- •Глава 1. РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ
- •1.2. Психологія як наука про душу
- •1.3. Психологія як наука про свідомість
- •1.4. Психологія як наука про поведінку
- •1.5. Психологія – наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом
- •Глава 2. ПСИХОЛОГІЧНІ НАПРЯМИ, ШКОЛИ І КОНЦЕПЦІЇ
- •2.1. Структуралізм, функціоналізм і гештальтпсихологія
- •2.2. Фройдизм, психоаналіз
- •2.3. Трансперсональна психологія
- •2.4. Біхевіоризм
- •2.5. Когнітивізм і гуманістична психологія
- •2.6. Гуманістична психологія
- •2.7. Психологічні концепції
- •Глава 3. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
- •3.1. Предмет і завдання сучасної психології
- •3.2. Місце психології в системі наук
- •3.3. Галузі психології
- •Глава 4. ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА ЛЮДИНИ, ЇЇ ПСИХІКА І ВСЕСВІТ У СВОЇЙ ЄДНОСТІ ТА САМОСТІЙНОСТІ
- •4.1. Структура і функціонування центральної нервової системи людини
- •4.2. Мозок, людська психіка і психічне в єдності світу
- •4.3. Розвиток психіки в онтогенезі
- •Глава 5. ПСИХІЧНА НОРМА ТА ВІДХИЛЕННЯ
- •5.1. Психічна норма, нормативні відхилення та аномалії
- •5.2. Причини та наслідки ненормативного психічного розвитку
- •5.3. Рівні ненормативного психічного розвитку
- •Глава 6. МЕТОДОЛОГІЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ
- •6.1. Методологічний простір психології
- •6.2. Принципи психології
- •6.3. Методи психології
- •Глава 7. ОСОБИСТІСТЬ У ВИМІРАХ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ
- •7.1. Особистість у психоаналізі, трансперсональній психології, біхевіоризмі
- •7.2. Особистість у когнітивній та гуманістичній психології
- •7.3. Жіночі теорії особистості
- •7.4. Факторні теорії особистості
- •7.6. Особистість у психології Сходу
- •7.7. Типологія особистостей О.Ф. Лазурського
- •7.8. Особистість у радянській та українській психології
- •7.9. Людина як багатосистемне явище
- •7.10. Концепція психоенергетичної цілісності особистості
- •Глава 8. ЛЮДСЬКА ПСИХІКА І ПСИХІЧНЕ
- •8.1. Сутність людської психіки і психічного
- •8.2. Багаторівневість психіки
- •8.3. Багатосистемність психіки
- •Глава 9. БІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •9.1. Загальна характеристика біопсихічної підструктури особистості
- •9.2. Генетичні, вікові й статеві особливості особистості
- •9.3. Темперамент
- •Глава 10. МЕНТАЛЬНО-ПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •Глава 11. ІНТРАІНДИВІДУАЛЬНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
- •11.1. Поняття інтраіндивідуальної підструктури особистості
- •11.2. Особливості функціонування інтраіндивідуальної підструктури особистості
- •Глава 12. ВІДЧУТТЯ
- •12.1. Відчуття як явище
- •12.2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів
- •12.3. Класифікація та різновиди відчуттів
- •12.4. Загальні властивості відчуттів
- •Глава 13. СПРИЙНЯТТЯ
- •13.1. Поняття сприйняття
- •13.2. Функції, характеристика образу сприйняття та його процесуальність
- •13.3. Теорії і методи дослідження сприйняття
- •13.4. Властивості та види сприйняття
- •Глава 14. ПАМ’ЯТЬ
- •14.1. Поняття пам’яті та її теорії
- •14.2. Фізіологічне підґрунтя пам’яті
- •14.3. Процеси пам’яті
- •14.4. Різновиди пам’яті
- •14.5. Пам’ять та організація знань
- •14.6. Індивідуальні особливості пам’яті
- •14.7. Шляхи розвитку пам’яті
- •Глава 15. МИСЛЕННЯ
- •15.1. Поняття мислення
- •15.2. Теорії мислення
- •15.3. Розумові дії та операції мислення
- •15.4. Форми мислення та його різновиди
- •15.5. Процес мислення і розуміння
- •15.6. Індивідуальні особливості мислення
- •Глава 16. МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ
- •16.1. Види мислення і репрезентації
