Глава 36

тися від них. Гнів, страх, суперництво між братами і сестрами, кризи і сімейні конфлікти можуть зображатися безпосередньо, коли дитина розігрує сценки з людськими фігурками.

Іншим способом дати дитині відкорегувати свої проблеми є ма- люнок (арттерапія). У цьому разі малюнок є засобом посилення від- чуття ідентичності дитини, допомагає дізнатися про себе і свої можли- вості. Карлючки, що є нормою початкової стадії дитячого малюнка, у старшому віці відображають відчуття самотності і безпорадності. Пра- цюючи з дітьми, переходячи від спостереження особливостей малюн- ків певної дитини до навчання її інших форм віддзеркалення дійснос- ті, можна опосередковано коригувати підсвідомі осередки напружено- сті. Наприклад, у дітей після катастрофи під Уфою зняти страх перед вогнем допомагало малювання пожеж. У цих малюнках дітей просили поступово зменшувати величину полум’я, роблячи його менш страш- ним. На завершальному етапі його «задували» як реальну свічку.

Як уже було зазначено, однією з ознак вияву опозиції є система- тична брехливість дитини. Розкрити цей осередок допомагає зміна установки щодо знань. Тому для усунення брехні треба з дитинства розвивати в людини повагу до знання, з одного боку, і до мужності у визнанні своєї обмеженої обізнаності – з іншого.

Інший вид компенсації можна долати, якщо задовольнити ба- жання ризику. Як відомо, жадання гострих відчуттів зумовлене досві- дом подолання небезпеки й насолодою розрядки, що виникає після цього. Це вид катарсису, що супроводжується гордістю і задоволенням.

Подолання захисту за типом компенсації часто досягають не за- міщенням недоліку або порушення, а в іншій далекій сфері. У такому разі зусилля спрямовують на те, щоб наблизити компенсаторний процес до місця дефіциту. Коли кульгавість, низький зріст, заїкання стимулюють прагнення отримати владу або престиж іншим шляхом – це компенсація в далекій сфері, оскільки реалізується не через розви- ток ураженого органу або функції до повного відновлення, а самостве- рдженням за рахунок інших здібностей і можливостей. Перспективні- шим є шлях, коли, навпаки, недолік тренують до рівня його гіперком- пенсації. Кульгавий Байрон стає відомим поетом, низькорослий Напо- леон – полководцем. Проте оптимальним є шлях Демосфена, коли за- їка став знаменитим оратором і йому вже ніколи не потрібно було говорити: «Зате я можу...».

36.4. Використання захисту в життєдіяльності

На шляху упередженого сприйняття навколишніх речей і подій стають психологічні бар’єри. Вони – як шори, фільтри, лінзи, які об- межують, частково закривають і спотворюють сприйняття світу. Пси- хологічні бар’єри формуються і зміцнюються як система захисту від травмуючих чинників, які загрожують позитивній самооцінці людини. Проте одночасно вони є й шкарлупою, у якій людина живе.

833

Психологічний захист особистості

Значить, необхідно старі проблеми знову прожити. Лише про- живання дає змогу переоцінити раніше витиснене і запам’ятати його по-новому. Завдання в тому, щоб усвідомити і відреагувати. Відомі спеціальні прийоми, які полегшують розв’язання цих завдань, досяг- нення душевної рівноваги.

Виникнення втечі. Коли в житті людини порушується звична стабільність і необхідно ухвалювати відповідальні рішення самостійно, у неї може виникнути відчуття тривоги і навіть страху. Іноді ці відчут- тя людина переживає настільки важко, що втручаються захисні меха- нізми. Проста реакція захисту – прагнення відійти від травмуючих си- туацій, така форма поведінки може бути стабільною. Є люди, які зага- лом схильні до втечі від ситуації. У важких обставинах вони переїж- джають, емігрують або, як вияв цієї самої стратегії, – прагнуть відсиді- тися, перечекати, не вступати в конфлікти. Наявна при цьому тенденція ухилення, «втечі» в хворобу, роботу, самотність. Найтипо- вішою є втеча в роботу.

Неадекватно сприйнявши щось, що трапилося, або свою роль у цьому як вияв особистої неспроможності, страждаючи від цього, лю- дина наперед починає занижувати свої перспективи й ухилятися від усіх ситуацій, де є імовірність знову опинитися не на висоті.

Відомим способом ухилення від своїх професійних обов’язків є активна суспільна й політична діяльність (люди, які успішні в профе- сії, менш завзяті в цих прагненнях). У цьому разі людина перелашто- вується і (з полегшенням) переходить до суспільної активності, здійс- нюючи її під гаслом «Тепер не час займатися професійними справами, ось коли ситуація стабілізується...» або «Тепер кожна чесна людина, кожен патріот повинен...».

