Глава 41

•почуття власної неповноцінності (коли людина себе низько оцінює, вважає нікчемною та ін.);

•почуття самотності (ніхто тобою не цікавиться, не розуміє тебе);

•швидка зміна почуттів, мінливість настрою. Надії швидко спалахують і гаснуть;

Кризу підсилюють такі життєві обставини: минуле у реально не- благополучній родині, тяжке дитинство, насильство в родині, незадо- вільні взаємини з близькими, втрата близьких людей, втрата роботи, суспільне відкидання, вихід (небажаний) на пенсію, важке захворю- вання, катастрофа життєвих планів, втрата ідеалів, проблеми, пов’язані з релігійною вірою. Утрату близької людини особа пережи- ває сильніше, якщо була сильна емоційна залежність від неї або якщо померлий викликає амбівалентні, протилежні почуття, гостре почуття провини.

Про суїцидні наміри можна запідозрити з таких ознак:

•відсутність інтересу до чого-небудь;

•нездатність планувати свої вчинки в поточній життєвій ситуа-

ції;

•суперечливість, подвійність намірів. Людина висловлює ба- жання померти і водночас просить про допомогу. Наприклад, людина може сказати: «Я, власне, не хотів би вмирати, але не бачу іншого ви- ходу».

•розмови про самогубство, підвищений інтерес до різних аспек- тів самогубства (випадки, способи...);

•сни із сюжетами самознищення або катастроф;

•міркування про відсутність сенсу життя;

•листи або записки прощального характеру, незвичне упорядку- вання справ, оформлення заповіту.

Схильність до самогубства підсилюється в період депресії, особ- ливо коли вона поглиблена й затягнена. Повинні насторожувати та- кож такі ознаки: раптове зникнення занепокоєння, заспокоєння, що лякає, з відтінком «потойбічності», відчуженість від турбот і тривог навколишнього життя.

Збільшують ризик суїциду: спроби вчинити самогубство в мину- лому, випадки самогубства в родичів, батьків; самогубство або спроби його здійснення серед знайомих, особливо друзів; максималістські ри- си характеру, схильність до безкомпромісних рішень і вчинків, розпо- ділу на «чорне і біле» та ін.

У самогубстві і донині залишається багато неясного, не пояс- неного.

41.3. Ставлення до кризи та її подолання

Ставлення людини до кризової ситуації. Тривалість кри-

зових переживань, можливості конструктивного чи деструктивного

933

Кризи особистості в сучасному суспільстві

виходу з кризи значною мірою визначаються типом ставлення до того, що трапилось. Залежно від індивідуальних особливостей, від попере- днього досвіду певне ставлення до буденних неприємностей, стресів, конфліктів або ж до драматичних подій, що змінюють напрямок жит- тєвого шляху, закріплюється, стає майже типовим.

Одна людина завжди ніби готова до іспитів, що їх готує життя, інша кожного разу сприймає неприємності як божу кару, покірно, без будь-яких спроб щось змінити. Є і такі, хто починає скаржитися, стра- ждати, привертати до себе увагу тоді, коли ще майже нічого не трапи- лось чи усе вже позаду. Недарма у народі говорять, що пізнати людину можна лише у біді.

Типові ставлення до життєвої кризи мають свої особливості.

•Ігноруюче ставлення. Конфлікт «батьки – діти» чи загаль- на незадоволеність професійною діяльністю, де немає можливостей виявити свої здібності, чи обидві причини разом та ще і погіршання здоров’я можуть досить тривалий час не усвідомлюватися людиною. Вона ніби не помічає, як зростає «біографічний стрес», накопичуються повсякденні неприємності.

Людина недооцінює можливі наслідки того, що переживає, на- магається не думати про неприємне, не бачити поганого. Заплющуючи очі на загострення взаємин з оточуючими, зростання професійних проблем, появу соматичних симптомів, вона витісняє із свідомості не- бажану інформацію. Таким чином, вона хоче позбутися неприємнос- тей, відволікти долю від підступних задумів. Але це ілюзія. Не бажаю- чи прямо подивитись правді в очі, людина стає чимдалі залежнішою від тих самих скрутних обставин, від яких вона відвертається. Її пове- дінка втрачає гнучкість, що поглиблює майбутні наслідки життєвої си- туації.