- •16.2. Індивідуальні особливості інтелекту
- •16.3. Теорії інтелекту
- •Глава 17. УЯВА
- •17.1. Поняття уяви
- •17.2. Види уяви
- •17.3. Процеси уяви
- •Глава 18. ПСИХОСЕМАНТИКА
- •18.1. Поняття психосемантики
- •18.2. Сутність психосемантики
- •18.3. Основні психосемантичні методи
- •18.4. Психологічні закономірності й моделі семантичної обробки
- •Глава 19. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ ТА ПОЧУТТІВ
- •19.2. Класифікація емоцій та почуттів
- •19.3. Експресивний компонент емоційного реагування
- •19.4. Характеристика різних видів емоційного реагування
- •19.5. Теорії емоцій
- •19.6. Роль і функції емоцій у керуванні поведінкою та діяльністю
- •19.7. Прикладна роль емоцій
- •Глава 20. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ЕМОЦІЙ
- •20.1. Емоції очікування й прогнозу
- •20.2. Фрустраційні емоції
- •20.3. Комунікативні емоції
- •20.4. Інтелектуальні емоції, або афективно-когнітивні комплекси
- •20.5. Характеристика емоційних станів, які виникають у процесі діяльності
- •20.6. Емоційні властивості людини
- •Глава 21. РОЗУМІННЯ ЕМОЦІЙ ІНШОЇ ЛЮДИНИ ТА УПРАВЛІННЯ СВОЇМИ ЕМОЦІЯМИ
- •21.1. Розуміння емоцій інших людей та емоційна здатність
- •21.2. Ідентифікація емоцій за мімікою та пантомімікою
- •21.3. Керування емоціями
- •Глава 22. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ПОЧУТТІВ
- •Глава 23. ЕМОЦІЙНО ЗУМОВЛЕНА ПОВЕДІНКА ТА ЕМОЦІЙНІ ТИПИ
- •23.2. Емоційні типи
- •24.1.Особливості емоційної сфери у представників деяких професій
- •24.2. Вікові й статеві особливості емоційної сфери особистості
- •24.3. Емоції при патології
- •Глава 25. ВОЛЯ
- •25.1. Поняття волі та її функцій
- •25.2. Типи критеріїв волі та локус контролю. Вольові дії
- •25.3. Фази та ознаки вольових дій, їх стимулювання
- •25.4. Вольові якості
- •Глава 26. ЗДІБНОСТІ
- •26.1. Поняття здібностей та їхнього розвитку
- •26.2. Види здібностей
- •26.3 Розвиток здібностей
- •Глава 27. СОЦІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •27.1. Досвід
- •27.2. Характер
- •27.3. Акцентуації характеру
- •27.4. Спрямованість
- •27.4.1. Поняття спрямованості особистості
- •27.4.2. Теорії мотивації
- •27.4.3. Мотивація і мотивування та їх компоненти. Полімотивованість мети
- •28.4.4. Види мотивів
- •27.4.6. Зовнішня і внутрішня мотивація
- •Глава 28. ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ «СВІДОМІСТЬ-САМОСВІДОМІСТЬ»
- •28.1. Свідомість особистості
- •28.2. Самосвідомість особистості
- •28.3. «Я-концепція»
- •28.4. Самоповага і комплекс меншовартості особистості
- •28.5. Самореалізація особистості
- •Глава 29. ПСИХІЧНІ СТАНИ
- •29.1. Сутність психічних станів
- •29.2. Класифікація психічних станів
- •29.3. Особливості психічних станів
- •29.4. Фізіологічні основи і зовнішні вияви психічних станів
- •29.5. Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності
- •29.6. Стан страху та шляхи його подолання
- •Глава 30. УВАГА ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •30.1. Поняття уваги
- •30.2. Фізіологічне підґрунтя уваги
- •30.3. Теорії уваги
- •30.4. Методи дослідження уваги
- •30.5. Моделі уваги
- •30.6. Основні властивості та види уваги
- •Глава 31. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •31.1. Поняття діяльності
- •31.2. Психологічна структура діяльності
- •31.3. Рухи і дії
- •31.4. Знання, навички і вміння
- •31.5. Перенесення та інтерференція
- •31.6.Основні види діяльності
- •Глава 32. ПСИХОМОТОРИКА
- •32.1. Підходи до розуміння психомоторики
- •32.2. Сутність психомоторики
- •32.3. Функціональна будова психомоторики
- •32.4. Рухи, дії та їх регулювання в психомоториці
- •32.5. Функції психомоторики
