна поведінка, діяльність і життєдіяльність неможливі поза світом предме- тів і речей, без адекватного відображення характеристик цього світу. Тіло будь-якої людини має цілком очевидні фізичні характеристики. У фізичному просторі людина існує як (фізичне) тіло.

Існування у вітальному просторі (біологічне буття) – це життєдіяльність, залученість у світ живої природи як індивіда. Уся життєдіяльність людини підпорядкована біологічним законам і немо- жлива поза світом живої природи.

874

Глава 39

Існування в соціальному просторі (соціальне буття) – це со- ціальне життя, залученість у світ людей як особистості, як члена мак- ро- і мікросоціуму. Соціальне буття – це заглибленість у міжособистіс- ні відносини, реалізація прагнення зберегти міжособистісні відносини або змінити їх у бажаному напрямі, розширити свій вплив, посилити авторитет тощо. Поза соціальним простором людина не може задово- льнити свої соціальні потреби. У ньому представлені минулі покоління цього соціуму і його історія. Соціальне буття зберігає їх у вигляді тра- дицій, стійких соціальних норм, правил. Але соціальний простір є на- самперед простором сучасників, співтовариством людей, які виявля- ють активність, безпосередньо спілкуються один з одним і впливають один на одного.

Існування в духовному просторі – це духовне життя, залуче- ність у світ духовний як суб’єкта, що має духовні потреби; залучення до вищих цінностей людського буття. Духовне життя – це також реаліза- ція прагнення внести свою частку в збереження вищих цінностей. Дія- льність, спрямована на розширення кола людей, які приймають ті цінності, які суб’єкт обґрунтував, або цінності, до яких він приєднався як послідовник. У духовному просторі суб’єкт належить усьому людст- ву, є його частиною. Простір духовного буття – особливий.

Духовний світ відносно незалежний від інших просторів – фізи- чного, вітального і соціального. Духовне буття більш інерційне, ніж соціальне, оскільки природні, економічні та інші зміни чинять на ньо- го опосередкований вплив.

Внутрішній простір особистості існує, оскільки людина має здат- ність до рефлексії. В процесі розвитку в особистості виникає самосві- домість. Уявлення про світ і про себе, переживання різних подій, ставлення до себе і саморегуляція, життєві цілі й плани особистості – все це становить її внутрішній простір (суб’єктивний світ). Зовні- шні простори представлені у внутрішньому світі. З іншого боку, у зов- нішній активності особистості так чи інакше відображається її внутрі- шнє життя.

Отже, зовнішній простір і внутрішній простір не розділені, а пе- ретинаються. Тому точніше буде говорити не лише про різні частини особистісного простору, а й про багато його вимірів.

Для гармонії особистості важлива рівновага подій наповненості зовнішнього й внутрішнього життя людини і рівновага в активності, яка може бути розділена на два потоки – екстраактивність (актив- ність, спрямована на зовнішній простір) та інтроактивність (актив- ність, спрямована на внутрішній простір).

У суб’єктивному аспекті гармонія – це переживання благополуччя в різних його аспектах.

ДУХОВНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ – відчуття причетності до духовної культури суспільства, усвідомлення можливості долучатися до багатств духовної культури. Для духовного благополуччя важ-

875