Глава 40

40.3. Активізація саногенного потенціалу у важких життєвих умовах

Основною стратегією психологічної допомоги і самодопомоги в подоланні важких життєвих ситуацій є збільшення можливих способів подолання шляхом стимулювання самостійності, зміцнення установки на вияв активності в зміні життєвої ситуації і, якщо можливо, навко- лишнього середовища. Особливу небезпеку становлять відчуття без- порадності, які мотивують поведінку ризику.

Самостійність (в англомовній літературі – self empowerment)

– досягнення особистої автономії шляхом вироблення і застосування життєвих навичок, які мають стосунок до здоров’я. Самостійність – це процес, спрямований на відновлення здатності приймати рішення і навіювання людям віри в їхню автономність, а також оволодіння на- вичками для прийняття рішень, пов’язаних з їхнім власним здоров’ям, здоров’ям їхніх родин. Самостійність є одним з найважливіших ресур- сів контролю здоров’я.

Отже, до саногенного потенціалу входить багато складових, які можна розділити на три групи. До першої групи належать ті, що фор- муються вихованням, освітою, соціальним оточенням (широким і най- ближчим), та зумовлені умовами і способом життя, професією. Усе це не може бути об’єктом психогігієнічних акцій, це значно ширше за психогігієну і як практику, і як теорію. До другої групи можна зараху- вати ті особливості особистості й той досвід, знання та уміння, які ви- никають у суб’єкта внаслідок спільної роботи з фахівцем: психологом, психотерапевтом, лікарем або педагогом. Ці якості він здобуває на се- ансах психологічного консультування, у групах особистісного розвит- ку, психокорекційних групах, на тренінгах підвищення психологічної стійкості (Куліков), підвищення комунікативної компетентності, тре- нінгах упевненості (інші назви: тренінг самоствердження, тренінг асе- ртивності), в інших формах індивідуальної та групової роботи.

Зрозуміло, конкретний набір форм психологічної допомоги зу- мовлений індивідуальністю людини і специфікою її життєвої ситуації. Це й визначає, що саме необхідно суб’єктові для підвищення психоло- гічної стійкості, для просування до гармонії. Наприклад, такий вектор психологічної і психогігієнічної допомоги може бути заданий її нале- жністю до тієї або іншої групи ризику.

До третьої групи належать ті протективні якості, які суб’єкт розвив у собі самостійно. Сюди входять знання, уміння і навички, які допомагають формувати саногенне ставлення до дійсності – до суспі- льства, подій, людей та їхніх вчинків, до себе, своїх плюсів і мінусів. Вони дозволяють вибирати оптимальні стратегії і тактики подолання труднощів, регулювати рівень напруження, зберігати свободу поведін- ки, вибирати той стиль життя, який найбільше відповідає індивідуа- льності, дає змогу жити здоровим і благополучним життям. До пред-

913

Саногенний потенціал особистості...

мета особистої психогігієни належать більшою мірою складові цієї третьої групи.

Особиста психогігієна – одна з форм самовдосконалення. У кожної людини є потреба і здатність змінювати себе, творити, розкри- вати свої здібності. І те, й інше не зникає в разі несприятливих умов розвитку, багатьох порушень і вад. Реалізувати себе – значить відкри- ти свої здібності й реалізувати їх. Повніше виявити себе, самостверди- тися людина може, розвиваючи свою особистість, глибше пізнаючи й усвідомлюючи себе. Початкові знання психології необхідні кожній су- часній людині. Недооцінка самопізнання, незнання своєї індивідуаль- ності робить людину більш вразливою до стресу, знижує її стійкість у подоланні життєвих криз.

Необхідно зазначити, що в разі надмірного заглиблення в себе вдосконалювання особистості стає головною метою життя (вдоскона- лювання заради вдосконалювання). Повноцінний розвиток особистос- ті неодмінно припускає (нехай невеликі) кроки в освоєнні обраної професії, у зануренні в навколишній світ природи і людей, у конкрет- ній допомозі людям, у чому-небудь, що можуть оцінити інші як досяг- нення.