Пошук «мішені» та її роль. Відчуваючи внутрішнє неблаго- получчя, людина шукає допомоги та обирає «мішень» – людину, на яку можна перекинути свої проблеми, спрямовуючи на неї позитивні й негативні спонукання. «Мішень» сприяє усвідомленню сутності про- блем. Зіткнувшись з труднощами, кожному необхідно зрозуміти, що відбулося, тобто чітко уявити, коли і чому його можливості перестали задовольняти вимоги, які висуває йому навколишнє середовище або він сам. Адже чомусь тепер у нього з’явилося відчуття внутрішнього дисонансу, незадоволеності собою, зростає тривожність. Людина не усвідомлює, що все це вияви внутрішнього конфлікту, який виникає, а, відчуваючи неблагополуччя, шукає допомогу назовні.

Як, опинившись у ролі мішені, допомогти людині? Відомі дві найдоступніші стратегії. Або підштовхнути до пристосування в суспі- льстві, або переконати її (допомогти) стати сильнішою, витримати тиск обставин і відстояти свою позицію. Під пристосуванням у цьому контексті розуміють здатність людини діяти так, як чинить більшість людей у її культурі. Коли людина діє «як усталено», відповідно до зра- зків поведінки, які існують у суспільстві і які воно схвалює, то збільшу- ється імовірність зберегти душевний спокій.

834

Глава 36

Людина, яка стала на шлях пристосування, має стійку потребу давати навколишнім задоволення і готова змінювати для цього свою позицію. Поки їй це вдається, вона в безпеці.

Відповідно до другого підходу, завдання не в пристосуванні, а в оптимальному розвитку особистісних здібностей та реалізації індиві- дуальності. У цьому разі зусилля потрібно спрямовувати на самоактуа- лізацію. Людині треба проникнутися думкою: якщо хтось відмовляєть- ся від частини своїх цінностей та ідеалів, він порушує свою моральну або інтелектуальну цілісність, стає нещасним і страждає. Разом із зві- льненням від страждань, відмовляючись від цінностей, він втрачає свободу.

У процесі перебудови за другим типом відбувається ослаблення егоцентричних позицій, обмеження надмірних домагань, підвищення самокритичності, зміцнюється повага людини до своїх індивідуальних особливостей. За рахунок цього знижується рівень захисту і підвищу- ється здатність формувати нове ставлення до оточення і своїх вчинків. Тоді активуються сили для самостійної боротьби з труднощами, руй- нування неадекватних стереотипів і установок, реалізації життєвих ці- лей.

Отже, «мішень» – це не будь-яка людина, а така, що здатна ви- конати кілька функцій: у той чи інший спосіб підвищити упевненість іншої особи в собі і стійкість до життєвих негараздів. На неї переносять усі проблеми.

Конфлікт і псевдоконфлікт. Суперечності між звичайною поведінкою людини (до вияву захисту) і тією, що знову з’явилася, вка- зують на розрив між рішенням, яке свідомо ухвалено, і прихованими за ним почуттями.

Конфлікт спричинений зіткненням, яке зумовлене появою в іє- рархії цінностей людини взаємонеприйнятних установок, цілей і спо- собів дії щодо конкретної особи або об’єкта. Виникає дисонанс, який людина переживає як дискомфорт, порушення внутрішньої рівноваги.

Позбутися неприємного стану, пов’язаного з конфліктом, можна по-різному: відмовитися від бажання, несумісного з позицією вироб- леної раніше установки; набути нові знання, які створюють суттєву пе- ревагу однієї позиції і які, таким чином, ліквідовують конфлікт; пере- глянути свої звичні установки й життєві цінності так, щоб усунути ди- сонанс. Наприклад, хтось вважав одного зі своїх знайомих людиною порядною і раптом дізнається про його поганий вчинок. Як йому по- збутися засмученості? Найпростіше – не повірити факту («Він не міг!»). Далі можна вивчити подробиці події, з надією, що з’ясується щось таке, що виправдає здійснений вчинок («Коли так, тоді зовсім інша річ!»). Але можлива й кардинальна зміна ставлення до нього («Хто б міг подумати!»).

Причиною конфлікту може бути також неадекватність самооцін- ки. У такому разі важливо враховувати, завищена вона чи занижена. Надмірно завищена самооцінка, особливі претензії особи поєднують- ся, як правило, з недооціненням або цілковитим ігноруванням (запе-

835

Психологічний захист особистості

реченням) об’єктивних умов і вимог навколишніх. Вона виявляється у втраті критичного ставлення до своєї поведінки, ослабленні здатності гальмувати бажання, які суперечать власним нормам.

Кризу може провокувати також занижена самооцінка, відчуття власної неповноцінності, що зумовлює відрив від реальності, появу далеких від життя установок, фантазування, життя в мареннях (замі- щення).