Така «страусяча політика» щодо себе веде до втрати цінного ча- су: між тим конфлікт поглиблюється, невдачі на роботі стають хроніч- ними, самооцінка падає, рівень самоповаги знижується. Головний біль супроводжується підвищенням тиску, виникають проблеми зі сном, починає боліти серце. Так непомітно криза переходить з поверхової стадії на більш глибинні. Цей процес називають соматизацією про- блеми.

•Перебільшуюче ставлення. Ще не згустилися хмари над головою, а людина вже починає панікувати, чекаючи катастрофи, зем- летрусу, війни, революції тощо. Це і є, так звана логіка, «само накру- чування», коли все негативне зростає в уяві, а позитивне, навпаки, зменшується.

Перебілшуюче ставлення, на перший погляд, є ніби протилеж- ним ігноруючому, однак воно також дуже неефективне у пошуку ком- пенсаторних резервів, можливостей виходу з неприємної ситуації. Лю- дина починає іпохондрично чекати неприємностей, прислуховуватися до симптомів, бачити за ними початок страшних, навіть невиліковних хвороб. Фіксуються якнайменші зміни у працездатності, стані здоров’я,

934

Глава 41

взаєминах з іншими людьми, і всі вони нібито свідчать про тяжкий стан, який не може не погіршуватись.

Із психотерапевтичної практики відомо, що очікування приєм- них подій сприяє їх появі, а очікування чогось украй неприємного підштовхує людину до нелегких випробувань. Саме тому клієнта на- вчають радіти, коли майже нічого приємного навколо немає, пропо- нують висловлювати свої найпалкіші бажання, фіксувати мрії. Перебі- льшуючи ставлення у кризовій ситуації прискорює небажаний розви- ток подій, що віддзеркалюється у ставленні до себе і власних можли- востей. Людина втрачає віру у свої сили, не хоче спробувати інший шлях, нові перспективи.

•Демонстративне ставлення. На противагу ігноруючому чи перебільшуючому ставленню до кризової ситуацій, коли людина неадекватно сприймає свої проблеми, демонстративне ставлення є досить реалістичним. Людина розумію, що трапилось, не втрачає спроможності аналізувати перебіг подій, бачити минуле і майбутнє в їхньому взаємозв’язку. Вона знає, як саме поводитись у скрутному ста- новищі, в якому напрямі шукати вихід.

Проте людина вважає за доцільне підкреслити для оточуючих складність ситуації, унікальність несприятливих обставин. Таким чи- ном, вона вимагає пильної уваги до себе, співчуття, допомоги, сприян- ням та пільг. Усе це дає можливість перекласти відповідальність за кризовий стан на когось іншого – лиху долю, нещасний випадок, під- ступних родичів, тяжкий соціально-економічний стан у державі, не- здатних керівників тощо.

Що дає така гра? Крім утилітарних мотивів, тут існують ще і мо- тиви суто психологічні. Не беручи на себе відповідальність за те, що трапилось, людина дійсно знижує інтенсивність кризових переживань. Однак, водночас вона й уникає ситуацій вибору, необхідності вироб- лення нової життєвої стратеги, що заважає особистісному зростанню.

•Волюнтаристське ставлення. Людина десь у глибині душі розуміє, що трапилось, знає про свій кризовий стан. Але вона вважає, що все в руках, все можна подолати, якщо підвищити вимоги до себе. Зовні здається, що вона агресивно не помічає реальності, за- перечує очевидне. Спосіб життя не змінюється, хоча сил замало, а не- приємності потребують коригування щоденних звичок. Власна негну- чкість розцінюється як сила духу, як твердий характер, незламна воля.

Поради щодо пристосування до нових, тяжких обставин сприймаються як зрада себе. «Я не можу бути флюгером», – твердить така людина-моноліт, уперто проводячи свою лінію поведінки, збіль- шуючи навантаження, вигадуючи нові й нові випробування. Відчува- ючи зниження самоповаги, котре переживається дуже болісно, така людина знов і знов вишукує прийоми самопримусу. Вольові зусилля вичерпують останні сили, що порушує стан здоров’я, працездатність, творчі здібності.