Ставлення до дійсності. До чинників, які здійснюють сано- генний вплив на особистість, належать:

•упевненість, незалежність у взаєминах з іншими людьми, відсу- тність ворожості, довіра до інших, відкрите спілкування;

•почуття спільності (в адлерівському значенні), відчуття соціа- льної належності;

•статус у групі й соціумі, який задовольняє, стійкі міжособистісні

ролі;

•погодженість Я-сприйманого і Я-бажаного.

Для активізації цих сил на допомогу саногенному потенціалові зовсім немає простих порад і рекомендацій.

Ставлення до дійсності можна розглядати як сукупність устано- вок до різних її аспектів. Установка – це схильність певним чином інтерпретувати й оцінювати сприйняте, готовність до певного виду по- ведінки. Рятування від негативних установок є необхідною роботою зі зміцнення саногенного потенціалу особистості. Розглянемо найбільш часті негативні установки.

Великої шкоди душевному здоров’ю завдають роздуми про недо- сконалість світу. Насправді світ іноді стає таким в очах декого з нас. Загалом оцінити перевагу чого-небудь можна лише в порівнянні. Світ одночасно і недосконалий, і досконалий.

Порівнюючи свій спосіб життя зі способом життя інших людей, ми часто бачимо в останньому насамперед плюси. Бачити недоліки й не зауважувати переваг тих умов, у яких живеш, – досить поширена життєва позиція. Тим часом у реальному світі жоден сад не може мати чотирьох південних сторін – сонячна сторона завжди тільки одна. Усе має свою сонячну і тіньову сторони.

914

Глава 40

Багато розладів є хворобами способу життя, але не лише лю-

дини. Важливе спрямування думок, стиль відчуттів і переживань, стиль ставлення до життя – поняття досить містке. У ньому об’єднано основні позиції особистості й установки на ту чи іншу активність, на певну поведінку. Почуття й переживання, які оздоровлюють або шко- дять здоров’ю, пов’язані з тим, у що вірить людина, чого очікує від життя, як готується це сприймати.

Велике значення для формування настрою мають суб’єктивні чинники. Можна згадати дуже точне спостереження Ф. Ларошфуко: «Ми ніколи не буваємо ні такими щасливими, ні такими нещасними, як це уявляємо».

Усвідомленість буття. Віктор Франкл бачив багато мудрос- ті в словах Ніцше: «Той, хто знає, навіщо жити, може винести будь-яке як». Страждання перестає бути стражданням у той момент, коли ми знаходимо в ньому зміст – наприклад, зміст жертовності.

Відсутність або втрата сенсу життя компенсується прагненням до влади, у тому числі в найпримітивнішій формі – бажання грошей. Не- помірне бажання задоволень, сексу, алкоголю, юнацька злочинність також часто зумовлені цією незадоволеною потребою.

Сенс життя неможливо ні почути, ні побачити. Наполегливо вкладати свої сили в яку-небудь справу, хоча б інтуїтивно не відчуваю- чи сенсу свого життя, неможливо. Ми не вибираємо сенс нашого існу- вання із «загалу наявних». Іноді ми його відчуваємо безпосередньо, не відчуваючи бажання аналізувати, що він собою представляє. Його мо- жна усвідомити розумом після довгих міркувань, можна знайти у лю- бові до близької людини або створити своєю працею. У будь-якому ра- зі, щоб знайти сенс життя, ми витрачаємо зусилля.

Жодні речі не можуть замінити сенс життя. Вони можуть відво- лікти від його пошуків на якийсь час, іноді на ціле життя. Але цей стан хиткий, тим він і небезпечний. Щось може змінитися в житті або в са- мій особистості, і тоді питання про сенс життя може стати досить гост- ро. Якщо людина не має власного досвіду пошуку сенсу життя, то ситу- ація може стати важкою, кризовою. Спроба замінити внутрішнє зов- нішнім у цьому разі приречена на невдачу. Грошей, речей, смачної їжі, алкоголю... надовго не вистачає. Виявляється різною мірою усвідом- лене почуття власної неповноцінності, незадоволеності собою і жит- тям. Обов’язкова умова для усвідомлення сенсу життя – це належність до чого більшого, ніж ти сам.