Конфлікт може виникнути і після ухвалення рішення (з одного боку, шкода втрачених можливостей, з іншого – немає впевненості в тому, що це добре зроблений крок). Тоді втручається захист, щоб «за- днім числом» підвищити цінність здійсненої ним дії («Солодкий ли- мон») або знецінити негативні аспекти («Зелений виноград»). Отже, захист здійснює тенденційну зміну оцінок на користь уже вибраної альтернативи, і дисонанс зникає.

Напруженість може бути зумовлена суперечністю між завище- ними вимогами до себе і обмеженими можливостями. Засмучуючись, наприклад, через низьку оплату своєї праці, людина раптом виявляє незвичну для неї непослідовність в аргументуванні й говорить: «Хай я менше заробляю, зате я порядна людина». За цим зовні алогічним ви- словом є втручання захисту – за типом раціоналізації: «Багато зароб- ляють тільки непорядні люди, а я людина порядна».

Іншою ілюстрацією виявів зміни поняття розумності (раціоналі- зації) може бути традиційне для батьків перекладання ними провини за погане виховання дитини (усупереч будь-якій очевидності) зі себе на оточення. Тоді в усьому винні бабусі, дитячий садок, школа, інсти- тут. Тоді захист виявляється в зміні розподілу відповідальності, а рів- новаги досягають, знижуючи свою відповідальність і підвищуючи її в усіх інших.

Вплив конкретної невдачі на самопочуття зумовлений тим, як людина пояснює собі причини невдач. Наприклад: «Для заняття тво- рчістю потрібні особливі здібності, а в мене їх немає». Або: «Усе це правильно, але мені вже пізно починати». Деколи в такій ситуації вона відкладає справу на невизначений термін і занурюється в підготовчі заходи: «Сім разів відміряй – один раз відріж!», «Поспішай поволі!», «Спершу треба знайти найефективніший підхід до завдання». Псевдо- розумність цього аргументування посилює те, що в інших обставинах та сама людина вважає, що вона вельми здібна.

Формування нового образу «Я». Демонструючи «нову» ло-

гіку, людина починає усвідомлено або підсвідомо формувати в навко- лишніх нове уявлення про себе, випереджуючи їхню негативну оцінку своєї поведінки або своєї пасивності. Вона застосовує цю тактику (за типом раціоналізації), коли передбачає, що її поведінку зрозуміють і оцінять небажаним для неї чином, зарахують її до типу людей, до яко- го вона належати не хоче: «У мене немає забобонів, але щопонеділка я у відрядження не виїжджаю» (відречення від себе як від людини забо- бонної), «Можливо, це й безглуздо, але я ніколи не подаю милостині» (краще відректися від себе як від розумного, ніж визнати себе скупим).

836

Глава 36

Незадоволена людина, прагнучи бути собою в кращому ракурсі, переживає страх викриття, який постійно вимагає душевної енергії, в ім’я пристойної маски. Вона безперервно переконує себе, що права. Здійснюючи раціоналізацію, вона захищає свої помилки, і тоді вони мають тенденцію повторюватися знову і знову. Самокритика ніби бло- кує критику збоку. Іншим засобом уберегти себе від відчуття провини є праведне обурення. Інтенсивно критикуючи чиїсь дії, ми починаємо відчувати себе розумними, високоморальними і завжди правими. Не- має потреби звертати увагу на власні вади, коли стільки недоліків на- вколо – продажні політики, жадібні підприємці та ін.

Поява символів і фетишів. Одночасно із створенням нового образу «Я» можуть з’являтися специфічні символи, які засвідчують появу захисту за типом заміщення. Тоді символічні акти починають поступово замінювати реальні. Наприклад, з’являються описи дії за- мість здійснення самої дії, міркування на зразок: «Якби я мав...», «Як- би я міг...» про дії поза реальними умовами.

Душевний конфлікт може зробити людину вибуховою або роз- гніваною. У таких ситуаціях гнів може бути результатом реакції за ти- пом регресії до незрілих форм заміщення. Гніваючись, людина дово- дить свій стан до певною мірою неповноцінності. На такому емоцій- ному рівні вимоги до себе знижуються і вона може «собі дозволити» те, чого раніше дозволити не могла, адже вона в «такому» гніві. Тепер людина розв’язує свою проблему шляхом найменшого опору – здійс- нюючи символічні дії: рве листок, де написано умову завдання, яке їй не вдається розв’язати, або йде, гримаючи дверима, коли не знаходить прийнятної для себе стратегії поведінки. Вона може зробити також символічний акт іншого типу – приносячи жертву!