- •Глава 33. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ НАУЧАННЯ
- •33.1. Поняття научання, навчання та учіння
- •33.2. Научання і розвиток
- •33.3. Класичні концепції научання
- •33.4. Моделі научання
- •33.5. Типологія научання
- •Глава 34. МОВА І МОВЛЕННЯ. ПСИХОЛІНГВІСТИКА
- •34.1. Предметна сфера
- •34.2. Мова та її функції
- •34.3. Фізіологічні механізми мовної діяльності
- •34.4. Різновиди мовлення
- •Глава 35. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
- •35.1. Поняття соціалізації
- •35.2. Особливості, умови й механізми соціалізації
- •35.3. Процес соціалізації
- •Глава 36. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТОСТІ
- •36.1. Загальне уявлення про «психологічний захист» і його функції
- •36.2. Різновиди психологічного захисту та їхня характеристика
- •36.3. Особливості психологічного захисту в дітей
- •36.4. Використання захисту в життєдіяльності
- •Глава 37. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ДЕПРИВАЦІЯ
- •37.1. Психологічне розуміння відхильної поведінки
- •37.2. Особливості особистості з девіантною поведінкою
- •37.3. Депривація
- •Глава 38. ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ
- •38.1. Розуміння психічного здоров’я
- •38.2. Вплив суспільної дійсності на психічне здоров’я особистості
- •Глава 39. ГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ
- •39.1. Поняття гармонії особистості
- •39.2. Гармонія взаємин особистості, її сенс життя, духовність і свобода
- •39.3. Шлях особистості як сукупність життєвих процесів
- •39.4. Психічна стійкість
- •39.5. Залежна поведінка як наслідок зниження психічної стійкості
- •39.6. Самоуправління і саморегулювання
- •Глава 40 САНОГЕННИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ПСИХОЛОГІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ
- •40.1. Розуміння саногенного потенціалу особистості
- •40.2. Благополуччя як позитивний саногенний потенціал особистості
- •40.3. Активізація саногенного потенціалу у важких життєвих умовах
- •Глава 41. КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
- •41.1. Розуміння криз особистості у психології
- •41.2. Типи криз особистості
- •41.3. Ставлення до кризи та її подолання
- •Глава 42. КОНТРОЛЬ І ПЛАНУВАННЯ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ
- •42.1. Поняття психологічних механізмів цілеспрямованої поведінки
- •42.2. Теоретичні підходи до аналізу структури регуляції дії
- •42.3. Вплив мети на поведінковий акт
- •42.4. Зворотний зв’язок та ефективність наступної дії
- •Глава 43. РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
- •43.1. Підходи і теорії розвитку особистості
- •43.2. Гармонійний і дисгармонійний розвиток особистості
- •43.3. Формування змісту особистості
- •Глава 44. РОЗВИТОК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
- •44.1. Розуміння поняття «конкурентоспроможна особистість»
- •44.2. Етапи розвитку конкурентоспроможної особистості
- •44.3. Психологічні основи розвитку інтегральних характеристик конкурентоспроможної особистості
- •СЛОВНИК ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОНЯТЬ
Загальна психологія
Глава 6
МЕТОДОЛОГІЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ
6.1. Методологічний простір психології
У цьому розділі ми використали результати наукового дослідження В.В. Рибалки, викладені в монографії «Методологічні питання наукової психології» (2003).
Термін «методологія» походить від грецького «methodos» (шлях пізнання, дослідження) та «logos» (поняття, вчення). Цим терміном, як зазначено у психологічному словнику (1990), позначають «систему принципів і способів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності, а також учення про таку систему».