Сенсом життя неможливо поділитися з ким-небудь. Для одних найважливіше розуміти, у чому сенс життя, міркувати про нього. Для інших головне – відчувати його, почувати, переживати. Для закоханих пошук сенсу життя неактуальний, оскільки життя настільки чуттєво відчутне, що сумніватися в його доцільності немає причин і бажання. Занурена в материнські турботи жінка переживає сенс життя безпосе- редньо, аж ніяк не завжди відчуваючи потребу міркувати про нього. Для когось сенс життя – у його творах, виготовлених речах, спорудже-

915

Саногенний потенціал особистості...

них будинках, дорогах, кораблях, літаках, вирощеному хлібі. Результат праці для них – реалізація і самовираження.

Найчастіше сенс життя втрачається, коли постають нездоланні перешкоди на шляху до самореалізації. Оцінка перешкод завжди суб’єктивна. Труднощі можуть здаватися нездоланними, як в разі сла- бкості інстинктивного прагнення до самореалізації, так і в разі об’єктивно важких обставин.

На відчуття сенсу життя впливає також співвідношення величи- ни досягнень особистості і затрат на них, що оцінюють як психологічну ціну зусиль. Якщо вона занадто висока, то мотивація знижується; роз- мивається та частина сенсу життя, що була пов’язана з важкодосяж- ними цілями. Наближення до цілей має підживлюватися задоволен- ням від досягнутого. Лише деякі люди із сильними прагненнями здат- ні енергійно просуватися вперед до далеких цілей, не втрачаючи впев- неності у собі. Легкі досягнення (без старань або ризику) не дають по- вноти відчуття сенсу життя.

Духовна нерозвиненість, зникнення далеких цілей, звуження ін- тересів веде до деградації особистості, робить неактуальною потребу в сенсі життя.

Особливості саморегулювання саногенного потенціалу в склад- них життєвих умовах:

•Навчитися знаходити час для саморозвитку, зауважувати ко- жен, навіть невеликий крок у своєму розвитку. Відчувати радість від кожного успішно зробленого кроку і переживати його. І навчання, і самонавчання відбувається успішніше, якщо воно приносить радість.

•Уміти ставитися до подій філософськи, бачити різні ситуації і себе в них у ширшій перспективі, збоку.

•Уміти сприймати події з іронією, цінувати і розвивати почуття гумору. Маршал Жуков високо цінував гумор і вважав, що він надає величезну допомогу в подоланні життєвих негараздів. Після війни він добре відгукався про наявну в американській армії практику: разом з пайком солдатові для підняття духу давали збірник анекдотів.

Відповідно до досліджень англійського психотерапевта Роберта Холдена, сміх має багатогранний позитивний вплив на психіку й орга- нізм людини. Він стимулює всі найважливіші органи, подібно до ліку- вального масажу. Одна хвилина сміху рівноцінна 45 хвилинам фізич- них вправ зі зняття напруження. Сміх знижує кров’яний тиск, поліп- шує кровообіг, полегшує дихання, сприяє видаленню з організму стре- сових гормонів, зміцнює імунну систему. Він робить людину менш сприйнятливою до болю.

•Зберігати найціннішу здатність відчувати задоволення навіть від невеликої сьогоднішньої радості. Не варто надовго залишатися у спогадах про минуле. Працюючи на майбутнє, не обов’язково думати про нього постійно. Не може бути майбутнього без сьогодення. Здат- ність оцінювати задоволення сьогодні – безцінна. Не вміючи надавати належної уваги невеликим приємним подіям, ви ризикуєте не поміти- ти й великої радості.