Регулювання висоти бар’єрів. Стикаючись із зовнішньою травмуючою ситуацією, невдоволена собою і стурбована своїми вчин- ками, людина може нейтралізувати захисні механізми трьома спосо- бами: а) знизити значущість травмуючого чинника («Тепер, у нових обставинах, я дивлюся на це по-іншому»); б) підвищити самооцінку, щоб на її фоні вплив травми був менш болісним («Для мене це не має великого значення»); в) знизити значущість невдалих вчинків і дій, тобто змінити систему цінностей так, щоб якась подія опустилася в іє- рархії переваг, стала особисто для неї менш значущою («Не дуже й хо- тілося»).

Зниження масштабу травми. Один з підходів до знижен-

ня внутрішнього напруження полягає у виявленні реального масштабу травмуючої події – зіставивши її з головними життєвими цінностями. Якщо показати факт неспівмірності обсягу хвилювань і реальної осо- бистої значущості події, то напруження розряджається або пом’якшується. Під час такого зіставлення людина усвідомлює, що по- дія, яка її пригнічує, не заторкує її основних життєвих цінностей, то захист стає менш актуальним і його можна навіть усунути. Тепер особа може подивитися на себе об’єктивно, на збіг обставин – неупереджено

837

Психологічний захист особистості

і правильно оцінити їхні наслідки. Створено умови, коли її вчинки, ви- значаючись реальними мотивами, можуть стати цілеспрямованими.

Людина, яка зазнала невдачі в кар’єрі чи в любові, нерідко вва- жає, що її життя втратило будь-який сенс. Через зайву концентрацію уваги на травмі виникає звуження поля свідомості, і вона не розуміє, що втрачено лише частину життєвих цінностей. Це не тільки робить людину нещасною, а й обмежує різноманітність її поведінки. Вона стає значно стереотипнішою. Тут важливі всі способи розширення поля свідомості. Вони дають їй змогу перелаштуватися, побачити нові мож- ливості й більшою мірою керувати собою. Нова позиція щодо травму- ючої події дозволяє відступити, щоб перечекати, накопичити енергію і життєві сили, дочекатися моменту, коли настане сприятливіший час для рішучих дій.

Аналогічна ситуація складається, коли можливу поразку в зма- ганнях спортсмен сприймає як ганьбу, як щось абсолютно неприпус- тиме, негоже. Тоді переживання відповідальності може виявитися та- ким болісним, що виникає внутрішній конфлікт, який забирає багато душевних сил і знижує ймовірність перемоги. Тут теж допомагає спів- відношення потенційних наслідків невдачі з іншими життєвими цін- ностями. Зниження значущості можливої поразки створює умови для переведення уваги з очікуваного засмучення на саме змагання. Спорт- смен знаходить сили для розкріпачення своїх можливостей і стає зда- тним до душевного підйому, необхідного для перемоги.

У скрутних ситуаціях завжди корисно зважити всі обставини на вазі основних цінностей.

Один з підходів до пом’якшення внутрішньої напруженості, яка виникла на тлі конфлікту, пов’язаний зі зниженням значущості допу- щених помилок, пережитих неприємних моментів. Враховуючи, що самооцінка знижується швидше, якщо невдачу пояснюють особистою неповноцінністю, ніж коли допускають несприятливий збіг обставин, корисно перекласти значну частину невдач на несприятливу ситуацію, зовнішні обставини і недостатню інформованість.

Досягнення більшої гнучкості психіки. У міру вікових змін сформована в людини модель світу стає не лише складнішою, а й відсталішою – кожна її зміна вимагає більше зусиль. Зайва стабіль- ність системи принципів, критеріїв і сценаріїв перешкоджає подаль- шому розвитку.

Чи зможе людина змінити свої установки і переглянути ставлен- ня до подій, залежить від її психічної гнучкості. У разі ортодоксальних поглядів на обставини життя, які погано надаються до корекції, мо- жуть виникати такі важкі душевні конфлікти, що для того, щоб їх пе- режити, людині доводиться радикально реконструювати свою модель світу. Тоді, прагнучи не робити цього, позбавити себе від розгубленості й страждань, неминучих під час перебудов, тобто не змінювати своїх критеріїв цінності та водночас пристосуватися (а для цього подивитися на світ новими очима), вона відчуває глибинний конфлікт. Щоб запо- бігти такій непродуктивній реакції на зміни в навколишньому світі,

838

Глава 36

потрібно розвивати здатність змінювати ставлення до самої себе, пе- реоцінювати й корегувати свій внутрішній досвід, дивитися на себе ні- би з нової позиції.

Гнучкість збільшується завдяки розумінню того, що на окремих етапах життя деякі види захисту відіграють позитивну, пристосовну роль, а на інших можуть бути нераціональними, особливо коли набу- вають характеру звичної стратегії поведінки.

Окрім обліку динаміки психічних ресурсів, упродовж життя тре- ба враховувати особистий «крок» змін («Не все відразу! «).