Загалом сучасна методологія, як виявив В. В. Рибалка, виконує такі основні функції:
•соціокультурну, оскільки вивчає сенс наукової діяльності та
їївзаємозв’язок з іншими видами діяльності з позицій практики, розвитку і надбань суспільства, його матеріальної та духовної культури, ступеня розвитку тощо;
•орієнтовно-спрямовуючу, бо слугує основою вибору теоретичної та практичної діяльності;
•стимулюючу, оскільки каталізує процес пізнання, критичне осмислення ідей, що функціонують у науці, стимулює культуру мислення, розширення світогляду і формування на цій основі творчої особистості науковця;
•організаційно-структурну, бо забезпечує організацію,
структурування наукового знання, його синтезування шляхом розробки системи загальнонаукових принципів, підходів, категорій, понять, методів, технологій;
•евристичну, яка полягає в можливості використання, переносу за певних умов принципів, підходів, категорій, понять, методів, технологій однієї науки в інші науки;
•прогностичну, оскільки вона відіграє певну роль у розробці стратегії розвитку науки, в оцінці перспектив певного наукового напряму, теорії, школи, течії, на основі чого визначається найімовірніший шлях до отримання потрібного наукового результату;
•проективну, яка полягає у розробленні певних комплексних досліджень, в обґрунтуванні цільових програм тощо;
•інтерпретаційну, оскільки забезпечує філософську, світоглядну інтерпретацію отримуваних наукових даних;
•науково-дослідницьку, оскільки забезпечує визначення об’єкта і предмета наукової діяльності, їх співвідношення;
Методологія виконує радше конструктивну, аніж критичну функцію, коректуючи дії дослідника. На цьому етапі частіше за все
Глава 6
включаються нові поняття, методи обробки даних та інші засоби, придатні до розв’язання поставленого завдання.
Нині традиційними методологічними проблемами вважають:
•системний розгляд різних рівнів методології – філософського, загальнонаукового, конкретно-наукового – і властивих для них компонентів наукового апарату – філософських передумов, принципів і підходів, категорій, понять, теорій, концепцій, методів, технологій;
•вивчення категоріально-поняттєвого апарату, мови науки;
•аналіз етапів, процедури наукового дослідження, роз’яснення, доведення експериментальних даних, їх втілення у практику;
•наукове обґрунтування та проектування методів і технологій практичної діяльності.
Проте завдяки диференціації та інтеграції сучасного наукового знання виникають нові методологічні проблеми, які вимагають нового рівня узагальнення й теоретизації наукового мислення.
Загалом структура методології науки за «вертикаллю» містить такі її рівні: 1) рівень філософської методології; 2) рівень загальнонаукових принципів і форм дослідження; 3) рівень конкретно-наукової методології; 4) рівень методики і техніки дослідження, практичної діяльності (В.П. Зінченко, С.Д. Смірнов).
Філософська методологія виконує роль загальної світоглядної основи для інтерпретації результатів наукової діяльності з погляду певної картини світу, здійснює конструктивну критику отриманого наукового знання – щодо його відповідності методологічній базі та логіці розвитку науки. У минулому столітті найбільш адекватною філософською методологічною базою вітчизняної науки визначали діалектичний матеріалізм, закони діалектики.
Загальнонаукова методологія базується на змістовних загальнонаукових концепціях (теорія еволюції Ч. Дарвіна, теорія управління у кібернетиці, концепція ноосфери П’єра Тейяра де Шардена і В.І. Вернадського тощо), на універсальних концептуальних конструкціях (загальна теорія систем Л. Бернталанфі), на логіко- методологічних концепціях (структуралізм у мовознавстві та етнографії, структурно-функціональний аналіз у соціології, системний аналіз, логічний аналіз тощо), на принципах логічної організації, формалізації та врівноваження наукового змісту (за допомогою таких логічних операцій, як аналіз-синтез, узагальнення-конкретизація, індукція-дедукція, деструкція-систематизація чи класифікація). Загальнонауковий рівень методології має міждисциплінарний характер, завдяки чому узагальнюються спільні риси наукової діяльності в різних її формах.
Конкретно-наукова методологія відображає принципи і методи певної наукової діяльності – відповідно до предмета конкретної дисципліни. Вона має спеціальний дисциплінарний характер, її
135
Методологія, принципи і методи психології
розробляють спеціалісти певної галузі знань. Конкретно-наукова методологія зіставляється із законами, принципами, методами філософської методології як безпосередньо, так і опосередковано – через рівень загальнонаукової методології.
Методико-технологічний рівень методології найбільше наближується до специфіки дослідження та перетворення предмета конкретної науки. Він пов’язаний із конкретними завданнями, методами, прийомами, процедурами, умовами наукової діяльності.