916

Глава 40

• Не втрачати оптимізму, позитивного сприйняття подій. Ми зміцнюємо свої душевні сили, якщо зосереджуємося на чому-небудь перспективному, на шляхах розв’язання проблем, способах подолання труднощів, а не на глухих кутах. Позитивне налаштування необхідне і в міжособистісних взаєминах. Необхідно намагатися побачити в людях достоїнства й більше звертати увагу на них, а не на те негативне, що є в кожному. Більшість людей відповість тим самим. З глибини століть прийшла до нас порада про те, як ставиться до проблем. Усі проблеми поділяються на два види: ті, які ви в стані розв’язати, і ті, з якими ви нічого вдіяти не можете. Перші треба розв’язувати, не переживаючи про те, що їх треба розв’язувати. З другими ще простіше – їх не треба розв’язувати і тому не варто через них засмучуватися. Вважають, що це фрагмент із молитви св. Франциска, який просив Бога, щоб у нього ви- стачило мудрості розрізняти проблеми і вистачило сил розв’язати ті проблеми, які можна розв’язати.

•Не варто переживати з приводу тих неприємностей, які ще не настали, адже вони можуть і не настати.

•Прекрасним психотерапевтом є заслужений успіх. Мало бажати успіху, треба навчитися досягати його. Що найчастіше заважає нам до- сягати успіху й відчувати радість досягнення? Ми забуваємо: а) про необхідність планувати роботу; б) розділяти цілі на найближчі, відда- лені й далекі, планувати і ті, й інші; в) правильно ставити цілі – чіткі- ше формулювати критерії, за допомогою яких можна зробити одно- значний висновок: досягнуто мети чи ні.

Необхідно націлитися на пошук своїх головних здібностей. Ви- трачені на пошук зусилля буде нагороджено.

Контрольні питання:

•Що таке саногенний потенціал особистості? Яка його роль у забезпеченні її гармонії?

•У чому виявляється практична психогігієна особистості у створенні саногенного потенціалу?

•Чому психологічна стійкість особистості підсилює її саногенний потенціал?

•Охарактеризуйте благополуччя особистості як її саногенний потенціал.

•У чому виявляється психологічне благополуччя особистості? Які його складові?

•Який вплив величини саногенного потенціалу на подолання складних життєвих ситуацій?

•Яким чином ставлення до дійсності справляє саногенний вплив на особистість?

•Який зв’язок між сенсом життя особистості та її саногенним потенціалом?

•Які особливості саморегулювання саногенного потенціалу в складних життєвих умовах?

917

Саногенний потенціал особистості...

Література:

Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1990. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 1986.

Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: Край, 2005.

Горелова Г.Г. Кризисы личности и педагогическая профессия. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2004.

Гройсман А. Психология. Личность. Творчество. – М., 1993. Князев Я. Ключ к самосозиданию. – М., 1990.

Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2т.]; Т.1: Теоретикометодологічні проблеми генетичної психології. – К.: Форум, 2002.

Мартынюк Е.И. Рефлексия как способ саморегуляции и оптимизации деятельности // Деятельность: философский и психологический аспекты. –

Симферополь, 1988. – С. 28–30.

Маслоу А. Самоактуализация личности и образования: пер. с анл. – Киев, Донецк: Ин-т психологии АПН Украины, 1994.

Митина Л.М. Психология развития конкурентоспособной личности. – М.: Московский психолого-социальный институт. – Воронеж: Издательство НПО

«МОДЭК», 2002.

Морсанова В.И. Индивидуальный стиль саморегуляции. – М.: Наука, 1998.

Осницкий А.К. Саморегуляция деятельности школьника и формирование активной личности. – М., 1986.

Пейсахов Н.М. Саморегуляция типологические свойства нервной системы. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1994.

Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъективности. – Ростов-

н/Д.: Феникс, 1996.

Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.

Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогика. – СПб.: Питер, 2004.

Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / Под ред.

В.А. Ядова. – Л., 1979.

Столин В.В. Самосознание личности. – М.: Изд-во МГУ, 1983. Фрейдмен Д., Фрейгер Р. Личность и личностный рост. – М., 1992.

Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты. / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВ-РОЗНАК, 2004.

Шевандрин Н.Н. Психодиагностика, корекция и развитие личности: Учеб. для студ. высш. учеб. завед. - 2-е изд. – М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 2002.

918