Готувати людину до розумного усвідомлення її непристойних вчинків (до сприйняття протилежного погляду) доцільніше малими кроками, добиваючись згоди під час кожного просування і поетапно корегуючи її розуміння ситуації та її прогнозу. Таким чином можна поступово підвести її до нової оцінки того, що сталося. У тих ситуаціях, коли відмінності позицій значні, людина може повністю не приймати контраргументів. Тоді розумніше штовхати людину до нового погляду, критикуючи спочатку її на тлі загальної доброзичливості й підкрес- люючи насамперед елементи, які об’єднують початкову й запропоно- вану позиції, і лише потім – роз’єднувальні, подаючи їх як другорядні.

Відкладання досягнення мети. Низка травмуючих ситуацій пов’язана з неможливістю (через несприятливі обставини) одержати бажане відразу, зараз, негайно. Якщо організувати й усвідомити упо- рядкованість цілей, то напруження може послабитися. Коли розумно здійснено аналіз ієрархії цілей і засобів, тоді обсяг відомостей про не- сприятливі обставини можна сприймати як відтермінування виконан- ня бажань, а неприємності – як побічні події й випадкові епізоди доро- гою до них.

Для полегшення систематизації своїх цілей і бажань можна за- пропонувати людині скласти список того, що могло б дати їй задово- лення. До цього списку доцільно порадити їй включити також найпро- стіші, реально і швидко досяжні цілі та перспективи.

Підвищення самооцінки. Зробивши вчинок, неприйнятний для себе, та усвідомлюючи, що цей вчинок усі засуджуватимуть, не знаходячи собі виправдання, людина мучиться від докорів сумління, відчуття провини. Ці переживання можуть супроводжуватися різким зниженням самооцінки, унаслідок чого формується уявлення про втрату права на любов інших: «Хто мене такого любитиме?». На тлі заниженої самооцінки людина неадекватно загострено сприймає реа- кції оточення на свої вчинки, що, у свою чергу, призводить до конфлі- ктів, розриву стосунків з людьми, відчуття самотності від втрати емо- ційного контакту. Виникає стан дисбалансу, для якого характерне не тільки погіршення настрою, негативні емоції, а й звуження сфери спі- лкування.

Для підвищення самооцінки людини, яка потрапила у важку си- туацію, доцільно похвалити її, підняти у власних очах і в думці навко- лишніх. Підвищувати самооцінку доцільно до такого рівня, коли в лю-

839

Психологічний захист особистості

дини виникає впевненість у тому, що хто-хто, а вона зможе впоратися з цією травмуючою ситуацією.

Інакше кажучи, нормалізації самооцінки можна досягнути по- різному. Магістральний шлях управління й самоуправління проходить по лінії переоцінки цінностей і впорядкування ієрархії пріоритетів. Це створює необхідні умови для подолання внутрішнього опору, віднов- лення працездатності й можливості насолоджуватися. Тоді змінюють- ся способи реакції на труднощі. Замість типових для невдах «От як- би...», «Так, але...», можна сказати: «Спасибі, що хоча б...» – тобто з’являються вислови, характерні для осіб, здатних вдало розв’язувати свої проблеми. Така людина вже готова сказати: «Тепер я знаю, як зро- бити це правильно».

Запобігання закріпленню безпорадності й страхів. Ко-

ли всі спроби змінити ситуацію, яка травмує, або ставлення до неї не дають очікуваного результату, а це найчастіше відбувається на тлі зна- чного досвіду минулих невдач (у розв’язанні інших завдань), то в лю- дини виникає установка особливого виду, так звана «вивчена безпора- дність». Така установка організовує готовність до того, що і в майбут- ньому всі зусилля цієї людини будуть безрезультатними. Вона є бар’єром, перешкодою на шляху реалізації планів.

Зниженню впливу цієї перешкоди сприяє звернення до минуло- го. Докладно аналізують завдання, з якими людина колись не зуміла впоратися, де виявилася безпорадною. При цьому корисно переоціни- ти (підвищити) складність не розв’язаних раніше завдань − перевести їх з класу нерозв’язуваних для цієї людини до класу нерозв’язуваних у принципі або розв’язуваних тільки за особливих умов. Коли хтось не може впоратися із завданням, вважаючи, що воно йому «не до снаги», можна допомогти йому наблизити успіх, давши зрозуміти, що навіть дуже здібні люди витрачають на розв’язання «таких» завдань значно більше часу і зусиль, ніж він припускає. Тоді можна диференціювати «ті» завдання як особливо важкі, а «це» – як звичайне і цілком таке, яке можна розв’язати. Таку саму роль відіграють типові способи само- виправдання в разі невдач – посилання на чиюсь підвищену вимогли- вість, на невезіння й випадковість.