Слід зауважити, що той, хто практикує подібне ставлення до кризи, не знає і не хоче знати своїх реальних можливостей, орієнтую-

935

Кризи особистості в сучасному суспільстві

чись на якесь абстрактне уявлення про себе. Він не може належно оці- нити складність внутрішнього стану, важливість, необхідність певних переживань. Жорстокість, нетерплячість до самого себе можуть непо- мітно призвести до тяжкого погіршання здоров’я. Усе це виснажує лю- дину і поглиблює стадію кризи.

• Продуктивне ставлення. Людина розуміє, що суперечли- вий, хворобливий стан є неминучим, породженим певними причина- ми, і мине деякий час, доки буде знайдено конструктивну стратегію життєдіяльності в нових умовах. Вона бачить не лише збитки від дра- матичної ситуацій, а і щось позитивне, яке розкриває нові обрії, потре- бує певних знань, навичок, властивостей характеру. Людина, котра вміє конструктивно переживати життєві скрути, вчасно робить висно- вки щодо своїх помилок, поразок, невдач, учиться на власному досвіді. В неї не зникає віра в себе, свої сили, своє майбутнє, що не передбачає емоційної дезінтеграції життєдіяльності чи зниження адаптивності поведінки. У такому випадку криза переживається, але насамперед як гостра необхідність зміни життєвих задумів, ревізії колишніх пріори- тетів. Кожному важко відмовлятися від звичного способу життя, від набутих стереотипів. I все ж людина з продуктивним ставленням ро- бить це набагато легше, тому що в неї немає страху новизни, вона ві- рить у можливості зростання, самовдосконалення і готова шукати нові смисли.

Але і найтяжча криза залишає певну міру свободи – свободи ста- влення до того, що трапилося, свободи налаштуватися так чи інакше. Можна сказати собі, що все закінчилось, нема чого чекати. Можна за- глибитись у почуття жалю до себе. А можна вбачати у кризовому стані випробування, котре зробить людину сильнішою, мудрішою.

Уява завжди допомагає людині, – навіть коли вже ніщо, здаєть- ся, не може їй допомогти. Так, у концентраційному таборі виживає са- ме той, у кого розвинута уява, хто може сховатися за нею від жахливої дійсності, де панують зневіра і відчай.

Щоб вийти переможцем, обминути спокуси, людина не повинна залишатися пасивною, вона не може тільки страждати. Знання про кризові стани, їхні симптоми, форми вияву – це вже перший крок до тієї самої свободи – свободи ставлення до скрутних обставин.

Слід зауважити, що творча особистість може перетворити таку анормальну кризу на кризу розвитку, зробивши важкі життєві умови полігоном для значних випробувань, для формування нових «технік» життя, конструктивних життєвих стратегій. I навпаки, криза розвитку може стати початком анормальних, руйнівних переживань.

Стратегії розв’язання життєвої кризи. Досить типовою

«технікою» життя у складних умовах є, так зване, «порівняння, що йде донизу». Людина порівнює себе з людьми, які потрапили у ще гірші умови, яким набагато важче. Наприклад, привезли до лікарні, де з’я- сувалося, що в неї тяжка, небезпечна хвороба. Ще два дні тому вона відчувала себе нормальною, здоровою, мала плани, перспективи, і ра- нтом – напад, діагноз, загроза операції. Але поруч у палаті вона бачить

936

Глава 41

людей, яким ще гірше, і це надає їй сил адаптуватися до кризової ситу- ації.

Поширеним прийомом є «передбачений сум», який дає змогу психологічно підготувати себе до нелегких випробувань і завчасно знайти засоби відвертання нещасливих поворотів долі. Так, абітурієнт, що готується до останнього іспиту, умовляє себе, що цього року, може, краще було б і не вступати до закладу, а натомість улаштуватися на ро- боту, ближче познайомитися з обраною професією, підтримати родину матеріально тощо. Саме так психологічно готують людину до операції, знижуючи її тривожність. їй пропонують уявити собі різні варіанта пе- ребігу операції: нещасний випадок під час її проведення, смерть на операційному столі, вдалу операцію без ускладнень. Пацієнт самостій- но вибирає сценарій, який би він хотів розіграти сцену. Найчастіше він вибирає смерть на операційному столі. Коли ж усі потаємні страхи вже усвідомлено, хворий звільняється від них і набагато легше переносить тяжке випробування.