Як зауважує В.В. Рибалка, значення методології для психології полягає в тому, що:
•методологія необхідна психології для осягнення, пізнання та перетворення самого предмету психології;
•без оновлення методологічних систем психологія не здатна охопити безліч фактів, емпіричних матеріалів, експериментальних даних, які здобувають під час наукової психологічної діяльності;
•психолог-дослідник має бути методологічно грамотним, оскільки на нього покладено величезну відповідальність за отримання
івикористання наукових даних у теоретичному дослідженні та психологічній практиці.
Водночас, наукова психологія має величезне значення для загальної методології на всіх її рівнях.
Більш конкретної характеристики методологія психологічної науки набуває в контексті розгляду структури наукової психології та відповідного до неї методологічного простору.
За провідними проблемами, науковим апаратом, методами тощо наукову психологію можна диференціювати на даному етапі свого розвитку на три великі напрями або групи галузей – на
теоретичну, прикладну і практичну психологію. Кожну з цих трьох груп диференціюють на відповідні галузі.
В.В. Рибалка у своєму монографічному дослідженні, з погляду на наявність складної будови наукової психології культурно-історичного, філософського, загальнонаукового психологічного контексту, пропонує ввести поняття методологічного простору наукової психології – на прийнятному рівні його узагальнення і конкретизації, диференціації та інтеграції.
У зв’язку з цим, важливим є питання про головний, найвищий рівень цього простору - онтопсихологічний, який фактично «обслуговує» інші рівні методологічного простору наукової психології.
Слід зазначити, що на онтологічному рівні методологічного простору функціонують суб’єктивно значущі правила, норми, принципи психічної діяльності самої особистості як суб’єкта власного життя, що складаються різними шляхами, мають різні джерела. Серед них найбільш значущі формуються в процесі самого життя і фіксуються в життєвому досвіді особистості. Проте за певних умов цей, онтопсихологічний, рівень методологічного простору враховує також впливи на психічне буття людини і наукової психології (представленої
136
Глава 6
трьома її напрямами), і позанаукової психології (народної, життєвої, релігійної, художньої, парапсихології тощо).
Найближчим до онтопсихологічного рівня методологічного простору наукової психології є, на думку В.В. Рибалки, практично- психологічний рівень, який відповідає конкретній методології практичної психології. Призначення останньої полягає в конкретному виявленні та розв’язанні – шляхом просвіти, психодіагностики, консультування, корекції, реабілітації, розвитку (тренінгу) – психологічних, внутрішньоособистісних та міжособистісних проблем.
Далі йде теоретико-психологічний рівень, презентований методологією теоретичної психології, яка концентрує свої зусилля на дослідженні закономірностей будови, розвитку, функціонування психіки, особистості, на основі чого формується, удосконалюється науковий апарат психологічної науки. Методологія теоретичної, або академічної, психології обслуговує всі інші напрями і галузі цієї науки, методологічно оснащує роботу всіх професійних психологів.
Проте цими чотирма рівнями не обмежується методологічний простір наукової психології. На думку В.В. Рибалки, було б недоцільно і несправедливо викреслити з нього загальнонауково-психологічний (міждисциплінарно-психологічний) рівень генерування психологічних знань, принципів, підходів і методів їх видобування, що тісно пов’язаний із науковою психологією. Зокрема, величезний вплив на психологію здійснили фізична теорія відносності, генетики, соціологи, синергетики, геофізики, історики, археологи тощо.
Безумовно, до методологічного простору наукової психології належить фундаментальний філософсько-психологічний рівень, що утворюють теоретичні погляди відомих у минулому мислителів і сучасних філософів. Закони діалектики, категорії філософії, вічні філософські питання пізнання і самопізнання, проблема пошуку сенсу життя вже не одне тисячоліття очевидно чи приховано постають перед людством саме як психологічні проблеми, принципи, категорії.
Методологічний простір наукової психології можна представити через сукупність таких щаблів (В.В. Рибалка):
•Онтопсихологічний щабель психологічного буття людини (онтопсихологія конкретної особистості).
•Практично-психологічний щабель розв’язання проблем особистості (практична психологія).
•Психолого-прикладний щабель удосконалення,
формування, проектування діяльності особистості (прикладна психологія).
•Теоретико-психологічний щабель дослідження, пізнання закономірностей психіки, особистості (теоретична психологія).
•Загальнонауково-психологічний щабель пізнання особистості (міждисциплінарна психологія).
137