Нерідко думка про свої невисокі здібності така неприємна, що її витісняють зі свідомості. Тоді людина не виявляє належного терпіння, витримки, наполегливості у розв’язанні завдань, швидко відмовляєть- ся від повторних спроб здійснити свої наміри.

Для запобігання фіксації безпорадності потрібно підняти на щит будь-який локальний успіх, додати йому підвищеної значущості, тоді зростає самооцінка, а разом з нею – імовірність майбутнього успіху.

Посилення активності для зміни перебігу подій. Треба бути не тільки сильнішим, щоб наступати, а також наступати, щоб бути сильнішим. Уявлення людини про свою нездатність виправити ситуа- цію, що склалася, про неможливість активно втрутитися в неї, зумов- лює зниження самооцінки, що само по собі провокує подальше погли-

840

Глава 36

блення переживань, створюючи відчуття втоми, самотності, покинуто- сті й пригніченості. Комплекс неповноцінності, який виникає, блокує реалізацію справжніх можливостей особистості, витісняє прагнення до зростання й успіху. Тоді людина замикається у своєму внутрішньому світі, дедалі більше ізолюючись від соціальних контактів. У таких об- ставинах потрібно докладати зусилля, щоб людина зрозуміла й пові- рила: можна втрутитися, можна змінити перебіг події; навіть неопти- мальна дія краща за повну пасивність, бо активність сама по собі здат- на дати полегшення. При цьому що більше переконання людини в можливості вплинути на події, то вища імовірність практичних дій з її боку. Активна життєва позиція зменшує занепокоєння й відчуття не- безпеки.

Не можна, однак, ототожнювати активність з прямою атакою. Давно з’ясовано, що прямі прийоми дії на психіку – не найефективні- ші. Наприклад, нову інформацію краще сприймають через коментарі, а не через прямі твердження. Легше засвоюють аргумент непрямий або такий, який ззовні звернений до однієї особи, але розрахований на інших.

Враховуючи такі особливості психіки, підштовхуючи людину до переоцінки подій і активності, доцільно використовувати не твер- дження, а запитання. Доречно ставити запитання, які заважають їй обстоювати свою позицію про її складне становище, про те, що вона зовсім самотня тощо.

Корисно попросити описати ту ситуацію, яка хвилює. Послідов- ний виклад таких обставин, особливо в ситуації афекту, допомагає да- ти з ними раду. Далі можна розповісти, як ви сприйняли ці обставини, щоб через переказування людина одержала змогу подивитися на свої проблеми збоку.

Коли в такій бесіді виникає необхідність звернути увагу людини на невдалі форми її поведінки або аргументи, ефективнішим є опосе- редкований вплив. Краще говорити не про недоліки безпосередньо, а про своє сприйняття й переживання з їхнього приводу. Коли людина чує неприємні відгуки про себе, це для неї дуже важливо, часто трав- муюче. Тому може спрацювати захист. Якщо ж хтось говорить про себе і свої відчуття з приводу цієї ситуації, то для оцінюваного гострота сприйняття критики знижується.

У чому переваги непрямої критики? По-перше, немає необхідно- сті, та й важко сперечатися з людиною, що говорить про свої пережи- вання, а не про ваші недоліки. По-друге, цілком можливо, що не всі люди так гостро реагують на такі недоліки, щоб заявити про свої пе- реживання. Тоді це висловлювання не дуже образливе й можна при- пустити, що я не така вже погана людина. Пілюлю підсолоджено, і за- хист пропускає інформацію. Коли ж її засвоєно, можливим стає й про- довження: звичайно, я людина хороша, але все-таки чомусь ніяково, незручно – чи не стати мені ще кращою?

Існують різні способи нейтралізації захисту, пов’язаного з очіку- ванням несприятливого ставлення до себе. Наприклад, можна подати

841

Психологічний захист особистості

помилки співрозмовника як властиві собі або частково виправдати їх тощо.

Оцінка у вигляді репліки звучить як тавро. Описові вислови зу- мовлюють мінімальний психологічний захист і більше бажання зро- зуміти і змінити поведінку. Навіть коли установка на зміну своїх уяв- лень у людини дозріла, рекомендації потрібно пропонувати їй не лише в непрямій формі, а й з елементами невизначеності, у дещо загально- му, незавершеному вигляді. Визначеність сприймають часто як форму тиску, а чіткість рекомендації пов’язують підсвідомо із заниженою оцінкою партнера (він може зрозуміти лише чітке і просте розпоря- дження). Можлива й така логіка: «Якщо він про мене так погано ду- має, навіщо мені користуватися його допомогою...». Тоді пораду витіс- няють.