Відомим прийомом зміни ставлення до кризової ситуації є «по- зитивне тлумачення» неприємних переживань. Наприклад, людині треба протягом досить тривалого часу бути у відрядженні, де вона по- чуває себе дуже самотньою, де незвичні умови існування, поганий клі- мат, відсутність важливої інформації. Вона навчається сприймати цей час як період відпочинку від конфліктів з дорослим сином, тещею, безпосереднім керівником на підприємстві. Це час роздумів, самовдо- сконалення, зосередження на собі. Таке ставлення ніби змінює ситуа- цію, дає можливість її витримати, пережити.

У скрутних обставинах можна навчитися ідентифікувати себе з тими, хто, як здається, ніколи не знав лиха, із «щасливчиками». Це прийом «прийняття ралі», котрий допомагає відчувати себе сильні- шим, успішнішим, впевненішим. Але дослідження доводять, що три- вале виконання ролі, яка не є характерною для людини, викликає по- мітні зміни в особистісних установках та цінностях.

Серед конструктивних життєвих стратегії є і стратегія «відходу». Людина відмовляється від привабливих пропозицій, уникає службо- вих підвищень, відчуваючи, в яку кризу вона може потрапити, якщо погодиться.

До деструктивних стратегій слід віднести наркоманію, алкого- лізм, суїцидальні наміри та дії. Ці стратегії демонструють неспромож- ність особистості витримати випробування, необхідності допомоги ззовні.

Можна вирізнити два типи особистості, які протилежним чином сприймають кризову ситуацію та розв’язують її. Перший тип – люди, котрі обирають конструктивні, творчі, перетворюючі стратеги. Вони відрізняються оптимістичним світосприйманням, усталеною позитив- ною самооцінкою, реалістичним підходом до життя, яскравою моти- вацією досягнення цілей. Другий тип – люди, які звертаються до ме- ханізмів психологічного захисту, сприймають світ як джерело небез- пеки, мають невисоку самооцінку та песимістичний світогляд. Вони не

937

Кризи особистості в сучасному суспільстві

вірять у власні сили, у здатність контролювати ситуацію, впливати на неї. Ці типи традиційно називають інтерналами та екстернала- ми. Доведено, що у кризовій життєвій ситуації інтернали стають ще інтернальнішими, а екстернали – екстернальнішими.

Інтернали сприймають складну життєву ситуацію різнобічно, у сукупності її позитивних та негативних сторін, у її зв’язках з іншими подіями. Коли умови не визначені, інтернал починає шукати нову ін- формації, яка допомогла б йому прийняти рішення. Він дуже чутливо ставиться до найнепомітніших особливостей колізії, яка переживаєть- ся, та допомагає подолати труднощі. Світ для нього – джерело викли- ків, можливість визначити свої здібності, перевірити сили. Якщо така людина стикається з невдачею, вона розуміє, що слід знайти новий напрямок руху.

Можна визначити і, так звані, метастратегічні техніки жит-

тя. Це здатність передбачати та запобігати небезпеку, блокувати нега- тивні події ще в зародку. Це знання, так би мовити, абетки знаків, які попереджають про наближення життєвих змін. Це також уміння усві- домлювати нерозв’язність певної життєвої проблеми і концентрувати зусилля навколо інших завдань.

Контрольні питання:

•Наведіть приклади нормальної та анормальної криз. Покажіть їхню специфіку, знайдіть спільні ознаки.

•Спробуйте проаналізувати, використовуючи власний життєвий досвід, умови поглиблення кризового стану та індивідуальні стратегії розв’язання кризи.

•Знайдіть взаємозв’язок між показниками кризи та відомими Вам типами особистості.

•Чи є відповідність між типовим ставленням до кризи та стратегією її подолання? Якщо є, то як Ви можете пояснити?

Література:

Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психол. журн. – 1994. –

№ 1.

Амбрамова А. Г. Анализ состояний психологического кризиса и их динамика // Психол. журн. – 1985. – № 6.

Василюк Ф. Е. Психология переживания: Анализ преодоления критических ситуаций. Москва, 1984.

Данченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. Киев, 1989. Скотт Дж. Конфликты: пути их преодоления. Киев, 1991.

Зеер Э.Ф. Психология профессий: Учебное пособие для студентов вузов. - 2-е изд.,перераб. доп. – М.: Академический Проект: Екатеринбург: Деловая книга, 2003.

938