Засвоєння рекомендації з неоднозначним формулюванням по- легшується завдяки власній активності людини під час переробки ін- формації, поданої їй як натяк або в непрямій формі, коли необхідно здогадатися про щось, довизначити сприйняте. Надавши пораді влас- ної, прийнятної і завершеної форми, вклавши свої зусилля в розумін- ня й формулювання рекомендації, людина відчуває себе співавтором ідеї і ставиться до неї не як до накиненої кимось, а як до свого витвору. Таким чином захист від втручання в її внутрішній світ стає зайвим, конфлікт розв’язано, самооцінка підвищується.

Розвиток і підтримання своїх хобі. «Хобі-терапія» – спо-

сіб оперативно віддалитися від афектогенної ситуації. Абсолютна кон- центрація на одній ідеї або меті є одним з джерел внутрішніх конфлік- тів. Ідея, що окупувала все поле свідомості, робить людину недоступ- ною для інших ідей, формуючи передумови обмеженості та відсталості її психіки.

Тривале ототожнення особи тільки з однією зі своїх ролей або функцій (Я – лише мати, Я – тільки математик, Я – лише спортсмен) часто спричинює відчуття незадоволеності і навіть відчаю. Для відно- влення внутрішньої гармонії їм потрібно знайти ширшу основу для ототожнення, «народитися в новій іпостасі». Коли в людини є різно- манітні інтереси, діапазон її відчуттів стає ширшим і самі вони стають різноманітнішим. Як наслідок, суттєво збільшується розмах прийнят- них для неї вмінь і поглядів, тоді імовірність конфлікту зменшується.

Ставлення до «цього» з гумором. Гумористичне ставлення до події несумісне з підвищеною тривожністю з приводу її впливу на наше життя. Саме тому сміх захищає нас від надмірного напруження і, таким чином, продовжує життя тим, хто має удосталь почуття гумору. Сміх є певним способом розв’язати суперечності, засобом висміяти пе- решкоди, що спричинюють лють, страх і тривогу, допомагаючи позбу- тися занепокоєння завдяки зниженню значущості табуйованих дій. Сміх і сльози – універсальні механізми розрядження, оскільки в обох випадках реакція перелаштовується на процеси з суттєвими вегетати- вними компонентами, у яких розряджається напруга.

842

Глава 36

Загалом, сміх – це особлива комічна оцінка дійсності, побудова- на на контрасті або несподіванці. Як вважав З. Фройд, відчуття сміш- ного виникає внаслідок того, що жарти мають здатність обходити ті бар’єри (внутрішнього цензора), які культура сформувала в психіці людини. Здатність у складній або болісній ситуації побачити щось смішне допомагає запобігти втручанню захисту. Недаремно вважають, що ставитися з гумором до власних проблем – головний спосіб захисту обдарованої людини.

Сміх – це переживання відчуття переваги і спосіб зняти напру- ження. Він виникає в разі несподіваного усвідомлення невідповідності між об’єктом і оцінкою цього об’єкта.

Можливо, проблеми немає, а є погане самопочуття?

Що тривожніше й напруженіше ми себе відчуваємо, то більше про- блем ми собі створюємо. Напруження саме створює дискомфорт і до- дає надмір значущості несприятливій ситуації. Нерідко, не знаходячи пояснення поганому самопочуттю, людина інтерпретує його як наслі- док внутрішнього конфлікту, спричиненого певними обставинами. Але ця версія не завжди виправдана.

Щоб запобігти такому розвитку подій, необхідно зосередити ува- гу потерпілого на стані його здоров’я і показати, що причини трудно- щів, які він оцінює як несприятливі обставини, можуть бути у фізіоло- гії. Типовий приклад – скарги жінок на труднощі сімейного і профе- сійного спілкування на тлі клімактеричних перебудов обміну. Коли справжні причини тривог людина усвідомлює, то значущість травму- ючих обставин знижується і відкривається перспектива розв’язання внутрішнього конфлікту.

Використання сповіді. Відчуваючи, що зробила щось нехо- роше, згрішила, людина переживає власну нікчемність, морально сла- бшає, проймається до себе недовірою, а значить, стає готовою здійсни- ти ще один аналогічний вчинок, новий гріх, після якого знову буде са- мокатування. Спеціальні обряди сповіді, очищення і відпущення гріхів пом’якшують біль і знижують імовірність рецидивів. Полегшуючи ду- шевний конфлікт, сповідь вимагає від людини значного зусилля для організації умов психічного дренажу. Тому потрібно допомогти люди- ні подолати перепони, пов’язані зі соромом, страхом бути неправильно зрозумілою тощо. Водночас добре побудований і доброзичливо здійс- нений психічний дренаж дає людині змогу висловитися не лише про здійснені вчинки, а й про відкинуті можливості.

Сповідь ефективна не тільки завдяки тому, що знімає напружен- ня після того як людина розділила ношу з іншою, а й за рахунок пере- кладення частини відповідальності. Сповідь викликає свого роду духо- вний вибух, який очищає і знеболює (катарсис). Новий стан звільняє від негативних емоцій, а перебудова системи цінностей супроводжу- ється душевним підйомом і нормалізацією самооцінки, знижує ризик рецидиву і дає надію на кращу поведінку в майбутньому.

У кульмінаційний момент сповіді, під час розкриття душевного нариву, людина відчуває біль і переляк, однак при цьому вона проща-

843

Психологічний захист особистості

ється з таємницями, які вимагають спеціальних і безперервних зусиль для їх приховування, і це теж сприяє полегшенню. Адже в самому фак- ті відвертості міститься катарсис. Після розкаяння людина одержує у своє розпорядження енергію, яку раніше витрачала на збереження та- ємниці і на створення того уявлення, яке мало бути про неї в інших, відповідно до виробленої легенди. Розкаяння – могутній афектний стан. Людина переживає відчуття сорому й огиди до себе та своїх вчи- нків, а відчуття сорому – це форма досвіду, яка може перешкоджати повторенню вчинків.

Коли в людини труднощі в спілкуванні або їй ні з ким поговори- ти, треба зробити співрозмовником себе. Спробувати в бесіді зі самим собою знайти позитивні грані ситуації, яка склалася, і спробувати ви- лучити користь з невдач і помилок. Переоцінка своїх поразок і помил- кових дій (нічого катастрофічного, матимемо науку) сприяє зниженню внутрішньої напруженості, створює сприятливий фон для розвитку особистості.

Катарсис, що дає полегшення, виникає не лише під час сповіді. Важко переоцінити роль мистецтва в корекції шкали життєвих ціннос- тей: провоковане ним у глядачів і слухачів високе емоційне напружен- ня забезпечує самозгорання афектів. У процесі сприйняття твору в глядача виникає стан, коли він відчуває, з одного боку, колосальну втрату сил (унаслідок емоційного розрядження), а з другого – стика- ється з відчуттям необхідних тепер для нього нових цінностей. Неспо- діване усвідомлення цих цінностей у стані страждання або відчаю (під впливом, наприклад, трагічної ситуації в п’єсі) стає найбільшою поді- єю в людському житті.

Допускаючи перехід від рукоприкладства до лайки, людина та- кож знецінює ситуацію, знімає блокувальну дію захисту і вирішує свою внутрішню напруженість.

Отже, під впливом захисту поведінка людини може ставати без- глуздою, у неї виявляються химерні пояснення і неадекватний прогноз наслідків своїх дій. Однак за допомогою низки прийомів вона може змінити, скорегувати свою ієрархію цінностей, упорядкувати поведін- ку відповідно до зміненої шкали, спробувати створити інше уявлення про себе, свій новий образ.

Контрольні питання:

•У чому сутність психологічного захисту?

•Які погляди вчених на сутність психологічного захисту?

•Які є різновиди психологічного захисту?

•Охарактеризуйте кожну форму психологічного захисту особистості.

•Яка структура психологічного захисту?

•Що впливає на формування механізму психологічного захисту?

Література:

Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М., 1991.

844

Глава 36

Асмолов А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1990. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 1986.

Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогика. – СПб.: Питер, 2004.

Горелова Г.Г. Кризисы личности и педагогическая профессия. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2004.

Грановская Р.М. Элементы практической психологии / 5-е изд, испр. и доп. – СПб.:

Речь, 2003. – 635 с.

Гройсман А. Психология. Личность. Творчество. – М., 1993. Князев Я. Ключ к самосозиданию. – М., 1990.

Мартынюк Е.И. Рефлексия как способ саморегуляции и оптимизации деятельности // Деятельность: философский и психологический аспекты. –

Симферополь, 1988. – С. 28 – 30.

Митина Л.М. Психология развития конкурентноспособной личности. – М.: Московский психолого-социальный институт. – Воронеж: МОДЭК, 2002.

Морсанова В.И. Индивидуальный стиль саморегуляции. – М.: наука, 1998.

Осницкий А.К. Саморегуляция деятельности школьника и формирование активной личности. – М., 1986.

Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъективности. – Ростов-

н/Д.: Феникс, 1996.

Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.

Психологія: Навч. посіб. / О.В. Винославська, О.А. Бреусенко-Кузнєцов, В.Л.Зливков та ін. / За наук. ред. О.В. Винославської. – Київ: ІНКОС, 2005.

Столин В.В. Самосознание личности. – М.: Изд-во МГУ, 1983. Фрейдмен Д., Фрейгер Р. Личность и личностный рост. – М., 1992.

Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты. / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВ-РОЗНАК, 2004.

Алферов А.Д. Психология развития школьников: Учебное пособие по психологии.

– Ростов н/Д: Феникс, 2000. – 384 с.

845